• На Сумщині попрощалися з родиною з дітьми, які загинули під час атаки: вагітна жінка чекала на близнюків. Фото і відео
    #Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини
    https://brovaryregion.in.ua/?p=45318
    На Сумщині попрощалися з родиною з дітьми, які загинули під час атаки: вагітна жінка чекала на близнюків. Фото і відео #Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини https://brovaryregion.in.ua/?p=45318
    BROVARYREGION.IN.UA
    На Сумщині попрощалися з родиною з дітьми, які загинули під час атаки: вагітна жінка чекала на близнюків. Фото і відео
    1 жовтня, у селі Чернеччина Краснопільської громади на Сумщині відбулося прощання з родиною Лєсніченків. У ніч на 30 вересня внаслідок російського удару дронами загинули Олександр та Альона разом зі своїми дітьми – шестирічним Єгором і чотирирічним Денисом. 26-річна Альона чекала на близнюків. Попро
    8views
  • #світ
    Острозькі підземелля.
    Острог — місто величних замків і таємничих підземель. Під його бруківкою ховається мережа сполучених підвалів, які століттями приховували секрети та легенди. За словами історика Миколи Бендюка, підземелля починаються ще від Острозького замку і колись вели до Свято-Троїцького монастиря в Межирічі, слугуючи прихистком, сховищем і стратегічним ходом для містян.

    Особливо загадковими вважають підземелля колишнього монастиря капуцинів: тут ховали шанованих ченців (в криптах), а згодом приміщення використовували як музейну галерею. Під час реставрацій було знайдено останки 19 людей.

    Легенди розповідають про підземне місто та навіть скарби, заховані родиною Острозьких. Частина історичних тунелів до наших днів залишаються недослідженими, тож “місто під містом” продовжує цікавити дослідників і туристів.
    #світ Острозькі підземелля. Острог — місто величних замків і таємничих підземель. Під його бруківкою ховається мережа сполучених підвалів, які століттями приховували секрети та легенди. За словами історика Миколи Бендюка, підземелля починаються ще від Острозького замку і колись вели до Свято-Троїцького монастиря в Межирічі, слугуючи прихистком, сховищем і стратегічним ходом для містян. Особливо загадковими вважають підземелля колишнього монастиря капуцинів: тут ховали шанованих ченців (в криптах), а згодом приміщення використовували як музейну галерею. Під час реставрацій було знайдено останки 19 людей. Легенди розповідають про підземне місто та навіть скарби, заховані родиною Острозьких. Частина історичних тунелів до наших днів залишаються недослідженими, тож “місто під містом” продовжує цікавити дослідників і туристів.
    15views
  • #оповіданея #Ші
    Глава 26. Ті, що не мовчать

    Київ. Початок лютого 2023 року.
    Місто дихало холодом, якось по-іншому, ніж у січні. Не було снігу, але вітер — гострий, як лезо, — різав щоки і думки. Марія йшла повільно, з руками в кишенях, і з відчуттям, що щось наближається. Не подія — стан.

    Вона не планувала зустрічі з Миколою. Просто зайшла до кав’ярні на Подолі, щоб перечекати пориви вітру. І там — за столиком біля вікна — сидів він. Чоловік Ольги. Той самий, у квартирі якого вона ховалась після втечі з Мелітополя. Той, хто мовчки подав їй чай, коли вона не могла говорити.

    — «Маріє?» — він підвів очі, і в них було щось тепле, як завжди.
    — «Привіт, Миколо. Я не знала, що ти тут буваєш.»
    — «Я тут часто. Думаю. Пишу.»

    Він запросив її сісти. Вони говорили довго — не про війну, не про Максима, не про втрати. А про голос. Про те, що мовчання — це теж зброя, і що поезія — це спосіб її розрядити.

    — «Ми готуємо вечір. Поетичний. Не пафосний. Не офіційний. Просто — люди, які читають те, що не можуть не сказати. Хочеш допомогти?»
    — «Я не поетка.»
    — «Ти — архітекторка пам’яті. А це важливіше.»

    *

    Підготовка.
    Приміщення — старий культурний центр, колишній кінотеатр, де ще збереглися дерев’яні крісла з червоним оксамитом. Марія відповідала за простір: світло, розсадку, тишу між рядками.

    Вона розвішувала афіші, писала короткі біо для учасників, домовлялась про генератор — бо світло могло зникнути будь-якої миті. І в кожному русі було щось нове: не втеча, не пошук — а дія.

