В ЗАПОРІЖЖІ ВІДБУЛАСЯ ФОТОВИСТАВКА ПРО БЕРДЯНСЬК На ній зібрали 400 робіт юнацького руху «Байда» та вихованців бердянського Палацу дітей та молоді Виставка «Очима Юності» складається з чотирьох тематичних локацій. Тут є світлини про команду бердянської «Байди» та її подорожі, пейзажі різних міст України, зокрема Бердянська та Запоріжжя, фото з тваринами. Четвертою локацією стали спогади молодих фотографів про рідне місто. Загалом виставка зібрала 400 світлин. Про це «Бердянськ 24» дізнався з матеріалу на сайті Конгресу місцевих та регіональних влад. «Для нас ця подія особлива, адже в кожному кадрі – наша щирість, наша праця і наше бачення майбутнього України. Ми хотіли показати, що молоде покоління не втрачає віри в добро та силу нашої країни. Через світлини ми говоримо про волонтерство, єдність, любов до природи та будні нашого юнацького руху. Це голос молоді, яка зростає у складний час, але не втрачає віри в те, що ми здатні змінювати світ», – розповіла Олена, учасниця руху «Байда Бердянськ». Молодь говорила про волонтерські ініціативи, спортивні досягнення, мандрівки та спільні проєкти. Про те, як через спільну справу формуються цінності, народжується відчуття єдності та взаємопідтримки. «Ми пишаємось нашою молоддю. Байдівці – це приклад того, як підлітки беруть на себе відповідальність за майбутнє нашої країни. Вони не просто фотографують – вони документують нашу історію, зберігають пам’ять про Бердянськ і формують образ України, яку ми відбудуємо разом. Такі ініціативи дають нам впевненість: наше майбутнє в надійних руках», – зазначив начальник Бердянської міської військової адміністрації Микола Матвієнко. Виставку присвятили померлому медійнику з Бердянську Андрію Чепрасову. Про це на своїй сторінці у Фейсбук написала викладачка студії журналістики Палацу дітей та молоді (колишній ЦДЮТ – ред.) Анжеліка Бабич. «Андрій Чепрасов, нашу фотовиставку присвячую тобі. Там все, що ти любив: Бердянськ, усміхнені діти, дивовижні краєвиди, життя. Дякую…», – йдеться в дописі. https://t.me/brd24_official https://t.me/Ukraineaboveallelse

На теренах України...💙💛 Казимир Сіхульський. «Гуцул з вівцями», 1906.🎨 Про художника: Казими́р (Казімеж) СІХУЛЬСЬКИЙ (17 січня 1879, Львів — 6 листопада 1942, там само) — визначний польський маляр і графік, який працював у Львові. Закінчивши гімназію, Сіхульський навчався у Львівському університеті, пізніше — у Краківській академії образотворчих мистецтв. У 1904 році Казимир Сіхульський разом з Михайлом Бойчуком були відзначені серед найкращих випускників Краківської академії срібними медалями. Продовжив навчання у Віденській академії мистецтв та в академії Колароссі у Парижі. Незабаром Сіхульський відкрив для себе мальовничу Гуцульщину. Цей гірський край відтоді займе важливу нішу у мистецтві художника.У 1910-1930-х роках полотна Сіхульського гуцульської тематики експонуються на виставках у Німеччині, Австрії, Італії, Голландії, Бельгії, Фінляндії, США. У 1920-1930-х роках Сіхульський викладав малюнок у Львівській промисловій школі. В той час тут навчались Юзефа Кратохвиля-Відимська, Роман Сельський та інші.

😅 Виставка «100 кіз» проходить в Українському домі З 12 грудня по 18 січня відвідувачі зможуть побачити 40 унікальних кіз із колекції. Кожну можна використовувати як різдвяну маску для колядування або як стильну прикрасу для дому.

🪖 На станції метро «Золоті ворота» відкрили фотовиставку про десантників Із нагоди Дня ЗСУ у вестибюлі станції метро «Золоті ворота» відкрилася фотовиставка «Технодесант. Хроніка боротьби». Усі фотографії створені бойовими підрозділами, які щодня захищають країну. Експозиція триватиме до 16 грудня. #Київ_регіон #Київщина_новини #Київ_Київщина #Київські_новини #Kyiv_region #Kyiv #Kiev_news

