🥟Для настроения! 😊 Мы, когда с женой поженились, нас все предупреждали: - Вот, мол, у вас любовь-морковь, но это ненадолго, а потом бытовуха затянет. Борщи, пелёнки и прочее. И никуда от этого не деться.Ну ладно, - подумали мы, - раз не деться, то куда деваться. Будем решать проблемы по мере их возникновения. И забили. С тех пор хренова куча лет прошла, борщи, пелёнки - куда без них. По случаю последнего выходного дня решили пельменей налепить. Тоже типичная бытовуха. Я мясорубку раскочегарил, жена тесто замесила, сели делать. Я тесто раскатываю, супруга собирает, когда затоваривается раскатанными кружками, я присоединяюсь. Обсуждаем тесто, мясо, откуда слово "пельмень" пошло. Хорошо, в принципе, но чего-то не хватает. Завёл музычку, гирлянду новогоднюю включил. Гирлянда моргает, The Speakeasies Swing Band играет. Лепим, слушаем, обсуждаем джаз. Хорошо, но можно ещё лучше. - А вот у меня бутылка арманьяка дареная непочатая с того Нового Года стоит, - говорю. - Давай продегустируем. - Арманьяк? Под пельмени? Да ты офигел. - Не под пельмени, а под джаз. И под процесс. - А, ну тогда разливай. Налил по 50, джаз играет, пельмени лепятся, обсуждаем преимущества бюджетных арманьяков над небюджетными коньяками. Хорошо! - У меня где-то сигара завалялась, кстати. Под арманьяк то, что надо! - Милый, ты же не куришь! И на кухне надымишь. - Да ладно, окно открою потом. Пельмешки поставлю с лавровым листиком, с душистым перцем. Оно и перебьёт. - Ну, тогда давай. Джаз играет, колечки дыма поднимаются, пельмешек всё больше, разговоры всё интереснее. Вот теперь, вообще, зашибись, так бы и лепил до утра, но тесто кончилось. Такие славные пельмешки у нас получились под джаз. А бракованные мы сразу сварили с душистым перцем и лавровым листиком. И съели, правда без арманьяка, потому что арманьяк под пельмени - извращение. А водки у нас дома не водится, не любим мы это дело. Ну они и без этого хороши! А по поводу бытовухи - вот не знаю, засосала она нашу семью уже или надо ещё лет 20 подождать. Но если и засосала, то не мешает. Не всё же любовь-морковь, надо и пельмешки налепить. Любите друг друга, лепите пельмени и делайте тихий праздник из каждого дня своей жизни...©️

У літа богодані двадцяті віку минулого, єгда музика джазова, аки глас сирен солодкоголосих, повсюдно лунала, а панни чеснотливі в капелюшках-клош, аки в шоломах амурних, ховали помисли свої потаємні та ефемериди серця. Подруга моя, з преславного града Києва походяща, єсть істинна того часу амазонка модна, що в постаті своїй лаконію графічну та дух Ар Деко дивно поєднує, наче будівля майстерна візерунком дивним очі чарує.

TINA HARA - Лунає джаз Music: Andy Fishar © 2025 Text: IK © 2025 http://www.ik-music.net/ https://www.youtube.com/watch?v=9gkVyDh-0bI

