Між нами... Є момент, який майже кожен з батьків пропускає непомітно. Той день, коли дитина востаннє попросилася на руки — і ти не знаєш, що це востаннє. Просто поставив її на землю, як завжди. І вона пішла вперед. І більше не попросилася. Ми так боїмося не дати дітям достатньо — іграшок, уваги, можливостей. Але найбільше, чого вони потребують, не має ціни і не продається. Це просто ти. Присутній. Не з телефоном у руці. Не думками десь далеко. А тут — очима в очі, серцем поруч. Діти не запам'ятають ідеальний порядок у домі. Вони запам'ятають, як ти сміявся разом з ними над дурницями. Як обіймав без причини. Як казав "я тебе люблю" не тільки перед сном. І ще одне — те, про що рідко говорять. Батьки теж бувають зламані. Втомлені. Розгублені. Вони теж прийшли в цей світ дітьми, яким колись було боляче. І виховують так, як вміють — часто несучи на плечах те, що самі не до кінця зцілили. Тому, може, варто трохи м'якше — і до батьків, і до себе як до батька чи матері. Ніхто з нас не отримував інструкцію. Ми всі просто намагаємося любити правильно — і вчимося цьому все життя. А діти? Вони все бачать. І найчастіше — вибачають набагато більше, ніж ми думаємо.

🎙 Єрмаку перед засіданням суду журналіст сказав, що український народ його не поважає. «Коли я кожного тижня буваю на фронті, у мене інші думка», відповів він. Також екскерівник ОП сказав, що багато хто висловив йому підтримку - і з України, і з інших держав, але він хоче їх називати, щоб не користуватися цим. Ексочільник ОП не відповів, чи вважає справу проти себе політичною, але вкотре заявив про інформаційний тиск навколо неї. 📹 Радіо Свобода.

МОЛИТВАМИ ОГОРТАЮСЬ Стою́ у храмі у молитві За Україну й наш народ, З думками все чому́сь у битві, Бо нашу неньку нищить зброд. Стою́ й благаю МИРУ й тиші, Аби не гинув більш наш люд, Аби Госпо́дь нас не зали́шив, Бо ворог б’є зі всіх усюд. Благаю МИРУ й ПЕРЕМОГИ Молю́ закінчення війни, Закрити вбивцям всі дороги, Позбутись ката-сатани. В усякий спосіб ворог нищить Усе, що маєм, все, що є, Благаю спо́кою і тиші, Бо скрізь убивця дістає. Надію грію і молю́ся, Щоб нам Госпо́дь беріг життя… Під мирним небом чи пройду́ся Й не буде кровопролиття? Стою́ у храмі й сподіваюсь, Що ми приречені, щоб жить, Все молитвами огортаюсь, Аби війну цю закінчи́ть. 01.02.2026 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026 ID: 1056494

МИНУЛЕ НАЗАД НЕ ВЕРТАЄ Я думками буваю все там, Де дитинство моє́ промайнуло, Повернути б в ту мить, наче в храм… У пам’яті сном не заснуло. Там, де хліб колоси́ться в полях, Там, де небо безхмарне над нами, Там, де ворог не йде навіть в снах, І не сіються міни стежками. Де тополі ростуть край доріг, Де гойдається човен на хвилі, Там, де отчий зберігся поріг, Де думки́ все пливуть легкокрилі. Де калина росте край воріт, Де барвінок росте й рута-м’ята, Де минуло багато вже літ, Й збереглася батьківськая хата. Де криниця в саду з журавлем, Чорнобривці, що сіяла мама, Про це згадую з болем-жалем, Бо зачинена хата і брама. На городі є кущ полину Й верболози густі над потоком, Подали́ся батьки в далину І подвір’я не зміряють кроком. Де з-за обрію сонце встає, Там, де потік й ріка протікає, Спогад смутку й журби додає, Бо минуле назад не вертає. А так хочеться все поверну́ть І з любов’ю до всьо́го торкатись, То ж ніко́ли цього́ не забуть, Тільки в спогади мож огортатись. 30.01.2026 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026 ID: 1062080

ЕКЗИСТЕНЦІЯ Десь у житті зростають дивні квіти, Де кожен лист тримає давній натяк І тільки їх плекає теплий вітер. Вони ростуть між сумнівом кімнатним, Де кожна думка — це звичайна рута, А тінь історій зморщена занадто. Душа звіряє там свої маршрути, Шукає сенс у спогадах старезних, Та потім свої втрати перекрутить. Ростуть стеблини з помилок тверезих, А корінь їх сховався у дитинстві, Між слів важких і поглядів з мережі. Там кожен страх у тілі по частинах, Немов стіна, що обійти не можна І довго в снах так мучиться людина. Та треба крізь вагання міць помножить, Бо квіти не зламають силу волі, Якщо вперед навчиться бігти кожен. І навіть в світі темних задоволень Знайдеться шлях для віри без претензій, Що не загине в сумнівах ніколи. Бо квіти ці — основа екзистенцій. Мирослав Манюк 06.05.2026

