ЖОРСТОКО ЗАГАШЕНІ СВІЧІ ЖИТТІВЖорстоко загашені свічі життів,Жорстоко убиті кияни,У засвіти кожного ворог повів,З могили ніхто з них не встане.Ридала над містом зболіла блакить,І тиша стискала руїни,Бо в кожному домі нестерпно болить,Й від того, що є – крівця стине.Не встиг доспівати хтось своїх пісень,Не встигли сказати: «Кохаю»,Та пам'ять крізь попіл і чорний цей деньЇх світлих імен не втрачає.За кожне обірване ворогом «жить»,За сльози у серці Вкраїни,Настане година — прийдеться платитьЗа вбитих усіх без провини.Здригалися стіни від вибухів знов,Палали розбиті світанки,І Київ у серці тримав свою кров,Горіли вогнем наші ранки.І плаче над містом скорбота німа,У чорному дзвонять кайдани,Бо вбивцям ніколи прощення нема,А пам'ять не зрадить киянам.Над містом схилилися тіні жалів,Мовчали згорьовані храми,І вітер молитви до неба зносив,Змішавши їх всіх зі сльозами.Не буде забута трагедія ця,Не стихнуть скорботні зітхання,Бо в серці народу палає свіча,І путь всіх убитих остання.руїнах страшних проростатиме зновЛюбов до землі нездоланна,Та кожен із вбитих назавжди пішов,Залишивши рану киянам.12.06.2026 р.©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026ID: 1063978

ЧОТИРИ… ДВАНАДЦЯТЬ…ВІЙНА Повномасштабне вторгнення, війна, Роки́ ідуть, та рана кровоточить, Воює в Україні сатана... То ж хто й який кінець вже напророчить? Чотири ро́ки пекло це трива, Чотири ро́ки у вогні палаєм, Чотири ро́ки крівцю пролива, Чотири ро́ки спо́кою не маєм. А загалом уже дванадцять літ, Як цви́нтарі могилами рясніють, Як в нас ляга в могили кращий цвіт, Як в нас щодня... щодня у нас німіють. Щодня німіють від страшних новин, Коли, мов скло, розбита в нас надія, Коли вмирає батько, доня, син Й навколо пекло – ворога затія. Кричать від горя вдови і батьки, Молитва в небо відчаєм злітає, Вбивають долі вибухи різкі, Вціліле серце кожна звістка крає. Але в руїнах б'ється дух живий, Життя крізь чорний попіл проростає, Іде на вбивцю воїн молодий. Та ката ж бо ніщо не зупиняє. То де ж той день, щоб згинув ворог-кат Й розвіяв вітер попіл і тумани, Щоб повернувсь додому син і брат, Щоб не ятрились більше наші рани? Хоч ми — як скеля, ми — як дикий вир, І ми несе́мо хрест до перемоги, Та га́сить сві́чі той потвора-звір, Й роки́ не схо́дить з нашої дороги. 24.02.2026 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026 ID: 1057954

🔷 Найдавніший міст у Європі Міст Аркадіко, також відомий як Міст до Казарми. Це один з найдавніших арочних мостів у світі, був зведений в епоху Мікенської цивілізації і є прямим свідченням інженерної майстерності бронзового століття. У давнину цей міст був частиною важливої дороги, що з'єднувала міста Аргос, Тірінф, Епідавр і зберігся до нашого часу практично в первозданному вигляді. Арочний міст був побудований з вапняку, із застосуванням техніки ложного склепіння та циклопічної кладки. Його довжина становить близько 22 метрів, ширина біля основи — 5,6 метра, а висота — близько 4 метрів. Проїжджа частина шириною приблизно 2,5 метра була розрахована на рух колісниць. До наших днів збереглися спеціальні направляючі бордюри, що утримували колісниці на потрібній траєкторії. Висота водопропускного склепіння сягає одного метра. Конструкція мосту включає плоскі нижні майданчики, які зміцнюють стінки склепіння і захищають споруду від розмивання водою. Міст був побудований наприкінці пізньоелладського періоду, приблизно в 1300–1190 роках до н. е. Неподалік знаходяться ще три аналогічних мости, зведені за тією ж технологією і що належать до того ж періоду. Неподалік розташовані ще три подібні мости, зведені за тією ж технологією та що належать до того ж періоду. Місцеві жителі досі користуються цими мостами, що наочно підтверджує їхню виняткову міцність та вдалу інженерну конструкцію. Міст Аркадіко пережив тисячоліття, численні землетруси, але зберіг свою функціональність. Другу назву міст отримав завдяки руїнам стародавнього Акрополя Казарма, розташованого неподалік. #ЦікавімісцяГреції #СтародавняГреція #АнтичнаІсторія #СтародавняІнженерія #Аргос #Тірінф #Епідавр #АнтичнаГреція #АрочнийМіст #ЦиклопічнаКладка

