росіяни вдарили чотирма КАБами по житлових кварталах Запоріжжя. “На жаль, загинув чоловік. Троє чоловіків та вісім жінок дістали поранень, серед них 17-річний підліток”, - повідомив очільник ОВА Федоров. Він зазначив, що дві людини перебували під завалами. Їх уже врятували.

❗️Начальник ОВА Федоров надав останні подробиці атаки РФ на житлові квартали Запоріжжя Близько години тому росіяни завдали чотири удари КАБами. ▫️Загинув чоловік. Поранено 11 людей, серед них — 17-річний підліток. ▫️ Двох людей успішно деблокували з-під завалів. ▫️ Пошкоджено по 12 багатоповерхівок та приватних будинків, а також об’єкт інфраструктури й автівки. Рятувальники вже приборкали пожежу, що виникла на місці влучання; екстрені служби продовжують роботу. Відео: журналіст програми Вікна-новини Андрій Почтєв.

ВЕСНЯНЕ ПРИБИРАННЯ Щовесни трапляється одна й та сама річ. Берусь за граблі урочисто, ніби це не граблі, а якийсь філософський інструмент. Починаю тягнути листя в купу. Воно не дуже слухається — мабуть, теж не хоче змін у житті. Поки працюю, думаю: дивна штука цей двір. Восени він був чистий. Я його прибирав. Старався. Склав листя, підрівняв. І що? Пройшла зима — і знову безлад. Наче життя. Тільки наведеш порядок — дивишся, а вже новини, події, тривоги, рахунки,… і знову треба все якось розгрібати. Я тягну чергову купу листя і думаю, що граблі — це, по суті, дуже чесний символ життя. Ти ними тягнеш щось до купи, а воно розлазиться назад. І так без кінця. З відчиненого вікна веранди тихо працює старий радіоприймач. Він бурмоче новини таким рівним голосом, ніби нічого особливого у світі не відбувається. Час від часу я ловлю окремі слова: переговори… ситуація… рішення… експерти… Радіо говорить, а я тягну граблі по землі. І звук грабель чомусь здається значно переконливішим. Поруч вітер піднімає сухий папірець. Він летить по двору з таким виглядом, ніби це його територія, а я тут випадково з'явився. — Лети, — кажу я йому. — У тебе, бачу, плани. У наш час узагалі дивно будувати плани. Світ так швидко міняється, що іноді єдине стабільне — це мій двір навесні. Я згрібаю гілки в купу. Купа росте, як державний бюджет, але без надії на користь. І тут з'являється сусід. Він стоїть біля паркану, дивиться на мою діяльність і каже: — Весна. — Весна, — відповідаю. Ми мовчимо хвилину, ніби два філософи на конференції. — Знову все прибираєш? — питає він. — А що робити, — кажу. — Якщо не прибирати, воно саме не зникне. І тут я ловлю себе на думці: це ж правило не тільки для двору. Якби всі проблеми світу можна було розгребти граблями, життя стало б значно простішим. Вийшов би вранці, підмів трохи, відкинув пару новин, згріб тривоги в купу, спалив — і готово. Але, на жаль, реальність працює трохи складніше. Я продовжую прибирати. Потроху двір починає виглядати як двір, а не як місце падіння метеорита. І знаєте що цікаво? Разом зі сміттям ніби прибираються й думки. Голова стає тихішою. Рух грабель має якийсь медитативний ефект. Навіть новини з радіо, що долинають із веранди, у цей момент здаються трохи менш гучними. У цей момент відчиняються двері дому, і на ґанок виходить дружина. Вона тримає в руках чашку. — Перерва, філософе, — каже вона. І виносить мені чай з лимоном. Я беру чашку, сідаю на лавку біля стіни й дивлюся на двір, який щойно воював з моїми граблями. Пара від чаю піднімається в прохолодне весняне повітря, ніби теж має свої плани. А я сиджу з чаєм і думаю про свої. Про літо. Що треба щось посадити. Може, помідори. Може, яблуню. Думаю, що треба трохи підремонтувати паркан. І взагалі — жити якось далі. Я роблю ковток чаю і раптом розумію: мабуть, майбутнє завжди починається ось із таких моментів. Не з великих заяв і програм, а з чашки теплого чаю на подвір’ї і думки: «Ну що ж, спробуємо ще раз». Зрештою я стою посеред чистого двору і дивлюся на результат. Не ідеально. Десь ще лежить листя. Десь гілка. Але загалом порядок. Життя зараз, звісно, складне. Світ нервовий. Новини такі, що краще б іноді їх складати в мішки, як листя. Але якщо чесно — все тримається на тих самих дрібницях: прибрати двір, посадити щось у землю, поговорити із сусідом через паркан, випити чаю з лимоном на весняному повітрі, і слухати, як із веранди тихо бурмоче радіо про великий світ. Бо поки люди виходять навесні з граблями — світ ще не пропав. Я ставлю граблі біля стіни, витираю руки і дивлюся на двір. Він чистий. Принаймні до першого сильного вітру. Але, якщо чесно, мене це вже не лякає. Бо тепер я знаю: наступної весни все повториться. І граблі знову чекатимуть свого філософського часу.

