Більшість членів команди, лише посміювалися над тими, хто був жорстоко побитий. Пускали зловтішні жарти, в той час, як вони знемагали від болю. Фернандо не належав до боязких — йому не раз доводилося пускати кров супротивнику в сутичках. Але навіть він відчував огиду, коли чув глузування з чужого горя. Одне — дати відсіч нахабному фанфарону в п’яній бійці, зовсім інше — знущатися з беззахисної людини. Корабель дедалі більше віддалявся від рідних берегів. Увечері, лежачи в гамаку, Фернандо згадував Габріелу. Його не полишала тривожна думка: а що, як її таки змусили стати до шлюбу? Це цілком було в дусі тих людей… Роздуми перервав окрик: капітан наказував усім піднятися на палубу. Там уже зібралася майже вся команда, чекаючи подальших вказівок. Капітан стояв на шканцях, поруч з офіцерами. — Здається, на нас чекає весела справа, — зловісно усміхнувся високий одноокий моряк. Фернандо вдивився вдалеч і помітив на горизонті невелике судно, що неквапом йшло по хвилях. — Чиє це судно? — запитав він. — Та яка різниця, — буркнув той самий моряк. — Схоже на торговця. І, глянь, не з порожніми трюмами. — Це ж торгове судно, — задумливо проказав Фернандо. — І що з того? — перебив інший матрос. — Ти що, справді думав... Але він не встиг договорити — капітан різко віддав наказ готувати абордажні кішки. Фернандо й без слів усе зрозумів. Чутки про те, що капітан «Помсти» не цурається піратства, виявилися чистою правдою. Без жодного прапора, без пізнавальних знаків корабель нісся на свою здобич, яка нічого не підозрювала. Відстань стрімко скорочувалась, і вже за мить судна опинилися на гарматному пострілі. З рухів на палубі торговця стало зрозуміло — там нарешті помітили небезпеку. Але було запізно. «Помста» зробила кілька попереджувальних залпів. Після цього корабель зупинився, вочевидь усвідомивши, що опиратися — марно. — О, вони швидко второпали, — капітан самовдоволено потер руки. — Краще вже добровільно віддати монети, ніж вирушити годувати акул. Читати за посиланням: https://arkush.net/book/1202/3 https://booknet.ua/reader/tamnic-morv-b435570?c=4729969&p=1 Приємного читання! #морські_баталії #пригоди #пірати #любовний_роман #історична_проза #романтика #пригоди #Карибське_море. #Атлантичний_океан #XVII_століття #кохання #пригодницький_роман #Південна_Америка #дикуни #безлюдні_острови #індіанці #Тортуга #Гваделупа #Пернамбуку #читати_онлайн

Ага! Готові дізнатись дещо круте про справжніх піратів? Це я, Монкі Д. Луффі, і сьогодні я розповім вам кілька фактів, які змінять ваше уявлення про піратське життя. 🏴‍☠️ Ну що, вирушаймо до пригод! 1. Піратський Кодекс не був міфом 📜 Так, пірати мали свій "Кодекс честі"! Кожен корабель мав власні правила, і всі члени команди їх дотримувалися. Наприклад, кодекс включав такі речі, як розподіл здобичі та справедливість у покаранні. І якщо хтось порушував правила, навіть капітан, то за це жорстко карали. Так що не таке вже це було хаотичне життя, як може здаватися! 2. Пов’язка на око – це не просто прикраса 🏴‍☠️ Багато піратів носили пов’язки не тому, що їм бракувало ока. Існує версія, що так вони швидко звикали до темряви під палубою: одне око було пристосоване до світла, а друге – до темряви. Ось так і підлаштовувались до постійного життя на кораблі! 🦜 3. Жінки-пірати існували! 👩‍✈️ Хто сказав, що піратство — це лише для хлопців? Деякі з найвідоміших піратів були жінками, як-от Енн Бонні та Мері Рід. Вони билися на рівні з чоловіками та були настільки ж нещадними! Так що стережіться жінки-пірата. 4. "Йо-хо-хо" і ром – це не просто вигадка 🥃 Пірати дійсно любили ром! Оскільки прісна вода швидко псувалася, а ром залишався свіжим і міг зберігатися довше, його часто використовували як питво в довгих подорожах. А отже, "пляшка рому" в кожній пісні — зовсім не вигадка! 