Митці України...💙💛 Євген Буковецький. "Студентка" (1905). НХМУ🎨 Євген Йосипович БУКОВЕЦЬКИЙ (17 грудня 1866, Одеса - 27 липня 1948, Одеса) - відомий одеський художник-портретист та митець побутового жанру.🎨🎨 Закінчив Одеську школу рисування, де займався у Г. О. Ладиженського і К. К. Костанді. Потім, провчившись один рік в петербурзькій Академії мистецтв, Буковецький подорожував по Європі, відвідуючи музеї в Парижі і Мюнхені і навчаючись живопису у західних майстрів, зокрема в Академії Жюліана в Парижі.🎨🎨 В Одесу він повернувся у 1891 році і з цього часу постійно брав участь у виставках. Фігуру Євгена Йосиповича Буковецького можна з повним правом назвати однією з ключових для культурного життя Одеси кінця XIX - початку XX ст. Його будинок на вул. Княжій, 27, де спочатку по четвергах, а потім по неділях протягом багатьох років збирався цвіт місцевої інтелігенції, був одним з найзначніших культурних центрів міста. Буковецький написав сотні портретів своїх співгромадян, так що його можна вважати портретистом всієї Одеси.🎨🎨

#Постаті ЗАСУДЖЕНИЙ ЗА ВІРШ Т. ШЕВЧЕНКА Художник Опанас Заливаха народився 26 листопада 1925 року на Харківщині. Рятуючись від голоду 1933-го, родина переїхала на Далекий Схід. Навчаючись на художника, Панас був на практиці в м. Косів на Івано-Франківщині. Після повернення в Ленінград почав учити рідну мову, читати книжки з історії України. Цей інтерес і покликав його в Україну і, зокрема, в Івано-Франківськ. У травні 1962-го відбулася його персональна виставка в Івано-Франківську. Однак її закрили бо «в представлених роботах немає героїв будівництва світлого майбутнього». Жив на даху в костелі, туди до Опанаса приїздили Параджанов, Фігель, Якутович. У 1964 р. до 150-річчя Т. Шевченка Заливаха разом з Аллою Горською, Людмилою Семикіною, Галиною Зубченко, Галиною Севрук створив вітраж у Київському університеті. Але ще до прийняття комісією вітраж було знищено. 27 серпня 1965 року до Завірюхи прийшли з обшуком. На закритому судовому засіданні отримав він 5 років таборів суворого режиму. Що було доказом? У художника знайшли переписаний від руки вірш Шевченка «Доля», а «експертиза» встановила, що це антирадянський твір невідо мого автора. Після таборів працював креслярем на побут комбінаті. І звичайно ж, малював. Визнання прийшло лише після здобуття Україною Незалежності. https://suspilne.media/culture/822525-mi-duze-garno-vidculi-strasti-hristovi-spogadi-arini-zalivahi-pro-batka-disidenta-opanasa-zalivahu/ З відривного календаря "Український народний календар" за 26 листопада. -------------

#Постаті ЗАСУДЖЕНИЙ ЗА ВІРШ Т. ШЕВЧЕНКА Художник Опанас Заливаха народився 26 листопада 1925 року на Харківщині. Рятуючись від голоду 1933-го, родина переїхала на Далекий Схід. Навчаючись на художника, Панас був на практиці в м. Косів на Івано-Франківщині. Після повернення в Ленінград почав учити рідну мову, читати книжки з історії України. Цей інтерес і покликав його в Україну і, зокрема, в Івано-Франківськ. У травні 1962-го відбулася його персональна виставка в Івано-Франківську. Однак її закрили бо «в представлених роботах немає героїв будівництва світлого майбутнього». Жив на даху в костелі, туди до Опанаса приїздили Параджанов, Фігель, Якутович. У 1964 р. до 150-річчя Т. Шевченка Заливаха разом з Аллою Горською, Людмилою Семикіною, Галиною Зубченко, Галиною Севрук створив вітраж у Київському університеті. Але ще до прийняття комісією вітраж було знищено. 27 серпня 1965 року до Завірюхи прийшли з обшуком. На закритому судовому засіданні отримав він 5 років таборів суворого режиму. Що було доказом? У художника знайшли переписаний від руки вірш Шевченка «Доля», а «експертиза» встановила, що це антирадянський твір невідо мого автора. Після таборів працював креслярем на побут комбінаті. І звичайно ж, малював. Визнання прийшло лише після здобуття Україною Незалежності. https://suspilne.media/culture/822525-mi-duze-garno-vidculi-strasti-hristovi-spogadi-arini-zalivahi-pro-batka-disidenta-opanasa-zalivahu/ З відривного календаря "Український народний календар" за 26 листопада. -------------

