МИНУЛЕ НАЗАД НЕ ВЕРТАЄ

Я думками буваю все там,
Де дитинство моє́ промайнуло,
Повернути б в ту мить, наче в храм…
У пам’яті сном не заснуло.

Там, де хліб колоси́ться в полях,
Там, де небо безхмарне над нами,
Там, де ворог не йде навіть в снах,
І не сіються міни стежками.

Де тополі ростуть край доріг,
Де гойдається човен на хвилі,
Там, де отчий зберігся поріг,
Де думки́ все пливуть легкокрилі.

Де калина росте край воріт,
Де барвінок росте й рута-м’ята,
Де минуло багато вже літ,
Й збереглася батьківськая хата.

Де криниця в саду з журавлем,
Чорнобривці, що сіяла мама,
Про це згадую з болем-жалем,
Бо зачинена хата і брама.

На городі є кущ полину
Й верболози густі над потоком,
Подали́ся батьки в далину
І подвір’я не зміряють кроком.

Де з-за обрію сонце встає,
Там, де потік й ріка протікає,
Спогад смутку й журби додає,
Бо минуле назад не вертає.

А так хочеться все поверну́ть
І з любов’ю до всьо́го торкатись,
То ж ніко́ли цього́ не забуть,
Тільки в спогади мож огортатись.

30.01.2026 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026
ID: 1062080

🕯️ Помер Євген Сивокінь — людина, яка намалювала частину нашого дитинства.

Йому було 88.

Ми не завжди пам’ятаємо імена.
Але пам’ятаємо відчуття.

Ті самі мультики, де козаки варили куліш, грали в хокей, потрапляли в пригоди.
Ту легкість, гумор і щось дуже своє, українське, що було в кожному кадрі.

За цим стояли люди. І один із них — Євген Сивокінь.

Він був не просто мультиплікатором. Він був серед тих, хто створював українську анімацію, коли її ще тільки вигадували. Коли не було готових рішень, шаблонів і чітких правил.

Євген Сивокінь створив понад два десятки фільмів.

“Як козаки куліш варили”
“Пригоди козака Енея”
“Як козаки у хокей грали”
І зовсім інші роботи — “Засипле сніг дороги”, де вже не смішно, а глибоко і трохи боляче.

Його називали “філософом мультиплікатором”.

І це відчувається.

Бо його роботи — не тільки для дітей.
Вони про час. Про пам’ять. Про людей.

Він навчав інших.

Стояв біля витоків анімаційної освіти в Україні.
Передавав те, що сам будував роками.

І робив це з серцем, добром і відданістю.
Є люди, які створюють тренди.
А є ті, хто створює основу.
Сивокінь був із других.

І от тепер його не стало. Але залишилось те, що не зникає: кадри, які ми пам’ятаємо, щасливе дитинство і відчуття, що це — наше. Українське!

Світла пам’ять.

Ми Українці

МОЛИТВА ОСЕНІ

Осінь шепоче молитву вітрами,
Падає листя, мов спогад з плеча,
Сонце згасає між хмарами й снами,
Тиша сплітає нам шаль велича́.

Вітер торкає обличчя, як повідь,
Сріблом на скронях лягає печаль,
Серце шукає забутує сповідь,
Наче дитинство, закрила вуаль.

Пахне прощанням у кожному кроці,
Садом, де яблук вже майже нема,
Осінь стоїть на самотній дорозі
Тиха, як мати, що сина чека.

Скрізь крізь тумани, крізь втому і втрати,
Тліє зернятко надії в душі,
Буде весна – син зустрінеться й мати,
Й вишні розквітнуть на рідній межі.

Хай же молитва злітає й крізь втому,
Хай обіймає і ме́ртвих й живих,
Хай всі герої вертають додому,
З вірою в серці крізь бурі і сніг.

Всюди лунає молитва живая,
З попелу виросте слово живе,
Мати в сльозах за Вкраїну благає,
І ПЕРЕМОГА до нас все ж прийде.

12.11.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1051324

МИР І ПЕРЕМОГУ У ДАРУНОК

В дитинство намагаємось пірнути
Й чекати Миколая, як колись,
І під подушку вранці загляну́ти.
Щоб Миколай прийти не забаривсь.

