• 4-8 вересня 2026 року в м. Київ відбувся чемпіонат України зі спортивної гімнастики. Блискучий результат здобули студенти Навчально-наукового інституту фізичної культури спеціальності А7 Фізична культура і спорт. В змаганнях взяв участь житель Броварської громади Богдан Супрун, студент даного навчального закладу. У командних змаганнях, золото у команді "Киів-1" здобули Перепьолкін Єгор та Супрун Богдан, срібло у команді "Київ-2"- Шукаратський Родіон. У фінальних виступах в окремих видах багатоборства: вільні вправи - Прудко Дмитро 2 місце, Супрун Богдан 3 місце. У вправах на кільцях - Супрун Богдан 1 місце. У опорному стрибку - Шкурацький Родіон 2 місце. Вправи на брусах - Прудко Дмитро 2 місце.
    #спорт @sports @всіх #Український_спорт #Ukrainian_sport #спорт_sports #brovarysport @brovarysport @читачі @топові_прихильники
    ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport
    4-8 вересня 2026 року в м. Київ відбувся чемпіонат України зі спортивної гімнастики. Блискучий результат здобули студенти Навчально-наукового інституту фізичної культури спеціальності А7 Фізична культура і спорт. В змаганнях взяв участь житель Броварської громади Богдан Супрун, студент даного навчального закладу. У командних змаганнях, золото у команді "Киів-1" здобули Перепьолкін Єгор та Супрун Богдан, срібло у команді "Київ-2"- Шукаратський Родіон. У фінальних виступах в окремих видах багатоборства: вільні вправи - Прудко Дмитро 2 місце, Супрун Богдан 3 місце. У вправах на кільцях - Супрун Богдан 1 місце. У опорному стрибку - Шкурацький Родіон 2 місце. Вправи на брусах - Прудко Дмитро 2 місце. #спорт @sports @всіх #Український_спорт #Ukrainian_sport #спорт_sports #brovarysport @brovarysport @читачі @топові_прихильники ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport
    19переглядів
  • Він народився німцем. Але одного дня свідомо обрав бути українцем — назавжди.

    Юрій Шевельов. Людина, яка не мала української крові, але мала щось значно сильніше — українську душу.

    Його справжнє прізвище було Шнайдер. Він міг спокійно жити будь-де у світі, будувати кар’єру в європейській науці й не втручатися у боротьбу за чужу, здавалося б, культуру. Але він зробив інший вибір: присвятив усе своє життя Україні та її мові.

    Не тому, що це було вигідно. А тому, що бачив правду.

    У часи, коли імперія переконувала мільйони людей, що української мови «не існує», Шевельов узявся доводити протилежне — фактами, наукою і титанічною працею. Він буквально розбирав українську мову по звуках, складах, інтонаціях і літерах, шукаючи її справжнє коріння у глибині століть.

    Чому ми говоримо «кінь», а не «конь»!Звідки в українській з’явилося м’яке «ц»!Чому наша вимова звучить так, як не звучить жодна інша слов’янська мова!

    Для когось це були дрібниці. Для Шевельова — докази існування нації.

    Він досліджував стародавні рукописи, написи на стінах Софії Київської, літописи, живу народну мову — і крок за кроком руйнував головний міф радянської імперії про «один народ».

    Його фундаментальна праця «Історична фонологія української мови» стала інтелектуальним вибухом. Майже 800 сторінок бездоганної науки, після яких стало очевидно: українська мова не є «молодшою сестрою» російської і не виникла з якоїсь «спільної колиски». Вона розвивалася самостійно — століттями, паралельно з іншими мовами, маючи власний шлях і власний голос.

    Фактично Шевельов зробив те, чого так боялися імперії: він повернув українцям їхню справжню історію.

    Його молодість минула у Харкові — у легендарному будинку «Слово», де жили найталановитіші українські письменники та митці. Там народжувалася нова українська культура. І там же її почали знищувати.

    Навколо нього арештовували, kатувалu, розсtрілювалu. Людей ламали лише за те, що вони говорили й думали українською. Шевельов дивом вижив.

    Пізніше він емігрував, але навіть за тисячі кілометрів від Батьківщини залишався її голосом у світі.

    Його запрошували викладати Гарвард і Колумбійський університет — місця, куди потрапляють одиниці. Світ слухав його як одного з найсильніших славістів ХХ століття. А він говорив про Україну.

    Не як про «окраїну імперії». А як про окрему цивілізацію зі своєю мовою, культурою і правом бути вільною.

    Шевельов розумів Україну глибше за багатьох політиків. Він говорив, що у нас є три головні вороги: москва, внутрішня зрада і провінційність — страх бути великими.

    Його слова звучать моторошно актуально навіть сьогодні.

    Ще десятки років тому він попереджав: після розпаду СРСР війна між Україною та Росією неминуча. Бо імперія ніколи добровільно не відпускає тих, кого вважає своєю власністю.

    Він відчував цю небезпеку задовго до того, як над Україною знову загриміли ракети.

    Ми повинні пам’ятати Юрія Шевельова, бо він зробив для України не менше, ніж армія робить на фронті. Тільки його зброєю були не кулі, а правда.

    Він повернув нам право говорити своєю мовою без виправдань. Повернув відчуття гідності. Довів усьому світові, що українці — не «молодший брат» і не випадкова нація, а народ із тисячолітнім корінням.