💔😢 У Харкові під лід провалилися шестеро дітей — загинули хлопець 17 років та дитина 11 років. Старший підліток, ймовірно, потонув, намагаючись врятувати молодших. Ще чотирьох дітей (хлопці 8 та 9 років, дівчата 9 та 10 років) госпіталізували з переохолодженням. #Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини

#історія #події 1702: "The Daily Courant" — Народження щоденної звички знати все 🗞️✒️ Завершуємо наш історичний марафон подією, без якої важко уявити сучасний ранок. 11 березня 1702 року в Лондоні почала виходити "The Daily Courant" — перша у світі успішна щоденна газета. До цього новини з’являлися хаотично, раз на тиждень або у вигляді чуток, але Елізабет Маллет (так, першим видавцем щоденки була жінка!) вирішила, що світ змінюється занадто швидко, аби чекати сім днів. Лише факти, жодних пліток (майже) У першому номері, який складався лише з однієї сторінки, надрукованої з одного боку, редакція висунула революційний маніфест: вони обіцяли давати лише перевірені закордонні новини, не додаючи від себе жодних коментарів. Мовляв, «нехай читач сам робить висновки». Це був прототип об'єктивної журналістики, про яку ми так мріємо сьогодні. 🧐📑 Кавова культура та інформаційний вибух Поява щоденної газети збіглася з розквітом лондонських кав'ярень. Чоловіки (жінок туди зазвичай не пускали) збиралися за горнятком кави, щоб обговорити свіжі новини з "The Daily Courant". Саме там народжувалася громадська думка, політичні партії та фінансові ринки. Газета стала дзеркалом, у яке суспільство почало заглядатися щоранку. ☕👔 Чому це важливо? "The Daily Courant" проіснувала 33 роки, але вона заклала фундамент усього нашого інформаційного простору. Від тієї першої сторінки 1702 року веде пряма лінія до сучасних стрічок новин у Вашому смартфоні. Ми стали залежними від інформації, і саме 11 березня ця залежність офіційно отримала свій щоденний формат. Пошук зображень за темою: The Daily Courant 1702 first daily newspaper

#історія #речі 🎞️ Перфоратор: Ритмічне серце кінематографа. Якби у целулоїдної стрічки не було дірок, Голлівуд залишився б лише мрією в голові Томаса Едісона, а ми б ніколи не дізналися, як епічно виглядає вибух у сповільненій зйомці. Перфоратор для кіноплівки — це той самий непомітний герой, який перетворив хаотичне мерехтіння картинок на плавну магію кіно. Це інструмент, який навчив плівку крокувати в ногу з часом. 🕰️🎬 ⚙️ Крок, фіксація, спалах На початку кіноері головною проблемою була стабільність. Плівка ковзала, як мокре мило в руках, і зображення на екрані стрибало так, ніби проектор охопила лихоманка. Вихід знайшли брати Люм’єр та Едісон: вони зробили по краях стрічки акуратні отвори. Спеціальний механізм — грейфер — чіплявся за ці дірочки, немов альпініст за скелю, і просував плівку рівно на один кадр. Без цієї математичної точності перфорації «Прибуття потяга» виглядало б як прибуття розмитої плями. 🚂💨 📽️ Стандарти кров’ю та сріблом Кіноперфорація — це світ суворих стандартів. Найвідоміший з них — крок у 4,75 мм. Уявіть, яка це була ювелірна робота: пробити тисячі ідентичних дірочок на кілометрах плівки, не пошкодивши при цьому світлочутливий шар. Майстри, що створювали перфоратори, були елітою точної механіки. Якщо ніж перфоратора тупився хоча б на мікрон, глядачі в залі починали скаржитися на морську хворобу, бо кадр починав «плавати». 💎🎞️ 🧩 Дірки як носії інформації З часом перфорація стала чимось більшим, ніж просто зачепом. Між дірочками почали записувати звук (оптичні доріжки), а згодом — цифрові коди. Це був справжній аналоговий комп’ютер: кожен рух стрічки синхронізувався зі звуковим супроводом саме завдяки цим ритмічним отворам. Перфорація — це пульс кіноапарата, його стабільне «тук-тук-тук», що забезпечувало безперервність ілюзії. 🔊✨ Сьогодні цифрові матриці не потребують фізичних дірок, але ми досі використовуємо іконку кіноплівки з перфорацією як символ відео. Це данина поваги епосі, коли для того, щоб створити мрію, потрібно було спочатку дуже точно продірявити реальність. Бо кіно — це не лише те, що ми бачимо в кадрі, а й те, як впевнено цей кадр тримається за свої дірочки. 🎞️🌙