    Один із учасників — ветеран, який писав вірші на фронті. Інша — дівчина з Херсона, яка втратила брата. Третій — актор, який читав чужі тексти, бо свої ще не міг вимовити.

    *

    Вечір.
    Зал був напівтемний. Світло — тільки на сцені. Люди сиділи мовчки, як у храмі, але без релігії. Просто — в очікуванні.

    Марія стояла за кулісами. Її не було в програмі. Але Микола підійшов і сказав:

    — «Ти маєш сказати щось. Не як поетка. Як та, що пам’ятає.»

    Вона вийшла. Взяла мікрофон. І сказала:

    — «Я не знаю, як писати вірші. Але я знаю, як звучить голос, коли він проривається крізь страх. Я чула його — в шпиталі, в блокноті, в очах тих, хто не повернувся. І я хочу, щоб ви почули один рядок. Він не мій. Але він — про нас.»

    Вона відкрила блокнот. І прочитала:

    > «Я не прошу сенсацію. Я прошу — голос. Один абзац. Одне ім’я. Щоб він знав, що ми не мовчимо.»
    Марія говорила багато. Здавалося, що це гарно продуманий діалог по темі заходу, ніхто і гадки не мав, що це не текст, це мова душі, мова страху і сміливості, розгубленості і впевненості.

    У залі — тиша. Потім — аплодисменти. Не гучні. Але справжні.

    *

    Після.
    Марія сиділа на сходах біля сцени. Люди підходили, дякували. Хтось залишав записки. Хтось просто торкався її плеча.

    Микола сів поруч.
    — «Ти зробила більше, ніж думала.»
    — «Я просто сказала те, що мусило бути сказане.»
    — «І це — поезія.»

    *

    Вдома.
    Аліна вже спала. Марія сиділа біля вікна, дивилась на ліхтарі. І думала:

    > «Я не знаю, де він. Але я знаю, що я — не одна. І що голоси — множаться. І що тиша — вже не така гучна.»

    Далі буде...
    #оповіданея #Ші Глава 26. Ті, що не мовчать Київ. Початок лютого 2023 року. Місто дихало холодом, якось по-іншому, ніж у січні. Не було снігу, але вітер — гострий, як лезо, — різав щоки і думки. Марія йшла повільно, з руками в кишенях, і з відчуттям, що щось наближається. Не подія — стан. Вона не планувала зустрічі з Миколою. Просто зайшла до кав’ярні на Подолі, щоб перечекати пориви вітру. І там — за столиком біля вікна — сидів він. Чоловік Ольги. Той самий, у квартирі якого вона ховалась після втечі з Мелітополя. Той, хто мовчки подав їй чай, коли вона не могла говорити. — «Маріє?» — він підвів очі, і в них було щось тепле, як завжди. — «Привіт, Миколо. Я не знала, що ти тут буваєш.» — «Я тут часто. Думаю. Пишу.» Він запросив її сісти. Вони говорили довго — не про війну, не про Максима, не про втрати. А про голос. Про те, що мовчання — це теж зброя, і що поезія — це спосіб її розрядити. — «Ми готуємо вечір. Поетичний. Не пафосний. Не офіційний. Просто — люди, які читають те, що не можуть не сказати. Хочеш допомогти?» — «Я не поетка.» — «Ти — архітекторка пам’яті. А це важливіше.» * Підготовка. Приміщення — старий культурний центр, колишній кінотеатр, де ще збереглися дерев’яні крісла з червоним оксамитом. Марія відповідала за простір: світло, розсадку, тишу між рядками. Вона розвішувала афіші, писала короткі біо для учасників, домовлялась про генератор — бо світло могло зникнути будь-якої миті. І в кожному русі було щось нове: не втеча, не пошук — а дія. Один із учасників — ветеран, який писав вірші на фронті. Інша — дівчина з Херсона, яка втратила брата. Третій — актор, який читав чужі тексти, бо свої ще не міг вимовити. * Вечір. Зал був напівтемний. Світло — тільки на сцені. Люди сиділи мовчки, як у храмі, але без релігії. Просто — в очікуванні. Марія стояла за кулісами. Її не було в програмі. Але Микола підійшов і сказав: — «Ти маєш сказати щось. Не як поетка. Як та, що пам’ятає.» Вона вийшла. Взяла мікрофон. І сказала: — «Я не знаю, як писати вірші. Але я знаю, як звучить голос, коли він проривається крізь страх. Я чула його — в шпиталі, в блокноті, в очах тих, хто не повернувся. І я хочу, щоб ви почули один рядок. Він не мій. Але він — про нас.» Вона відкрила блокнот. І прочитала: > «Я не прошу сенсацію. Я прошу — голос. Один абзац. Одне ім’я. Щоб він знав, що ми не мовчимо.» Марія говорила багато. Здавалося, що це гарно продуманий діалог по темі заходу, ніхто і гадки не мав, що це не текст, це мова душі, мова страху і сміливості, розгубленості і впевненості. У залі — тиша. Потім — аплодисменти. Не гучні. Але справжні. * Після. Марія сиділа на сходах біля сцени. Люди підходили, дякували. Хтось залишав записки. Хтось просто торкався її плеча. Микола сів поруч. — «Ти зробила більше, ніж думала.» — «Я просто сказала те, що мусило бути сказане.» — «І це — поезія.» * Вдома. Аліна вже спала. Марія сиділа біля вікна, дивилась на ліхтарі. І думала: > «Я не знаю, де він. Але я знаю, що я — не одна. І що голоси — множаться. І що тиша — вже не така гучна.» Далі буде...
    27views
  • 🇩🇰 Населення Данії в паніці. Лише продажі сублімованої їжі для кемпінгу зросли на 400%, – пише New York Times.