    І поки ми пам’ятаємо таких людей — Україну неможливо стерти.
    Він народився німцем. Але одного дня свідомо обрав бути українцем — назавжди. Юрій Шевельов. Людина, яка не мала української крові, але мала щось значно сильніше — українську душу. Його справжнє прізвище було Шнайдер. Він міг спокійно жити будь-де у світі, будувати кар’єру в європейській науці й не втручатися у боротьбу за чужу, здавалося б, культуру. Але він зробив інший вибір: присвятив усе своє життя Україні та її мові. Не тому, що це було вигідно. А тому, що бачив правду. У часи, коли імперія переконувала мільйони людей, що української мови «не існує», Шевельов узявся доводити протилежне — фактами, наукою і титанічною працею. Він буквально розбирав українську мову по звуках, складах, інтонаціях і літерах, шукаючи її справжнє коріння у глибині століть. Чому ми говоримо «кінь», а не «конь»!Звідки в українській з’явилося м’яке «ц»!Чому наша вимова звучить так, як не звучить жодна інша слов’янська мова! Для когось це були дрібниці. Для Шевельова — докази існування нації. Він досліджував стародавні рукописи, написи на стінах Софії Київської, літописи, живу народну мову — і крок за кроком руйнував головний міф радянської імперії про «один народ». Його фундаментальна праця «Історична фонологія української мови» стала інтелектуальним вибухом. Майже 800 сторінок бездоганної науки, після яких стало очевидно: українська мова не є «молодшою сестрою» російської і не виникла з якоїсь «спільної колиски». Вона розвивалася самостійно — століттями, паралельно з іншими мовами, маючи власний шлях і власний голос. Фактично Шевельов зробив те, чого так боялися імперії: він повернув українцям їхню справжню історію. Його молодість минула у Харкові — у легендарному будинку «Слово», де жили найталановитіші українські письменники та митці. Там народжувалася нова українська культура. І там же її почали знищувати. Навколо нього арештовували, kатувалu, розсtрілювалu. Людей ламали лише за те, що вони говорили й думали українською. Шевельов дивом вижив. Пізніше він емігрував, але навіть за тисячі кілометрів від Батьківщини залишався її голосом у світі. Його запрошували викладати Гарвард і Колумбійський університет — місця, куди потрапляють одиниці. Світ слухав його як одного з найсильніших славістів ХХ століття. А він говорив про Україну. Не як про «окраїну імперії». А як про окрему цивілізацію зі своєю мовою, культурою і правом бути вільною. Шевельов розумів Україну глибше за багатьох політиків. Він говорив, що у нас є три головні вороги: москва, внутрішня зрада і провінційність — страх бути великими. Його слова звучать моторошно актуально навіть сьогодні. Ще десятки років тому він попереджав: після розпаду СРСР війна між Україною та Росією неминуча. Бо імперія ніколи добровільно не відпускає тих, кого вважає своєю власністю. Він відчував цю небезпеку задовго до того, як над Україною знову загриміли ракети. Ми повинні пам’ятати Юрія Шевельова, бо він зробив для України не менше, ніж армія робить на фронті. Тільки його зброєю були не кулі, а правда. Він повернув нам право говорити своєю мовою без виправдань. Повернув відчуття гідності. Довів усьому світові, що українці — не «молодший брат» і не випадкова нація, а народ із тисячолітнім корінням. І поки ми пам’ятаємо таких людей — Україну неможливо стерти.
    76переглядів
  • Він народився німцем. Але одного дня свідомо обрав бути українцем — назавжди.

    Юрій Шевельов. Людина, яка не мала української крові, але мала щось значно сильніше — українську душу.

    Його справжнє прізвище було Шнайдер. Він міг спокійно жити будь-де у світі, будувати кар’єру в європейській науці й не втручатися у боротьбу за чужу, здавалося б, культуру. Але він зробив інший вибір: присвятив усе своє життя Україні та її мові.

    Не тому, що це було вигідно. А тому, що бачив правду.

    У часи, коли імперія переконувала мільйони людей, що української мови «не існує», Шевельов узявся доводити протилежне — фактами, наукою і титанічною працею. Він буквально розбирав українську мову по звуках, складах, інтонаціях і літерах, шукаючи її справжнє коріння у глибині століть.

    Чому ми говоримо «кінь», а не «конь»!Звідки в українській з’явилося м’яке «ц»!Чому наша вимова звучить так, як не звучить жодна інша слов’янська мова!

    Для когось це були дрібниці. Для Шевельова — докази існування нації.

    Він досліджував стародавні рукописи, написи на стінах Софії Київської, літописи, живу народну мову — і крок за кроком руйнував головний міф радянської імперії про «один народ».

    Його фундаментальна праця «Історична фонологія української мови» стала інтелектуальним вибухом. Майже 800 сторінок бездоганної науки, після яких стало очевидно: українська мова не є «молодшою сестрою» російської і не виникла з якоїсь «спільної колиски». Вона розвивалася самостійно — століттями, паралельно з іншими мовами, маючи власний шлях і власний голос.

    Фактично Шевельов зробив те, чого так боялися імперії: він повернув українцям їхню справжню історію.

    Його молодість минула у Харкові — у легендарному будинку «Слово», де жили найталановитіші українські письменники та митці. Там народжувалася нова українська культура. І там же її почали знищувати.

    Навколо нього арештовували, kатувалu, розсtрілювалu. Людей ламали лише за те, що вони говорили й думали українською. Шевельов дивом вижив.

    Пізніше він емігрував, але навіть за тисячі кілометрів від Батьківщини залишався її голосом у світі.

    Його запрошували викладати Гарвард і Колумбійський університет — місця, куди потрапляють одиниці. Світ слухав його як одного з найсильніших славістів ХХ століття. А він говорив про Україну.

    Не як про «окраїну імперії». А як про окрему цивілізацію зі своєю мовою, культурою і правом бути вільною.

    Шевельов розумів Україну глибше за багатьох політиків. Він говорив, що у нас є три головні вороги: москва, внутрішня зрада і провінційність — страх бути великими.

    Його слова звучать моторошно актуально навіть сьогодні.

    Ще десятки років тому він попереджав: після розпаду СРСР війна між Україною та Росією неминуча. Бо імперія ніколи добровільно не відпускає тих, кого вважає своєю власністю.

    Він відчував цю небезпеку задовго до того, як над Україною знову загриміли ракети.

    Ми повинні пам’ятати Юрія Шевельова, бо він зробив для України не менше, ніж армія робить на фронті. Тільки його зброєю були не кулі, а правда.

    Він повернув нам право говорити своєю мовою без виправдань. Повернув відчуття гідності. Довів усьому світові, що українці — не «молодший брат» і не випадкова нація, а народ із тисячолітнім корінням.

