#тварини
Мурена — це рід морських риб із родини муренових (Muraenidae), які славляться своїм незвичайним виглядом і загадковою поведінкою. Ці створіння мешкають у тропічних і субтропічних водах, переважно в коралових рифах, скелястих ущелинах і підводних печерах. Мурени привертають увагу дайверів і дослідників завдяки своїй унікальній зовнішності та цікавим особливостям.

Зовнішній вигляд

Мурени мають видовжене, зміїподібне тіло, яке може досягати від 30 см до 3 метрів у довжину, залежно від виду. Їхня шкіра гладка, без луски, вкрита слизом, що допомагає їм легко пересуватися у вузьких щілинах. Забарвлення мурен надзвичайно різноманітне: від яскраво-зелених і коричневих до плямистих чи смугастих відтінків, що забезпечує ідеальне маскування серед коралів і каменів. Великі очі та широка паща з гострими зубами надають їм дещо страхітливого вигляду.

Спосіб життя

Мурени — переважно нічні хижаки. Удень вони ховаються в укриттях, висунувши голову, щоб спостерігати за навколишнім середовищем, а вночі вирушають на полювання. Їхній раціон складають дрібні риби, ракоподібні, молюски та навіть восьминоги. Завдяки потужним щелепам і гострим зубам мурени здатні справлятися з міцними панцирями своїх жертв.

Цікавою особливістю мурен є їхні "фарингеальні щелепи" — додатковий набір зубів у горлі, який допомагає захоплювати й ковтати здобич. Це робить їх надзвичайно ефективними мисливцями.

Поведінка та взаємодія з людиною

Хоча мурени часто здаються агресивними через свій вигляд, вони зазвичай не нападають на людей без провокації. Укуси мурен трапляються, якщо дайвери порушують їхній особистий простір або намагаються їх погодувати. Укус мурени може бути болючим і навіть небезпечним через бактерії, що містяться в їхній пащі.

Мурени також відомі своєю цікавістю: вони можуть наближатися до дайверів, щоб дослідити їх, що іноді сприймається як загроза. Проте за належної обережності взаємодія з цими рибами може бути безпечною та захопливою.

Екологічна роль

Мурени відіграють важливу роль у морських екосистемах, контролюючи популяції дрібних риб і безхребетних. Вони є частиною харчового ланцюга, стаючи здобиччю для більших хижаків, таких як акули.

Цікаві факти

Деякі види мурен можуть змінювати колір залежно від середовища.

Мурени дихають, відкриваючи та закриваючи пащу, що створює ілюзію постійного "гарчання".

У Стародавньому Римі мурен тримали в спеціальних басейнах як делікатес і навіть як "карателів" для покарання.

Мурена — це не просто риба, а справжній символ морської таємничості. Її незвичайний вигляд і поведінка роблять її однією з найцікавіших мешканок океану, яка продовжує захоплювати уяву людей.

#цікаве
Дорога, що пірнає під воду.
На перший погляд — це звичайна автомагістраль, але насправді вона проходить... під водою. У Нідерландах існує унікальна інженерна споруда — акведук Велувемеер, яка дозволяє воді "йти" над машинами, а не навпаки.
Акведук розташований на перетині штучного озера Велувемеер і дороги N302. Замість звичного моста інженери вирішили побудувати канал над дорогою.

Глибина водного шару — 3 метри, а під ним вільно курсують авто, не порушуючи водний трафік.

Довжина акведуку — лише 25 метрів, але його конструкція із надміцного залізобетону витримує постійний потік води та плавзасобів.
Конструкція утримує близько 27 мільйонів літрів води над проїжджою частиною.
Не перешкоджає міграції риби — екосистема озера збережена.

#тварини
Гребневик - дивовижний мешканець морських глибин.
Гребневики - це тип морських безхребетних тварин, які мешкають у всіх океанах світу. Вони є одними з найдавніших тварин на Землі, з'явившись близько 500 мільйонів років тому.

Гребневики мають желеподібне тіло, яке може бути різноманітного забарвлення та форми. Їхньою особливістю є наявність восьми рядів гребнеподібних пластинок, якими вони користуються для пересування у воді. Завдяки цим пластинкам, гребневики можуть плавно ковзати у товщі води, а також швидко переміщатися у разі небезпеки.

Цікаво, що гребневики є хижаками. Вони харчуються дрібними рачками, планктоном та іншими дрібними морськими організмами. Деякі види гребневиків можуть сягати значних розмірів, досягаючи кількох метрів у довжину.

