❗️На Рівненщині військовий отримав підозру за замах на вбивство працівників ТЦК та поліції.

48-річний чоловік відкрив вогонь із автомату по військовослужбовцях ТЦК та поліції, коли ті хотіли перевірити його документи. Двоє людей поранені.

⚡️ Після нападу чоловік утік і переховувався у підвалі покинутого помешкання. Його розшукали та затримали. Під час обшуку вилучили автоматичну зброю, майже 500 набоїв, гранату та предмет, схожий на глушник.

За даними слідства, підозрюваний ще у жовтні 2024 року самовільно залишив військову частину.

👮🏻‍♀️ Його дії кваліфікували як закінчений замах на вбивство та дезертирство.

П У С Т Е Л Я
До того я знав її лише з книжок, фільмів і чужих красивих слів. Там завжди були золоті бархани, романтика мандрів, каравани під зорями й мудрі старці в білому одязі.
Реальність виявилася іншою.
Сухе повітря різало горло. Пісок ліз у взуття, очі й думки. Сонце висіло над головою, мов розпечений цвях, забитий у небо.
І найгірше — там майже нічого не було.
Ні дерев. Ні річок. Ні тіні.
Лише вітер і безкінечний пісок.

Я йшов разом із караваном уже третій день і починав ненавидіти це місце.
Провідник, старий араб на ім’я Салім, помітив мій стан ще зранку.
— Ти дивишся на пустелю неправильно, — сказав він.
Я витер піт із чола.
— А як на неї ще можна дивитися? Тут же нічого нема.
Він усміхнувся. Спокійно. Наче чув це сотні разів.
— Красоти в пустелі нема, красота — в душі араба.
Я тоді лише фиркнув.
Мені здалося, що це одна з тих красивих східних фраз, які добре звучать біля вогнища, але нічого не означають.

Удень спека стала нестерпною.
Я мовчав, економлячи сили. Верблюди ступали повільно, ніби сам час тут ледве рухався.
І раптом я помітив дивну річ: Салім не виглядав виснаженим.
Він дивився навколо так, ніби бачив сад.
Іноді усміхався. Іноді щось тихо наспівував.

Увечері ми зупинилися серед барханів.
Небо над пустелею вночі було страшенно великим.
Не красивим. Саме великим.
Таким великим, що поряд із ним людина почувалася піщинкою.
Ми сиділи біля маленького вогню. Я мовчав. Салім варив чай.
— Ти все ще не бачиш, — сказав він.
— Чого?
Він обвів рукою темряву навколо.
— Життя.
Я засміявся.
— Тут?
— Саме тут.
Він налив мені чаю.
— Людина з міста шукає красу очима. Тому їй потрібні великі будинки, яскраві вивіски, багато світла й шуму. Але пустеля забирає все зайве. Тут нічого не лишається, крім тебе самого.
Я слухав мовчки.
Вогонь тріщав. Вітер ніс пісок. Десь далеко фиркав верблюд.
— І що в цьому красивого? — запитав я.
Салім довго дивився на зорі.
— Якщо в душі людини порожньо, пустеля її зламає. Але якщо в душі є світло — пустеля покаже його.

Тієї ночі я майже не спав.
Лежав на холодному піску й дивився в небо.
Без телефону. Без новин. Без міського шуму.
І раптом помітив, який галас постійно жив у мені самому.
Тривоги. Поспіх. Злість. Страх щось не встигнути.
У місті я тікав від цього шуму, забиваючи його роботою, музикою, людьми.
А тут тікати було нікуди.
Пустеля залишила мене наодинці із собою.

Наступного дня ми рушили далі.
І щось почало змінюватися.
Я раптом помітив, як красиво вітер малює хвилі на піску. Як мовчить горизонт. Як змінюється колір неба перед заходом сонця. Як тихо рухається караван, ніби пливе морем.
Пустеля не стала іншою.
І я не став романтиком.
Просто всередині мене щось стихло.

Увечері Салім знову налив чай.
— Тепер бачиш? — запитав він.
Я подивився навколо.
Темрява. Пісок. Зорі. Вогонь.
І дивний спокій, якого я не відчував роками.
Я усміхнувся.
— Тепер трохи бачу.
Старий кивнув.
— Пустеля не має власної краси. Вона лише дзеркало. Що людина носить у душі — те й побачить.

Тоді я зрозумів: найгірше місце на землі — не пустеля.
А порожня людина.