У КРИЇВЦІ ПРИ СВІТЛІ КАГАНЦЯ РІЗЦЕМ І ДОЛОТОМ БИВ ВОРОГА Народився Ніл Хасевич 12 (25) листопада 1905 р. Перші ази малярства здобув у майстерні іконописця. Згодом вступив до Рівненської української гімназії. У 1918 році, повертаючись із Рівного, на залізничному переїзді Ніл із матір'ю потрапили під потяг - мати загинула, Ніл втратив ліву ногу, але не втратив надії. Він сам собі змайстрував протез і міцно став на ноги. З 1931 по 1943 рік художник брав участь у 35 виставках, його твори експонувались у Празі й Варшаві, Берліні та Львові. Роботи Хасевича на міжнародних виставках у Чикаго й Лос-Анджелесі дістали високу оцінку критики. У 1937 р. він здобув третій грошовий приз на міжнародній виставці гравюр по дереву у Варшаві. Коли на теренах Західної України запанувала більшовицька влада, Ніл Хасевич, живучи в рідному селі, учителював у тамтешній школі й підробляв бухгалтером у споживчій кооперації. На початку другої світової війни митець одержав запрошення на виїзд за океан, але відмовився. Хасевич став вояком УПА під ім'ям Бей-Зот. Майже десять років перебував митець у підпіллі. У криївці при світлі каганця різцем і долотом бив ворога художник. Він очолив школу майстрів живопису, сам ілюстрував усі видання УПА-Північ, робив проєкти бойових відзнак, печаток. (Закінчення 13 листопада) З відривного календаря "Український народний календар" за 12 листопада. ------------- У КРИЇВЦІ ПРИ СВІТЛІ КАГАНЦЯ РІЗЦЕМ І ДОЛОТОМ БИВ ВОРОГА (Закінчення. Початок 12 листопада) Коли упівці міняли бункер, вони перевозили каліку на велосипеді. 1943 року німці кинули на вояків УПА танки, літаки, мотопіхоту. Повністю знищили 97 сіл із дітьми й жінками. У бою з ворогом загинув молодший брат Ніла Хасевича - Анатолій. Друга світова викосила всіх його близьких родичів. У 1947 р. загинула кохана жінка Марта (Женя), яка була зв'язковою з підпіллям міста Луцька. Коли Роман Шухевич підписав наказ про розпуск УПА, коли похідні групи почали відходити на Захід, Хасевич не кинув рідної землі, не склав зброї. Його роботи з'явилися у США, у делегатів ООН, у посольствах. 1952 р. в США вийшла книга Ніла Хасевича «Графіка в бункерах УПА». Ніл Хасевич тоді писав: «Я, каліка, б'юся у той час, коли багато сильних і здорових людей у світі навіть не вірять, що така боротьба взагалі можлива. Я хочу, щоб світ знав, що визвольна боротьба триває, що українці борються...» На художника оголосили справжні лови. Холодного ранку 4 березня 1952 року криївку-бункер, що у Білівських Хуторах поблизу Клевані на Рівенщині, оточили карателі. Чекісти привезли вбитих до Клевані. Там вони два дні пролежали під дубом. Де поховали художника, невідомо. Та ми не забули, що полковник Стекляр - вбивця Н. Хасевича - помер від старості у м. Рівному. З відривного календаря "Український народний календар" за 13 листопада. ------------- https://history.rayon.in.ua/topics/385968-shcho-i-iak-poviazalo-nila-hasevicha-z-lutskom https://www.facebook.com/share/p/1GgxteM9Zp/

