#оповідання #ШЇ
"Там, де б'ється моє серце"
Глава 15.Нові почуття
Вона зайшла у квартиру, намагаючись рухатись якомога тихіше. Ключ повернувся в замку майже безшумно. Нічне повітря в коридорі було холодним, але її обличчя горіло, а серце билося, мов птах у клітці. Вона зробила крок, другий, але раптом у темряві почула голос, що змусив її здригнутися.
— Маріє, ти знаєш, скільки зараз часу? Ти де була? І що це за цирк під вікнами? — пролунав розгніваний шепіт Ольги. Вона стояла в коридорі, схрестивши руки на грудях, її силует ледь було видно.
Марія відчула, як її щойно здобута впевненість на мить похитнулася. Але згадавши ніжний дотик Максима, вона набрала повітря в груди і відповіла спокійно, але твердо.
— Я була на побаченні. І це не твоя справа.
Вона навіть не зупинилася, проходячи повз Ольгу. Її рука вже тяглася до ручки дверей своєї кімнати.
— Ти думаєш, це правильно? Використовувати… — голос Ольги ставав дедалі гучнішим.
— Залиш мене у спокої! — різко відповіла Марія, і її голос пролунав, як постріл у тиші. Вона зайшла до кімнати і міцно зачинила за собою двері, відгороджуючись від гніву Ольги.
Ольга на мить застигла, а потім обурено махнула рукою. Вона не очікувала такої відсічі від Марії. Вона збиралася влаштувати скандал, але тепер розуміла, що розмова закінчилася, перш ніж почалася. Вона злісно повернулася до себе, а Марія залишилася сама, все ще відчуваючи, як тремтять її руки.
Скинувши взуття, вона лягла в ліжко, але сон не йшов. Її думки були далеко, знову і знову переживаючи кожну мить, кожну деталь того вечора. Вона не шукала нічого, що стосується кохання. Вона просто жила. Але кохання знайшло її само.
Її розум малював образ Максима: його очі, що світилися в напівтемряві, його сильні руки, що обіймали її, його запах… Вона відчувала, як її серце тане, наповнюючись давно забутими почуттями. Це було не просто захоплення, це було щось набагато глибше, щось справжнє і чисте, щось, чого вона ніколи не відчувала раніше. Це було кохання, і воно було зовсім іншим.
Раптом вона подумала про свого колишнього чоловіка. Їхні стосунки були засновані на страху і постійному тиску. Її життя поруч з ним було схожим на клітку, де вона змушена була ходити по тонкій кризі, боячись зробити крок, який міг би спровокувати черговий спалах гніву. Вона пам'ятала, як тремтіла, коли він підвищував голос, як її серце завмирало, коли він повертався додому. Її втеча з Аліною була не просто кроком, це був стрибок у невідомість, але він був наповнений надією на свободу.
Максим же був зовсім іншим. З ним вона відчувала себе в безпеці, захищеною, вперше за довгий час. Він не шукав у ній комфорту чи спокою, він бачив у ній жінку, здатну боротися. Він бачив її душу, її біль, і, попри все, він не злякався. Його ніжність була щирою, його сила – заспокійливою. Він не намагався її контролювати, він просто був поруч. Це було кохання, і воно було зовсім іншим. Вона відчувала, що з ним вона може бути собою, без страху і без масок.
Думки Марії перебігали від одного спогаду до іншого, як метелики з квітки на квітку. Вона пригадувала, як Микола допоміг їй, як знайшла роботу. І як, нарешті, у неї з'явилася можливість отримати офіційну допомогу від держави. Ці гроші були невеликими, але вони давали їй відчуття стабільності. Також вона думала, як Аліна щаслива, що знову може вчитися, хай і онлайн.
Свідомість Марії почала засинати, але раптом усе змінилося. Навколишній світ, такий спокійний і знайомий, в одну мить розлетівся на друзки. Спочатку був звук, який не можна було описати словами. Це був не просто гучний звук, це був звук, що ламав простір, що розривав повітря. Він нагадував грім, але триваліший і глибший. За ним пішов сліпучий спалах світла.
Усе навколо затремтіло. Ліжко під Марією здригнулося, наче його штовхнула невидима сила. Стіни затремтіли, штукатурка посипалася на підлогу, а вікна в кімнаті розлетілися на мільйони дрібних уламків. Марію кинуло на підлогу, вона миттю прокинулася і в шоці дивилася на те, що відбувається.
Звук вибуху перетворився на безліч інших звуків: гуркіт металу, що падає, тріск бетону, дзвін розбитого скла, крики, що наповнили нічне повітря. Будинок, що стояв за її вікном, тепер був занурений у темряву і дим. Вона відчула, як її серце стислося від страху, а в горлі застряг крик. Світло, що було в її душі, згасло, наче його задув сильний вітер. Вона розуміла лише одне: це був приліт, і він був дуже поруч.
Далі буде...