МАЖОРИ, ЗМІНІТЬ БРОНЬ НА БРОНІК І ЙДІТЬ ЗАХИЩАТИ УКРАЇНУ! Сьогодні країна стікає кров’ю простих людей. А мажори, блогери, активісти, журналісти та інші, які називають себе «елітою та совістю України», ховаються за фальшивими довідками або тікають за кордон. Рух «Чесна мобілізація» звертається до всіх VIP-ухилянтів – змініть бронь на бронік і йдіть захищати Україну! Ваші розповіді про те, що ви «на своєму фронті» – це ляпас кожному солдату. Поки вчорашні комунальники, інженери та будівельники сидять в окопах місяцями, ви тусуєтесь по клубах, спортзалах та ресторанах. Країні потрібні ваші руки, а не ваші сторіз або блоги. Зніміть брендові шмотки, вдягніть камуфляж. Ваш інтелект потрібен фронту сьогодні. Ваші зв’язки мають працювати на перемогу. Країні потрібна чесна та справедлива мобілізація. Ми не виграємо війну без єдності та участі кожного у боротьбі. Приєднуйтесь до ЗСУ! Доведіть, що ви гідні цієї землі. https://t.me/Ukraineaboveallelse

#історія #факт Вартова скель: самотнє світло Іди Льюїс 🌊 ​У другій половині XIX століття, коли шторми Атлантики розбивали кораблі об гострі скелі Род-Айленда, порятунок потопельників вважався виключно чоловічою справою, що вимагала грубої сили та відчайдушної мужності. Проте історія маяка Лайм-Рок назавжди пов’язана з ім’ям жінки, чиї руки, посічені сіллю та мозолями від весел, виявилися міцнішими за будь-який шторм. ​Іда Льюїс не обирала долю героїні — вона її успадкувала. Коли її батько, доглядач маяка, важко захворів, підліток Іда взяла на себе обов'язок підтримувати вогонь і стежити за горизонтом. Маяк став її світом, а човен — єдиним засобом зв'язку з землею. Перший порятунок вона здійснила у віці 16 років, витягнувши з крижаної води чотирьох солдатів, чий човен перекинувся під час раптового шквалу. Іда не чекала на допомогу — вона просто сіла в човен і пішла проти хвиль. ​Протягом наступних десятиліть вона врятувала за різними підрахунками від 18 до 25 осіб. Найвідоміший випадок стався взимку 1869 року, коли під час завірюхи вона врятувала двох сержантів, вибігши з дому без взуття та верхнього одягу, аби встигнути до того, як море забере їх назавжди. Попри те, що преса згодом охрестила її «найсміливішою жінкою Америки», сама Іда сприймала свою працю як звичайну рутину. Вона казала: «Маяк — це мій дім, а ті, хто в морі — мої сусіди». ​Офіційне визнання прийшло пізно. Лише в поважному віці вона отримала державну посаду доглядача маяка та Золоту медаль за порятунок життя. Коли Іда пішла з життя, дзвони всіх суден у гавані Ньюпорта дзвонили в її честь, а світло на її маяку на мить згасло. Вона довела, що справжній героїзм не має статі — він має лише витримку та світло, яке ніколи не згасає в тумані. 🕯️⚓️

⁨Запущено платформу «Фундація». Українські підприємці разом з активістами з тимчасово окупованих територій України створили платформу, мета якої — допомогти притягнути до відповідальності тих, хто переслідує українців на ТОТ. Йдеться про людей, які беруть участь у репресіях в Криму, Севастополі, Донецьку, Луганську, Мелітополі, Генічеську, Бердянську та на всіх тимчасово окупованих територіях України. Фундація — це мотиваційна платформа, яка передбачає фінансову винагороду за фізичну доставку  на вільну територію України осіб, які причетні до репресій проти українців! На сайті вже можна: 🔎 переглянути список осіб, причетних до репресій, та встановлені винагороди 📩 передати інформацію про нових фігурантів. Переглянути сайт: https://fundatsiya.com https://fundatsiya.com https://fundatsiya.com⁩ https://t.me/Ukraineaboveallelse

