#оповідання #ШІ
"Там, де б'ється моє серце"
Глава 11
Повітряна тривога, на щастя, виявилася недовгою. Вже за кілька хвилин пролунав відбій, і люди почали повільно підніматися з укриття, їхні обличчя виражали суміш полегшення та втоми. Марія йшла поруч з Максимом, її серце все ще калатало від емоцій, викликаних його словами. Вона намагалася осмислити почуте. Він шукав її. Він вірив у неї.
Коли вони вийшли на вулицю, дощ уже вщух, але повітря було насичене вологою. Київ, попри всі випробування, продовжував жити, дихати, мерехтіти вогнями.
— Отже, Маріє, — почав Максим, звертаючись до неї. — Я розумію, що це було несподівано. І, можливо, не зовсім... стандартно. Але я не звик ходити навколо. Я бачив ваші проєкти, про вас добре відгукувався Микола. Я вірю у ваш талант.
Марія відчула, як її щоки спалахнули. — Я… я навіть не знаю, що сказати. Дякую. Це дуже багато для мене значить.
— Подумай над моєю пропозицією, — продовжив Максим, дістаючи візитівку. — Тут мої прямі контакти. Подзвони мені, коли будеш готова. А щодо роботи асистента... ну, ти завжди можеш відмовитися. Але якщо захочеш спробувати, ніхто тобі не завадить.
Він простягнув їй візитівку, і їхні пальці знову ненадовго торкнулися. Цього разу легкий струм був ще відчутнішим. В його очах Марія побачила не просто діловий інтерес, а й теплу підтримку, яку вона так довго шукала.
— Добре, Максиме. Я подумаю, — прошепотіла вона. — Дякую. За все.
Він усміхнувся, його втома трохи відступила, і в погляді з'явився ледь помітний вогник. — До зустрічі, Маріє.
Максим попрощався і поспішно пішов, а Марія ще кілька хвилин стояла на місці, тримаючи в руці візитівку, ніби це був найцінніший скарб. Вона відчувала, що її життя ось-ось має кардинально змінитися. Це був шанс, про який вона навіть не сміла мріяти.
Повернення додому було і радісним, і тривожним одночасно. Аліна, що сиділа в кімнаті з планшетом, одразу ж підбігла до матері.
— Мамо! Як пройшов день? Ти знайшла роботу?
— Знайшла, сонечко, — Марія міцно обійняла доньку. — І навіть більше.
В кімнаті сиділи Ольга та Микола. Микола читав новини на телефоні, а Ольга девиласт телевізор.
— Ну, що там? — без особливого ентузіазму запитала Ольга, навіть не повернувшись.
Марія з ентузіазмом почала розповідати про свій день: про роботу асистента, про повітряну тривогу, а потім, набравшись сміливості, про розмову з Максимом і його пропозицію стати повноцінним архітектором.
Микола відірвався від телефону, його обличчя освітилося посмішкою. — Ого! Це ж чудово, Маріє! Я ж казав, що він справжній професіонал і обов'язково оцінить твій талант! Я так радий за тебе!
Він підійшов до неї, міцно обійняв і поцілував у щоку. Цей жест не залишився непоміченим Ольгою. Вона різко розвернулася, її погляд був холодним, як лід.
— Стоп. Стоп-стоп-стоп. Микола, ти з ним говорив? Ти знову влаштував тут свої "комбінації"? — Ольга кинула на Марію підозрілий погляд. — І що це за "повноцінний архітектор"? Ти що, збираєшся проміняти нормальну роботу на якісь сумнівні обіцянки? Маріє, ти взагалі розумієш, що відбувається? В країні війна, а ти тут, значить, розкидаєшся робочими місцями. А що з тією, яку ти вже отримала? Асистентка? Це ж теж робота, чи ні?
— Олю, Максиме, — це мій давній друг, — намагався пояснити Микола. — Він щиро хоче допомогти. Марія ж талановитий архітектор!
— Так, талановитий архітектор, який чомусь сидить у мене на шиї, — парирувала Ольга, її голос став істеричним. — Ти, Колю, або занадто наївний, або… або щось приховуєш! Що це за раптовий інтерес до Марії? І що це за "робота мрії" під час війни? Він що, хоче скористатися ситуацією? Ти думаєш, це чесно? Ти мене знову підставляєш!
Марія відчула, як земля вислизає з-під ніг. Вона бачила, як обличчя Ольги спотворилося від ревнощів і обурення. Її пропозиція Максима, яка мала стати порятунком, тепер перетворилася на черговий камінь спотикання, що поглиблював прірву між нею та колишньою подругою.
— Олю, це не те, про що ти думаєш, — спробувала Марія. — Це реальний шанс…
— Шанс? Чи просто зручний момент? — Ольга схрестила руки на грудях. — Я думаю, тобі варто добре подумати, Маріє. І не забувай, хто дав тобі притулок. І що Аліна тут.
Ці слова були як удар під дих. Марія зрозуміла, що навіть найкращі наміри можуть обернутися проти неї. Вона подивилася на Миколу, який стояв розгублений, не знаючи, що сказати. В її очах читалося питання: "Що мені робити?" Майбутнє, яке кілька хвилин тому здавалося таким яскравим, знову огорнула густа імла невизначеності. Вона стояла на роздоріжжі, розуміючи, що кожен її вибір буде мати високу ціну.
Далі буде...