    І поки ми пам’ятаємо таких людей — Україну неможливо стерти.
    Він народився німцем. Але одного дня свідомо обрав бути українцем — назавжди. Юрій Шевельов. Людина, яка не мала української крові, але мала щось значно сильніше — українську душу. Його справжнє прізвище було Шнайдер. Він міг спокійно жити будь-де у світі, будувати кар’єру в європейській науці й не втручатися у боротьбу за чужу, здавалося б, культуру. Але він зробив інший вибір: присвятив усе своє життя Україні та її мові. Не тому, що це було вигідно. А тому, що бачив правду. У часи, коли імперія переконувала мільйони людей, що української мови «не існує», Шевельов узявся доводити протилежне — фактами, наукою і титанічною працею. Він буквально розбирав українську мову по звуках, складах, інтонаціях і літерах, шукаючи її справжнє коріння у глибині століть. Чому ми говоримо «кінь», а не «конь»!Звідки в українській з’явилося м’яке «ц»!Чому наша вимова звучить так, як не звучить жодна інша слов’янська мова! Для когось це були дрібниці. Для Шевельова — докази існування нації. Він досліджував стародавні рукописи, написи на стінах Софії Київської, літописи, живу народну мову — і крок за кроком руйнував головний міф радянської імперії про «один народ». Його фундаментальна праця «Історична фонологія української мови» стала інтелектуальним вибухом. Майже 800 сторінок бездоганної науки, після яких стало очевидно: українська мова не є «молодшою сестрою» російської і не виникла з якоїсь «спільної колиски». Вона розвивалася самостійно — століттями, паралельно з іншими мовами, маючи власний шлях і власний голос. Фактично Шевельов зробив те, чого так боялися імперії: він повернув українцям їхню справжню історію. Його молодість минула у Харкові — у легендарному будинку «Слово», де жили найталановитіші українські письменники та митці. Там народжувалася нова українська культура. І там же її почали знищувати. Навколо нього арештовували, kатувалu, розсtрілювалu. Людей ламали лише за те, що вони говорили й думали українською. Шевельов дивом вижив. Пізніше він емігрував, але навіть за тисячі кілометрів від Батьківщини залишався її голосом у світі. Його запрошували викладати Гарвард і Колумбійський університет — місця, куди потрапляють одиниці. Світ слухав його як одного з найсильніших славістів ХХ століття. А він говорив про Україну. Не як про «окраїну імперії». А як про окрему цивілізацію зі своєю мовою, культурою і правом бути вільною. Шевельов розумів Україну глибше за багатьох політиків. Він говорив, що у нас є три головні вороги: москва, внутрішня зрада і провінційність — страх бути великими. Його слова звучать моторошно актуально навіть сьогодні. Ще десятки років тому він попереджав: після розпаду СРСР війна між Україною та Росією неминуча. Бо імперія ніколи добровільно не відпускає тих, кого вважає своєю власністю. Він відчував цю небезпеку задовго до того, як над Україною знову загриміли ракети. Ми повинні пам’ятати Юрія Шевельова, бо він зробив для України не менше, ніж армія робить на фронті. Тільки його зброєю були не кулі, а правда. Він повернув нам право говорити своєю мовою без виправдань. Повернув відчуття гідності. Довів усьому світові, що українці — не «молодший брат» і не випадкова нація, а народ із тисячолітнім корінням. І поки ми пам’ятаємо таких людей — Україну неможливо стерти.
    65переглядів
  • Колишній чемпіон світу в трьох вагових категоріях Василь Ломаченко вже близько двох місяців живе та тренується у Пуерто-Рико. Українець розглядає можливість повернення у професійний бокс. Президент WBO Густаво Олів'єрі підтвердив, що Ломаченко оселився на острові разом із родиною.

    Не пропустіть все про бокс! Підписуйтесь на канал Уса Вусика в YouTube

    «Він розглядає можливість повернення. Він живе у Пуерто-Рико, оскільки йому подобаються клімат, історія та боксерська культура острова. Тут також багато бійців у напівлегкій та другій напівлегкій вазі, з якими можна проводити спаринги.

    Він зацікавлений у бою з Чарлі Суаресом, який посідає перше місце у рейтингу WBO та є обов'язковим претендентом на титул Емануеля Наваррете», – додав Олів'єрі.

    Ломаченко завершив кар'єру у червні 2025 року. Останній бій українець провів у травні 2024-го, коли достроково переміг Джорджа Камбососа та завоював титул IBF у легкій вазі.
    Джерело - https://sport.ua/
    ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport 🇺🇦🇺🇦🇺🇦
    #World_box #Бокс_boxing #boxing #boxers #Український_бокс #Ukrainian_boxing #Броварський_бокс #Brovarysport #Brovary_boxing @Brovarysport @читачі @топові_прихильники
    Колишній чемпіон світу в трьох вагових категоріях Василь Ломаченко вже близько двох місяців живе та тренується у Пуерто-Рико. Українець розглядає можливість повернення у професійний бокс. Президент WBO Густаво Олів'єрі підтвердив, що Ломаченко оселився на острові разом із родиною. Не пропустіть все про бокс! Підписуйтесь на канал Уса Вусика в YouTube «Він розглядає можливість повернення. Він живе у Пуерто-Рико, оскільки йому подобаються клімат, історія та боксерська культура острова. Тут також багато бійців у напівлегкій та другій напівлегкій вазі, з якими можна проводити спаринги. Він зацікавлений у бою з Чарлі Суаресом, який посідає перше місце у рейтингу WBO та є обов'язковим претендентом на титул Емануеля Наваррете», – додав Олів'єрі. Ломаченко завершив кар'єру у червні 2025 року. Останній бій українець провів у травні 2024-го, коли достроково переміг Джорджа Камбососа та завоював титул IBF у легкій вазі. Джерело - https://sport.ua/ ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport 🇺🇦🇺🇦🇺🇦 #World_box #Бокс_boxing #boxing #boxers #Український_бокс #Ukrainian_boxing #Броварський_бокс #Brovarysport #Brovary_boxing @Brovarysport @читачі @топові_прихильники
    195переглядів
  • 😠 «Спалені наклади українських книг — це не випадковість, збіг чи помилка коригувальника. Росіяни точно знають, що вони роблять. Б’ючи по українських видавництвах, вони б’ють по українській культурі», — лідер «Європейської солідарності» Петро Порошенко.

    П’ятий президент наголосив: ворог вкотре доводить, що російська культура не має нічого спільного з європейською, бо вона виховує варварів та злочинців.

    «Кожне українське видавництво — це люди, які вистояли під час блекаутів, зменшення попиту на книгу та спорожнілі книгарні… Але продовжують перекладати, редагувати та друкувати українською», — зазначив Порошенко.