#історія #речі Сурдина: Таємний агент оркестру, що вміє приборкувати звуки 🎺🤫 Якщо музика — це мова емоцій, то сурдина — це її майстерний шепіт. Цей невеликий, але критично важливий аксесуар здатний перетворити тріумфальний рев труби на приглушений плач або зробити звучання скрипки інтимним, наче сповідь. Сурдина (від латинського surdus — глухий) з’явилася як інструмент контролю, але швидко стала інструментом натхнення, подарувавши композиторам цілу палітру нових «кольорів». 🎨🎻 Історія сурдини для струнних інструментів налічує століття. Вже у XVII столітті скрипалі використовували маленькі «гребінці» з дерева, металу або слонової кістки, які кріпилися на підставку (кобилку) інструмента. Сурдина обтяжує підставку, обмежуючи її вібрацію, що робить звук не лише тихішим, а й більш матовим, оксамитовим. Композитори епохи бароко, як-от Клаудіо Монтеверді, були одними з перших, хто почав офіційно прописувати в партитурах позначку con sordino (із сурдиною). 🎼🎭 Справжня революція сурдин відбулася в секції духових інструментів. Для труби чи тромбона сурдина — це спеціальна «вставка» у розтруб. Вона не просто приглушує гучність, вона радикально змінює тембр. Існує безліч видів духових сурдин: Straight (пряма): дає різкий, дещо «металевий» звук. Cup (чашоподібна): створює м'яке, гугняве звучання, улюблене джазменами. Wah-wah (гармонійна): оснащена рухомою трубкою, що дозволяє музиканту буквально імітувати людський голос, створюючи той самий знаменитий ефект «уа-уа». 🎷🎙️ Цікавий факт: у джазовій музиці початку XX століття замість професійних сурдин часто використовували підручні предмети. Легендарні трубачі могли вставляти в розтруб склянки, капелюхи або навіть гумові вантузи для прочищення труб. Останні виявилися настільки ефективними для створення специфічного «гарчання», що сучасні виробники випускають спеціальні сурдини-вантузи для професійних оркестрів. 🎩🪠 Існує міф, що сурдина потрібна лише для того, щоб не заважати сусідам під час репетицій. Насправді ж, гра з «домашньою» сурдиною (practice mute) — це лише технічна необхідність. Справжня оркестрова сурдина — це художній засіб. Вона дозволяє інструменту «зникнути» у загальному фоні або, навпаки, виділитися незвичним, потойбічним тембром у сольних партіях. 🌌✨ Сьогодні сурдина залишається незамінною в арсеналі будь-якого професіонала. Вона вчить музиканта тонкої гри: коли ви закриваєте шлях звуку, ви змушуєте слухача прислухатися уважніше. Це нагадування про те, що в мистецтві іноді найгучніше звучить те, що сказано пошепки. 🌬️🎶

#історія #постаті #музика Рей Манзарек: Бароковий архітектор психоделічного хаосу. 12 лютого 1939 року народився чоловік, який довів, що для створення повноцінного рок-всесвіту не обов’язково мати бас-гітариста, якщо у вас є віртуозні руки та два поверхи клавішних. Рей Манзарек був не просто музикантом гурту The Doors, він був його інтелектуальним та гармонійним хребтом. Поки Джим Моррісон блукав у лабіринтах власної підсвідомості та поетичних візій, Рей вибудовував для цих візій величні звукові храми. 🎹🏛️ Зустріч Манзарека і Моррісона на пляжі у Венеції (Каліфорнія) стала однією з найважливіших точок біфуркації в історії музики. Син польських емігрантів, вихований на класичній музиці та джазі, Рей побачив у текстах Джима щось більше за поп-пісеньки. Він інтегрував у рок-музику барокові фуги Баха, блюзові імпровізації та містичні ритми, створивши те саме впізнаване «звучання Doors», яке неможливо сплутати ні з чим іншим. 🎷🌌 Манзарек був справжнім новатором: він одночасно грав басові партії лівою рукою на Fender Rhodes Piano Bass та мелодійні пасажі правою на органі Vox Continental. Це вимагало неймовірної концентрації та координації, але саме цей метод створив той гіпнотичний, майже шаманський драйв, що став візитівкою гурту. У світі, де музика часто була лише фоном для розваг, Рей та його колеги створювали ритуал, що розширював межі сприйняття. ⚡👁️ Після розпаду гурту Манзарек продовжував шукати нові форми, займався режисурою, писав книги та продюсував молодих панків із гурту X, доводячи, що справжня творчість не має терміну придатності. Його життя — це приклад того, як академічна база та відкритість до експериментів створюють справжні шедеври. Поки диктатури на кшталт тієї, що в москві, намагалися забороняти «західну заразу» у вигляді рок-музики, Манзарек своїми клавішними соло руйнував стіни в головах мільйонів людей по обидва боки «залізної завіси». 🎸🚫🧱 Рей Манзарек залишив нам світ, де музика — це не просто звук, а інтелектуальна подорож, де кожен акорд має значення, а темрява завжди межує зі світлом пізнання.

