#поезія Мої літа, мов листя у долонях, Жовтіють тихо, падають униз. Ще вчора юності веселий гомін, А нині — у душі осінній бриз. Здається, йшла дорогою не марно, Я озирнусь — минулося, як мить. Були світанки, дні ясні і хмарні, Були бажання, які не збулись. Життя гортає сторінки невпинно, Дарунки сипле, забирає щось... Біжить воно, біжить, біжить нестримно, Чи може його втримати хоч хтось? Ще маю дні — радію кожній миті, Люблю людей, вбираю в душу світ... Та серце болем іноді сповите — Летять літа, мов опадає цвіт. І раптом — спалах! Тепле ясне сяйво! Ще ллється з мого серця доброта! Хай вітер віє, хай дощі спадають, Це я іду — душею молода! Лариса Лисенко Бабенко

Яке ж воно ліниве?:) Та непередбачуване?:) Хто?:) Та я ж!:))) Ось начебто й погода чудова? Й час є?:) А нема натхнення!:) То сиджу собі на ослінчику у дворі, цигарку цмулю, й нікуди не йду!:) Бо ліниво мені!:) Й так кілька днів?:) Але ж лінися-не лінися, а хто ще, якщо не я!?:) Й несе мене якась невідома сила в саму спеку збирати огірки з кабачками!:) Як вчора!:) Або, як сьогодні?:) В дощ цибулю копати?:) Я чесно сподівалася між нічним дощем та вранішнім встигнути?:) Не так сталося, як гадалося!:) Якщо й вибрала 1/6 тієї цибулі, то добре?:) Може б, більше вийшло, якби я мозгочки ввімкнула своєчасно?:) Повисмикала всю, а потім вже чистила?:) Та ні ж?:) Я ж прям у городі те чищення розпочала?:) Нащо?:) Ну, скільки встигла до дощу, стільки й встигла! Сподіваюся, час в мене на цю роботу ще долею відведено?:) Дочищала вже, сидячі в майстерні. Заразом й сортувала. Що на їдло? Що на посадку? Скубу ту цибулю? Дощ йде? Сирена нудотно виє? Курки квокчуть? Півні волають? Кішки бьються? Собаки брешуть? Все норм! Ви там як? Цілі?

💧 У Львові повінь через негоду У Львові через негоду розпочалася повінь, що відображено на відео, оприлюдненому в місцевих телеграм-каналах. Також затопило Стрий на Львівщині, де автомобілі опинилися під водою. ДСНС прогнозує сильні дощі 18 липня.

#поезія Хотів би вірити у сни, Та от не знаю чи можливо, Коли приходите в них Ви, І виглядає це, як диво. Коли тонкий беру Ваш стан, То ноти наповнюють цей простір. Коли на скрипці музикант Грає, танцюють в залі гості. А за вікном вже падолист Нагадує про осінь. І я, немов безмовний лист, Танцюю з Вами босий. А під ногами є трава, На ній, мов сльози, роси. Спадають зорі, мов слова, Я Ваші розпускаю коси. Розбіглись гості хто куди, А скрипка грає без зупину. У танці двоє – я і Ви, У просторі із Вами лину. Хотів би вірити у сни, А ранок повертає в дійсність. Зникають ночі чарівні І десь летять у вічність. Хотів би вірити у сни, Та опір чинять роки, І ці осінні, проливні дощі, Й з роками вироблений спокій. Anatoly Polishuk *** Хотіла б я до Вас у сон, І там у вальсі закружляти... Щоб так із Вами ми разом, Та ще, щоб грали музиканти... Щоб обіймали Ви мій стан, Та ніжно так мене тулили... Я Вам на вушко шепочу: «Лише із Вами я щаслива...» А зорі дивляться в вікно, І місяць заздрить - Яка пара! Хоч осінь вже в нас за вікном, Та у душі у нас кохання... Промінчик сонця блисне вже, Та ранок нас поверне в дійсність... І Зникне нічка чарівна, Та полетить собі у вічність... А я так хочу у Ваш сон, Із Вами в вальсі закружляти... Лишитись з Вами, щоб разом, Вже нашу зиму зустрічати... Наталія Кульбака

