ОРДЕН НАРОДУ

Забрали орден Білого Орла,
Та не в держави — в цілого народу.
Його звитя́га наша здобула,
Пройшовши крізь віки вогонь і воду.

Не у палацах слава та жила́,
Не у коронах, титулах і владі –
Вона в серцях повстанців проросла,
Що Україну боронили радо.

Хай думають, що відняли́ навік
Те, що належить правді й поколінням,
Та не спинити пам'яті поті́к,
Не стерти подвиг жодним повелінням.

Бо орден той, відзнака та свята,
Це – шана предкам, мужності й свободі.
Його несе від хати до хреста
Жива душа нескореного роду.

І хоч забрали символ – духу храм,
Не вкрасти честь, омиту кров'ю в битвах.
Вона стоїть наперекір вітрам,
Як стяг святий у праведних моли́твах.

Тож пам'ятаймо: правда не мине,
Не згасне дух у вільному народі,
Та милістю Всевишній осяйне́
Шлях Україні, гідності й свободі.

21.06.2026 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026
ID: 1064556

ЗАБРАЛИ ЗНАК МИНУЛИХ ЛІТ

Забрали орден — знак минулих літ,
Та правду в нас ніко́му не забрати.
Він був народові за славний злет,
За волю, що вогнем жила́ завзято.

Не в золоті його жива ціна,
Не в блиску давніх почестей і шани.
Він – в пам'яті, що крізь віки луна,
І в серці, що не знає більше брами.

Хай взяли знак – не ві́зьмуть джерела́,
Що живить дух нескорений віками,
Бо правда наша встояла й жила́,
І буде жити вічно поміж нами.

Над нами знов Орел крильми́ змахне,
Над вільним краєм, сильним і єдиним.
І вкрасти честь в народу не зійде́,
Допоки є народ і Україна.

Ніщо не стерти в пам'яті живій,
Що йде до нас крізь відстані і ро́ки.
Вона звучить у пісні бойовій,
Її карбують наші дії й кроки.

Бо не указ творив нам майбуття,
Не воля тих, хто правду заперечить.
За честь віддали не одне життя,
Що навіки́ нам гідність забезпечить.

І при́йде час – розвіється туман,
І стане все на місце неодмінно,
Бо орден той належить не панам,
А й Україні — вільній, самостійній.

21.06.2026 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026ID: 1064485

ТУТ СМЕРТЬ БАЙДУЖІСТЮ ПИСАЛАСЬ. ВИШНЕВЕ

Не фронт – подвір'я, клумби і сади,
Де радість й сміх учора ще лунали.
Сьогодні – кров... і чорнії сліди,
Де орки смерть байдужістю писали.

Згасали сві́чі тут людських життів
Під купами розбитих всіх будинків,
Бо згарище ординець заповів,
З людьми став ворог знов до поєдинку.

Застигли вікна вибитих осель,
Немовби очі, що не бачать світу.
Лиш вітер носить чорний біль пустель
І запах смерті, димом оповитий.

Ні крику вже... Лиш моторошна мить,
Що серце рве на тисячі уламків.
Душа жива у пам'яті кричить,
Схилившись над холодним тілом ранку.

Не стало мрій... Не стало майбуття...
Земля приймає тих, хто жить хотіли.
І кожне тут загашене життя
Волатиме тепер уже з могили.

Проклятий ворог знову сіє смерть,
Не знаючи ні жа́лю, ні спокути.
Його єдина сатанинська твердь –
Вбивать, палити, нищити й забути.

І знов мовчить весь закордонний світ,
Немов не чує крику України.
Нелічено у нас людських вже бід:
І горе, й смерть, й страшні такі руїни.

Тепер Вишневе – це суцільний біль,
Шматоване і знищене до кра́ю.
Лиш чорний дим і смерть, що йшла звідтіль,
Де навіть Бог від болю завмирає.

08.07.2026 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026

РОЗТЕРЗАНЕ ВИШНЕВЕ

Ось це - не Маріуполь, не Бахмут,
Це поруч... поруч з серцем України,
Відбувся тут страшний приліт-салют
Й перетворив Вишневе у руїни.

