Дарія Білодід вразила мережу відвертим фотосетом

Українська дзюдоїстка Дарія Білодід опублікувала стильну та сміливу фотосесію в Instagram.

На знімках спортсменка позує у чорному образі з жакетом і мереживним топом, підкреслюючи фігуру та жіночність.

У підписі Білодід зазначила: «Бути жінкою – це мистецтво поєднувати красу і силу», що викликало відгук у аудиторії.

Пост швидко зібрав понад 6 тисяч лайків, а в коментарях фанати не стримували емоцій: «Неймовірна!», «Ідеальна» та інші.

Новий фотосет ще раз довів, що Білодід – не лише топ-спортсменка, а й одна з найяскравіших і найстильніших дівчат українського спорту.
#спорт @sports #Український_спорт #Ukrainian_sport #спорт_sports #brovarysport @brovarysport @читачі @топові_прихильники
ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

Мистецька діаспора... "Христос воскрес!", гравюра Якова Гніздовського
Про художника:
Яків Якович ГНІЗДОВСЬКИЙ (27 січня 1915, Пилипче, Галичина, Австро-Угорщина — 8 листопада 1985, Нью-Йорк) — американський художник українського походження, графік, кераміст, мистецтвознавець.
Закінчив Чортківську гімназію. З 1933 року навчався у Львівській духовній семінарії, активно ввімкнувся в художнє життя міста, вступивши в молодіжне крило Асоціації незалежних українських митців (АНУМ). З 1938 за підтримки митрополита Андрія Шептицького вивчав живопис та графіку у Варшавській академії мистецтв. Через початок Другої світової війни продовжив навчання у Загребській академії мистецтв (Хорватія). Тоді він звертає увагу на ксилографію. Виїхавши із Заґреба в 1944, Гніздовський опинився в таборі для переміщених осіб поблизу Мюнхена. Він активно займався графікою, працюючи відповідальним художнім редактором українського літературно-художнього щомісячника «Арка», а також ілюструючи популярне серед української діаспори видання «Грань». У 1949 Яків Гніздовський переїхав до США. На своїх роботах з дерева він часто зображував рослини і тварин.
Помер художник у Нью-Йорку, був похований у колумбарії Собору Іоанна Богослова. 5 листопада 2005 року відбулося перепоховання урни з його прахом на Личаківському цвинтарі у Львові.

Мистецтво — це єдине, що залишається після нас

Людське життя — коротке, крихке і часто непомітне в масштабі історії. Ми приходимо у цей світ, переживаємо свої радощі й трагедії, залишаємо сліди у пам’яті близьких — і зникаємо. Але є щось, що здатне пережити час, війни, руйнування і навіть забуття. Це мистецтво.

Мистецтво — це не просто картини, книги чи музика. Це спосіб, у який людина фіксує свою присутність у світі. Воно є свідченням того, що ми відчували, про що думали, у що вірили. І саме тому мистецтво стає єдиною формою безсмертя, доступною кожному, хто здатен творити.

Подивімося на приклади. Давньоєгипетські піраміди — це не лише архітектурні споруди, а й гігантський акт мистецтва. Вони розповідають про віру в загробне життя, про силу влади і про прагнення людини залишити після себе щось вічне. Імена більшості тих, хто їх будував, давно стерлися, але сама ідея — жити після смерті через створене — залишилася.

Або література. Ми не знали особисто авторів, які жили сотні років тому, але їхні слова досі впливають на нас. Вони пережили свої епохи, імперії, навіть мови частково змінилися — але сенси залишилися. Через тексти ми можемо відчути думки людини, яка давно пішла, ніби вона говорить із нами зараз.

Живопис — ще один яскравий приклад. Картини можуть пережити покоління і розповідати історії без жодного слова. Вони передають емоції, які не піддаються точному опису: страх, любов, самотність, надію. І що цікаво — кожен глядач бачить у них щось своє, продовжуючи життя твору в новому контексті.

Музика ж взагалі виходить за межі часу. Мелодія, створена десятки або сотні років тому, може викликати ті самі емоції сьогодні. Вона не потребує перекладу, не залежить від культури чи мови. Це чиста форма переживання, яка зберігається і передається далі.

Навіть у повсякденному житті люди залишають мистецтво, часто цього не усвідомлюючи. Фотографії, щоденники, дописи, малюнки — це теж сліди. Можливо, вони не стануть частиною світової спадщини, але для когось у майбутньому вони будуть безцінними. Вони збережуть голос, який інакше зник би.

Особливо це відчутно у часи криз і війни. Коли руйнуються міста і змінюються долі, саме мистецтво фіксує правду моменту. Воно стає свідченням того, що відбувалося, і способом осмислення реальності. Через вірші, картини чи пісні люди не лише переживають біль — вони перетворюють його на щось, що можна передати далі.