5. Пірати дуже любили золото, але ще більше – практичні речі 💍🔧 Так, золото — це круто, але пірати також захоплювалися практичними речами, як-от ліки, інструменти та навіть тканини. Адже що може бути ціннішим, ніж здоров’я та зручне облаштування на кораблі? 🛠️ 6. Чорний прапор – це сигнал для страху ☠️ Коли пірати підіймали чорний прапор із черепом і кістками, це був попереджувальний сигнал для інших кораблів. Капітани знали: краще здатися і не боротися, щоб не потрапити у ще гіршу ситуацію. Якщо ж на горизонті з’являвся червоний прапор – це означало, що пощади не буде! Так що вибір був невеликий… 7. Піратські капітани обиралися командою ⚓ Капітан на піратському кораблі був, по суті, обраним лідером. Усі пірати голосували за того, кого вважали найкращим керівником. Але якщо капітан не виправдовував очікувань — його могли замінити! Так от, демократія існувала і на борту. 8. Піратські острови дійсно існували 🏝️ Існували острови, де пірати збиралися для відпочинку, обміну здобиччю та поповнення запасів. Одним з таких був острів Тортуга в Карибському морі. Це було справжнє піратське місто, де не діяли закони та панувала свобода, хоч і з приміткою "для своїх". 9. "Скарби" не завжди були зариті 🏴‍☠️🪙 О, ті легенди про скарби на островах! Насправді, пірати рідко заривали свою здобич, адже швидше хотіли витратити її на ринку або обміняти на необхідні ресурси. Скарби в піратському стилі — це більше вигадка книжок і фільмів, але погодьтесь, крута вигадка! 🌴 10. Пірати дуже цінували медицину 💉 Пірати часто наражались на небезпеку та потребували лікарської допомоги. У команді завжди був "костоправ", тобто медик, який вмів зшивати рани, вправляти кістки та навіть робити ампутації. Першочерговим завданням костоправа було зберегти якомога більше членів екіпажу здоровими та здатними боротися! Ось такі вони, справжні пірати! 🏴‍☠️ Життя на морі було нелегким, але завжди насиченим пригодами. Сподіваюся, вам було цікаво! Ну а тепер, якщо ви хочете стати піратом, шукайте свій корабель і вперед до пригод! 🌊 Завжди вільний і хоробрий, Монкі Д. Луффі #fan_art #супер_порада #супер_факт

— Невеликий шматок від нашого пирога вони відкусили, але до найсолодшого не дісталися! — з глузуванням промовив Еуреха, коли освітив заховані в погребі скрині. — Не казав про це відразу, хотів упевнитися, що ці телепні не знайшли схованку. — Знав, що на вас можна покластися, — відповів Фернандо і поплескав Естебана по плечу. Несподівано до них долинув залп картечі. Схоже, стріляли не на кораблі. За спиною почувся тупіт. — У чому справа? — запитав Фернандо, коли побачив, що до них підбіг стюард. — Капітане, — запнувся хлопець, — там, на фрегаті, хтось спустив шлюпку, а з палуби почали палити по ній. — Гадаю, до золота ми повернемося пізніше. Прикрий поки що, - кинув він Естебану і помчав на палубу. За три хвилини Фернандо вже стояв на капітанському містку і дивився в бік противника в підзорну трубу. Веслярі у шлюпці відчайдушно працювали, сподіваючись втекти від переслідувачів. Вони вже відійшли від корабля на кілька кабельтових, коли за ними спустили два човни з озброєними солдатами. Темрява заважала роздивитись обличчя втікачів. Але й без цього Фернандо розумів, хто в шлюпці. Тим часом човни з солдатами наганяли втікачів. — Гармати до бою! — скомандував Фернандо. Стів, не зволікаючи, понісся до гармат. Зв'язаного Мальдонадо підвели до борту. Цим пірати дали зрозуміти, хто постраждає першим у разі можливої стрілянини по їхньому судну. Той виривався та обсипав прокльонами та погрозами. — Підняти якір, розвернути корабель! Матроси негайно виконали накази капітана. Вітрила спіймали вітер і "Нестримний" попрямував напереріз шлюпці. Ядра, вдало пущені командою Стіва, вгамували запал солдатів у човнах, що наздоганяли втікачів. Один із човнів розлетівся, військовим з іншого човна довелося діставати з води товаришів. Тим часом втікачі вже опинилися під бушпритом піратського судна. Товариші, що перебували там, кинули канати, і втікачі піднялися на палубу. Троє з них легко поранені. Пірати радісно обіймали товаришів. Фернандо з капітанського містка з усмішкою дивився на врятованих. Серед них побачив лікаря Діого та куховара Маріо. Читати за посиланням: https://arkush.net/book/1202/36 https://booknet.ua/reader/tamnic-morv-b435570?c=4733189&p=1 Приємного читання! #морські_баталії #пригоди #пірати #любовний_роман #історична_проза #романтика #пригоди #Карибське_море. #Атлантичний_океан #XVII_століття #кохання #пригодницький_роман #Південна_Америка #дикуни #безлюдні_острови #індіанці #Тортуга #Гваделупа #Пернамбуку #читати_онлайн