Гребневики відіграють важливу роль в морських екосистемах. Вони є їжею для багатьох морських тварин, а також допомагають регулювати популяцію дрібних організмів.

На жаль, через забруднення морів та зміни клімату, популяція гребневиків скорочується. Тому важливо вживати заходів для збереження цих дивовижних тварин.

Цікаві факти про гребневиків:

* Гребневики можуть світитися у темряві.
* Деякі види гребневиків можуть розмножуватися без статевого розмноження.
* Гребневики мають складну нервову систему, хоча й не мають мозку.

Британське видання пише, що Десна - перша мертва річка Європи

Автор Люк Хардінг, який вже неодноразово приїздив на Чернігівщину, і цього разу присвятив великий матеріал екоциду, можливо, одному з найбільших у Європі за останнє десятиліття, в якому підозрюють ворога. Саме рф вважають винною у навмисному витоку хімічних відходів у річку, зі смертельними наслідками для дикої природи.

Сергій Красков, староста Слабина, піднімає гілочку і тицяє у рибку, що плаває в Десні, йдеться у статті The Guardian.

«Це плотва. Вона нещодавно померла. Ви можете це помітити, тому що її очі чіткі й не розмиті», — сказав він.

Сотні інших риб викинуло неподалік на зелені вербові береги річки. Велика щука лежала в мулі. Неподалік, серед жовтих лілій, не рухався короп.

«Все померло, від найменшого воблера до найбільшого сома», — скрушно додав Красков.

Британське видання пише, що Десна - перша мертва річка Європи

Красков - староста села Слабин Чернігівської області у Гончарівській громаді. Це сільське поселення з населенням 520 осіб уникло найгіршого під час повномасштабного вторгнення рф 2022. Але на початку осені війна прийшла в новій жахливій формі. Українські чиновники кажуть, що росіяни навмисно отруїли річку Сейм, яка впадає в Десну. Десна з’єднується з водосховищем у Київській області та водогоном, яким користуються мільйони людей.

17 серпня було виявлено токсичну пляму, що йшла з прикордонного з росією села Тьоткіно. За даними Києва, хімічні відходи з цукрового заводу були скинуті в Сейм у величезних кількостях. Там були аміак, магній та інші отруйні добавки. У цей час на околицях точилися запеклі бої. Збройні сили України здійснили раптову операцію по де-окупації на територію Курської області України та повернули територію Курської області (на разі частково).

Забруднення перетнуло адміністративну межу, однак окупанти в Курській області відповідають за ці дії, трохи більше ніж за кілометр та потрапило до Сумської області. Природна екосистема Сейму зазнала краху. Риба, молюски та раки задохнулися, оскільки рівень кисню впав майже до нуля. Сільчани повідомили про масове вимирання біорізноманіття річки. Краскову зателефонувала влада і попередила, що до них насувається катастрофа. Першу мертву рибу він помітив 11 вересня.

«На середині річки їх було кілька», — сказав він.

Наступних вихідних він повернувся й побачив, що береги Десни, забиті гнилою рибою, тягнуться від берега на три метри у воду. Волонтери в гумових чоботях, масках і захисних рукавичках перекидали рибу в мішки. Знайшли метрового сома.

«Сморід був жахливий. Ми ледве могли дихати. Річка була тиха. Нічого не рухалося, крім кількох жаб», – сказав Красков.

Трактор відвіз мішки на бійню, яка колись належала радянському колгоспу села. Їх закопали в яму.

Начальник екоінспекції Чернігова Сергій Жук назвав те, що сталося актом російського екоциду.

"Десна була однією з наших найчистіших річок. Це дуже велика катастрофа", - сказав він.

Жук окреслив маршрут плями на карті, прикріпленій до стіни його кабінету: петляючий багатотижневий рух Сеймом і Десною.

«Забруднено понад 650 км. Жоден організм не вижив. Це безпрецедентно. Це перша повністю мертва річка в Європі», – сказав він.

На його думку, Кремль веде тотальну війну, якої не було з минулого століття. За його словами, прагнення володимира путіна знищити Україну поширилося на світ природи.

* Outpost йшла пляма, однак ніхто бар'єри ніяких не ставив на її шляху ніхто не намагався.

Джерело: Чернігівській час.

#природа
Poco da Ribeira do Ferreiro: Прихована перлина острова Флорес.
На мальовничому острові Флорес, що входить до складу Азорських островів, заховане справжнє природне диво — Poco da Ribeira do Ferreiro. Ця локація, яку часто називають "Poço da Alagoinha", є одним із найчарівніших куточків архіпелагу, де природа демонструє свою велич і красу.