#пророда Над Штатами нависла суперосередкова гроза — найрідкісніший і найнебезпечніший тип бурі, який зазвичай передує торнадо, шквальним вітрам і зливам стіною. Це не просто дощик з гримом, а справжня атмосферна машина, здатна нести руйнування на десятки кілометрів. Метеорологи вже б’ють на сполох, а соцмережі вибухають епічними кадрами з хмарами, схожими на апокаліпсис.

Ми всі — в дорозі, яка має кінець. Ніхто не знає, скільки ще залишилось — днів, світанків, обіймів. Життя не дає попереджень. Не дозволяє повернутись. Просто одного дня — усе зупиняється. Але поки ми ще тут — усе має значення. Тому: – зупинись на мить і подивись, як світиться небо перед дощем; – подякуй за тепло руки, яку тримаєш щодня; – не мовчи, коли серце хоче сказати ,, люблю "; – не зберігай ніжність ,,на потім" — потім може не бути; – пробачай — собі, людям, життю; – роби добро — навіть якщо ніхто не побачить; – і живи так, щоб після тебе залишалося світло. Бо життя — це не про кількість днів. Це про глибину кожного з них. (с)

#поезія Чужак Сонце сідає за гір серпантини й хребти, Вмите морською росою, не літнім дощем. Боляче дихати, у міжребер'ї пече Спогад про дім... і від смутку тепер не втекти. Ти як рослина, яку чиясь груба рука Витрясла з ґрунтом із милого в цятку кашпо, Кинула в сховище, в поїзд, в автівку, в метро, Сохне коріння, за що зачепитись – шукай. В землях чужих розливається кров і вітри Мрії стирають, немає опори та стін – Знаєш, надійних, щоб простір безпечний, як дві, Можна сховатися, а вкорінившись – цвісти. В колах, джгутованих пов'яззю місць й поколінь, Шансу вплестися і стати "своїм" майже нуль. З посмішкою та обіймами враз оминуть Й житимуть далі у сховку небесних склепінь. Ти проминаєш, захожий і дивний, лети Попелом сизим, згорівши в кострищах турбот. Мрякою падай на все, що крізь сни проросло... Й стало тобою. В новій широті й довготі. 21.05.2025 Олеся Репа

Сьогодні виповнюється 30 років із запуску сайту Amazon🥳 Перший офіс компанії Джефф Безос зробив у себе в гаражі. Комп'ютерний стіл був зроблений із дверей та дощок, а логотип був намальований аерозольною фарбою для графіті🥹 З цього офісу Безос надіслав перші книги покупцям. За наступні 30 років особисті статки Безоса виросли з $0 до 247 мільярдів доларів. Якщо вам потрібна мотивація – подивіться на цей кадр.

#мистецтво Світлої пам'яті Володимира Микити (1.02.1931 - 16.07.2025) 1) Церква (1990) 2) Школярка (1960) 3) Стара хата (1984) 4) Народна готика (1968) 5) Після дощу (1979) 6) Збір картоплі (1970) 7) Пороги (1984) 8) Запізніла весна (1997)

#думки Ми всі — в дорозі , яка має кінець. Ніхто не знає , скільки ще залишилось — днів , світанків , обіймів. Життя не дає попереджень. Не дозволяє повернутись. Просто одного дня — усе зупиняється. Але поки ми ще тут — усе має значення. Тому: – зупинись на мить і подивись , як світиться небо перед дощем ; – подякуй за тепло руки , яку тримаєш щодня ; – не мовчи , коли серце хоче сказати ,, люблю " ; – не зберігай ніжність ,, на потім " — потім може не бути ; – пробачай — собі , людям , життю ; – роби добро — навіть якщо ніхто не побачить ; – і живи так , щоб після тебе залишалося світло. Бо життя — це не про кількість днів. Це про глибину кожного з них.