Де вчора сміх лунав між яворів,
Сьогодні дим закрив людські простори,
І плач, і стогін між руїн дворів,
Бо й тут спіткало невимовне горе.

Завмерло місто в попелі-золі,
Здригались стіни від ударів лютих,
І гасли сві́чі на свої́й землі́,
Убивця сіяв смерть між незабутих.

Розбиті долі, що вкривались склом,
Немов життя порізане навіки,
І кожен крок над випаленим тлом
Відлунює у розпачі і крику.

Не храм упав – людська душа жива
Під тягарем жахливої руїни,
Бо ворог знов безжально убивав
Життя, що поруч з серцем України.

Під плитами мовчать чиїсь батьки,
Чиїсь сини, дружини і кохані,
І вже тепло і погляду, й руки
Не обійму́ть дітей свої́х востаннє.

Не стало дому — знищено життя,
Лиш чорна сажа стелиться під но́ги.
І небо стало свідком небуття,
Де смерть прийшла з ворожої дороги.

Палають сві́чі... Та не на столах —
У пам'яті, що крається до болю.
Орда їх загасила у дворах,
Заливши у Вишневому все кров'ю.

І досі вітер носить чорний чад,
Де тиша вже страшніша за гармати.
Вишневе стало болем і стократ
Прокляттям тим, хто звик людей вбивати.

08.07.2026 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026
ID: 1065310

ОТАМАН


На камені видно характер козацький,
Він з тої землі, де виблискують плавні.
В скульптурі помітна суть реалізацій.


В житті отаман величезну мав славу,
А погляд й тепер виглядає природним.
Він знав наперед свої цілі державні.


Його не лякали імперські народи,
Він мову тримав, як і руку на шаблі,
З якої в боях здобувалась свобода.


Він вів за собою не тільки для слави,
Аби не зламати козацької ланки
Й не дати для відступу ворогу шансів.


Він слухав поради ще з давніх курганів
І радився з тими, що в битвах бували.
Бо воля без мудрості — це не змагання.


Герой Гордієнко гнав кожну навалу,
Бо з твердим характером був по натурі
І слава його з кожним разом зростала.


Сьогодні ми бачимо це у скульптурах,
В картинах, піснях, у віршах, де так просто
Показано все в українській культурі.


Допоки є пам'ять — жива буде й постать.


Мирослав Манюк
24.06.2026

Стан неконтрольованої люті триває майже в перманентному режимі…


Й саме в такому стані дуже помічне якесь фізичне навантаження…


Вчепила лопату та й поперла рослини долубати?
Одному адресату поки?
Ще два в черзі стоять…


Дівки, обіцяю!
Вам також все відправлю!!!


Дві коробки з рослинами вже на НП!
Завтра поїдуть!


А ще ж донечкину квіточку нарешти посадила в підходящий горшик?
В напів тінь ту гортензію відперачила!


Ще ж радісна новина!!!
Куштувала перші ягідки сезону 2026!
Вже у жимолості стиглі ягідки знайшлися!!!


Тільки після квітково-посилочних робіт вже не цілком жива була?:)


Аааааа тут кумася кличе мене до Опішні, перепрошую, пробзззздітися?:)


То я хуткенько передумала сунутися в напрямку канапи!:)
Тільки шшшшшшихххх й знесло нас до тої Опішні!


…Поки була поза зоною звʼязку, й тривога знов була…
Й знов ракети Полтавщиною чухрали…
Повиззззздихали би б?

Книга "І знов я влізаю в танк..." Оксани Забужко дуже легко і зрозуміло читається. Я була рада тому, бо трішечки побоювалася, що стиль тексту буде такий самий, як у книзі "Музей покинутих секретів". Але книга настільки мені сподобалася, що я від неї просто в захваті. Особливо запам'яталося думки пані Оксани Забужко про її спостереження в якому році почалася вся ця російська пропаганда і яка соціальна верств суспільства має схильність вірити всій цій пропаганди. Вона показала на прикладі цих сучасних мажорів, які в ніщо вважають інших людей, які люблять дивитися на людей зверху вниз, які люблять принижувати людей, які готові накинутися на людей, які по іншому думають. Саме такі люди голосували за януковича та зґвалтували дівчину, кинули на смітник, підспалили і кинули помирати. Була така історія, якщо пригадуєте. Тож пані Оксана важає, що саме така соціальна верств населення готова вірити російської пропаганди, голосувати за популістів і які кажуть "Какая разниця". Таку книгу мені буде дуже цікаво далі читати. То ж ще раз дуже дякую Вам, тьотю Лесю, за книгу "І знов я влізаю в танк...".

