Якщо в кухні на підвіконні на аркуші паперу або газеті сушаться сонячні шкірочки мандаринів - це грудень..
Якщо чай холоне швидше, а каву вариш частіше і кориці сиплеш на дрібку більше - це грудень.

Якщо вечорами хочеться згадувати, повертатися думками в дитинство, перебирати збережені десь під серцем добрі історії, переглядати старі фотографії, а то й зовсім замість новин по телевізору ввімкнути казку - це грудень.

Якщо солодкого хочеться частіше... і спати хочеться довше... і частіше закриваєш ніс рукавичкою і натягуєш шарф до самих очей.

Якщо думаєш про подарунки, складаєш списки прикрас на ялинку, відчуваєш наростаючу навколо передсвяткову метушню — це теж грудень.

Нехай грудень буде мирним, добрим і щедрим до вас .

Нехай у вашій оселі буде тепло, рідні - здорові, а ваші серця - спокійні .

Нехай у вас буде все, що робить вас щасливішими

#дати #свята #освіта
🧑‍🎓 Не лише сесія: Іісторія та сенс Міжнародного Дня Студентів.
Міжнародний день студентів 🎓, який відзначається щорічно 17 листопада, є одним із найвідоміших молодіжних свят у світі. Проте, його походження не має нічого спільного з веселощами чи канікулами; це день пам'яті про трагічні події Другої світової війни.

⚔️ Гірке Коріння Свята: Прага, 1939 рік

Історія свята бере свій початок у 1939 році в окупованій нацистською Німеччиною Чехословаччині (тоді — Протекторат Богемії та Моравії).
* 28 жовтня 1939 року: Студенти та викладачі вийшли на демонстрацію з нагоди 21-ї річниці незалежності Чехословаччини. Під час розгону протесту був важко поранений студент-медик Ян Оплетал.
* 15 листопада 1939 року: Ян Оплетал помер. Його похоронна процесія 17 листопада перетворилася на масовий антинацистський протест.
* 17 листопада 1939 року: У відповідь на демонстрації нацисти розпочали жорстокі репресії: понад 1200 студентів було заарештовано і відправлено до концтабору Заксенгаузен, а дев'ятьох лідерів студентського руху та викладачів стратили без суду. Усі чеські вищі навчальні заклади були закриті до кінця війни.

🌍 Всесвітнє Визнання

У 1946 році на Всесвітньому конгресі студентів, який відбувся у Празі (через рік після звільнення Чехословаччини), було вирішено вшанувати пам'ять жертв нацистського терору.
Саме тоді було офіційно проголошено: 17 листопада — це Міжнародний день студентів 🌟. Мета дня — не лише згадувати жертв, але й активно боротися за мир, демократію та право на освіту в усьому світі.
Ця дата символізує незламність студентського духу та його здатність бути рушійною силою у боротьбі за справедливість. Таким чином, цей день є нагадуванням, що знання і свобода вибору завжди мають бути захищені, а студентська лава — це не лише місце для навчання, а й платформа для формування громадянської позиції.

Ось я і почала читати книгу Світлани Талан "Я тебе намріяла". Знаєте, коли я читала про переживання Вероніки, коли вона все втратила, дім, роботу, сім'ю, і вона стала уявляти, яке чекає на неї майбутнє, то я пригадую свої побоювання, переживання і багату уяву, що буде, коли росіяни захоплять Київ, куди втікати, де і як будемо жити. Це було ще в 2014 році. Зараз про це смішно згадувати, але тоді все було так, як це було з душевним станом Вероніки. А завдяки притчам, що розповідав їй лікар, завдяки прикладів з життя інших людей, стає зрозуміло, що коли людина постійно так буде думати про своє життя без надії на краще, то так і станеться. А якщо взяти себе в руки і починати все спочатку, то є шанс, що все буде добре. Головне, щоби самому докласти до того, а не сидіти, склавши руки. Оцей переїзд, негативне ставлення деяких місцевих до тих людей, які вимушені втікати від війни, докори, і звинувачення, то я все це знаю, бо теж читаю в інтернеті. Звісно, що не все що сказано є правдою, і точно знаю, що не всі, хто втікає від війни з сходу України, однакові. Слава Богу, що не всі місцеві мешканці не думають так само про них, а навпаки, допомагають чим можуть, заспокоють і дають прихисток на деякий час. Боляче було читати деякі негативні моменти, але головне, що таких людей досі небагато. Якби всі так думали про тих, хто втікає від війни на сході України, то я точно знаю, що росіяни давно б окупували Україну. А так, завдяки згуртованості та єдності українців, Україна ще тримається. Дай Боже, щоби і надалі так було, бо тільки в єдності ми переможемо наших ворогів.✌️

