Коли ми дивимося на величні історичні картини з козаками, нам здається, що їхні автори жили в якійсь іншій, романтичній епосі. Але творець найвідомішого полотна про Богдана Хмельницького жив серед нас, ходив вулицями Києва та Львова і заплатив найвищу ціну за те, що наважився повернути українцям їхню велич.

Микола Іванович Івасюк (1865-1937) - один із найталановитіших українських художників-істориків, майстер батального живопису, чиї картини купували європейські колекціонери, і чиє життя цинічно обірвала радянська каральна машина.

☑️ Буковинський самородок, якого помітив цісар.

Микола народився в місті Заставна на Буковині в родині теслі. Хлопець із дитинства мав феноменальний хист до малювання. Коли він навчався у чернівецькій гімназії, його малюнки побачив відомий професор Юстин Пігуляк і зрозумів: перед ним геній.

Бідна родина не мала грошей на навчання сина, але талант пробив собі дорогу. Івасюк вступає до престижної Віденської академії мистецтв. Його випускна робота була настільки вражаючою, що сам імператор Австро-Угорщини Франц Йосиф I призначив молодому українцю стипендію, а згодом навіть особисто купив одну з його картин. Далі був Мюнхен, де Івасюк здобув славу одного з найкращих баталістів Європи. Перед ним відкривалися двері найкращих галерей світу, але він марив Україною.

☑️ Справа всього життя: 20 років заради однієї картини.

Головною пристрастю Івасюка було козацтво. Перебуваючи в Мюнхені, він починає роботу над своїм абсолютним шедевром - монументальною картиною "В’їзд Богдана Хмельницького до Києва".

Художник підійшов до справи як прискіпливий історик. Він роками вивчав тогочасний одяг, зброю, архітектуру, їздив на Хортицю та в Київ, щоб зробити замальовки місцевості. Він шукав натурників по всій Галичині та Буковині, щоб обличчя козаків виглядали живими й характерними. Загалом робота над цим гігантським полотном (розміром 4 на 6 метрів) тривала майже двадцять років - з 1892 по 1912 рік. Коли картину вперше виставили у Львові, люди годинами стояли в чергах, а дехто просто плакав від гордості за свою історію.

☑️ Козацькі марки та пастка від більшовиків.

Микола Івасюк був не просто художником, а й патріотом-практиком. Коли у 1918 році постала Українська Народна Республіка, уряд згадав про авторитетного митця. Івасюку доручили створити дизайн перших державних поштових марок України. Він намалював розкішну серію з малюнками Хмельницького, Полуботка, Шевченка та козацьких хат. Марки навіть встигли надрукувати у Відні, але через прихід більшовиків вони так і не увійшли в широкий обіг, ставши сьогодні мрією будь-якого філателіста.

Після поразки УНР Івасюк залишається жити на Буковині та в Галичині. Але радянська влада у 1920-х роках починає тонку гру: оголошує політику "українізації" та заманює відомих діячів культури назад. Більшовики обіцяли Івасюку повну творчу свободу, професорську посаду в Академії мистецтв і фінансування. Художник повірив. У 1926 році він разом із родиною переїжджає до радянського Києва.

☑️ Трагічний фінал: як нищили велич.

Пастка зачинилася швидко. Жодної кафедри Івасюку не дали - його тримали на дрібних підробітках, змушували малювати плакати та портрети радянських вождів. Його велична картина про Хмельницького та козацькі сюжети дратували радянських ідеологів, адже вони пробуджували в українцях "небезпечний" патріотизм.

У 1937 році, у самий розгар сталінського Великого терору, 72-річного, майже глухого художника заарештували у його київській квартирі. НКВС звинуватило літнього митця у шпигунстві на користь німецької розвідки.

Після жорстоких катувань, 11 листопада 1937 року Миколу Івасюка засудили до розстрілу. Вирок виконали 25 листопада у підвалах київського НКВС, а тіло художника таємно вивезли та закопали у братській могилі в Биківнянському лісі. Його ім'я викреслили з історії мистецтва на десятиліття.

☑️ Чому Микола Івасюк у нашому "Таємничому Архіві"?