#історія #музика Від молитви до автотюну: Метаморфози R&B як дзеркало соціальних зрушень. Історія Rhythm and Blues — це не про солодкі зітхання під неоновим світлом, а про те, як сегрегація, міграція та мікросхеми перетворили релігійний екстаз на багатомільярдну індустрію. Якщо джаз був музикою ресторанів, то ранній R&B став музикою вулиці, що відмовилася бути чемною. 🎻 Все почалося наприкінці 1940-х, коли термін «race records» (расові записи) став занадто токсичним навіть для консервативної Америки. Журнал Billboard просто замінив його на «Rhythm and Blues». Це був гібрид: енергія госпелу, структура блюзу та зухвалість джазових біг-бендів, стиснута до розміру комбо-складу. Музика стала гучнішою завдяки електрифікації гітар — і це був перший крок до того, що ми сьогодні називаємо рок-н-ролом. Фактично, ранній R&B — це батько року, якого згодом просто «відбілили» для кращих продажів. У 1960-х стиль пережив першу велику мутацію завдяки Motown. Беррі Горді в Детройті створив музичний конвеєр, де чорношкірі артисти мали виглядати і звучати так, щоб їх пустили у вітальню білої родини. Це був витончений соціальний троянський кінь: ідеальні костюми, вивірені манери та звук, який неможливо було ігнорувати. Поки в москві намагалися імітувати «естраду» за лекалами партійних з'їздів, у США R&B став головним інструментом боротьби за громадянські права — від Марвіна Гея до Стіві Вандера. Справжня технологічна революція відбулася у 1980-х. Поява драм-машин (зокрема Roland TR-808) та синтезаторів перетворила «брудний» живий звук на стерильний і футуристичний Contemporary R&B. Це був момент, коли ритм остаточно переміг блюз. Джанет Джексон та Прінс довели, що сексуальність у музиці може бути механічною, але водночас заразною. 🎻 Сучасний стан жанру — це панування цифрової обробки. Автотюн, який спочатку був інструментом виправлення помилок, став естетичним вибором. R&B сьогодні — це музика інтелектуального гедонізму. Він пройшов шлях від бавовняних плантацій та церковних хорів до пентхаусів, де кожен звук відшліфований до стану діаманта. Це історія про те, як маргіналізований ритм став глобальним стандартом, диктуючи моду, сленг та спосіб життя. 🎻 https://youtu.be/rAUJSc6unAg?si=bK7Z9djf7siE5inY

#історія #речі Сурма (або труба) — це інструмент, чий голос протягом тисячоліть був голосом самої історії. Вона не просто створювала музику; вона керувала арміями, сповіщала про наближення королів та ставала мостом між земним і сакральним. 🎺⚔️ Найдавніші предки сурми виготовлялися з того, що давала природа: мушель, рогів тварин або порожнистих стовбурів дерев. Але справжнє життя інструмента почалося в металі. У гробниці Тутанхамона знайшли срібні та мідні труби — вони були настільки майстерно зроблені, що навіть через 3000 років один із дослідників зміг видобути з них звук (щоправда, за легендою, це спричинило коротке замикання в Каїрі). 🏺🇪🇬 У середньовічній Європі сурма була виключно «військовим» і «церемоніальним» інструментом. Сурмачі належали до елітної гільдії, мали право носити зброю і часто служили гінцями, адже їхній голос було чутно за кілометри. Звук сурми означав початок турніру, атаку кінноти або оголошення нового закону на площі. 🏰🏇 Технологічна революція для сурми сталася у XIX столітті з винаходом вентилів. До цього труба була «натуральною»: вона могла відтворювати лише обмежену кількість нот (гармоніки). Вентилі дозволили музикантам грати повну хроматичну гаму, перетворивши сурму з сигнального пристрою на віртуозний сольний інструмент. 🎼⚙️ У XX столітті сурма пережила справжній ренесанс у джазі. Луї Армстронг, Майлз Девіс та Діззі Гіллеспі показали, що цей інструмент може бути не лише гучним і владним, а й неймовірно ніжним, інтимним та навіть зухвалим. Сурма почала «розмовляти» людським голосом, передаючи весь спектр емоцій — від болю до екстазу. 🎷🌃 Сьогодні сурма залишається незамінною: її урочистий звук супроводжує офіційні церемонії, а пронизливе соло в оркестрі змушує серця завмирати. Це предмет, який пройшов шлях від мідного гуркоту битви до найтонших відтінків музичної душі. 💎🎵