Пакунок з-під подушечки дістати,
А в ньому щоб смаколики були́.
Святому ми листа брали́сь писати,
Зазделегідь робить це почали́.

Але чому́сь останніх кілька ро́ків
В листі до Миколая інший зміст,
Чекаємо його нечутних кроків
Та й молимо про МИР для сіл і міст.

Хоч подарунок також ми чекаєм,
Та МИР і ПЕРЕМОГА – перш за все,
Про це в молитва́х ми його благаєм
Й надіємось, що це нам принесе́.

І ПЕРЕМОГА буде найсолодша,
Від радості в нас сльо́зи потечуть,
Вона в пакунку буде найдорожча,
Тоді її Святою наречуть.

То ж мріймо про дарунки від Святого,
Пишім листа, хто ще не написав,
Й здоров’я хай несе усім міцного,
Й щоб ПЕРЕМОГУ кожен дочекав!

05.12.2024 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024
ID: 1027972

БОЛЮЧИЙ ФРАГМЕНТ

Зруйновані ущент наші міста́
І спа́лені до крихти наші се́ла,
Домівка, що вціліла – та пуста,
З лиця землі страшна війна все зме́ла.

Все знищено, зостався тільки прах,
Давно вже там ні люду, ні тварини,
Таке колись не йшло до нас і в снах –
Тепер від цьо́го кров у жилах стине.

Стікає кров'ю зранена земля,
Немає більше затишку, споко́ю,
Чорніють всюди спалені поля́…
Ми платимо ціною дорого́ю.

Здригається від вибухів земля,
І кров'ю напувається землиця,
Там затишку і радості нема.
Це в дійсності. Усе це нам не сниться.

Ридає кожна стежка і поріг,
Щоразу все навколо попеліє,
Земля не чує більше рідних ніг,
Щоразу ворог зброю в землю сіє.

Війна вкрива землицю чорним тлом,
Яка колись і квітла, й зеленіла,
Бо ворог далі суне напролом…
І чорна птаха нам на плечі сіла.

Де сад шумів – там згарища й зола,
Неначе в са́ван все це одягнули,
Та лиш у чорний, бо прийшов від зла,
Бо вороги туди уже сягнули.

Немає більше цвіту на гіллі́,
Та і дерев уже й не залиши́лось,
Вогнем писались всюди скрижалі́
І кров, немов вода, на землю ли́лась.

Ридають стіни, випалені вщент,
А доля там колись родила рясно,
Від затишку лишився лиш фрагмент,
Як спогад про життя колись тут щасне.

Пороги, що стріча колись гостей,
Від болю стогнуть, жить не мають сили,
На жаль, не чуєм добрих ми вістей,
Лиш вітер б'ється в розпачі об схили.

Там, де дитинство бігало малим –
Скелети стін під небом заніміли,
Розвіяв вітер долі, наче дим,
І спогади, що в серці там леліли.

Лиш чути стогін рідної землі
Від ран глибоких, які їй завда́ли,
Не схо́дить уже хліб у тій ріллі…
Такого ми ніко́ли не чекали.

23.03.2026 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026
ID: 1059590

БОЛЮЧИЙ ФРАГМЕНТ

Зруйновані ущент наші міста́
І спа́лені до крихти наші се́ла,
Домівка, що вціліла – та пуста,
З лиця землі страшна війна все зме́ла.

Все знищено, зостався тільки прах,
Давно вже там ні люду, ні тварини,
Таке колись не йшло до нас і в снах –
Тепер від цьо́го кров у жилах стине.

Стікає кров’ю зранена земля,
Немає більше затишку, споко́ю,
Чорніють всюди спалені поля́…
Ми платимо ціною дорого́ю.

Здригається від вибухів земля,
І кров’ю напувається землиця,
Там затишку і радості нема.
Це в дійсності. Усе це нам не сниться.

Ридає кожна стежка і поріг,
Щоразу все навколо попеліє,
Земля не чує більше рідних ніг,
Щоразу ворог зброю в землю сіє.

Війна вкрива землицю чорним тлом,
Яка колись і квітла, й зеленіла,
Бо ворог далі суне напролом…
І чорна птаха нам на плечі сіла.