    💪 «Переконаний, що попри всі зусилля москви українське слово, українська книжка точно житиме і важитиме більше. Тож закликаю сьогодні не проходити повз книгарню, а купити новеньку книгу до домашньої бібліотеки. Найменше, що ми можемо зробити, — купити те, що вони встигли врятувати», — додав лідер «Європейської солідарності».
    😠 «Спалені наклади українських книг — це не випадковість, збіг чи помилка коригувальника. Росіяни точно знають, що вони роблять. Б’ючи по українських видавництвах, вони б’ють по українській культурі», — лідер «Європейської солідарності» Петро Порошенко. П’ятий президент наголосив: ворог вкотре доводить, що російська культура не має нічого спільного з європейською, бо вона виховує варварів та злочинців. «Кожне українське видавництво — це люди, які вистояли під час блекаутів, зменшення попиту на книгу та спорожнілі книгарні… Але продовжують перекладати, редагувати та друкувати українською», — зазначив Порошенко. 💪 «Переконаний, що попри всі зусилля москви українське слово, українська книжка точно житиме і важитиме більше. Тож закликаю сьогодні не проходити повз книгарню, а купити новеньку книгу до домашньої бібліотеки. Найменше, що ми можемо зробити, — купити те, що вони встигли врятувати», — додав лідер «Європейської солідарності».
    363переглядів
  • До Дня Незалежності 🇺🇦

    Зараз слово «незалежність» звучить зовсім не так, як раніше. Ми знаємо його ціну.

    Тому 24 серпня – це день, коли особливо гостро згадуєш, за що ми тримаємось та що захищаємо:

    дім, до якого хочеться повернутися. Родючі землі і сині води. Історія, писемність і культура. Перемоги і поразки. Чорновіл. І синьо-жовтий прапор, який ще майоритиме у КОЖНОМУ містечку України.

    Ми зібрали для вас патріотичні принти саме до Дня Незалежності. Просто речі, на яких є те, що нам сьогодні важливо.


    ЗАРЕЄСТРУЙТЕСЬ ТА ОТРИМАЙТЕ БОНУС - 50 ГРН Реструируйтесь, чтобы отримати внизу на свое замовление https://www.fatline.com.ua/#64494

    #ДрукНаОдязи #ОдягЗПринтом #ФутболкаЗПринтом #СтвориСвійДизайн #ПатриотичныйОдяг #УкраїнськийБренд #ПринтНаЗамовлення #ШопингОнлайн #ДрукНаОдязи #УкраїнськийШопинг #СвійДизайн #ЗамовОнлайн #Одяг #Футболка #подарунок #шопинг #покупки #купить #купую #торговля #магазин #шопоголик
    До Дня Незалежності 🇺🇦 Зараз слово «незалежність» звучить зовсім не так, як раніше. Ми знаємо його ціну. Тому 24 серпня – це день, коли особливо гостро згадуєш, за що ми тримаємось та що захищаємо: дім, до якого хочеться повернутися. Родючі землі і сині води. Історія, писемність і культура. Перемоги і поразки. Чорновіл. І синьо-жовтий прапор, який ще майоритиме у КОЖНОМУ містечку України. Ми зібрали для вас патріотичні принти саме до Дня Незалежності. Просто речі, на яких є те, що нам сьогодні важливо. ЗАРЕЄСТРУЙТЕСЬ ТА ОТРИМАЙТЕ БОНУС - 50 ГРН Реструируйтесь, чтобы отримати внизу на свое замовление https://www.fatline.com.ua/#64494 #ДрукНаОдязи #ОдягЗПринтом #ФутболкаЗПринтом #СтвориСвійДизайн #ПатриотичныйОдяг #УкраїнськийБренд #ПринтНаЗамовлення #ШопингОнлайн #ДрукНаОдязи #УкраїнськийШопинг #СвійДизайн #ЗамовОнлайн #Одяг #Футболка #подарунок #шопинг #покупки #купить #купую #торговля #магазин #шопоголик
    1Kпереглядів 5Відтворень
  • Сьогодні поляки слідом за путіним пишуть нам, що українців ніколи не було.

    Що українці — суміш втікачів з Польщі з втікачами з Московії.

    Вони не бажають знати навіть своє минуле.

    Бо якби знали, то, можливо, зацікавилися би тим, звідки на території нинішньої Польщі в 6-8 століттях зʼявилися поляни, куяви, місто Волин на березі Балтійського моря, а на території Німеччини в той же період — укри, древани та інші народи.

    А це були якраз втікачі з нинішніх українських земель.

    Тікаючи від неминучої загибелі чи поневолення під ударами спочатку гунів, а згодом аварів, вони вимушено освоювали нові, дикі або малозаселені території Центральної та Південно-Східної Європи.

    Переходячи Карпати й просуваючись на Балкани чи у межиріччя Одера й Вісли, вони приносили туди свою мову, культуру, навички землеробства та побут.

    Так під ударами завойовників народжувалася нова географія Європи, а втікачі з українських земель ставали фундаторами нових слов'янських цивілізацій.

    Саме тому слов’яни Балтики і слов’яни Києва — один народ, одна культура.

    В офіційній історіографії нам десятиліттями нав’язували образ слов’ян як «регіональних племен»: мовляв, були собі древляни, поляни, сіверяни — але всі розрізнені, без державності, без єдності.

    І лише нормани, скандинави, «великі варяги» зібрали їх в єдину Русь.

    Це — видумана, але для для московитів політично зручна міфологія, яка перекреслює справжню історію: слов’яни — це єдиний культурно-релігійний простір, який сягав від Києва до Балтії ще задовго до Рюрика.

    🗺 Географія слов’янської цивілізації.

    Венди, вагри, руяни, лютичі, бодрити, древани, поляни, куяви, украни — народи південної Балтики, яких описують німецькі й скандинавські хроніки як слов’ян, що жили на узбережжі, будували фортеці, поклонялися своїм богам, воювали з вікінгами й мали свою державність.

    На сході — поляни, сіверяни, древляни, волиняни, бужани, які творили основу майбутньої Русі.

    🔗 Що їх єднало?

