#поезія
В зеніті липень! Літечко надворі!
Я пригадала, як же гарно в полі!
Як гарно там,на рідній Україні,
Де всміхнені в житах волошки сині,

Де маками червоними жевріє
Густа пшениця, що ось-ось дозріє.
Повне колосся вітерець гойдає,
І соняшник до сонечка моргає.

Хитається тихенько кукурудза,
Радіючи, що вже качанопуза.
Рояться бджоли на гречанім полі,
Хлопочуться, щоб мати мед доволі .

Ген шелестить буряк зеленим листом,
Лунає спів пташиний в небі чистім.
В траві зеленій квіти різнобарвні,
Зірвеш охапку -- який букет гарний!

У синім небі пропливають хмари,
На косогорах дзеленчать отари,
І золотом виблискує озерце.
Вдихнеш повітря -- стане легко серцю.

Бо ця краса -- то є природи сила!
То-- Батьківщина, що мене зростила!

Мельникова Євгенія (Янчук)

З 23 жовтня в прокат в українських кінотеатрах вийде екранізація роману Андрія Куркова «Сірі бджоли» 2018 року. Режисером є Дмитро Мойсеєв.

Фільм перенесе глядача в саме серце «сірої зони» на Донеччині — території між позиціями українських військових та проросійських бойовиків. У покинутому селі без світла залишилися лише двоє пенсіонерів — колишні вороги дитинства, які в умовах війни намагаються знайти мир і порозуміння. Їхнє тихе, напружене існування змінюється після появи в селі російського снайпера...

У Держкіно говорять, що стрічка обіцяє стати глибоким емоційним переживанням, де переплітаються буденність і війна, біль і надія, людяність і внутрішня тиша — як гул сірих бджіл у вуликах самотності.

#Коло_Кіно #Новини_кіно #Українське_кіно

ЗВУКОНАСЛІДУВАННЯ

Шур-шур-шур — трава під кроком босим,
Вітер гне її, мов струнний спів.
Тихо шепче світ про щось доросле:
Про думки, встають що замість слів.

Кап-кап-кап — на зовні плаче небо,
Краплі б’ють об шибку, наче дзвін.
Дощ приходить там, де дуже треба,
І змиває з серця давній сплін.

Тук-тук-тук — це серце рве простори,
Наче вибух в спогадах гучних.
Все горить в очах, летить угору
Спалах мрій у звуках неземних.

Ку-ку-ріку! — зранку день приходить,
Півень світ будити вже навчивсь.
Наче дзвін у грудях стук говорить,
Щоби кожен за життя моливсь.

Жу-жу-жу — це літо вже над лугом,
Бджоли роблять власний хоровод.
Кожен звук стає живим малюнком,
Що веде крізь вірш у дивний код.

Мирослав Манюк
14.06.2025

#поезія
Варило Літо вариво із медом.
В горнятку змішувало запахи й смаки.
І линув аромат під чистим небом,
наповнений зі щедрої руки.
Пахніла липа, млосно та духмяно,
скидаючи суцвіття до ковша.
І дика ружа, мов панянка полум'яна,
пелюстя віддала. Краса-душа...
Носили оси цукор з паперівок,
тягнули бджоли з дзвоників нектар,
мов із тендітних, крихітних пробірок
вливали солод Літу на узвар.
Трусили мед розкішні медуниці,
м'яли цитрину в горщиках джмелі,
до рота пхали раз у раз собі суниці
і сперечались, хто спритніший на селі...
У ступі м'яту колотили спритно бабки,
жуки порічку сунули в казан.
Стинали ґедзі кропу стильні шапки...
Сміялось сонце, скинувши жупан.
Сушились кухлики на сивій павутині.
Кипів узвар. Лилось ковшем теплò.
Дрімало Літо, стомлене, в ожині.
Варило чай. Стомилось. Прилягло...

Людмила Галінська

#поезія
Наша зустріч пахне полинàми,
Гірким медом на моїх вустах.
Скільки кроків у житті між нами?
Скільки стрілось перелітніх птах?
Як живеш? Достигли чорним вишні.
І сади не раз змінили стрій.
Я не та. І ти вже не колишній.
І гуде життя - бджолиний рій.
Тільки очі... В небесах тумани.
Тільки погляд... Боже, поможи.
Скільки кроків у житті між нами?
Скільки болю. Йди собі... Іди...

Людмила Галінська

Затінок, сутінок, день золотий.
Плачуть і моляться білі троянди.
Може, це я, або хто, або ти
ось там сидить у куточку веранди.

Може, він плаче, а може, він жде —

кроки почулись, чи скрипнула хвіртка.
Може, він встане, чолом припаде,
там, на веранді, чолом до одвірка.