    Місцеві масово скуповують сухпайки, рації, рис та консерви, а ЗМІ розповідають, як повідомити дітям про атаку дронів.

    Окрім того, люди з Данії, Швеції та Норвегії масово телефонували до поліції, бо лякалися літаків, зірок та ліхтарів.
    #Новини_звідусіль #Новини_news #world_news #interesting_news @interesting_news @news @world_news #news #news_from_around_the_world
    🇩🇰 Населення Данії в паніці. Лише продажі сублімованої їжі для кемпінгу зросли на 400%, – пише New York Times. Місцеві масово скуповують сухпайки, рації, рис та консерви, а ЗМІ розповідають, як повідомити дітям про атаку дронів. Окрім того, люди з Данії, Швеції та Норвегії масово телефонували до поліції, бо лякалися літаків, зірок та ліхтарів. #Новини_звідусіль #Новини_news #world_news #interesting_news @interesting_news @news @world_news #news #news_from_around_the_world
    9views
  • #поезія
    Сиділа осінь і плела вінки.
    Ви не повірите, та не із листя,
    Не із пожовклих трав, не з хризантем,
    І навіть не калинові намиста.

    Сиділа осінь і плела вінки
    Із мрій щасливих і таких жаданих,
    З проміння сонця, із краплин дощу,
    Із зустрічей солодких, довгожданих.

    Плела з думок , що линуть в плині днів,
    Плела із світла, що в ночі іскрилось,
    Плела з юнацьких кольорових снів,
    Плела з бажань, що так і не здійснились.

    Сиділа, ворожила на вітрах,
    Шукала в них загубленую долю,
    Вони ж, гуляки, по полях, лісах,
    Розвіювали невгамовну волю.

    Вона так прагнула їх зупинить,
    У них побачити своє майбутнє,
    Сміялись , танцювали...лише мить -
    І відкривалась справжня їхня сутність.

    Зникала магія і ворожба,
    Розсіювалась з променями сонця,
    Не покидала осінь лиш журба,
    Утома краяла і душу й серце....