Мистецтво не гарантує безсмертя імені. Багато творців залишаються невідомими. Але їхні роботи продовжують жити. І в цьому є особлива краса: важливішим стає не те, хто ти був, а те, що ти створив.

Тому, коли ми думаємо про те, що залишиться після нас, відповідь проста і водночас глибока. Не слова, сказані в поспіху. Не щоденні турботи. Не навіть матеріальні речі, які з часом зникають. Залишається тільки те, у що ми вклали частину себе — мистецтво.

І, можливо, саме в цьому сенс творчості: не просто створювати, а залишати слід, який хтось колись знайде і зрозуміє.

Міжнародний день троянд Сараєво

6 квітня у світі відзначається Міжнародний день троянд Сараєво (International Day of Sarajevo Roses) — день, коли ми вшановуємо не квіти, а людей. Це не свято, а день памʼяті. Цей день — болісне й водночас поетичне нагадування про жахи війни в Боснії та Герцеговині (1992–1995) та про силу людської пам’яті, яка навіть на місці трагедії здатна прорости трояндою.

Що таке «Сараєвські троянди»?
Сараєвські троянди — це не рослини. Це вибухи мінометних снарядів, що залишили сліди на асфальті міста. Після бомбардувань упродовж багатомісячної облоги Сараєва, мешканці почали заливати найглибші воронки червоною смолою, щоб перетворити їх на візуальні пам’ятники. У формі розкиданих пелюсток вони нагадують троянди. Так і з’явилась їх назва.


Ці “квіти” розкидані в місті як немовчазне нагадування про тих, хто загинув — у тому самому місці, на тому самому тротуарі.

Чому 6 квітня?
Саме 6 квітня 1992 року розпочалася облога Сараєва — найдовша облога в сучасній історії (1425 днів). Вона стала початком багаторічної трагедії Боснійської війни. Саме в цей день кожного року мешканці міста й небайдужі в усьому світі зупиняються, щоб згадати — й ніколи не допустити повторення.

Що символізують троянди Сараєва?
Пам’ять
Кожна залита червоним воронка — це історія про когось, хто більше ніколи не повернувся додому.
Мистецтво на місці жаху
Перетворення шраму на квітку — акт людяності й опору. Це спосіб зберегти історію без слів.
Мир замість війни
Сараєвські троянди — це тихий крик: більше ніколи.

ЄДНІСТЬ МИТЦІВ

У глибинах створилось іскристе єднання,
У мистецтво здіймалась окрилена мрія,
У словах проростало живе спілкування,
У серцях формувалась міцніша надія.

У часах не зламалась тендітна спільнота,
У вітрах не згубилась віддача та чесність,
У думках розквітала смілива турбота,
У рядках виростала жива піднебесність.

У житті відчувались і злети, і втрати,
У душі виникали гіркі плутанини,
У єднанні навчились себе підіймати,
У віршах гартувалася думка людини.

У митців, що окрилені кращим мистецтвом,
У спільноті знайдуться поради братерські.

Мирослав Манюк
05.04.2026
#шекспірівський_сонет

День їстівної книги (Міжнародний фестиваль їстівних книжок)

Щорічно 1 квітня світ відзначає досить нестандартну, але цікаву сучасну подію – День їстівної книги (International Edible Book Festival) або Міжнародний фестиваль їстівних книжок. Свято започаткували Беатріс Корон з Джудіт Хоффберг у 2000 році. Це унікальна творча подія, яка поєднує любов до книги з мистецтвом кулінарії.
Щорічно 1 квітня цей фестиваль запрошує учасників з усього світу створювати “їстівні книги”, які є одночасно і святом для очей, і святом для смаку. Подія приурочена до дня народження французького гастронома Жана-Антуана Брілла-Саварена, відомого своєю книгою “Фізіологія смаку” (“Physiologie du goût”), а також відображає грайливий дух Дня сміху.

Міжнародний день Обійми медієвіста

Міжнародний день “Обійми медієвіста” (International Hug a Medievalist Day), що відзначається 31 березня, є унікальною нагодою для вшанування науковців, ентузіастів та професіоналів, які присвятили себе вивченню та збереженню середньовічної історії. Цей день є зворушливим нагадуванням про важливість визнання важкої праці та пристрасті тих, хто занурюється у складнощі та глибину Середньовіччя.

Медієвіст — історик, спеціаліст із медієвістики.

Медієвістика — розділ історичної науки, який вивчає події, побут, культуру та мистецтво епохи Середньовіччя.