Також було цікаво читати описі міста Миколаєва, що на Львівщині. Мені навіть захотілося побачити цей храм у формі Великодного Яйця,статую Пресвятої Богородиці в парку і легенди, що пов'язані з тими місцями. А також Карпати. Боже, я уявляю, яка там краса.💙💛

Дякую Вам за все, пані Світланочко, за мудрість, оптимізм і віру в те, що все буде добре. Впевнена, що саме так і буде! Бережіть себе, і нехай Бог Вам в усьому допомагає!🙏🕊

Ось я і почала читати книгу Світлани Талан "Я тебе намріяла". Знаєте, коли я читала про переживання Вероніки, коли вона все втратила, дім, роботу, сім'ю, і вона стала уявляти, яке чекає на неї майбутнє, то я пригадую свої побоювання, переживання і багату уяву, що буде, коли росіяни захоплять Київ, куди втікати, де і як будемо жити. Це було ще в 2014 році. Зараз про це смішно згадувати, але тоді все було так, як це було з душевним станом Вероніки. А завдяки притчам, що розповідав їй лікар, завдяки прикладів з життя інших людей, стає зрозуміло, що коли людина постійно так буде думати про своє життя без надії на краще, то так і станеться. А якщо взяти себе в руки і починати все спочатку, то є шанс, що все буде добре. Головне, щоби самому докласти до того, а не сидіти, склавши руки. Оцей переїзд, негативне ставлення деяких місцевих до тих людей, які вимушені втікати від війни, докори, і звинувачення, то я все це знаю, бо теж читаю в інтернеті. Звісно, що не все що сказано є правдою, і точно знаю, що не всі, хто втікає від війни з сходу України, однакові. Слава Богу, що не всі місцеві мешканці не думають так само про них, а навпаки, допомагають чим можуть, заспокоють і дають прихисток на деякий час. Боляче було читати деякі негативні моменти, але головне, що таких людей досі небагато. Якби всі так думали про тих, хто втікає від війни на сході України, то я точно знаю, що росіяни давно б окупували Україну. А так, завдяки згуртованості та єдності українців, Україна ще тримається. Дай Боже, щоби і надалі так було, бо тільки в єдності ми переможемо наших ворогів.✌️

Також було цікаво читати описі міста Миколаєва, що на Львівщині. Мені навіть захотілося побачити цей храм у формі Великодного Яйця,статую Пресвятої Богородиці в парку і легенди, що пов'язані з тими місцями. А також Карпати. Боже, я уявляю, яка там краса.💙💛

Дякую Вам за все, пані Світланочко, за мудрість, оптимізм і віру в те, що все буде добре. Впевнена, що саме так і буде! Бережіть себе, і нехай Бог Вам в усьому допомагає!🙏🕊

#поезія
Поговори зі мною осінь
Поговори зі мною осінь,
І розкажи,чого сумна...
З тобою дощ гуляє й вітер,
Ти не самотня,не одна.

Чи від мелодії сумної,
Що вітер стиха тобі грав
Ти сльози ллєш із неба свої,
Чи хтось образливе сказав...

Чи є зажурена від того,
Що більш немаєш ти краси,
Лише стоять дерева голі,
І неспівають вже птахи...

А може плачеш ти й сумуєш,
Бо маєш скоро вже піти...
Зимі ти місце своє вступиш,
Так мусить буть,як не крути.

Та через рік ти знову прийдеш,
Чекати будем всі тебе,
Зимою,літом і весною
Ми будем згадувати все.

У пам'яті,і ще на фото
Залишиться твоя краса,
Чарівна й неймовірна осінь-
В природі твориш чудеса.

З собою завжди носиш пензля,
І фарби завжди при тобі...
Поетам в дар даєш натхнення,
І я пишу оці вірші...

Золотокоса панна-осінь,
Ти мудра є й хороша,знай,
Бо тільки ти нам в дар приносиш
Багатий й щедрий урожай.

Тобою ще любуюсь трошки,
Бо скоро відлетиш,як птах...
Залиш мені одне,я прошу-
Лиш світло осені в очах.