#дати #свята Конон Городник: Коли свята традиція зустрічається з агротехнологіями 🌱 Сьогодні, 5 березня, за новоюліанським календарем ми вшановуємо пам’ять святого мученика Конона Ісаврійського. В українському народному побуті цей день отримав назву Конон Городник. Це той самий момент у році, коли релігійний суворий дух поступається місцем практичному селянському прагматизму. 🥕 Якщо ви думали, що «тайм-менеджмент» вигадали в Кремнієвій долині, то ви просто не чули про Конона. Наші предки вірили: саме цього дня потрібно офіційно відкривати городній сезон, навіть якщо на вулиці ще лежить сніг або земля нагадує бетон. ❄️ Чому Конон — «Городник»? 🧐 Святий Конон жив у III столітті в Ісаврії (сучасна Туреччина). Він був простою людиною, яка займалася городництвом і вела тихе, праведне життя. Проте в Україні його постать трансформувалася в головного патрона всіх, хто має справу із землею. 🧺 Ритуальне копання: Існувала непохитна традиція: на Конона треба обов’язково хоча б тричі вдарити лопатою по землі або символічно перекопати невеличку ділянку. Вважалося, що це гарантує врожай і захищає городину від засухи чи шкідників. ⛏️ Замовляння на врожай: Копаючи землю, господарі примовляли: «На Конона на город завітай, щоб був добрий урожай». Це був своєрідний психологічний контракт із природою перед початком великої роботи. 🌾 Захист від черв’яків: На Конона також «виживали» з городу комах та гризунів. Для цього викопували три невеликі ямки, присвячуючи їх засусі, хробакам та морозу — вважалося, що після такого «жертвоприношення» вони не чіпатимуть розсаду. 🐛 Реальність та прикмети ☀️ Звісно, 5 березня в наших широтах — це ще не час садити помідори у відкритий ґрунт (хіба що ви екстремал). Проте з точки зору перевірки насіння, підготовки парників та планування посівів — дата ідеальна. Агрономи підтвердять: березневий день рік годує. 🚜 Народний синоптик: Якщо на Конона ясно і сонячно — літо буде теплим, а град не поб'є врожай. Перевірка запасів: Саме в цей час колись проводили ревізію в коморах: скільки картоплі залишилося на посадку, а скільки — «на суп». 🥔 Сучасний погляд 📱 Сьогодні Конон Городник міг би бути амбасадором органічного землеробства або вертикальних ферм. В епоху, коли власна грядка (навіть якщо це балконний ящик із мікрозеленню) стала символом автономності та екологічності, це свято набуває нового змісту. Це день поваги до землі, яка нас годує, і до праці, яка вимагає терпіння. 🥗 Українці завжди були нацією хліборобів, і навіть у цифрову еру нас непереборно тягне «щось посадити», як тільки березневе сонце починає пригрівати. Тож, якщо у вас є хоча б один вазон на підвіконні — сьогодні ваш професійний день. 🌻 Донедавна (за старим, юліанським календарем) день святого Конона Ісаврійського припадав на 18 березня. Багато хто звик саме до цієї дати, і вона закарбувалася в народній пам'яті як «Конон Городник». 🗓️ Однак, з 1 вересня 2023 року Православна церква України та УГКЦ перейшли на новоюліанський календар. За цим календарем усі неперехідні свята змістилися на 13 днів назад. 18 березня (старий стиль) - 13 днів = 5 березня (новий стиль). Отже, 5 березня 2026 року, за офіційним церковним календарем в Україні — саме день пам'яті мученика Конона. ⛪ 2. Скептичний погляд на "Городника" 🔍 13 днів різниці в березні — це прірва. 18 березня: Земля вже частіше прогрівається, прикмети про "початок оранки" виглядають реалістичніше. 5 березня: В Україні це часто ще глибока зима з нічними заморозками. Народні прикмети формувалися століттями під старий стиль (який тоді був фактично "новим"). Тому, хоча за церковним календарем свято "переїхало", природа може про це ще не знати. ❄️ Українська Вікіпедія вказує дату пам'яті 5 березня (за новим стилем). Офіційний календар ПЦУ підтверджує 5 березня як день пам'яті преподобного Конона. Висновок. Оскільки ми живемо в реаліях нового календаря, 5 березня — офіційний день цього святого. Це чудовий приклад того, як релігійні реформи іноді "б'ються" з кліматичними реаліями та народними звичками. 😉