    ▪️ Спільна мова (в літописі сказано: «Мова слов’янська і руська — одна»).
    ▪️ Спільні боги: Святовит ≈ Перун, Хорс ≈ Сварожич, Дажбог.
    ▪️ Спільна зовнішність воїнів: вуса, голені підборіддя, зачіска «оселедець» (або подібна до неї).
    ▪️ Спільна архітектура укріплень (круглі фортеці, дерев’яні храми).
    ▪️ Спільна морська й річкова культура — торгово-військові флотилії, що пересувались Балтією та Дніпром.

    Це не випадковість — це ознаки цивілізації.

    ☀️ Єдність віри: культ сонячних богів.

    На землях Русі за князя Володимира головними були:
    ▪️ Дажбог — бог сонця й достатку;
    ▪️ Перун — бог блискавки й перемоги;
    ▪️ Хорс — світле небесне світило.

    У західних слов’ян на Балтиці поклонялися:

    ▪️ Сварожичу — богу небесного вогню,
    ▪️ Святовиту — богу війни й правди,
    ▪️ Руєвиту — богу громів,
    ▪️ Триглаву — богу трьох світів: небес, землі й підзем’я.

    Усі вони мають схожі функції, образи й навіть священні кольори (білий кінь, червона зброя, золоті символи).

    Це — одна система вірувань, яка змінювала лише імена — залежно від діалекту й регіону.

    🦅 Сокіл, шоломи й оселедець — знаки єдності.

    Археологія дає ще один неспростовний доказ: у Балтійському регіоні знайдено зображення воїнів у шоломах із пташиним символом — найчастіше соколом.

    У тих самих регіонах виявлено фігури вершників із поголеним волоссям з боків і поголеним підборіддям — точнісінько як у князя Святослава Хороброго чи як у запорозьких козаків.

    Саме тому образ Рюрика із соколом як родовим знаком — це не фантазія, а культурна тяглість.

    Символ сокола-Рарога, як знак влади, шанувався і на Балтиці, і на Русі.

    🛡 Вони не підкорялися вікінгам — вони воювали з ними.

    Слов’яни Балтики були повноцінною військово-політичною силою.

    Відомі факти:

    ▪️ У 1135 році вендський конунг Реттибур розгромив місто Конунгахелле (Норвегія) і взяв у полон тисячі мешканців.
    ▪️ Данія сплачувала вендським слов’янам данину, як визнання сили.
    ▪️ Слов’янські фортеці знаходилися навіть у Швеції (напр. в Сигтуні знайдено слов’янські прикраси та зброю).
    ▪️ Усі фортеці вікінгів (Агерсборг, Треллеборг) мають планування, ідентичне слов’янським оборонним центрам Центральної Європи.

    Це — не свідчення колонізації слов’ян, а навпаки — впливу слов’ян на Скандинавію.

    📜 Літопис підтверджує: Русь — це слов’яни, а не нормани.

    У «Повісті врем’яних літ» прямо сказано:

    «Варяги не були ні шведами, ні норманами, ні англами».
    «Варяги звались руссю».
    «Мова словенська й руська — одна».

    Тоді чому досі нас вчать інакше?

    🧨 Причина — імперська історія.

    З XVIII століття вся офіційна історія Русі формувалася в Російській імперії, під контролем німецьких істориків, які мали завдання створити міф за яким: слов’яни були варварами і племенами, яким державність дали тільки скандинави.

    Це було політично вигідно імперії.

    📚 Тому сьогодні головне — повернути собі своє.

    🔹 Ми маємо знати: слов’яни Балтики і Русі — це один народ, розділений пізніше політикою, війнами, знищенням релігії.

    🔹 Ми маємо визнати: наша держава — не випадкова, а логічне продовження слов’янських традицій.

    🔹 Ми маємо розказати це світові: Русь — не скандинавська колонія, а східне крило європейської слов’янської цивілізації, звідки й починалися всі слов’яни.

    📖 Детальніше про це — у книгах
    «Чий Крим. Війни в степах України»,
    «Від Русі до України. Відновлення історії» та в першому російськомовному виданні цієї книги «Русь-Украіна. Факти і сенсації».