#оповідання #ШЇ
"Там, де б'ється моє серце"
Глава 15.Нові почуття
Вона зайшла у квартиру, намагаючись рухатись якомога тихіше. Ключ повернувся в замку майже безшумно. Нічне повітря в коридорі було холодним, але її обличчя горіло, а серце билося, мов птах у клітці. Вона зробила крок, другий, але раптом у темряві почула голос, що змусив її здригнутися.
— Маріє, ти знаєш, скільки зараз часу? Ти де була? І що це за цирк під вікнами? — пролунав розгніваний шепіт Ольги. Вона стояла в коридорі, схрестивши руки на грудях, її силует ледь було видно.
Марія відчула, як її щойно здобута впевненість на мить похитнулася. Але згадавши ніжний дотик Максима, вона набрала повітря в груди і відповіла спокійно, але твердо.
— Я була на побаченні. І це не твоя справа.
Вона навіть не зупинилася, проходячи повз Ольгу. Її рука вже тяглася до ручки дверей своєї кімнати.
— Ти думаєш, це правильно? Використовувати… — голос Ольги ставав дедалі гучнішим.
— Залиш мене у спокої! — різко відповіла Марія, і її голос пролунав, як постріл у тиші. Вона зайшла до кімнати і міцно зачинила за собою двері, відгороджуючись від гніву Ольги.
Ольга на мить застигла, а потім обурено махнула рукою. Вона не очікувала такої відсічі від Марії. Вона збиралася влаштувати скандал, але тепер розуміла, що розмова закінчилася, перш ніж почалася. Вона злісно повернулася до себе, а Марія залишилася сама, все ще відчуваючи, як тремтять її руки.
Скинувши взуття, вона лягла в ліжко, але сон не йшов. Її думки були далеко, знову і знову переживаючи кожну мить, кожну деталь того вечора. Вона не шукала нічого, що стосується кохання. Вона просто жила. Але кохання знайшло її само.
Її розум малював образ Максима: його очі, що світилися в напівтемряві, його сильні руки, що обіймали її, його запах… Вона відчувала, як її серце тане, наповнюючись давно забутими почуттями. Це було не просто захоплення, це було щось набагато глибше, щось справжнє і чисте, щось, чого вона ніколи не відчувала раніше. Це було кохання, і воно було зовсім іншим.
Раптом вона подумала про свого колишнього чоловіка. Їхні стосунки були засновані на страху і постійному тиску. Її життя поруч з ним було схожим на клітку, де вона змушена була ходити по тонкій кризі, боячись зробити крок, який міг би спровокувати черговий спалах гніву. Вона пам'ятала, як тремтіла, коли він підвищував голос, як її серце завмирало, коли він повертався додому. Її втеча з Аліною була не просто кроком, це був стрибок у невідомість, але він був наповнений надією на свободу.
Максим же був зовсім іншим. З ним вона відчувала себе в безпеці, захищеною, вперше за довгий час. Він не шукав у ній комфорту чи спокою, він бачив у ній жінку, здатну боротися. Він бачив її душу, її біль, і, попри все, він не злякався. Його ніжність була щирою, його сила – заспокійливою. Він не намагався її контролювати, він просто був поруч. Це було кохання, і воно було зовсім іншим. Вона відчувала, що з ним вона може бути собою, без страху і без масок.
Думки Марії перебігали від одного спогаду до іншого, як метелики з квітки на квітку. Вона пригадувала, як Микола допоміг їй, як знайшла роботу. І як, нарешті, у неї з'явилася можливість отримати офіційну допомогу від держави. Ці гроші були невеликими, але вони давали їй відчуття стабільності. Також вона думала, як Аліна щаслива, що знову може вчитися, хай і онлайн.
Свідомість Марії почала засинати, але раптом усе змінилося. Навколишній світ, такий спокійний і знайомий, в одну мить розлетівся на друзки. Спочатку був звук, який не можна було описати словами. Це був не просто гучний звук, це був звук, що ламав простір, що розривав повітря. Він нагадував грім, але триваліший і глибший. За ним пішов сліпучий спалах світла.
Усе навколо затремтіло. Ліжко під Марією здригнулося, наче його штовхнула невидима сила. Стіни затремтіли, штукатурка посипалася на підлогу, а вікна в кімнаті розлетілися на мільйони дрібних уламків. Марію кинуло на підлогу, вона миттю прокинулася і в шоці дивилася на те, що відбувається.
Звук вибуху перетворився на безліч інших звуків: гуркіт металу, що падає, тріск бетону, дзвін розбитого скла, крики, що наповнили нічне повітря. Будинок, що стояв за її вікном, тепер був занурений у темряву і дим. Вона відчула, як її серце стислося від страху, а в горлі застряг крик. Світло, що було в її душі, згасло, наче його задув сильний вітер. Вона розуміла лише одне: це був приліт, і він був дуже поруч.
Далі буде...
Українська
English