Де ж ви, ті люди, що в хаті жили?
Світку мій білий, яке тут роздолля!
Смуток нащадків — як танець бджоли,
танець бджоли до безсмертного поля.

Може, це вже через тисячу літ —
я і не я вже, розбуджена в генах,
тут на землі я шукаю хоч слід
роду мого у плачах і легендах!

Голос криниці, чого ж ти замовк?
Руки шовковиць, чого ж ви заклякли?
Вікна забиті, і висить замок —
ржава сережка над кігтиком клямки.

Білий причілок оббила сльота.
Хто там квилить у цій хаті ночами?
Може, живе там сама самота,
соває пустку у піч рогачами.

Може, це біль наш, а може, вина,
може, бальзам на занедбані душі
спогад криниці і спогад вікна,
спогад стежини і дикої груші...

🖍️Ліна КОСТЕНКО
🎨 Володимир Козюк

#цікавинки #історія #бджоли
https://youtube.com/shorts/Cw2i0NupA9k

РЙ…
Тут, на жаль, нічого нового…

Щоб не гортати нескінченно новини, посунулася в квітник…

Ммммдааа…
Схоже таки, вчора у городі я перенапружилася декілька потужніше, ніж собі уявляла?

Бо сьогодні в квітнику ледве ноги тягала…
Хотілося їх руками переставляти!:)

Та якщо ж я чого вирішив, так випʼю обовʼязково?:)
Вирішила я сьогодні на заколодязному квітнику додерти бурʼяни та аквілегіі під саму землю, поки не встигли понасіятися?:) Та й піллллятські клематиси, які в мене ростуть на кожному дециметрі квадратному, повискубсти!:)

Й що!:)
Й я б обовʼязково все це доробила!:)
Бо я ж вперта та цілеспрямована?:)))

Й тут мене сусідка врятувала!:)))
Зателефонувала!:)
Повідомити, що від них до нас втекли бджоли 🐝!:)
Й щоб ми всі швиденько ховалися в хату!:)))

Таке щастя?:)
В мене зʼявилася поважна причина кинути все кхм й втекти з квітника!:)))

Все норм!:)
Бджолиний рій з нашої вишні вже зняли!:)
Команда «відбій» отримана!:)
Ааааа я вже намита, приготуванням обіду зайнята, то які вже там бурʼяни?:)))

А ще.
Вже день третій ми з Ірина Олександрова наших пташечок-курочок-пасочок сваримо!
Жодного яйця в жодному з традиційних місць!

Сьогодні я знов знайшла схованку яєчну!
10 штук!!!

А ще знайшла стиглу шовковицю!!!
Руки чорні!
В роті чорно!
Цицьки чорні!
Та навіть спина чорна!!!:)

Ви там як?
Цілі?

#поезія
Плету мереживо... Тонкé. Iз того літа,
де сни дитячі коником стрибали.
Де в клумбах мамині буяли квіти
і білі хмари незабудки в неба крали.
Плету мереживо... Iз запахів та звуків,
де цвіркуни у фраках -- перші скрипки.
Де у ромашках спідницІ' зелених луків
і надвечір'я ділить сонця скибку.
Де краля-липа роздає причастя
п'янким нектаром. Подуріли бджоли.
І сік вишéнь, що кров'ю по зап'ястях
тече униз. І яблука в подолі.
Плету мереживо... Тендітне та ажурне.
Старим гачком. З бабусиної скрині.
Життя так філігранно і фігурно
його кладе з дитинства і до нині.
Пливуть літà. Від літа і до літа.
Квітують липи. Хмари ще снують.
Оте мереживо із споминів і квітів
рятує всіх в тяжкі часи, мабýть...


Людмила Галінська

#поезія

Позбираю до опинки свіже зілля..
І розвішу жмутами на стрих.
Наварю узварів на похмілля..
Всипну щіпку полинів гірких.

Нагідки, любисток, материнку, чебреці, медунку, звіробій..
Розкладу на розцяцьковану хустинку,
щей додам смарагдовий пирій.

Принесу до хати пряне літо..
Хай краса напóвнить тихий рай.
Духом трав в душі моїй сповито.
А на ґанку парує м'ятний чай.

Коло плоту парадуються троянди.
Стогне сад чекаючи грози.
Перші кульки виноградної гірлянди..
Позвисали з тендітної лози.

Соком наливають паперівки..
Роєм бджоли дзигочуть як жреці.
У задýмі смерекові верхівки.
А у хаті пахнуть трави і млинці.
Літо..

Оксана Лесик-Падучак