    👉 rus-ukraine.com.ua

    ✊ Історія має власний голос.
    В Україні він точно не повинен бути московським.
    Сьогодні поляки слідом за путіним пишуть нам, що українців ніколи не було. Що українці — суміш втікачів з Польщі з втікачами з Московії. Вони не бажають знати навіть своє минуле. Бо якби знали, то, можливо, зацікавилися би тим, звідки на території нинішньої Польщі в 6-8 століттях зʼявилися поляни, куяви, місто Волин на березі Балтійського моря, а на території Німеччини в той же період — укри, древани та інші народи. А це були якраз втікачі з нинішніх українських земель. Тікаючи від неминучої загибелі чи поневолення під ударами спочатку гунів, а згодом аварів, вони вимушено освоювали нові, дикі або малозаселені території Центральної та Південно-Східної Європи. Переходячи Карпати й просуваючись на Балкани чи у межиріччя Одера й Вісли, вони приносили туди свою мову, культуру, навички землеробства та побут. Так під ударами завойовників народжувалася нова географія Європи, а втікачі з українських земель ставали фундаторами нових слов'янських цивілізацій. Саме тому слов’яни Балтики і слов’яни Києва — один народ, одна культура. В офіційній історіографії нам десятиліттями нав’язували образ слов’ян як «регіональних племен»: мовляв, були собі древляни, поляни, сіверяни — але всі розрізнені, без державності, без єдності. І лише нормани, скандинави, «великі варяги» зібрали їх в єдину Русь. Це — видумана, але для для московитів політично зручна міфологія, яка перекреслює справжню історію: слов’яни — це єдиний культурно-релігійний простір, який сягав від Києва до Балтії ще задовго до Рюрика. 🗺 Географія слов’янської цивілізації. Венди, вагри, руяни, лютичі, бодрити, древани, поляни, куяви, украни — народи південної Балтики, яких описують німецькі й скандинавські хроніки як слов’ян, що жили на узбережжі, будували фортеці, поклонялися своїм богам, воювали з вікінгами й мали свою державність. На сході — поляни, сіверяни, древляни, волиняни, бужани, які творили основу майбутньої Русі. 🔗 Що їх єднало? ▪️ Спільна мова (в літописі сказано: «Мова слов’янська і руська — одна»). ▪️ Спільні боги: Святовит ≈ Перун, Хорс ≈ Сварожич, Дажбог. ▪️ Спільна зовнішність воїнів: вуса, голені підборіддя, зачіска «оселедець» (або подібна до неї). ▪️ Спільна архітектура укріплень (круглі фортеці, дерев’яні храми). ▪️ Спільна морська й річкова культура — торгово-військові флотилії, що пересувались Балтією та Дніпром. Це не випадковість — це ознаки цивілізації. ☀️ Єдність віри: культ сонячних богів. На землях Русі за князя Володимира головними були: ▪️ Дажбог — бог сонця й достатку; ▪️ Перун — бог блискавки й перемоги; ▪️ Хорс — світле небесне світило. У західних слов’ян на Балтиці поклонялися: ▪️ Сварожичу — богу небесного вогню, ▪️ Святовиту — богу війни й правди, ▪️ Руєвиту — богу громів, ▪️ Триглаву — богу трьох світів: небес, землі й підзем’я. Усі вони мають схожі функції, образи й навіть священні кольори (білий кінь, червона зброя, золоті символи). Це — одна система вірувань, яка змінювала лише імена — залежно від діалекту й регіону. 🦅 Сокіл, шоломи й оселедець — знаки єдності. Археологія дає ще один неспростовний доказ: у Балтійському регіоні знайдено зображення воїнів у шоломах із пташиним символом — найчастіше соколом. У тих самих регіонах виявлено фігури вершників із поголеним волоссям з боків і поголеним підборіддям — точнісінько як у князя Святослава Хороброго чи як у запорозьких козаків. Саме тому образ Рюрика із соколом як родовим знаком — це не фантазія, а культурна тяглість. Символ сокола-Рарога, як знак влади, шанувався і на Балтиці, і на Русі. 🛡 Вони не підкорялися вікінгам — вони воювали з ними. Слов’яни Балтики були повноцінною військово-політичною силою. Відомі факти: ▪️ У 1135 році вендський конунг Реттибур розгромив місто Конунгахелле (Норвегія) і взяв у полон тисячі мешканців. ▪️ Данія сплачувала вендським слов’янам данину, як визнання сили. ▪️ Слов’янські фортеці знаходилися навіть у Швеції (напр. в Сигтуні знайдено слов’янські прикраси та зброю). ▪️ Усі фортеці вікінгів (Агерсборг, Треллеборг) мають планування, ідентичне слов’янським оборонним центрам Центральної Європи. Це — не свідчення колонізації слов’ян, а навпаки — впливу слов’ян на Скандинавію. 📜 Літопис підтверджує: Русь — це слов’яни, а не нормани. У «Повісті врем’яних літ» прямо сказано: «Варяги не були ні шведами, ні норманами, ні англами». «Варяги звались руссю». «Мова словенська й руська — одна». Тоді чому досі нас вчать інакше? 🧨 Причина — імперська історія. З XVIII століття вся офіційна історія Русі формувалася в Російській імперії, під контролем німецьких істориків, які мали завдання створити міф за яким: слов’яни були варварами і племенами, яким державність дали тільки скандинави. Це було політично вигідно імперії. 📚 Тому сьогодні головне — повернути собі своє. 🔹 Ми маємо знати: слов’яни Балтики і Русі — це один народ, розділений пізніше політикою, війнами, знищенням релігії. 🔹 Ми маємо визнати: наша держава — не випадкова, а логічне продовження слов’янських традицій. 🔹 Ми маємо розказати це світові: Русь — не скандинавська колонія, а східне крило європейської слов’янської цивілізації, звідки й починалися всі слов’яни. 📖 Детальніше про це — у книгах «Чий Крим. Війни в степах України», «Від Русі до України. Відновлення історії» та в першому російськомовному виданні цієї книги «Русь-Украіна. Факти і сенсації». 👉 rus-ukraine.com.ua ✊ Історія має власний голос. В Україні він точно не повинен бути московським.
    2Kпереглядів
  • Сьогодні поляки слідом за путіним пишуть нам, що українців ніколи не було.

    Що українці — суміш втікачів з Польщі з втікачами з Московії.

    Вони не бажають знати навіть своє минуле.

    Бо якби знали, то, можливо, зацікавилися би тим, звідки на території нинішньої Польщі в 6-8 століттях зʼявилися поляни, куяви, місто Волин на березі Балтійського моря, а на території Німеччини в той же період — укри, древани та інші народи.

    А це були якраз втікачі з нинішніх українських земель.

    Тікаючи від неминучої загибелі чи поневолення під ударами спочатку гунів, а згодом аварів, вони вимушено освоювали нові, дикі або малозаселені території Центральної та Південно-Східної Європи.

    Переходячи Карпати й просуваючись на Балкани чи у межиріччя Одера й Вісли, вони приносили туди свою мову, культуру, навички землеробства та побут.

    Так під ударами завойовників народжувалася нова географія Європи, а втікачі з українських земель ставали фундаторами нових слов'янських цивілізацій.

    Саме тому слов’яни Балтики і слов’яни Києва — один народ, одна культура.

    В офіційній історіографії нам десятиліттями нав’язували образ слов’ян як «регіональних племен»: мовляв, були собі древляни, поляни, сіверяни — але всі розрізнені, без державності, без єдності.

    І лише нормани, скандинави, «великі варяги» зібрали їх в єдину Русь.

    Це — видумана, але для для московитів політично зручна міфологія, яка перекреслює справжню історію: слов’яни — це єдиний культурно-релігійний простір, який сягав від Києва до Балтії ще задовго до Рюрика.

    🗺 Географія слов’янської цивілізації.

    Венди, вагри, руяни, лютичі, бодрити, древани, поляни, куяви, украни — народи південної Балтики, яких описують німецькі й скандинавські хроніки як слов’ян, що жили на узбережжі, будували фортеці, поклонялися своїм богам, воювали з вікінгами й мали свою державність.

    На сході — поляни, сіверяни, древляни, волиняни, бужани, які творили основу майбутньої Русі.

    🔗 Що їх єднало?

    ▪️ Спільна мова (в літописі сказано: «Мова слов’янська і руська — одна»).
    ▪️ Спільні боги: Святовит ≈ Перун, Хорс ≈ Сварожич, Дажбог.
    ▪️ Спільна зовнішність воїнів: вуса, голені підборіддя, зачіска «оселедець» (або подібна до неї).
    ▪️ Спільна архітектура укріплень (круглі фортеці, дерев’яні храми).
    ▪️ Спільна морська й річкова культура — торгово-військові флотилії, що пересувались Балтією та Дніпром.

