❗Родини загиблих військових отримають розширені компенсації за невикористані дні відпустки — рішення Кабміну.
Зміни:
◼️Компенсація поширюється на всі військові формування та спецпідрозділи з правоохоронними функціями.
◼️Виплати передбачені навіть у разі полону, інтернування або зникнення безвісти.
◼️Військовослужбовець може заздалегідь визначити отримувача коштів у разі смерті, полону або зникнення.
◼️Право на компенсацію мають батьки, дружина/чоловік, діти та утриманці.
Член сім’ї подає заяву, а командир або керівник установи ухвалює рішення про виплату протягом 15 днів.

https://t.me/Ukraineaboveallelse

30-40% біженців вважають, що вони після війни повернуться в Україну.
Про це заявив Євген Головаха — директор Інституту соціології Національної академії наук.
🇺🇦Переважна більшість не відмовляються від України— скоріше посилаються на життєві обставини. Мовляв, діти вже адаптувалися, "куди їм, я не знаю", "в мене житла немає", "де я роботу знайду?" і так далі.
🇺🇦 Дуже важливо створити реальну програму адаптації, повернення, щоб вони розуміли чіткий план, чим може держава після закінчення війни допомогти тим людям, які повернуться, які будуть мати багато проблем. Тим більше, що реально багато хто втратив житло. Особливо з Донецької, Луганської областей, з Запорізької, Херсонської – там, де окуповані території, — додав Головаха.

https://t.me/Ukraineaboveallelse

Мене часто питають, навіщо мені це — війна, ризик, нерви, страх.
А я просто не можу інакше. Не можу сидіти осторонь, коли там — люди, коли там життя, яке хтось має показати світові.
Я не герой і не безстрашна. Мені теж страшно.
Але ще страшніше, коли правду замовчують. Коли історії з фронту стають цифрами в новинах.
Я не хочу цього. Я хочу, щоб кожен голос був почутий.
Мене не зламають фрази “це не для дівчат”.
Бо я бачу не небезпеку — я бачу сенс.
І якщо для того, щоб показати правду, треба стояти там, де інші мовчать — я стоятиму.
Не тому, що я смілива. А тому, що я не можу мовчати.
#журналістика #військовакореспонденція #журналістка

Агов усім, хто досі думає, що військовий кореспондент — це обов’язково чоловік у камуфляжі з кам’яним обличчям. Це знову я, майбутня військова кореспондентка, і сьогодні хочу поговорити про питання, які мене вже відверто дістали.
От класика жанру:
— «Ти — дівчина? І хочеш туди, де стріляють?»
Так, дівчина. І так, хочу. Моя стать не має нічого спільного з професійним вибором.

— «Але ж це небезпечно! Ти не боїшся?»
Боюся. Але страх — це нормально. Головне, що бажання розповідати правду сильніше за нього.

— «Може, краще щось спокійніше? Редагуй тексти про кроликів!»
Кролики милі. Але світ не зводиться до милих речей. Я хочу показувати його справжнім.

— «А як ти взагалі собі це уявляєш?»
Просто. Як професіонала, який робить свою роботу якісно. Зовнішність тут ні до чого.

— «А рідні дозволяють?»
Я доросла людина. І рішення про своє життя приймаю сама.

— «А як же сім’я, діти?»
Кар’єра не скасовує особисте життя. Все має свій час.

Тож, замість цих запитань, краще спитайте: «Який наступний крок?»
Бо бути військовою кореспонденткою — це не про “дівчину на війні”. Це про людину, яка хоче розповідати правду там, де її найважче почути. 🙃
#журналістика #військовакореспонденція #журналістка

#поезія
знаєш, бро, цієї осені усе не так, як досі.
злі вітри так само переносять запахи покосів,
спалених, аби небесних босів накормити досита…
та всередині щось просить напитися в доску.

вулиці порожніх міст лягають під ноги так само.
жовтень це прогнилий міст між сонцем та кригою — Самайн.
холод починає гризти і дратує, наче спамер,
а туман усе частіше зблизька нагадує саван.

у дешевих генделях так само сидять пролетарії.
травляться легенди, щоб забути усе, що запарює,
тут не про богему, а про те, як дешевше затаритись,
і не треба Гендальфа, аби знайти пригод на старість.

словом, місто дихає, та дихає якось нерівно.
дощ зі снігом тихо уночі бітбоксять на ринвах,
і єдиний вихід, аби тут не пустити коріння —
це забути всіх і прокачатись до нового рівня.

сонце підіймає білий прапор і рвучко розмахує.
псевдотеплі дні — по суті, трапи, і ближче до заходу,
на шибка‌х цвітуть морозні лапи, але після краху
день регенерує поетапно, ніби Росомаха.

градуси щодень збігають низько, як діти по сходах.
там де зараз догниває листя, щось нове посходить...