Ідея Міжнародного дня “Обійми медієвіста” народилася в творчій голові Сари Ласеке, студентки факультету середньовічної літератури Оксфордського університету. Натхненна подібним заходом для бібліотекарів, Сара уявила собі день, коли медієвістів можна було б визнати та оцінити за їхній внесок у розуміння середньовічної епохи. З моменту свого заснування у 2011 році цей день привернув увагу та участь медієвістичної спільноти по всьому світу, навіть привернув увагу таких престижних видань, як New Yorker

День флориста України

В Україні 31 березня відзначають День флориста. Цей день є особливим днем для усіх професіоналів у сфері флористики.Ця професія з’явилася на ринку спеціальностей зовсім недавно і майже одразу була відзначена державними органами. Свято флориста відзначається на державному рівні. Початок його святкування припав на 2000 рік, коли українське Міністерство праці та соцполітики офіційно затвердило у класифікаторі професій спеціаліста з підбору квітів. Це сталося саме 31 березня.

Це стало можливим завдяки зусиллям Наталії Агеєвої, засновниці “Академії флористики Наталії Агеєвої”, яка пройшла через десятки бюрократичних перешкод, щоб флористика в Україні отримала офіційне визнання.

Щоб стати кваліфікованим працівником флористичного салону, не вистачить одного бажання. Адже необхідно засвоїти певну навчальну програму, ознайомитися із методичними матеріалами та відповідати кваліфікаційним характеристикам як спеціаліст.

Нова спеціальність має власний код професії, який зареєстрований у державному реєстрі, – 7331. Також спеціалісти можуть досягти 2, 3, 4 та найвищого 5 розрядів, завдяки сумлінній праці. 2 та 3 рівень навичок не вимагає від працівників особливих умінь, а от 4 та 5 – це розряд справжніх професіоналів. Спеціалісти повинні постійно підвищувати рівень кваліфікації та брати участь у міжнародних змаганнях та виставках.

Організація майстер-класів, участь у виставках або проведення конкурсів квіткових композицій можуть стати чудовим способом відзначити День Флориста. Також можна влаштувати урочистий обід або коктейльну вечірку для флористів, щоб відсвяткувати їхнє професійне свято в колі однодумців.

Флористика – це не просто робота з квітами. Це мистецтво, яке вимагає глибоких знань, творчості, уваги до деталей та фізичної витривалості. Флористи створюють красу, яка радує очі та дарує емоції, тому вони заслуговують на визнання та повагу.

День Флориста України – це не просто професійне свято, але й нагода нагадати про значення квітів у нашому житті та важливість тих, хто працює з ними.

Міжнародний день театру

Щорічно 27 березня світ відзначає творче свято, яке також вважають професійним святом театральних працівників – Міжнародний день театру (World Theatre Day). Подію започаткував Міжнародний інститут театру, а саме людина мистецтва – француз Жан Кокто (актор, письменник, режисер, художник тощо) у 1961 році. Дата святкування обрана на честь першої театральної вистави у Давньому Римі (історична вірогідність цієї події непідтверджена).

Театральне мистецтво з’явилось в Давній Греції, де костюмовані вистави влаштовували на честь вшанування бога Діоніса. Згодом, пройшовши великий шлях розвитку, театр відокремився від релігійно-народної спрямованості в самостійний різновид мистецтва.


Нині з театром пов’язані спеціалісти різних професій: режисери, сценаристи, сценографи, художники-декоратори, композитори, хореографи, гримери, білетери, освітлювачі, костюмери та, звісно ж, актори.

Міжнародний день театру, окрім подяки театральним працівникам, має за мету вшанування театру як частини нашої культури.

Міжнародний день байдикування

Міжнародний день байдикування (International Goof-off Day) або Міжнародний день дурника, химерне свято, що відзначається 22 березня, запрошує всіх на мить відволіктися від повсякденної рутини і віддатися мистецтву абсолютно нічого не робити. Цей день є нагодою відволіктися та нагадує про необхідність зробити перерву, насолодитися відпочинком і дозволити собі свободу просто бути. Це день, присвячений веселощам, розслабленню та святкуванню дуркування без жодної провини.

Важливість байдикування
Міжнародний день байдикування нагадує про те, що важливо відпочити від постійної гонитви за продуктивністю та результативністю. У світі, де зайнятість часто цінується більше, ніж добробут, цей день заохочує нас сповільнитися, насолоджуватися моментом і цінувати прості задоволення в житті. Опановуючи мистецтво нічогонероблення, ми даємо собі дозвіл на перезарядку, що веде до більшої креативності, щастя та рівноваги в нашому житті.

Тож 22 березня вшануймо мудрість дитини, яка знала, як важливо робити перерву. Вирішуйте самі чи провести день у піжамі, чи сміятися з друзями, чи просто насолоджуватися хвилиною тихих роздумів, Міжнародний день байдикування – це ваша можливість відсвяткувати радість простого буття.