Де сад шумів – там згарища й зола,
Неначе в са́ван все це одягнули,
Та лиш у чорний, бо прийшов від зла,
Бо вороги туди уже сягнули.

Немає більше цвіту на гіллі́,
Та і дерев уже й не залиши́лось,
Вогнем писались всюди скрижалі́
І кров, немов вода, на землю ли́лась.

Ридають стіни, випалені вщент,
А доля там колись родила рясно,
Від затишку лишився лиш фрагмент,
Як спогад про життя колись тут щасне.

Пороги, що стріча колись гостей,
Від болю стогнуть, жить не мають сили,
На жаль, не чуєм добрих ми вістей,
Лиш вітер б’ється в розпачі об схили.

Там, де дитинство бігало малим –
Скелети стін під небом заніміли,
Розвіяв вітер долі, наче дим,
І спогади, що в серці там леліли.

Лиш чути стогін рідної землі
Від ран глибоких, які їй завда́ли,
Не схо́дить уже хліб у тій ріллі…
Такого ми ніко́ли не чекали.

23.03.2026 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026
ID: 1059590

#історія #постаті
Астор П’яццолла: Революціонер, який навчив танго думати 🇦🇷🎻
Якщо ви думаєте, що танго — це лише троянда в зубах і пристрасні погляди в задимленому кабаре, то Астор П’яццолла, який народився 11 березня 1921 року, з вами б категорично не погодився. Він зробив із танго те, що Бах зробив із церковною музикою: вивів його з танцполів у філармонії.

Музичний «терорист» Буенос-Айреса

П’яццолла не просто грав на бандонеоні (це такий складний родич акордеона, що дихає, як жива істота). Він створив Tango Nuevo — стиль, що поєднав аргентинську пристрасть із джазовими імпровізаціями та класичною складністю Стравінського. 🎷🎹

У рідній Аргентині його спочатку... ненавиділи. Консерватори називали його «вбивцею танго» і навіть погрожували розправою за те, що він посмів змінити традиційний ритм 2/4. На що Астор спокійно відповідав: «Танго — це музика, яку можна слухати, а не лише танцювати». Справжній бунтівник, який знав ціну своїй партитурі. 🤨🔥

Від бідних кварталів Нью-Йорка до світової слави

Життя П’яццолли саме нагадувало складну мелодію:
* Дитинство в Нью-Йорку: де він бився на вулицях і одночасно вчився грати Баха.
* Паризька наука: видатна Надя Буланже (вчителька ледь не всіх геніїв XX століття) сказала йому: «Асторе, твоя класична музика непогана, але справжній П’яццолла — ось тут, у танго». Це змінило все. 🇫🇷✨
* Libertango: цей твір став символом свободи. Його назва — поєднання слів Libertad (свобода) та Tango. Це маніфест людини, яка не боїться ламати рамки. 💃🔓
Чому він актуальний?

Музика П’яццолли — це інтелектуальна еротика. Вона трагічна, іронічна і неймовірно технічна. Він довів, що народний інструмент може звучати як цілий оркестр, а «низький» жанр може стати високим мистецтвом, якщо в нього вкласти достатньо скепсису до правил і любові до гармонії. 🎶🖤

Сьогодні його грають усі: від вуличних музикантів до зірок світової класики рівня Йо-Йо Ма. Бо геніальність — це коли твою музику впізнають за першим же вдихом міхів бандонеона.
https://youtu.be/P3Sfv-Uyzc0?si=sEKv7-SdHzb0wOo7

#історія #постаті
Майстер короткого пострілу: Станіслав Єжи Лец та його «Непричесані думки» 🧠🔥
Бувають письменники, які пишуть томи, а бувають ті, хто одним реченням вивертає свідомість навиворіт. 6 березня 1909 року у Львові народився барон Станіслав Єжи де Туш-Летц, якого світ знає як неперевершеного філософа-афориста. 🏛️📜

Чому його життя та творчість — це захопливий історичний детектив?