знаєш, бро, за рік це третій лист, що пишу тобі з ходу.
ми про все перетремо‌ колись — як вернешся зі сходу.

Ніколассон

#поезія
Читаєш поетів, читаєш їх між рядками,
Їх долі, їх мрії, їх горе, їх віри і сни,
І часом здається вони не старіють з роками,
Бо просто в віршах виливають все те, що болить,
Бо просто віршами стирають всі рани і втоми,
І страх розчиняють у дивних маленьких словах,
І знають поети щось більше ніж іншим відомо,
І вірять мов діти у те, що існують дива...
Читаєш поетів, торкаєшся їхнього світу,
І твій стає іншим,
Хоч трохи світлішим стає,
Бо знаєш, це диво - ті тихі розгублені вірші,
От щойно не було, аж раптом беззахисно є...

29.10.2025
Іра Спірідонова

#думки
У мене в телефоні багато номерів, але найдорожчий, коли дзвонять діти і кажуть:
"Мамуль, у мене все добре?".

🗓День бабусь та дідусів.
Це свято створено для того, щоб показати свою вдячність бабусям і дідусям за їхню любов, турботу та мудрість. У цей день діти та онуки часто влаштовують сімейні зустрічі, дарують подарунки та виражають свою любов і повагу до старших.

https://t.me/Ukraineaboveallelse

Знову разом із рідними: ще сімнадцять дітей повернули з російської окупації.
Сімнадцять українських дітей та підлітків, яких окупанти намагались відірвати від дому, тепер у безпеці.
Їх вдалося повернути завдяки ініціативі Президента України Bring Kids Back UA, Save Ukraine та партнерам.
Серед врятованих – підлітки, яких окупанти намагалися «виховати» в псевдовійськових таборах, діти, яких залякували, відбирали гаджети, розлучали з батьками або змушували навчатися за російськими програмами. Дехто з них роками жив у страху й ізоляції, ховаючись від окупантів, щоб уникнути примусового «вилучення».
Кожна така історія – це не лише про порятунок, а й про відновлення дитинства, яке ворог намагався відібрати.
Повернення всіх українських дітей додому – завдання, яке поставив Президент і яке виконується крок за кроком.
Національне інформаційне бюро

https://t.me/Ukraineaboveallelse

Будьмо!
Є в Україні таке ємке слово. Його радо й завзято повторюють іноземці за столом: Bud’mo!
Хоч і не до кінця розуміють про що мова. Це не просто "Ура!"
Воно не перекладається!
Це навіть не «паляниця». Це якась окрема хромосома з ДНК.
Будьмо!
Будьмо - це про те, що ми є, були і будемо. Це про те, що нас не вбити. Про те, що ми не скоримося ніколи й нікому. А радше загинемо, але не здамося.
Будьмо - це воля, це Січ. Це вічний гул і вітер Дикого Степу!
Будьмо! - це Україна. Це вишиванки, й хрущі над вишнею. Це наші старі кладовища і давні могили. Це Голодомор і колективізація. Це Червона рута і Стус, і Григір Тютюнник. Тарас, Леся, Франко. Жадан і Іздрик, Козак-Систем. Драч, Павличко і Вінграновський. Червона калина. Це - Мазепа і Мотря. Богдан і Петлюра. Це - тіні забутих предків. Це Василь Симоненко і Ліна Костенко. Василь Стефаник і Нечуй Левицький.
Будьмо - це мис Тарханкут і Карпати. Харків і Суми, і Полтава. І Коктебель! Лузанівка і Пересипський міст…
Будьмо, це коли - ой, на горі, та й женці жнуть! І десь там Галя несе воду. І хлопці розпрягають коней. І сорочку мати вишила мені. Червоними і чорними нитками…
І під копитом камінь тріснув…
Будьмо - це донати і безпілотники.
Будьмо - це окопні свічки і камуфляжні сітки.
Будьмо - це тюльпани й хризантеми на останній дорозі Воїна. Будьмо - це українські прапори над гробками.
Будьмо - це наші нерви й наші діти, й собаки в «двох стінах» під час повітряних тривог, це - наші сльози, наша гідність, честь і гонор.
Будьмо - це лелеки, що вертають до свого гнізда, до свого дому. І F-16, що навесні повертаються з вирію…
Будьмо - це вранці лугом, босими ногами… І зелені лини в ятері, що переливаються проти сонця. І мед, що зі щільників тече по ліктях… і дідова коса, що дзвенить від мантачки на світанку, ще до роси…
Будьмо, це бабині вареники з капустою й сиром…
Будьмо, це - знов зозулі голос чути в лісі… І білий сніг на зеленому листі…
Будьмо - це Ми! Ми - будьмо!
Святий Вечір, щедрий Вечір!
Будьмо! Будьмо навіки, брати й сестри!