ХЕРСОН ЖИВЕ І ЗНОВУ МРІЄ

(Присвята 3-ій річниці визволення Херсона від окупантів )

Ридав Херсон, ридав він, як ніко́ли,
Позбувся він у цей день сатани,
Пролито сліз було́, напевно, море,
Сліди лиши́лись клятої війни.

Херсон звільнили, дякувати Богу,
Три роки, як звільнили від орди,
Вихо́дили херсонці на дорогу,
Оговтуючись тяжко від біди́.

Вони ішли разо́м і поодинці,
І кожен ніс у серці сво́ю з втрат,
В очах – вогонь, у зморшках – слід чужинця,
У тиші – крик, що не верта назад.

Знов стяг замайорів десь поряд з храмом,
Почулась пісня знов крізь дим і страх,
Та кожен камінь, кожна тінь зі шрамом
Нагадувала – смерть ходила й в снах.

Молились всі і дякували Богу,
Що вимели вороже те сміття,
Посіяв вбивця у серцях тривогу
І залиши́в із крові вишиття.

Говорить степ — він пам’ятає кроки,
І кожен слід — як рана на корі,
Та нині він шепоче й сліз пото́ки,
Бо принесли́ свободу цій землі.

Співає вітер вільний, не з кайданів,
Де його подих —вдячності порив,
Він обіймає місто без обманів,
Де кожен камінь сльо́зи з людом лив.

І люди йдуть з обличчям, що світліє,
Зі словом «ДЯКА» в серці і в очах,
Бо знов живе Херсон і знову мріє,
І вільний дух здіймається в піснях.

11.11.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1051246

КАМІНЬ І КРИЦЯ

Ще скільки всім нам бути в гаратанні?
Ще скільки нам палати у вогні?
Давно ми є уже на виживанні,
Та зди́хілю немає сатані.

Снагу́ життя він нашу взявся пити,
Убити хоче мрії і пісні,
Ми молимось щоб вижити і жити
У цій страшній, жорстокій цій війні.

Ми, наче камінь, час який шліфує,
Ми, наче криця, запхана в вогонь,
І світ, на жаль, нікого з нас не чує,
А ми втрачаєм і синів, і донь.

Коли вже стихне вража канонада,
Зітхне земля, обтру́ситься від зла,
Потвора щезне, щезне всюди зрада,
Згорить у пеклі, звідки і прийшла?

Щоб ми звели́ вже сті́ни но́вих храмів,
Засіяли всі спалені поля́,
Заго́їлись рубці́ глибоких шрамів,
Що маєм ми і збо́лена земля.

Бо корінь наш у пра́ведній основі,
Його не вирве люта чужина́,
Ми ви́стоїмо в вірі та любові,
Яка сильніша, аніж ця війна.

Розповімо ми дітям та онукам,
Як ми ішли крізь пекло до мети,
Як ми пройшли і страх, і біль, і му́ки,
Щоб дух свобо́ди вічно берегти.

Цієї миті скільки нам чекати?
І кров’ю митись скільки ще? Скажіть!
І скільки нам ще го́лови складати?
Коли скінчи́ться ця війна століть?

01.02.2026 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026
ID: 1061589

ХАЙ ГОСПОДЬ НАС ВЧУЄ

Попрямуймо хто куди
І не знаймо горя,
Щоб не знали ми біди́,
Хай мине недоля.

Хай веде нас світла ціль
Крізь тумани й гро́зи,
Щоб ущух навколо біль,
Висохли всі сльо́зи.

Хай надія у серцях
Квітне, мов калина,
Щоб щасливим був наш шлях
Кожну мить і днину.

Розквітає рідний край,
Сонце сяє в небі,
Ти нам, Боже, сили дай
В кожній цій потребі.

Щоб у мирі і добрі
Ми свій вік прожили,
І на ранішній зорі́
Радості зустріли.

Щоб рука в руці ішла
До мети святої,
Щоб не сіялося зла
Й люті вогняної.

Хай наповняться вуста
Словом благодаті,
Хай і помисли, й літа
Є немарнотратні.

Хай дитячий сміх дзвенить
В кожному віконці,
Хай благословенна мить
Гріє нас, як сонце.

Подаруй нам, Боже, час
Вірити й любити,
Щоб вогонь добра́ не згас,
Поки будем жити.

І куди б не завели́
Нас круті дороги,
Щоб ми вірність зберегли
Й йшли до ПЕРЕМОГИ.