Кухарка з помічниками працювали весь день, щоб вразити запрошених. На столі парувала запашна баранина, стояла миска з популярним рисовим пюре з м’ясом та смаженим свинячим салом. На одній позолоченій таці — величезна смажена риба, на іншій — індик із хрусткою скоринкою. Подавали найкраще вино з родинного погребу — те саме, що довго чекало особливого випадку. А на десерт — шоколад та розкішний пиріг, прикрашений зацукрованими фруктами. Та всі ці наїдки, блиск келихів і світські розмови здавалися Габріелі чужими. Її думки знову й знову поверталися до Фернандо. Чи живий він? Чи згадає її? І головне — чи ще встигне повернутися, перш ніж усе буде втрачено?.. Кухарка з помічниками працювали весь день, щоб вразити запрошених. На столі парувала запашна баранина, стояла миска з популярним рисовим пюре з м’ясом та смаженим свинячим салом. На одній позолоченій таці — ве    Та всі ці наїдки, блиск келихів і світські розмови здавалися Габріелі чужими. Її думки знову й знову поверталися до Фернандо. Чи живий він? Чи згадає її? І головне — чи ще встигне повернутися, перш ніж усе буде втрачено?..    — Доцю, ми тут зібралися, щоб обговорити деталі твого вінчання з доном Андреашем, — звернувся до неї батько з усмішкою, яка здавалася більше напруженою, ніж щирою.    — Але ж я не давала згоди... — тихо, але впевнено відповіла Габріела.    — Послухай, кохана, - перебив її наречений, — ми з твоїм батьком вже все вирішили. Тобі не варто більше сперечатися.    — Не кажи дурниць, дівчинко, — втрутилася сеньйора Кларисса, — ще втратиш такого вигідного нареченого.    — Ось самі за нього і виходьте, — несподівано для самої себе різко випалила Габріела.    — Як ви смієте! — обурено вигукнула сеньйора.    — Прошу вибачити моїй доньці, — поспішно втрутився дон Густаво, — ви ж розумієте, доно Клариссе, закохані іноді сваряться, потім миряться. Не звертайте уваги. Упевнений, моя дівчинка добре усвідомлює, якою впливовою особою є дон Андреаш, і тільки чекає, коли нарешті стане його дружиною..    —  Я гадав, ви вже як слід поговорили з нею, — з холодною ноткою в голосі прошепотів дон Андреаш батькові.    — Крихітка просто хвилюється через майбутнє весілля, ось і поводиться трохи емоційно. Ви ж знаєте, як це буває з дівчатами, — намагався згладити ситуацію дон Густаво.     — Я дуже сподіваюся, що ставши моєю дружиною, вона нарешті приборкає свій норов, — сухо кинув дон Андреаш.    — Заведіть собі краще служницю, якщо бажаєте, щоб вас у всьому слухалися, — гордо й твердо відповіла Габріела, не зводячи з нього погляду.    — Дівчинко, ви ще такі юні й багато чого не розумієте, — знову почала сеньйора Кларисса, а Габріела, зніяковівши, прошепотіла щось схоже на вибачення й, не стримуючи сліз, кинулася з кімнати. Вона бігла, ніби від самої реальності, що з кожною хвилиною ставала дедалі жорстокішою. У своїй кімнаті, вона впала на ліжко й розридалася так, ніби її серце розірвалося. Читати за посиланням: https://arkush.net/book/1202/3 https://booknet.ua/reader/tamnic-morv-b435570?c=4729969&p=1 Приємного читання! #морські_баталії #пригоди #пірати #любовний_роман #історична_проза #романтика #пригоди #Карибське_море. #Атлантичний_океан #XVII_століття #кохання #пригодницький_роман #Південна_Америка #дикуни #безлюдні_острови #індіанці #Тортуга #Гваделупа #Пернамбуку #читати_онлайн