    Таня Пшенюк
    #поезія Сиділа осінь і плела вінки. Ви не повірите, та не із листя, Не із пожовклих трав, не з хризантем, І навіть не калинові намиста. Сиділа осінь і плела вінки Із мрій щасливих і таких жаданих, З проміння сонця, із краплин дощу, Із зустрічей солодких, довгожданих. Плела з думок , що линуть в плині днів, Плела із світла, що в ночі іскрилось, Плела з юнацьких кольорових снів, Плела з бажань, що так і не здійснились. Сиділа, ворожила на вітрах, Шукала в них загубленую долю, Вони ж, гуляки, по полях, лісах, Розвіювали невгамовну волю. Вона так прагнула їх зупинить, У них побачити своє майбутнє, Сміялись , танцювали...лише мить - І відкривалась справжня їхня сутність. Зникала магія і ворожба, Розсіювалась з променями сонця, Не покидала осінь лиш журба, Утома краяла і душу й серце.... Таня Пшенюк
    21views
  • #поезія
    Що за диво — осіння палітра!
    Сум і радість в пейзажі звучить.
    Онде квітка остання розквітла,
    Павутинка в повітрі летить.
    Листя золотом щирим палає
    Під промінням осіннім палким.
    Вітерець між гілками зітхає,
    Зачарований дивом таким.
    Ну, а небо — безмежне і синє
    Заворожує серце умить.
    Подих вітру — і листя осіннє
    Все летить, все летить і летить…
    #поезія Що за диво — осіння палітра! Сум і радість в пейзажі звучить. Онде квітка остання розквітла, Павутинка в повітрі летить. Листя золотом щирим палає Під промінням осіннім палким. Вітерець між гілками зітхає, Зачарований дивом таким. Ну, а небо — безмежне і синє Заворожує серце умить. Подих вітру — і листя осіннє Все летить, все летить і летить…
    8views
  • 🔥 У Житомирі горів гуртожиток медінституту: четверо студентів отруїлися димом

    Пожежа сталася в одній з кімнат п'ятиповерхового гуртожитку Житомирського медичного інституту. Рятувальники швидко загасили її. Четверо студентів надихалися продуктами горіння, вони отримали на місці першу медичну допомогу.

    Студенти та переселенці за необхідності будуть розселені в інші помешкання.
    #Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини
    🔥 У Житомирі горів гуртожиток медінституту: четверо студентів отруїлися димом Пожежа сталася в одній з кімнат п'ятиповерхового гуртожитку Житомирського медичного інституту. Рятувальники швидко загасили її. Четверо студентів надихалися продуктами горіння, вони отримали на місці першу медичну допомогу. Студенти та переселенці за необхідності будуть розселені в інші помешкання. #Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини
    9views
  • Кредит Україні на 140 млрд євро під загрозою: у ЄС злякалися заморожених мільярдів Кремля
    Станіслав Кожемякін
    Станіслав Кожемякін
    Ринки та компанії
    2.10.2025 15:15
    2 хвилини
    8,8 т.
    Кредит Україні на 140 млрд євро під загрозою: у ЄС злякалися заморожених мільярдів Кремля Станіслав Кожемякін Станіслав Кожемякін Ринки та компанії 2.10.2025 15:15 2 хвилини 8,8 т.
    26views
  • 😬 Українець у Польщі відзначився неординарною поведінкою, погрожуючи співвітчизникам

    В Мазовецькому воєводстві 28 вересня стався інцидент, про який повідомляє RMF24. Підігрітий алкоголем українець погрожував своїм співвітчизникам, що змусило поліцію втрутитися.

    Патруль затримав чоловіка і посадив його в поліцейське авто. Проте, під час затримання, він відкусив частину ущільнювача дверей машини і подряпав її покриття. Йому пред'явили звинувачення у погрозах і пошкодженні майна.

    Поліцейські зазначають, що з таким неочікуваним способом "боротьби" з технікою вони зіткнулися вперше.
    😬 Українець у Польщі відзначився неординарною поведінкою, погрожуючи співвітчизникам В Мазовецькому воєводстві 28 вересня стався інцидент, про який повідомляє RMF24. Підігрітий алкоголем українець погрожував своїм співвітчизникам, що змусило поліцію втрутитися. Патруль затримав чоловіка і посадив його в поліцейське авто. Проте, під час затримання, він відкусив частину ущільнювача дверей машини і подряпав її покриття. Йому пред'явили звинувачення у погрозах і пошкодженні майна. Поліцейські зазначають, що з таким неочікуваним способом "боротьби" з технікою вони зіткнулися вперше.
    43views
  • Відбувся 69 обмін!
    Додому повернулося 185 захисників та 20 цивільних.
    Практично всі, кого повернули з полону, перебували в ньому з 2022 року.
    До вашої уваги список наших захисників, які повернулися сьогодні 02.10.2025!
    __________________
    Канал Апостол Дмитро
    Відбувся 69 обмін! Додому повернулося 185 захисників та 20 цивільних. Практично всі, кого повернули з полону, перебували в ньому з 2022 року. До вашої уваги список наших захисників, які повернулися сьогодні 02.10.2025! __________________ Канал Апостол Дмитро
    Love
    1
    29views
More Results