Чудова краса і любов. Я теж там для вас зірвала ті ромашки і пропоную вам разом із своїми думками зберегти їх у своїй пам'яті. ❤🙏🌹

БОРДО В склянці бордове вирує поволі, Спогади входять у темні тераси, В'язнути хочуть в своєму болоті. Погляд шукає забуті контрасти, В пам'яті днів осідає тривога, Нерви тримають наплив біомаси. Стилем Бордо повертається вогник, Думка заходить у закуток темний, Тягнеться вгору тривога та вогкість. Там, де мовчання збирає тотеми, Тіні лишаються з правом на втечу, Серце тримає порушені темпи. Свічка горіла у вікнах надвечір, Люди мовчали, дивилися прямо, Хтось не прийшов на цю зустріч, до речі. Пам'ять верталась повільно й так само Кожен ковток додавав ще вагання, Густо стояла провина тривало. Час не стирав ці хвилини останні, В келиху довго темніла причина, Після лишилось сухе розставання. Ніби вино — це безмовна людина. Мирослав Манюк 28.04.2026

ВІЙНА ПОКЛАЛА В ДОМОВИНУ (Світлій пам’яті односельчанина героя Юрія Шарандака) Усі його з дитинства добре знали, З народження він ріс в нас на очах, Життя його ординці теж забрали, Вже не пройде́ по рідних всіх стежках. Героєм і Юрко в бою́ загинув, Йому б ще жити й тішити усіх, Думками з фронту він в домівку линув, Та у могилу шлях його проліг. У горі мама, у сльозах родина, Болюча рана на усе життя, Війна поклала в домовину сина, А звідти вже немає вороття. Та пам’ять про Юрка не згасне в серці, Світитиме, мов свічка, крізь роки́, В сльозах в родини очі, мов озерця, Про нього, мов скрижа́лі, ці рядки. Його ім’я́ — як стяг над полем бо́ю, Як голос правди в темряві ночей, Доповнив список земляків-героїв, Що не вернулись з вогняних печей. Він юним ліг за неньку-Україну, Віддав життя, вернувся на щиті, Поліг за нас, за рідну солов’їну, Побачив пекло юним при житті. Його земля прийня́ла в сво́є лоно, Могила вже заквітчана над ним, А мама ру́ки зводить при іконі, За його душу мо́литься святим. 17.10.2025 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025

АТОМ Свідомість тисне формулою думки, Де атом рветься в мисленні хаосу І схема валить зір, ламає руки. Немає центру, тільки ззовні осуд, Що прагне довго свій зв'язати вузол, Щоб люд спішив так, як на квіти оси. Хто має вік — нехай поголить вуса. Усе хитке, без кола та орбіти, А рух лишиться як умовна думка. Під шаром тиску виростає бітум, Та кожна спроба вичерпати сутність Ламає все уявлення арбітра. Втрачає атом цілісність по суті, Дрібніє зміст до гостроти надривів, Де факт нерівний, майже не присутній. Межа росте як паростки в малині І відстань більша в серці, де пустоти, Ніж та, що є у вимірі години. Байдужість людства скине всі умови, Вона не входить в жоден опис схеми, І атом шириться й надалі мовчки. Система сиплеться у власне демо. Мирослав Манюк 26.04.2026

Зі слабкими ніхто у світі справи не має, а міжнародне право без сили не працює. Щоб досягти успіху в перемовинах, ми маємо бути сильними на полі бою та об’єднаними в тилу. Поділився сьогодні своїми думками на Київському безпековому форумі. Наші червоні лінії залишаються незмінними: ми не визнаємо жодних територіальних втрат і не збираємося торгувати власною землею. Будь-який компроміс має задовольняти передусім інтереси України. Українські «нафтові санкції» працюють ефективно. І це не лише фінансові збитки для агресора, а передусім потужний іміджевий удар. Світ бачить, що Росія більше не є надійним постачальником. Наша мета зрозуміла – позбавити ворога ресурсів для ведення війни. У воєнному плані ми перебуваємо на етапі, де кількісне нарощування дронів уже не вирішує питання докорінно. Як ми, так і ворог досяг певного максимуму у використанні наявних технологій управління. Наступний етап – повна інтеграція штучного інтелекту. Нам потрібен перехід до автономних систем, які здатні самостійно ідентифікувати цілі та маневрувати. Такі напрацювання в України вже є, і переконаний, що зовсім скоро стануть сюрпризом для ворога. https://t.me/Ukraineaboveallelse