Poco da Ribeira do Ferreiro — це каскад кришталево чистих водоспадів, що стікають по пишних зелених схилах, утворюючи невелике озеро, оточене густими заростями папороті та моху. Ця місцевість виглядає як сцена з казки: водоспади, огорнуті серпанком, створюють атмосферу спокою, а навколишня флора, багата ендемічними видами, додає цьому місцю відчуття первозданності. Недарма Флорес вважають одним із найбільш незайманих островів Азор, адже тут природа збереглася майже в первинному вигляді.

Дістатися до Poco da Ribeira do Ferreiro можна пішохідними стежками, що пролягають через тропічні ліси та вулканічні ландшафти. Одна з найпопулярніших — це частина Великого маршруту острова Флорес, яка завершується відвідуванням цього мальовничого озера. Шлях до нього не лише винагороджує неймовірними краєвидами, але й дозволяє насолодитися тишею та відлюдністю, адже ця локація залишається відносно малолюдною навіть у пік туристичного сезону.

Особливістю Poco da Ribeira do Ferreiro є його гармонійна екосистема. Озеро оточене ендемічними рослинами, а в його водах можна помітити дрібних представників місцевої фауни. Це місце ідеально підходить для тих, хто шукає єднання з природою, будь то медитативна прогулянка, фотозйомка чи просто споглядання краси.

Відвідування Poco da Ribeira do Ferreiro — це нагода відкрити для себе прихований скарб Азорських островів. Це місце, де час ніби зупиняється, а природа нагадує про свою велич і тендітність. Якщо ви плануєте подорож на Флорес, не пропустіть шанс побачити це природне диво, яке залишиться у вашій пам’яті назавжди.

#екосистема
Починаючи з листопада 2023 року, жителі Флориди помічали, як риби різних видів, включаючи пилкоротів, гуперів, акул і скатів, почали кружляти у воді, часто до своєї загибелі. Це явище зафіксували у понад 80 видів, що викликало серйозне занепокоєння серед вчених і природоохоронців, особливо через загрозу для пилкоротів, яких у Флориді залишилося лише близько 650 самиць, здатних до розмноження.

Після місяців досліджень вчені дійшли висновку, що причиною, ймовірно, є комбінація токсинів, які виділяють кілька видів динофлагелят — мікроскопічних водоростей. Зазвичай ці організми живуть на морському дні, на водоростях і морській траві, але з невідомих причин (можливо, через спеку чи шторми) вони піднялися у товщу води. Аналізи показали підвищені рівні токсинів у зразках води та тканинах загиблих риб, зокрема нейротоксинів, які могли спричинити неврологічні порушення, що призводили до кружляння.

Особливу увагу приділено пилкоротам, адже щонайменше 54 особини загинули, хоча справжня кількість може бути більшою. У квітні 2024 року вчені вперше в історії США розпочали екстрену операцію з порятунку пилкоротів, виловивши одного хворого екземпляра для реабілітації, але він не вижив. Дослідження тривають, щоб з’ясувати, що саме спричинило рух водоростей у водяний стовп і як запобігти подальшим спалахам. Попри трагедію, є й позитив: подія об’єднала вчених для глибшого вивчення екосистеми.

#природа #клімат
Зміна клімату в Патагонії.
Патагонія, унікальний регіон на півдні Південної Америки, що охоплює частину Аргентини та Чилі, стикається з серйозними наслідками зміни клімату. Цей край, відомий своїми величними льодовиками, горами та степами, зазнає швидких екологічних змін, які впливають на природу, економіку та місцеві громади.

Танення льодовиків

Одним із найвиразніших проявів зміни клімату в Патагонії є швидке танення льодовиків, зокрема в Південному Патагонському льодовому полі. За даними досліджень, льодовики, такі як Періто-Морено та Упсала, втрачають масу через підвищення температури. Це не лише змінює ландшафт, але й впливає на водопостачання, оскільки тала вода живить річки, які використовуються для зрошення та питних потреб.

Зміна погодних умов

Патагонія також зазнає змін у погодних патернах. Опади стають більш непередбачуваними, з періодами посухи, що чергуються з інтенсивними зливами. Це ускладнює сільське господарство, яке є основою економіки регіону. Сильніші вітри, характерні для Патагонії, також посилюються, що призводить до ерозії ґрунтів і загрожує екосистемам.