02.11.2025 року.
---------

Книгу "І знову я влізаю в танк..." Оксани Забужко я з такою увагою читала, як ніколи в житті. Все, як вона думає, що бачить, постерігає за подіями в Україні та українській культури, як все це змінилося за останні роки за час російсько-української війни, викликає в мене таку співзвучніть моїм баченням і спостереженням. Читала і розумію, що ми українці унікальний народ. Нас багато віків гнобили і принижували, хотіли знищити, як народ. Але ми не здалися, ми не лягли тим, хто був сильніший за нас. Ми боролися, і не дали наступним нащадкам забути, хто ми є, звідки, і яка мова є для нас рідною. Саме завдяки цьому, ми і вистояли перед агресивної політики "рф", бо ми не хотіли повертатися туди, де ми були до 1991 року. Головне, щоби ми не забули, за що ми зараз боремося.

01.06.2026 року.

P.S. Тьотю Лесю, ще раз щиро дякую Вам за цю книгу, яку Ви мені подарували ще тоді, як ще була жива моя бабуся! Я дійсно отримала від цієї книги величезне задоволення, коли я її читала. Це ніби ковток свіжого повітря, коли наші полонені вже на волі і вони повернулися додому. Ця книга остаточно вселила мені віру в те, що все буде добре, і ми обов'язково Переможемо!✌️ Слава Україні!🇺🇦 Героям Слава!💙💛

Ця пісня, ці слова торкнутися кожної людини, хто відчув дійсно пізню любов. Вона не така, як у юності, вона усвідомлена, вона більш віддана, ці почуття не передані.

Коли, в шістдесят, з невеликим, тебе називають Сонечко і, вранці у твоєму телефоні, що взимку і, завжди з'являється ", Роза", ти, розумієш, що Любов жива ...
не дивлячись на білий іній волосся, зморшки, зморшки.

ШЛЯХ ДО ПЕРЕМОЖНОГО СВІТАНКУ

Руїни скрізь і спалена земля,
Рікою кров тече по всій землиці,
І згарища видніються здаля…
Щоб Бог поміг усьому відроди́ться.

Щоб крізь завали проросла трава,
Життя вернулось в знищені пороги,
Хоч кожна рана й досі в нас жива –
Ми дочекаєм з Богом ПЕРЕМОГИ.

Згадаємо усіх, хто в землю ліг,
Хто захищав свій дім до передсмертя,
Лишивши слід від зморених вже ніг,
Вписавши в вічність подвиг і безсмертя.

На попелищі зве́демо свій дім,
Заго́їмо всі випалені шрами,
Щоб знов лунав дитячий сміх у нім,
Й світило мирне сонце понад нами.

Гартується в вогні міцний кулак,
Нас не злякає зграя тих ординців,
Бо волі дух — це наш одвічний знак,
Бо вірні любій неньці українці.

Хоч ворог б’є і нищить все підряд –
Коріння наше проросло в землиці,
Немає кроку жодного назад,
В нас воля гартувалася, мов криця.

Ми вистоїм заради тих дітей,
Що в сховищах щораз чекають ранку,
Для їхніх світлих, радісних очей
Здобудем ПЕРЕМОГУ на світанку.

Нехай в майбутнім не лунає свист,
А тільки пісня лине над степами,
Напише доля свій новий реєстр,
Де МИР панує вічно поміж нами.

Ми вийдемо із попелу й руїн,
Напишем правду золотом на стягу,
Хай чує світ і цей величний дзвін,
Що славить нашу волю і відвагу.

22.03.2026 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026
ID: 1059588