Хай здійсня́ться всі думки́,
Що у чистій вірі,
На роки́ і на віки —
В злагоді та МИРІ.

Хай закі́нчиться війна
Й тиша запанує,
Нас зали́шить сатана.
Хай Госпо́дь нас вчує.

23.01.2026 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026
ID: 1055961

І ЗНОВУ ОСІНЬ

І знову осінь, як сльоза на рані,
Як голос тихий в сутінках тривог,
Несеться вітер сильний по майдані,
Де кожен крок – молитва-діалог.

І знову осінь, як молитва тиха,
Що лине крізь тривожні вечори,
Аби не знати ні біди́, ні ли́ха,
І горе щоб віднесли десь вітри.

І знову осінь шепче про надію,
Про тих, хто йшов крізь бурі і вогонь,
У серці я любов до неньки грію,
Й щоб кулі вражі не торкались скронь.

Про матір, що молилась у світлиці,
І пам’ять, що не згасне, як вогонь,
І дзвін, що буде линути з дзвіниці,
Й тепло́, що випромінює з долонь.

І про сиріт взяла́ся гомоніти,
І тихо мовить про вкраїнських вдів,
Й про тих, що полягли, хоч мали жити,
Й убитих горем у сльозах батьків.

І знову осінь у багряних шатах…
Чи покладе вона кінець війні?
Чи дочекає з фронту сина мати?
Чи знову ми почуєм вбивче НІ?

20.10.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1049889

Чернігівщина: наслідки ворожих обстрілів за добу, — ДСНС

У Борзнянській громаді горів житловий будинок — пожежу ліквідовано.

У прикордонній Городнянській громаді вогонь охопив будинки, гаражі та господарчі споруди.

Зранку РФ атакувала Чернігів дронами: пожежі у приватному секторі та на цивільних об’єктах, знищено авто.

Попередньо — без постраждалих.
#Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian #News_Ukraine #Новини #Новини_news #Ukrainian_news #жертви_війни

Під час атаки по Україні Румунія підняла винищувачі Eurofighter, їм дозволили збивати БпЛА, — Міноборони країни
В пресрелізі повідомляється, що пілоти встановили радіолокаційний контакт з ціллю за 1,5 км від портового міста Рені (https://t.me/ trOvfTPa2allY2Ey), а наземні радари відстежували групу цілей аж до Рені.

Про збиття не повідомляється 🤷‍♂️ Більш того, пізніше ВПС Великобританії підтвердили, що ці літаки не входили в повітряний простір України і не відкривали вогонь по БпЛА.
#Новини_звідусіль #Новини_news #world_news #interesting_news @interesting_news @news @world_news #news #news_from_around_the_world

На Броварщині поліція розслідує пожежу в селі Зазим’я, внаслідок якої загинула 87-річна жінка.

Вогонь у приватному будинку загасили рятувальники, однак під час огляду виявили тіло господарки. Попередньо, причиною могла стати несправність пічного опалення.
@Brovary #Бровари_Броварщина #Київщина #Бровари #Броварський_край @Brovaryregion #Brovary_news #Brovary_region #Brovary

ЗБЕРЕЖЕМО ПАМ’ЯТЬ І СВОБОДУ

Та ми – не тінь, ми – голос поколінь,
Що крізь пожежі й попіл не зламались,
Ми ті – хто береже в серцях наш дзвін,
Які потвор у бурю не злякались.

Ми ті – хто вишиває кожен шрам,
На полотні – моли́тви і надії,
Хай світ здригнеться – мовим: «Не віддам
Ні мови, ні Вкраїни, ані мрії!»

Бо кожна рана, то не просто біль,
Це – пам’ять, що палає й не зникає,
І кожен крок, як виклик, як обстріл,
Та дух наш і в війну не помирає.

Ми – не мовчання, ми – вогонь в словах,
Що крізь століття палахтить і кличе,
Ми в кожній ніші, в кожних двох рядках,
Де мати плаче і волосся смиче.

Ми в кожній хмарі, що над степом йде,
В сльозі, що падає на чорноземи,
Нас не зламати, хоч вражина б’є,
Ми, як коріння, що тримає землю.

І хоч потвора нищить наші сни,
Ми збережем і пам’ять і свободу,
Бо в нас любов сильніша від війни́,
І віра є, мов джерело народу.

10.10.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1049323