    Це не випадковість — це ознаки цивілізації.

    ☀️ Єдність віри: культ сонячних богів.

    На землях Русі за князя Володимира головними були:
    ▪️ Дажбог — бог сонця й достатку;
    ▪️ Перун — бог блискавки й перемоги;
    ▪️ Хорс — світле небесне світило.

    У західних слов’ян на Балтиці поклонялися:

    ▪️ Сварожичу — богу небесного вогню,
    ▪️ Святовиту — богу війни й правди,
    ▪️ Руєвиту — богу громів,
    ▪️ Триглаву — богу трьох світів: небес, землі й підзем’я.

    Усі вони мають схожі функції, образи й навіть священні кольори (білий кінь, червона зброя, золоті символи).

    Це — одна система вірувань, яка змінювала лише імена — залежно від діалекту й регіону.

    🦅 Сокіл, шоломи й оселедець — знаки єдності.

    Археологія дає ще один неспростовний доказ: у Балтійському регіоні знайдено зображення воїнів у шоломах із пташиним символом — найчастіше соколом.

    У тих самих регіонах виявлено фігури вершників із поголеним волоссям з боків і поголеним підборіддям — точнісінько як у князя Святослава Хороброго чи як у запорозьких козаків.

    Саме тому образ Рюрика із соколом як родовим знаком — це не фантазія, а культурна тяглість.

    Символ сокола-Рарога, як знак влади, шанувався і на Балтиці, і на Русі.

    🛡 Вони не підкорялися вікінгам — вони воювали з ними.

    Слов’яни Балтики були повноцінною військово-політичною силою.

    Відомі факти:

    ▪️ У 1135 році вендський конунг Реттибур розгромив місто Конунгахелле (Норвегія) і взяв у полон тисячі мешканців.
    ▪️ Данія сплачувала вендським слов’янам данину, як визнання сили.
    ▪️ Слов’янські фортеці знаходилися навіть у Швеції (напр. в Сигтуні знайдено слов’янські прикраси та зброю).
    ▪️ Усі фортеці вікінгів (Агерсборг, Треллеборг) мають планування, ідентичне слов’янським оборонним центрам Центральної Європи.

    Це — не свідчення колонізації слов’ян, а навпаки — впливу слов’ян на Скандинавію.

    📜 Літопис підтверджує: Русь — це слов’яни, а не нормани.

    У «Повісті врем’яних літ» прямо сказано:

    «Варяги не були ні шведами, ні норманами, ні англами».
    «Варяги звались руссю».
    «Мова словенська й руська — одна».

    Тоді чому досі нас вчать інакше?

    🧨 Причина — імперська історія.

    З XVIII століття вся офіційна історія Русі формувалася в Російській імперії, під контролем німецьких істориків, які мали завдання створити міф за яким: слов’яни були варварами і племенами, яким державність дали тільки скандинави.

    Це було політично вигідно імперії.

    📚 Тому сьогодні головне — повернути собі своє.

    🔹 Ми маємо знати: слов’яни Балтики і Русі — це один народ, розділений пізніше політикою, війнами, знищенням релігії.

    🔹 Ми маємо визнати: наша держава — не випадкова, а логічне продовження слов’янських традицій.

    🔹 Ми маємо розказати це світові: Русь — не скандинавська колонія, а східне крило європейської слов’янської цивілізації, звідки й починалися всі слов’яни.

    📖 Детальніше про це — у книгах
    «Чий Крим. Війни в степах України»,
    «Від Русі до України. Відновлення історії» та в першому російськомовному виданні цієї книги «Русь-Украіна. Факти і сенсації».