Львівський старт. Лец народився в родині заможних австрійських дворян єврейського походження. Його дитинство минуло в атмосфері старого Львова та Відня, що заклало фундамент тієї самої європейської іронії, яка згодом прославила його на весь світ. 🥨🏙️

Втеча від смерті. Його життя могло обірватися в нацистському концтаборі під Тернополем. Лец зумів втекти, за однією з версій — убивши охоронця лопатою, якою той змушував його копати собі могилу. Одягнувши форму вбитого, він дістався Варшави, де приєднався до опору. Цей досвід межі між життям і смертю зробив його гумор таким гострим і безжальним до тиранії. ⛓️👊

«Непричесані думки». Його збірка афоризмів стала настільною книгою для інтелектуалів по обидва боки «залізної завіси». В умовах тоталітарної цензури Лец навчився писати так, що кожен рядок був політичним маніфестом, замаскованим під жарт. 📖🕵️‍♂️

Філософія в пігулці. Його фрази стали крилатими: «Вікно у світ можна затулити газетою», «Коли я думав, що досяг дна, знизу постукали», або «У боротьбі між серцем і головою зрештою перемагає шлунок». Лец довів, що стислість — це не лише сестра таланту, а й зброя вільної людини. 🏹🎯

Станіслав Єжи Лец прожив життя як справжній стоїк, з легкою посмішкою спостерігаючи за абсурдністю буття. Його історія — це нагадування, що навіть у найтемніші часи інтелект і почуття гумору є найкращим захистом від безумства. 🧥🥂

🕯❌❤️‍🩹28 лютого 1938 року у катівні нквд був вбитий Дмитро Тась — український письменник, представник неосимволізму в українській літературі.

Дмитро Могилянський у літературному світі більш відомий як Дмитро Тась. Сучасна літературна критика вважає його одним із найкращих українських новелістів 20-х років минулого століття.

Народився Дмитро Могилянський у Чернігові 10 лютого 1901 року. Дитинство провів у петербурзі. Щоліта з батьками і сестрами приїздив до Чернігова, де у будинку Раєвського по вулиці Єлецькій жила його бабуся Ганна Миколаївна. 1919 року Дмитро закінчив гімназію у Чернігові. Тут він сформувався як поет, працював журналістом у газетах.

Юний поет друкує вірші на сторінках чернігівської земської газети. Про непересічний поетичний талант Дмитра Тася свідчать досконалі за формою рядки його енергійних, сповнених свіжих образів віршів, насичених урбаністичними мотивами і поетичною імпресією. Була у нього і соціологічна, в дусі свого часу, поезія. Добірку віршів молодого літератора подав третій том «Антології української поезії», виданої Книгоспілкою 1930-1931 рр. На жаль, за життя автора не побачила світ збірка віршів Дмитра Тася «Чорний парус».

І у Чернігові, а пізніше у Києві та Харкові молодий письменник друкує вірші та оповідання у збірниках «Голод» (Чернігів, 1919), «Квартали» (Харків, 1924), журналах «Глобус», «Життя і революція», «Нова громада» (усі - Київ), «Всесвіт», «Кіно», «Літературний ярмарок» (усі - Харків), «Селянське життя» (Чернігів), газетах «Література, наука, мистецтво» (Харків), «Кооперація голодаючим», «Чернігівська земська газета», «Чернігівщина» та інших українських виданнях.

Із 1925 року Дмитро Тась працював журналістом у Києві, з 1930 року – у Харкові.

Дмитра Тася, як і його сестру Лідію Могилянську (розстріляна 1937 р.), силоміць було вилучено з літератури. Хоч і не встиг талановитий автор розкрити свій письменницький потенціал, але і з того літературного спадку Дмитра Тася, що дійшов до нас, відчуваємо цінність його творчого доробку.

28 січня 1938 року Дмитро Тась-Могилянський був заарештований органами НКВД у Харкові. Звинувачений в активній контрреволюційній націоналістичній діяльності в Україні, засуджений до розстрілу. 🕯Через місяць вирок було виконано. 14 березня 1958 року Дмитра Могилянського реабілітовано.

🙏🇺🇦 #ukrainian_music #українська_музика
#що_послухати
Анна-Марія Гульченко & Культурні сили - Прифронтове дитинство (2026)
https://youtu.be/8OtUPQVD0p4