Ми розповідаємо про нього, бо Микола Івасюк - це людина, яка зафіксувала візуальний код нашої перемоги та козацької слави. Навіть коли радянська влада знищила самого художника, його грандіозна картина про Хмельницького вижила в запасниках (сьогодні вона прикрашає Національний художній музей України). Він віддав життя за право малювати українську історію, і наш обов'язок пам'ятати обличчя того, хто подарував нам образи наших героїв.

#Ukrainian #person

Уявіть собі кінний полк, який з'являється з нічного туману наче привиди: всі вершники в абсолютно чорних кафтанах, на чорних конях, а на шапках — довгі чорні шлики. На їхньому чорному прапорі красувався череп і напис: «1-й кінний полк Чорних Запорожців». Більшовицькі комісари оголошували надзвичайний стан, коли дізнавалися, що «чорні» з'явилися в радіусі 50 кілометрів.

На чолі цього козацького спецназу стояв залізна людина — Петро Дяченко. Військовий геній, який перетворив звичайну кінноту на машину, що працювала без збоїв.

Чорні Запорожці були унікальним явищем: вони воювали в повному оточенні, без тилу, без постачання боєприпасів та ліків. Усе, що в них було — від коней до кулеметів — вони відбивали у важких боях у ворога.

Їхня зухвалість не мала меж:

▪️ Психічна атака без жодного пострілу.

У Синельниковому «чорні» вийшли проти чисельно більшого загону більшовиків. Замість того, щоб відкрити вогонь, Дяченко наказав полку вихопити шаблі та мовчки, на шаленій швидкості, піти в лобову атаку. Червоноармійці просто кинули зброю і розбіглися від самого дикого вигляду цієї чорної лавини.

▪️ Рейд тилами ворога.

Під час Першого Зимового походу полк Дяченка пройшов тисячі кілометрів тилами більшовиків та денікінців, громив штаби, захоплював поїзди зі зброєю та звільняв українські міста, коли всі навколо вважали, що армія УНР уже знищена.

▪️ Ніяких компромісів.

У Чорних Запорожців було залізне правило: вони ніколи не брали в полон більшовицьких комісарів та чекістів. Лютість полку була такою, що радянська пропаганда створила про них десятки міфів, називаючи їх «демонами».

Петро Дяченко виховав підрозділ, де кожен боєць дав клятву: «Або вийдемо переможцями, або згинемо за волю України». Вони не програли жодної великої битви. Навіть коли решта армії була змушена відступити за кордон, Чорні Запорожці пішли з поля бою останніми — з піднятими прапорами та розгорнутими лавами.

Сьогодні їхні традиції продовжує наша легендарна 72-га окрема механізована бригада імені Чорних Запорожців, яка так само випалює ворога на передовій. Наша лють до окупантів має дуже глибоке коріння.

Покажіть цей пост усім, хто думає, що УНР — це були лише беззубі політики. У нас були титани, які вміли нищити ворога так, що земля горіла.

Пам'ятаємо наших лицарів.

Слава Україні! 🇺🇦

💬 Чорні Запорожці — це абсолютний еталон українського військового драйву. Чи чули ви про рейди Петра Дяченка раніше? Напишіть у коментарях! Тисніть репост, нехай Фейсбук знає, як наші предки влаштовували пекло окупантам!

#ІсторіяУкраїни #ЧорніЗапорожці #ПетроДяченко #АрміяУНР #УкраїнськеВійсько #Незламні #ВійськоваІсторія #БорціЗаВолю #КозацькаСлава #72ОМБр

14 червня 1891 року у селі Зашкові біля Львова народився Євген Коновалець, Герой №1 України, найвелична та найвидатніша постать в історії української національної боротьби ХХ століття.

Засновник та легендарний командир найбоєздатнішої військової частини Армії УНР – корпусу Січових стрільців, засновник Української Військової Організації (УВО) та засновник й очільник Організації Українських Націоналістів (ОУН).

Найголовніший та найстрашніший ворог радянської влади.

Вбитий після кількох невдалих спроб агентом Судоплатова згідно багаторічно спланованої операції НКВС 23 травня 1938 року у Роттердамі, Нідерланди.

Похований у Роттердамі на цвинтарі Кросвейк.