Аня Дубина

Я ще не брала інтерв’ю у військових, але вже давно уявляю цей момент. Не як щось гучне чи пафосне — навпаки, як тиху розмову, у якій кожне слово важить більше за сотню заголовків. Для мене важливо не просто поставити запитання, а відчути людину, її історію, біль і силу.
Я розумію, що це буде непросто. Не всі готові відкриватися, не всі хочуть згадувати. Але справжня журналістика — саме там, де складно. Мені хочеться навчитися слухати, не перебивати, не оцінювати, а просто дати говорити тим, хто пройшов війну.
Мій шлях тільки починається. Але я точно знаю, заради чого йду в цю професію — щоб показати правду очима тих, хто живе між вибухами і тишею. І коли настане мій перший репортаж, я хочу, щоб у ньому було не лише слово, а й повага до кожного, хто бореться за наше завтра.🎥🎙️
#журналістика #військовакореспонденція #журналістка

14 жовтня не випадково обране Днем Української повстанської армії. Цього дня у 1942 році, 83 роки тому відбулася важлива історична подія: "повстали перші збройні відділи, що дали початок Українській повстанській армії". Національному підпіллю в умовах окупації вдалося організуватися у повноцінне військо, яке мало лише надію на власну державу.

Тривалий час День створення УПА відзначали разом з Покровою та днем козацтва. Про це також йдеться у постанові Української Головної Визвольної ради, яка і затвердила день вшанування повстанської армії.

Такий збіг дат бул додатковим акцентом на продовженні козацьких традицій. Після церковної календарної реформи Покрова і пов’язані з нею свята (День захисників та День козацтва) перенесли на 1 жовтня. День УПА залишився 14-го, бо приурочений більше до історичної дати, а не релігійної.

У радянські часи влада всіляко намагалася стерти пам’ять про упівців. Їх ототожнювали з бандитами, приписували вбивства цивільних українців, репресували, їм створювали складнощі з влаштуванням на роботу, не дозволяли жити там, де вони хотіли. Навіть вже за незалежної України її найпершу державну армію визнали не одразу.

Зокрема, останній головнокомандувач УПА Василь Кук відмовився прийняти звання Героя України від Президента Кучми — бо армію, якою він командував, на державному рівні не визнано визвольною.

Минули десятиліття, перш ніж багато колишніх повстанців почали відкрито згадувати про свою участь у підпіллі — таким сильним був страх перед радянськими репресіями. Хтось так ніколи і не відкрився, і тепер про життя цих мужніх людей ми дізнаємося з архівів.

Саме архіви і розповіді учасників подій є неоціненними джерелами для пам’ятування національних героїв, людей, які боролися за Україну за багато років до її незалежності.

Ми підготували для вас кілька цікавих фактів, які ви могли не знати про діяльність Української повстанської армії та радимо книги, де ви можете прочитати більше про це.

Консультувала щодо фактів та книг історикиня, дослідниця національно-визвольної боротьби Леся Бондарук.

Детальніше — у матеріалі нижче 👇

📖 https://life.pravda.com.ua/society/dobirka-knig-ta-cikavih-faktiv-pro...

11 жовтня 2018 року Вселенський Патріархат підтримав надання автокефалії Православній церкві України.

Під головуванням Його Всесвятості, Вселенського Патріарха, Святий і Священний Синод зібрався на чергове засідання з 9 по 11 жовтня 2018 року для вивчення та обговорення питань порядку денного.

📜Священний Синод детально та тривалий час обговорював церковну справу України в присутності Його Преосвященства Архиєпископа Даниїла Памфільського та Його Преосвященства Єпископа Іларіона Едмонтонського, Патріарших Екзархів в Україні, та ухвалив після розширеного обговорення:

1) Підтвердити вже прийняте рішення про те, щоб Вселенський Патріархат приступив до надання автокефалії Церкві України.

2) Відновити станом на сьогоднішній день Ставропігію Вселенського Патріарха в Києві, одну з його багатьох Ставропігій в Україні, які завжди там існували.

3) Прийняти та розглянути прохання про апеляцію від Філарета Денисенка, Макарія Малетича та їх послідовників, які опинилися у схизмі не з догматичних причин, у відповідності до канонічних прерогатив Константинопольського патріарха отримувати такі звернення від ієрархів та інших священнослужителів з усіх Автокефальних Церков.

Таким чином, згадані вище особи були канонічно поновлені у своєму єпископському або священицькому сані, також було відновлено сопричастя їхніх вірних з Церквою.