#оповідання #ШІ
"Там, де б'ється моє серце"
Глава 11
Повітряна тривога, на щастя, виявилася недовгою. Вже за кілька хвилин пролунав відбій, і люди почали повільно підніматися з укриття, їхні обличчя виражали суміш полегшення та втоми. Марія йшла поруч з Максимом, її серце все ще калатало від емоцій, викликаних його словами. Вона намагалася осмислити почуте. Він шукав її. Він вірив у неї.
Коли вони вийшли на вулицю, дощ уже вщух, але повітря було насичене вологою. Київ, попри всі випробування, продовжував жити, дихати, мерехтіти вогнями.
— Отже, Маріє, — почав Максим, звертаючись до неї. — Я розумію, що це було несподівано. І, можливо, не зовсім... стандартно. Але я не звик ходити навколо. Я бачив ваші проєкти, про вас добре відгукувався Микола. Я вірю у ваш талант.
Марія відчула, як її щоки спалахнули. — Я… я навіть не знаю, що сказати. Дякую. Це дуже багато для мене значить.
— Подумай над моєю пропозицією, — продовжив Максим, дістаючи візитівку. — Тут мої прямі контакти. Подзвони мені, коли будеш готова. А щодо роботи асистента... ну, ти завжди можеш відмовитися. Але якщо захочеш спробувати, ніхто тобі не завадить.
Він простягнув їй візитівку, і їхні пальці знову ненадовго торкнулися. Цього разу легкий струм був ще відчутнішим. В його очах Марія побачила не просто діловий інтерес, а й теплу підтримку, яку вона так довго шукала.
— Добре, Максиме. Я подумаю, — прошепотіла вона. — Дякую. За все.
Він усміхнувся, його втома трохи відступила, і в погляді з'явився ледь помітний вогник. — До зустрічі, Маріє.
Максим попрощався і поспішно пішов, а Марія ще кілька хвилин стояла на місці, тримаючи в руці візитівку, ніби це був найцінніший скарб. Вона відчувала, що її життя ось-ось має кардинально змінитися. Це був шанс, про який вона навіть не сміла мріяти.
Повернення додому було і радісним, і тривожним одночасно. Аліна, що сиділа в кімнаті з планшетом, одразу ж підбігла до матері.
— Мамо! Як пройшов день? Ти знайшла роботу?
— Знайшла, сонечко, — Марія міцно обійняла доньку. — І навіть більше.
В кімнаті сиділи Ольга та Микола. Микола читав новини на телефоні, а Ольга девиласт телевізор.
— Ну, що там? — без особливого ентузіазму запитала Ольга, навіть не повернувшись.
Марія з ентузіазмом почала розповідати про свій день: про роботу асистента, про повітряну тривогу, а потім, набравшись сміливості, про розмову з Максимом і його пропозицію стати повноцінним архітектором.
Микола відірвався від телефону, його обличчя освітилося посмішкою. — Ого! Це ж чудово, Маріє! Я ж казав, що він справжній професіонал і обов'язково оцінить твій талант! Я так радий за тебе!
Він підійшов до неї, міцно обійняв і поцілував у щоку. Цей жест не залишився непоміченим Ольгою. Вона різко розвернулася, її погляд був холодним, як лід.
— Стоп. Стоп-стоп-стоп. Микола, ти з ним говорив? Ти знову влаштував тут свої "комбінації"? — Ольга кинула на Марію підозрілий погляд. — І що це за "повноцінний архітектор"? Ти що, збираєшся проміняти нормальну роботу на якісь сумнівні обіцянки? Маріє, ти взагалі розумієш, що відбувається? В країні війна, а ти тут, значить, розкидаєшся робочими місцями. А що з тією, яку ти вже отримала? Асистентка? Це ж теж робота, чи ні?
— Олю, Максиме, — це мій давній друг, — намагався пояснити Микола. — Він щиро хоче допомогти. Марія ж талановитий архітектор!
— Так, талановитий архітектор, який чомусь сидить у мене на шиї, — парирувала Ольга, її голос став істеричним. — Ти, Колю, або занадто наївний, або… або щось приховуєш! Що це за раптовий інтерес до Марії? І що це за "робота мрії" під час війни? Він що, хоче скористатися ситуацією? Ти думаєш, це чесно? Ти мене знову підставляєш!
Марія відчула, як земля вислизає з-під ніг. Вона бачила, як обличчя Ольги спотворилося від ревнощів і обурення. Її пропозиція Максима, яка мала стати порятунком, тепер перетворилася на черговий камінь спотикання, що поглиблював прірву між нею та колишньою подругою.
— Олю, це не те, про що ти думаєш, — спробувала Марія. — Це реальний шанс…
— Шанс? Чи просто зручний момент? — Ольга схрестила руки на грудях. — Я думаю, тобі варто добре подумати, Маріє. І не забувай, хто дав тобі притулок. І що Аліна тут.
Ці слова були як удар під дих. Марія зрозуміла, що навіть найкращі наміри можуть обернутися проти неї. Вона подивилася на Миколу, який стояв розгублений, не знаючи, що сказати. В її очах читалося питання: "Що мені робити?" Майбутнє, яке кілька хвилин тому здавалося таким яскравим, знову огорнула густа імла невизначеності. Вона стояла на роздоріжжі, розуміючи, що кожен її вибір буде мати високу ціну.
Далі буде...