Вплив на біорізноманіття

Екосистеми Патагонії, від андійських лісів до прибережних зон, перебувають під загрозою. Види, такі як гуанако, андійський кондор і морські ссавці, втрачають середовища існування через зміну клімату. Підвищення температури океану також впливає на морські течії, що порушує харчові ланцюги, зокрема для пінгвінів і китів.

Адаптація та рішення

Місцеві громади та уряди Аргентини й Чилі активно працюють над адаптацією. Впроваджуються програми зі сталого управління водними ресурсами, захисту лісів і підтримки фермерів. Міжнародні організації також допомагають у збереженні льодовиків і моніторингу кліматичних змін. Однак глобальні зусилля зі скорочення викидів парникових газів залишаються критично важливими.

Патагонія є яскравим прикладом того, як зміна клімату впливає на найвіддаленіші куточки планети. Збереження цього унікального регіону вимагає спільних дій на місцевому, національному та глобальному рівнях.

Море, якого вже немає: наслідки екоциду Росії
Азовський море поступово втрачає звичайний вигляд. Згідно з прогнозами, до 2030 року його солоність досягне рівнів Чорного моря (17-18%), що стане історичним записом.
Причиною цього є російський екоцид, який розпочався з будівництва Кримського мосту, який змінив курс і порушив обмін водою, запустивши незворотні процеси, що ведуть до екологічної катастрофи. Це лише один із наслідків великих масштабних проектів окупантів.
Навіть болото "дослідники" Азов-чорного морського гілки Всесросійського науково-дослідного інституту рибальства попереджають про можливі записи про солоність до 2030 року, що не було аналогами з початку 20 століття.
Унікальна екосистема Азовського моря, відома своїми мілководними та прісноводними тенденціями, більше не існує в одній формі, знищена тими, хто дбає лише про природу словами.

#тварини
Лінивці відомі своєю повільністю, але мають вражаючі риси: вони вдвічі сильніші за середню людину, можуть мати до 10 шийних хребців (на відміну від стандартних семи у більшості ссавців), що дозволяє повертати голову на 270 градусів, добре плавають, але погано ходять по землі. Їхнє густе хутро є домом для цілих екосистем водоростей, грибів, комах і бактерій, що допомагає їм маскуватися в джунглях. Через повільний метаболізм (40–74% повільніший, ніж у інших ссавців їхнього розміру) травлення листя може тривати до місяця.

Лінивці належать до тієї ж групи тварин, що й мурахоїди та броненосці (Xenarthra), а не до приматів чи сумчастих, як іноді вважають. Мільйони років тому їхні предки, такі як гігантський Megatherium розміром з слона, жили на землі та навіть у морях, але вимерли близько 10 000 років тому через зміни клімату та полювання людей. Сьогодні існують дві родини лінивців: трипалі (Bradypodidae) і двопалі (Megalonychidae), які включають шість видів.

Трипалі та двопалі лінивці відрізняються розміром (двопалі більші: до 70 см і 8 кг, трипалі — до 58 см і 4 кг), кількістю пальців на передніх кінцівках, будовою тіла та звичками. Вони живуть у кронах дерев у тропічних лісах Центральної та Південної Америки, харчуючись переважно листям, а двопалі іноді додають фрукти, квіти чи комах. Їхній повільний спосіб життя — це стратегія виживання, що робить їх менш помітними для хижаків (ягуарів, орлів, сов, анаконд) і дозволяє економити енергію.

Лінивці адаптовані до деревного життя: їхні довгі руки з гачкоподібними кігтями ідеальні для чіпляння за гілки, органи прикріплені до грудної клітки для комфортного висіння, а хутро росте від живота, щоб дощ стікав. Вони сплять від 9,6 до 20 годин на добу залежно від умов, а температура тіла може коливатися на 10°C, адже вони покладаються на зовнішнє тепло.

Їхнє хутро — унікальна екосистема, де живуть водорості, гриби та комахи (наприклад, міль Cryptoses choloepi), що забезпечує камуфляж і взаємовигідний симбіоз. Лінивці погано бачать при денному світлі й не розрізняють кольори, але мають чудовий нюх і чутливість.

Середня тривалість життя лінивців у неволі — 20–30 років, хоча один двопалий лінивець дожив до 53. Вони одиночні, спілкуються лише для спарювання, а дитинчата залишаються з матір’ю до шести місяців. Деякі види, як манедовий і карликовий трипалі лінивці, перебувають під загрозою через торгівлю тваринами та втрату середовища проживання. У Коста-Риці вони часто гинуть від електричних ліній чи собак.