#історія #події Відень, 1929: Коли українське питання перестало бути лише «дипломатичною скаргою». Поки Європа наприкінці 1920-х намагалася вдавати, що Перша світова була «останньою великою війною», а в кав'ярнях Відня обговорювали психоаналіз та нові джазові платівки, група чоловіків у строгих костюмах зібралася там зовсім не для дегустації штруделів. З 28 січня по 3 лютого 1929 року проходив Перший Конгрес українських націоналістів, що завершився створенням ОУН — організації, яка на десятиліття стала головним головним болем для окупаційних режимів. 🎩💼 Ідея була настільки ж логічною, наскільки й амбітною: об’єднати розпорошені емігрантські та підпільні групи, зокрема радикальну Українську Військову Організацію (УВО) та студентські союзи, в єдиний моноліт. Керівником обрали полковника Євгена Коновальця — людину, чиє вміння тримати дисципліну змушувало нервувати як у варшаві, так і в москві. 🤨 Чому це було важливо? Після поразки визвольних змагань 1917–1921 років український рух ризикував перетворитися на нескінченні «вечори спогадів» у вигнанні. ОУН же запропонувала інший шлях — ідеологію чинного націоналізму. Вони зрозуміли, що дипломатичні реверанси перед Лігою Націй працюють приблизно так само ефективно, як молитва проти танків. Організація зробила ставку на власні сили, підпільну мережу та безкомпромісну боротьбу за державність. 🛡️🇺🇦 Звісно, не обійшлося без ідеологічної муштри. Саме тоді остаточно оформився знаменитий «Декалог» (Десять заповідей українського націоналіста), де пункт про «здобудеш Українську Державу або загинеш у боротьбі за неї» не був художньою гіперболою. Це був маніфест покоління, яке втомилося від поразок. 📜🔥 Створення ОУН у Відні стало моментом, коли український національний рух вийшов із стадії «етнографічного хору» і перейшов до формату професійного політичного гравця. росія та Польща тоді ще не знали, що ці декілька днів у лютому стануть початком довгих десятиліть їхнього безсоння. Що ж, історія любить іронію, особливо коли вона пишеться за кавою у Відні, а реалізується в криївках Карпат та кабінетах європейських столиць. ☕👊

#історія #постаті Ленгстон Г’юз: Поет, який навчив рядки звучати як блюз 🎷📖 1 лютого 1901 року народився Ленгстон Г’юз — людина, яка стала голосом «Гарлемського відродження» та одним із найвпливовіших американських письменників XX століття. Він першим зрозумів, що поезія не мусить бути сухою та академічною — вона може дихати ритмами вулиць, джаз-клубів та болем простих людей. Джазова поезія та вулична мудрість Г’юз відмовився від складних метафор на користь мови, якою розмовляли в перукарнях та на залізничних станціях. Він створив новий жанр — «джазову поезію», де ритм вірша імітував імпровізацію саксофона або тужливий перебір блюзової гітари. 🎸🎹 Чому він став революціонером? Гордість за коріння: У часи жорстокої сегрегації він відкрито заявляв: «Ми, молоді темношкірі художники, маємо намір виражати наше індивідуальне темношкіре «я» без страху та сорому». Це було викликом усій системі. Соціальна совість: Г’юз не боявся писати про бідність, несправедливість і нерівність. Його вірш «Мрія, що відкладена» став маніфестом для майбутніх борців за цивільні права. ✊⚖️ Універсальність: Попри те, що він писав про досвід афроамериканців, його слова про пошук гідності та прагнення до свободи відгукнулися в усьому світі, зокрема і в перекладах українською (наприклад, того ж Миколи Бажана). Подорож за ідеалами Цікавий факт: у 1930-х Г’юз відвідав СРСР, наївно сподіваючись знайти там «суспільство без расизму». Він навіть заїжджав до Середньої Азії, але швидко зрозумів, що радянська дійсність далека від плакатних ілюзій. Це розчарування лише додало його творчості глибини та тверезості. Г’юз залишив по собі спадщину, яка вчить: культура — це не те, що зберігається в музеях, а те, що живе в ритмі нашого серця і вмінні мріяти навіть у найтемніші часи. 🌌✨