У КРИЇВЦІ ПРИ СВІТЛІ КАГАНЦЯ РІЗЦЕМ І ДОЛОТОМ БИВ ВОРОГА Народився Ніл Хасевич 12 (25) листопада 1905 р. Перші ази малярства здобув у майстерні іконописця. Згодом вступив до Рівненської української гімназії. У 1918 році, повертаючись із Рівного, на залізничному переїзді Ніл із матір'ю потрапили під потяг - мати загинула, Ніл втратив ліву ногу, але не втратив надії. Він сам собі змайстрував протез і міцно став на ноги. З 1931 по 1943 рік художник брав участь у 35 виставках, його твори експонувались у Празі й Варшаві, Берліні та Львові. Роботи Хасевича на міжнародних виставках у Чикаго й Лос-Анджелесі дістали високу оцінку критики. У 1937 р. він здобув третій грошовий приз на міжнародній виставці гравюр по дереву у Варшаві. Коли на теренах Західної України запанувала більшовицька влада, Ніл Хасевич, живучи в рідному селі, учителював у тамтешній школі й підробляв бухгалтером у споживчій кооперації. На початку другої світової війни митець одержав запрошення на виїзд за океан, але відмовився. Хасевич став вояком УПА під ім'ям Бей-Зот. Майже десять років перебував митець у підпіллі. У криївці при світлі каганця різцем і долотом бив ворога художник. Він очолив школу майстрів живопису, сам ілюстрував усі видання УПА-Північ, робив проєкти бойових відзнак, печаток. (Закінчення 13 листопада) З відривного календаря "Український народний календар" за 12 листопада. ------------- У КРИЇВЦІ ПРИ СВІТЛІ КАГАНЦЯ РІЗЦЕМ І ДОЛОТОМ БИВ ВОРОГА (Закінчення. Початок 12 листопада) Коли упівці міняли бункер, вони перевозили каліку на велосипеді. 1943 року німці кинули на вояків УПА танки, літаки, мотопіхоту. Повністю знищили 97 сіл із дітьми й жінками. У бою з ворогом загинув молодший брат Ніла Хасевича - Анатолій. Друга світова викосила всіх його близьких родичів. У 1947 р. загинула кохана жінка Марта (Женя), яка була зв'язковою з підпіллям міста Луцька. Коли Роман Шухевич підписав наказ про розпуск УПА, коли похідні групи почали відходити на Захід, Хасевич не кинув рідної землі, не склав зброї. Його роботи з'явилися у США, у делегатів ООН, у посольствах. 1952 р. в США вийшла книга Ніла Хасевича «Графіка в бункерах УПА». Ніл Хасевич тоді писав: «Я, каліка, б'юся у той час, коли багато сильних і здорових людей у світі навіть не вірять, що така боротьба взагалі можлива. Я хочу, щоб світ знав, що визвольна боротьба триває, що українці борються...» На художника оголосили справжні лови. Холодного ранку 4 березня 1952 року криївку-бункер, що у Білівських Хуторах поблизу Клевані на Рівенщині, оточили карателі. Чекісти привезли вбитих до Клевані. Там вони два дні пролежали під дубом. Де поховали художника, невідомо. Та ми не забули, що полковник Стекляр - вбивця Н. Хасевича - помер від старості у м. Рівному. З відривного календаря "Український народний календар" за 13 листопада. ------------- https://history.rayon.in.ua/topics/385968-shcho-i-iak-poviazalo-nila-hasevicha-z-lutskom https://www.facebook.com/share/p/1GgxteM9Zp/