4) Скасувати зобов'язання Синодального листа 1686 року, виданого за обставин того часу, який надавав у порядку ікономії право Патріарху Московському висвячувати Київського митрополита, обраного собором духовенства та вірян його єпархії, який мав згадувати Вселенського Патріарха як свого Першоієрарха за будь-яким богослужінням, проголошуючи та підтверджуючи свою канонічну залежність від Матері-Церкви Константинополя.

5) Звернутися до всіх залучених сторін із закликом утримуватися від захоплення церков, монастирів та іншого майна, а також від будь-яких інших насильницьких дій та помсти, щоб перемагали мир і любов Христа.

Зі свого боку, президент Петро Порошенко у Києві заявив, що після рішення Синоду усі українські православні церкви повинні зібратися на Собор і обрати главу нової Помісної церкви, якому буде передано Томос.

Україна вже використовує «Фламінго» для ударів по РФ і скоро буде виробляти по 7 ракет на добу — The Economist.
Так, про успіх української ракети вже пише і The Economist. Про це також заявляв і президент:  Україна б'є по рф не тільки дронами.
Звичайно, ніхто не розкриватиме всіх деталей — чим саме, типи ракет, їхні характеристики тощо — це засекречено, аби не допомагати ворогу і зробити ці удари ще болючішими для рузьге.
Проте мер Дніпра Філатов, у якого за плечима купа кримінальних справ і зашкварів, ставить під сумнів успіхи наших Збройних Сил.
І робить він це не просто так, а за командою свого хазяїна Генадія Корбана (зашквари цього персонажа навіть згадувати не хочеться — не вистачить і десяти таких постів) і активно відпрацьовує наративи проти влади. Йому абсолютно плювати — дискредитувати реальні успіхи ЗСУ чи ні.
Для розуміння: Філатов у своєму пості пише про «фуфломінго Міндіча». Чому? Тому, що Міндич — старий конкурент Корбана по Дніпру.
Ручний пес у кріслі мера, за командою свого хазяїна, відкриває свого рота, хоча про його корупційні схемки в місті знають і пишуть уже давно. Він любить прикриватися військовими, хоча бійці йому вже казали: «Не прикривайся бійцями, військовими! Всі знають, що ти — вор».
Кажуть, у Дніпрі Філатова називають «Боря Плакса», але здається, що «плаксивий пес Корбана» підходить не гірше.
Тож плаксивий пес Корбана — то що там з офшорами?

Дитинство своє згадую увесь день.
З декілька минулих життів тому.

Донбас.
Літо.
Спека.
Мені та моїм двоюрідним братам, Андрійку та Сашкові, доручені важливі справи!

В здоровенних ночвах з пральним порошком Лотос якісно мити щітками яблука з бабиного та дідового саду.
Бо, нагадую, Донбас же ж?
Й яблука не просто брудні?
Яблука аж жирні?
В рудничному липкому пилу!
Такого собі червоно-коричневого кольору.
Бо поруч Макіївський та Донецький металургійні комбінати, Ясиновський та Авдіївський КХЗ.
Про якісь там агломераційні фабрики та шахти я навіть не згадуватиму?:)

А ще ми слоїки мили перед консервацією.
Брудніші за яблука!
Чомусь баба не вимагала від родини їх мити, як тільки їх вміст взимку зʼїдався?
Й вони до наступного літа якісно бруднилися ще й рудничним пилом?

Лотос нам на допомогу!:)))

Ото сьогодні спочатку слоїки намивала!:)
Які все самостійне життя якісно надраювала одразу, як донечко в них проглядати починало!
Але ж три роки жила не сама? Й не зі своїми дітьми?
Співмешканці мої миттям банок не напружували свої організЬми!:)
Нууууу, хуч рудничний пил на Полтавщині відсутній?:) Й те добре?:)

Яблучок синочок два цебра вполював!:) Більше я йому заборонила збирати!:) Й милися ті яблучка без будь-яких додаткових засобів!

Попередню серію моїх консервативних зусиль синочок возиком відтяг у льох!

Ірина Олександрова товкла картоплю й готувала бефстроганов!
Капці прала ще!:)

Донечка на вихідний приїхала!

Вечір вже?
А фінішу й близько нема?:)
Тільки бланширується все те добро!!!

Та прорвуся!
Невсеруся!
Сьогодні закатаю!

Ви там як?
Цілі?