#історія #музика Революціонери свінгу: Як The Benny Goodman Orchestra розтопив расові бар'єри та підкорив Америку. У 1930-х роках, коли Велика депресія охопила Сполучені Штати, а радіо стало головним джерелом розваг, на музичній сцені спалахнула нова зірка – свінг. І жоден інший колектив не уособлював цю епоху так яскраво, як оркестр Бенні Гудмана. Його історія – це не лише історія музичного тріумфу, а й важлива сторінка в боротьбі за расову рівність в Америці. Бенні Гудман, або "Король Свінгу", був блискучим кларнетистом і харизматичним лідером. Він народився в сім'ї єврейських іммігрантів у Чикаго і з юних років був занурений у світ джазу. У 1930-х роках його оркестр швидко здобув популярність завдяки радіошоу "Let's Dance", яке транслювалося по всій країні. Саме ця програма допомогла свінгу вийти за межі нічних клубів і завоювати серця мільйонів слухачів, що шукали розради та радості у важкі часи. Однак справжній прорив The Benny Goodman Orchestra стався не тільки завдяки музиці, а й завдяки сміливому рішенню Гудмана інтегрувати чорношкірих музикантів до свого колективу. У ті часи, коли расова сегрегація була нормою, а спільні виступи білих та чорних музикантів були майже нечуваними, Гудман у 1936 році запросив до свого тріо, а згодом і до великого оркестру, видатних афроамериканських музикантів: піаніста Тедді Вілсона та вібрафоніста Лайонела Гемптона. Пізніше до них приєдналася і легендарна гітаристка Чарлі Крістіан. Це був не просто музичний експеримент – це був соціальний маніфест. Навіть якщо Гудман робив це здебільшого з музичних міркувань (він шукав найкращих музикантів, незалежно від кольору шкіри), його вчинок мав колосальний вплив. Він буквально виламував расові бар'єри на сцені, змушуючи білу аудиторію сприймати чорношкірих музикантів як рівних, талановитих артистів. Їхні спільні виступи були сенсацією і шоком для багатьох, але музика, що лунала зі сцени, була настільки неперевершеною, що критики та расисти змушені були мовчати. Кульмінацією їхнього тріумфу став легендарний концерт у Карнегі-холі 16 січня 1938 року. Це був перший джазовий концерт у цій престижній "святій святих" класичної музики, і він став тріумфом свінгу та інтеграції. На сцені Карнегі-холу поруч грали білі та чорні музиканти, а їхній виступ отримав бурхливі овації. Це був момент, коли джаз, і зокрема свінг, остаточно утвердився як повноцінний і поважний музичний жанр, а інтегрований оркестр Гудмана став символом надії на світле майбутнє без расових упереджень. The Benny Goodman Orchestra не лише подарував світові незабутні мелодії, а й відіграв ключову роль у соціальних змінах. Їхня музика була саундтреком до епохи, що долала депресію та боролася за рівність. Історія Бенні Гудмана та його оркестру є яскравим прикладом того, як мистецтво може не лише розважати, а й змінювати світ на краще.