    👉 rus-ukraine.com.ua

    ✊ Історія має власний голос.
    В Україні він точно не повинен бути московським.
    Сьогодні поляки слідом за путіним пишуть нам, що українців ніколи не було. Що українці — суміш втікачів з Польщі з втікачами з Московії. Вони не бажають знати навіть своє минуле. Бо якби знали, то, можливо, зацікавилися би тим, звідки на території нинішньої Польщі в 6-8 століттях зʼявилися поляни, куяви, місто Волин на березі Балтійського моря, а на території Німеччини в той же період — укри, древани та інші народи. А це були якраз втікачі з нинішніх українських земель. Тікаючи від неминучої загибелі чи поневолення під ударами спочатку гунів, а згодом аварів, вони вимушено освоювали нові, дикі або малозаселені території Центральної та Південно-Східної Європи. Переходячи Карпати й просуваючись на Балкани чи у межиріччя Одера й Вісли, вони приносили туди свою мову, культуру, навички землеробства та побут. Так під ударами завойовників народжувалася нова географія Європи, а втікачі з українських земель ставали фундаторами нових слов'янських цивілізацій. Саме тому слов’яни Балтики і слов’яни Києва — один народ, одна культура. В офіційній історіографії нам десятиліттями нав’язували образ слов’ян як «регіональних племен»: мовляв, були собі древляни, поляни, сіверяни — але всі розрізнені, без державності, без єдності. І лише нормани, скандинави, «великі варяги» зібрали їх в єдину Русь. Це — видумана, але для для московитів політично зручна міфологія, яка перекреслює справжню історію: слов’яни — це єдиний культурно-релігійний простір, який сягав від Києва до Балтії ще задовго до Рюрика. 🗺 Географія слов’янської цивілізації. Венди, вагри, руяни, лютичі, бодрити, древани, поляни, куяви, украни — народи південної Балтики, яких описують німецькі й скандинавські хроніки як слов’ян, що жили на узбережжі, будували фортеці, поклонялися своїм богам, воювали з вікінгами й мали свою державність. На сході — поляни, сіверяни, древляни, волиняни, бужани, які творили основу майбутньої Русі. 🔗 Що їх єднало? ▪️ Спільна мова (в літописі сказано: «Мова слов’янська і руська — одна»). ▪️ Спільні боги: Святовит ≈ Перун, Хорс ≈ Сварожич, Дажбог. ▪️ Спільна зовнішність воїнів: вуса, голені підборіддя, зачіска «оселедець» (або подібна до неї). ▪️ Спільна архітектура укріплень (круглі фортеці, дерев’яні храми). ▪️ Спільна морська й річкова культура — торгово-військові флотилії, що пересувались Балтією та Дніпром. Це не випадковість — це ознаки цивілізації. ☀️ Єдність віри: культ сонячних богів. На землях Русі за князя Володимира головними були: ▪️ Дажбог — бог сонця й достатку; ▪️ Перун — бог блискавки й перемоги; ▪️ Хорс — світле небесне світило. У західних слов’ян на Балтиці поклонялися: ▪️ Сварожичу — богу небесного вогню, ▪️ Святовиту — богу війни й правди, ▪️ Руєвиту — богу громів, ▪️ Триглаву — богу трьох світів: небес, землі й підзем’я. Усі вони мають схожі функції, образи й навіть священні кольори (білий кінь, червона зброя, золоті символи). Це — одна система вірувань, яка змінювала лише імена — залежно від діалекту й регіону. 🦅 Сокіл, шоломи й оселедець — знаки єдності. Археологія дає ще один неспростовний доказ: у Балтійському регіоні знайдено зображення воїнів у шоломах із пташиним символом — найчастіше соколом. У тих самих регіонах виявлено фігури вершників із поголеним волоссям з боків і поголеним підборіддям — точнісінько як у князя Святослава Хороброго чи як у запорозьких козаків. Саме тому образ Рюрика із соколом як родовим знаком — це не фантазія, а культурна тяглість. Символ сокола-Рарога, як знак влади, шанувався і на Балтиці, і на Русі. 🛡 Вони не підкорялися вікінгам — вони воювали з ними. Слов’яни Балтики були повноцінною військово-політичною силою. Відомі факти: ▪️ У 1135 році вендський конунг Реттибур розгромив місто Конунгахелле (Норвегія) і взяв у полон тисячі мешканців. ▪️ Данія сплачувала вендським слов’янам данину, як визнання сили. ▪️ Слов’янські фортеці знаходилися навіть у Швеції (напр. в Сигтуні знайдено слов’янські прикраси та зброю). ▪️ Усі фортеці вікінгів (Агерсборг, Треллеборг) мають планування, ідентичне слов’янським оборонним центрам Центральної Європи. Це — не свідчення колонізації слов’ян, а навпаки — впливу слов’ян на Скандинавію. 📜 Літопис підтверджує: Русь — це слов’яни, а не нормани. У «Повісті врем’яних літ» прямо сказано: «Варяги не були ні шведами, ні норманами, ні англами». «Варяги звались руссю». «Мова словенська й руська — одна». Тоді чому досі нас вчать інакше? 🧨 Причина — імперська історія. З XVIII століття вся офіційна історія Русі формувалася в Російській імперії, під контролем німецьких істориків, які мали завдання створити міф за яким: слов’яни були варварами і племенами, яким державність дали тільки скандинави. Це було політично вигідно імперії. 📚 Тому сьогодні головне — повернути собі своє. 🔹 Ми маємо знати: слов’яни Балтики і Русі — це один народ, розділений пізніше політикою, війнами, знищенням релігії. 🔹 Ми маємо визнати: наша держава — не випадкова, а логічне продовження слов’янських традицій. 🔹 Ми маємо розказати це світові: Русь — не скандинавська колонія, а східне крило європейської слов’янської цивілізації, звідки й починалися всі слов’яни. 📖 Детальніше про це — у книгах «Чий Крим. Війни в степах України», «Від Русі до України. Відновлення історії» та в першому російськомовному виданні цієї книги «Русь-Украіна. Факти і сенсації». 👉 rus-ukraine.com.ua ✊ Історія має власний голос. В Україні він точно не повинен бути московським.
    2Kпереглядів
  • ГОРИЗОНТИ ФРАНКА

    Франко залишає відбитки глибокі,
    Ідея відкрила нові горизонти,
    Суспільство шукає шляхи до свободи.

    Великий поет пробивається фронтом,
    Його заповіти ведуть крізь століття,
    Культура цвіте з цим надбанням синхронно.

    Словесне багатство, воно монолітне,
    Мудрець прокладає стежки у майбутнє,
    Зникає навколо недобра еліта.

    Духовне служіння стає незабутнім,
    Письменник будує міцні барикади,
    Знання залишаються світлом відчутним.

    Франко підіймає потужні ескадри,
    Епоха міняє застиглі закони,
    Знамення руйнує зірок міріади.

    Засвідчена спадщина більше не стогне.

    Мирослав Манюк
    28.07.2026
    ГОРИЗОНТИ ФРАНКА Франко залишає відбитки глибокі, Ідея відкрила нові горизонти, Суспільство шукає шляхи до свободи. Великий поет пробивається фронтом, Його заповіти ведуть крізь століття, Культура цвіте з цим надбанням синхронно. Словесне багатство, воно монолітне, Мудрець прокладає стежки у майбутнє, Зникає навколо недобра еліта. Духовне служіння стає незабутнім, Письменник будує міцні барикади, Знання залишаються світлом відчутним. Франко підіймає потужні ескадри, Епоха міняє застиглі закони, Знамення руйнує зірок міріади. Засвідчена спадщина більше не стогне. Мирослав Манюк 28.07.2026
    1
    909переглядів
  • Калібрахоа 🌸
    ❗️Часто калібрахоа помилково приймають за петунію. Квітки справді схожі, але різниця між ними є!
    ▫️Калібрахоа:
    ✔️ Квітки близько 3 см у діаметрі, при цьому їх значно більше, ніж у петунії.
    ✔️ Стебла більш здерев’янілі.
    ✔️ Рослина активніше розгалужується.
    ✔️ Листя дрібніше і вкрите жорстким пушком, як і стебла.
    Калібрахоа позиціонується як культура для підвісних кошиків, горщиків і контейнерів.
    🪴 Квіти та рослини
    Калібрахоа 🌸❗️Часто калібрахоа помилково приймають за петунію. Квітки справді схожі, але різниця між ними є!▫️Калібрахоа:✔️ Квітки близько 3 см у діаметрі, при цьому їх значно більше, ніж у петунії.✔️ Стебла більш здерев’янілі.✔️ Рослина активніше розгалужується.✔️ Листя дрібніше і вкрите жорстким пушком, як і стебла.Калібрахоа позиціонується як культура для підвісних кошиків, горщиків і контейнерів.🪴 Квіти та рослини
    2
    452переглядів
Більше результатів