#дати Михайло Бойчук: Геній українського монументалізму, чиє життя обірвалося в полум'ї репресій 30 жовтня 1882 року в маленькому селі Романівка на Тернопільщині народився Михайло Львович Бойчук – видатний український художник, монументаліст, педагог і теоретик мистецтва.** Ця дата, що припадає на осінній період, коли природа Галичини набуває золотавих барв, символічно відображає творчий стиль Бойчука: яскравий, монументальний, глибоко вкорінений у народних традиціях. Сьогодні, коли ми відзначаємо 143-ту річницю від дня його народження, варто згадати постать, яка не лише оживила українське мистецтво на початку XX століття, але й стала жертвою сталінських репресій. Михайло Бойчук – засновник "бойчукізму", школи, що поєднала візантійські мотиви з революційними новаціями, – залишив по собі спадщину, яка надихає покоління митців попри трагічний фінал його життя. Ранні роки: Від селянського подвір'я до мистецьких вершин Народжений у селянській родині в багатодітній сім'ї селянина-садівника, Михайло Бойчук з дитинства вбирав красу українського села. Романівка, оточена мальовничими пагорбами, стала першим "полотном" для його фантазії. У 1891 році родина переїжджає до Чорткова, де юний Михайло вступає до гімназії. Тут його талант помічають: він малює ікони для місцевої церкви, виявляючи хист до реставрації старовинних фресок. Ці ранні вправи з іконописом заклали основу його майбутнього стилю – повернення до коренів українського середньовічного мистецтва. У 1903 році Бойчук вирушає до Львова, де вступає до Індустріальної школи, а згодом – до Краківської академії мистецтв. Тут, під керівництвом видатних викладачів, він опановує основи класичного живопису. Але справжній прорив стається 1907 року, коли Михайло переїжджає до Відня, а потім – до Мюнхена та Парижа. У французькій столиці, центрі авангарду, Бойчук вивчає твори Ренесансу, знайомиться з фресками Джотто та італійським проторенесансом. "Я шукаю національну форму в європейських традиціях", – згадував він пізніше. Цей період формує його як монументаліста: великі форми, чіткі контури, гармонія кольорів – все це стане відмітними рисами "бойчукізму". У 1910–1913 роках Бойчук бере участь у виставках "Салону Незалежних" у Парижі, де його роботи, натхненні візантійським мистецтвом, викликають захват. Разом з однодумцями – Софією Налепінською та Василем Седляром – він створює серію полотен під назвою "Відродження візантійського мистецтва", що стає маніфестом українського модернізму. Ці роки – час становлення: від скромного селянського хлопця до визнаного майстра Європи. "Бойчукізм": Революція в українському мистецтві Повернувшись в Україну в 1913 році, Бойчук одразу занурюється в вир подій Першої світової війни та Української революції. У 1917 році він стає одним із засновників Української державної академії мистецтв у Києві, де очолює кафедру монументального живопису. Тут народжується його школа – "бойчукізм", унікальний стиль, що синтезує давньоукраїнські традиції (іконопис, народний розпис) з сучасними європейськими впливами (кубізм, футуризм) та революційною тематикою. "Бойчукізм – це не просто стиль, а національний монументалізм", – стверджував художник. Його твори вирізняються монументальністю, пластичністю форм і композиційною ясністю. Бойчук і його учні, так звані "бойчукісти" (Тимофій Бойчук, брат майстра; Іван Падалка, Оксана Павленко, Сергій Колос та інші), працювали колективно, віддаючи перевагу фрескам і розписам перед індивідуальними полотнами. Вони вірили: мистецтво має слугувати народу, прикрашаючи громадські простори. Серед ключових робіт – розписи Луцьких казарм у Києві (1919), де зображені сцени революційних боїв у стилі візантійських ікон; фрески Селянського санаторію на Хаджибеївському лимані в Одесі (1927–1928), що прославляють селянський побут; та грандіозний цикл у Червонозаводському театрі в Харкові (1933–1935), присвячений індустріалізації. Ці твори, виконані темперними фарбами на сирих стінах, вражали силою образів: гігантські фігури селян і робітників, натхненні фольклором, здавалися живими, ніби оживають у просторі. У 1925 році бойчукісти засновують Асоціацію революційного мистецтва України (АРМУ), що стає осередком прогресивного українського мистецтва. Бойчук не обмежувався живописом: він експериментував з графікою, керамікою, текстилем. Його педагогіка – фанатична відданість справі – формувала покоління. "Гарно, як у церкві", – казали про розписи бойчукістів сучасники. Трагедія: Репресії та знищення спадщини Та революційна романтика обірвалася в 1930-х. Радянська влада, що спершу толерувала "бойчукізм" як форму соцреалізму, почала бачити в ньому загрозу. Критики звинувачували майстра в "відході від пролетарського мистецтва", "візантизмі як релігійному опіумі" та "спотворенні радянської дійсності". Бойчуківський акцент на національних мотивах трактували як буржуазний націоналізм. У 1936 році Михайла Бойчука арештовують. Його звинувачують у "шпигунстві" та "контрреволюційній діяльності". Разом з дружиною Софією Налепінською-Бойчук та учнями – Василем Седляром, Іваном Падалкою, Тимофієм Бойчуком – він стає жертвою Великого терору. 13 липня 1937 року, у розпал сталінських чисток, групу розстрілюють на Биківнянському кладовищі під Києвом. Більшість монументальних творів бойчукістів знищено: їх заштукатурили, спалили ескізи. Лише поодинокі фрески та полотна вціліли, ставши символом "Розстріляного Відродження". Спадщина: Відродження генія Спадщина Бойчука не зникла. Учні, що вижили, передали його ідеї наступним поколінням. У 1991 році в Києві, Львові та Тернополі відбулася виставка "Бойчук і бойчукісти, бойчукізм", що оживила інтерес до майстра. Сьогодні його твори експонуються в Національному художньому музеї України, надихаючи сучасних художників на пошуки національної ідентичності. "Бойчукізм" – це не архаїка, а жива традиція: композиційна ясність, пластична культура, синтез минулого й сьогодення. На 143-ту річницю від дня народження Михайла Бойчука ми згадуємо не лише генія пензля, але й борця за українське мистецтво. У часи, коли тоталітаризм намагається стерти національну пам'ять, його постать нагадує: справжнє мистецтво непереможне. Нехай його фрески, ніби вічні ікони, продовжують сяяти в серцях українців.