ТИСЯЧА ДНІВ Тисячу днів у вогні Україна, Тисяча днів, що нам горе несуть, Тисячу днів постає в нас руїна, Тисячу днів в нас сирени ревуть. Тисячу днів в нас гримлять канонади, Тисячу днів сидимо в укриттях, Тисячу днів пізнаємо ще й зради, Тисячу днів у нас сльо́зи і страх. Тисячу днів помирають в нас діти, Тисячу днів в нас домівки горять, Тисячу днів в нас могили, як квіти, Тисячу днів українці не сплять. Тисячу днів атакують ординці, Тисячу днів топче неньку сміття, Тисячу днів у страху́ українці, Тисячу днів забирають життя. Тисячу днів ллємо кров, наче воду, Тисячу днів наступає орда, Тисячу днів чорні дні у народу, Тисячу днів нас торкає біда. Тисячу днів, як ввірвались потвори, Тисячу днів в нас споко́ю нема, Тисячу днів вони сіють нам горе, Тисячу днів… Лиш би це недарма. 19.11.2024 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024 ID: 1060260

ОРДА ВОЮЄ НА ТЕРЕНАХ НАШИХ Орда воює на теренах наших, Звучить тривога, ворог нас вбива, І горем в нас наповнилися чаші… Таке уже роки́ у нас трива. Й нема, як бачим, ні кінця, ні краю, Й щоразу гірше й гірше все стає, З землі, що схожа на частинку раю, Суцільна вже руїна постає. Нема ні дня без вибухів й тривоги, Нема ні дня, щоб тиша в нас була́, Мінує ворог і поля́, й дороги, І кров в людей стікає із чола. Спокійно ніч не можемо прожити, І день ніко́ли в тиші не мина, Доводиться героїв хоронити, Виною в цьо́му – ворог і війна. Упир одинський віддає накази, Й радіє вбивця нашим всім смертям, І лізе нечисть, наче метастази, Ми змушені прощатися з життям. Чи дочекаєм МИРУ й ПЕРЕМОГИ? Чи буде над ордою Божий суд? Та й чи замовкне той сигнал тривоги? Чи буде жити в тиші весь наш люд? 01.12.2024 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024 ID: 1028995

ТРИВОГА, МОТЛОХ І МОЛИТВА Тривога знову в нас звучить, Звучить вже вко́тре й не вгаває, Бо вражий мотлох знов летить, І ціль собі вже вибирає. Та ні… Давно вже вибрав ціль, І ймення цілі – УКРАЇНА, Та не сконає р@schоцвіль, А з неньки постає руїна. Поставив ворог за мету Усе спалити, зруйнувати, ВКРАЇНУ знищити святу… Нас від життя він взявсь звільняти. Все вбивчий мотлох запуска, Людей для нього не існує, І підіймається рука, Що мотлохом нас атакує. А світ мовчить, хоч бачить все, Мовчить роки́ і споглядає, Добра́ їм це не принесе́, Бо ворог сво́ї плани має. Але найперше нас вбива, А ми в молитві зводим ру́ки, Тече сльоза, звучать слова́ І рветься серце від розпуки. 07.11.2024 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024 ID: 1026038

ЗАХОВАЛИСЬ ЗА НАМИ Не відкриває очі світ, А може й добре бачить, Черстві серця́, немов граніт… То що ж бо все це значить? За парканом… у себе там Тих вибухів не чує, А ми тут платимо життям, Та світ собі мудрує. Чи на очах в них пелена? Чи може маскування? Та горе в нас, у нас війна, У нас з життям прощання. А може чує й бачить він, В якій біді Вкраїна, Де вже нема частини стін, І постає руїна. Та, мабуть, вигідно йому Лишень спостерігати, Що в нас пала все, все в диму́… Не їх прийшли вбивати. Немов заслі́нки на очах… Але ж бо звідки взя́лись? То ж допомога на словах… За нами заховались. 08.09.2024 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024 ID: 1021798

Бог не виїхав з України Він лишився ось тут серед нас... Там, де наші міста в руїнах, Там, де промінь надії погас... Бог не виїхав з України, Він в підвалах, в Церквах, в метро, Де схиляємо ми коліна... Розкриває Святе шатро... Бог не виїхав з України, За опертя солдатам став... Він між ворогом зводить стіни, Його кулі не раз спиняв... Бог не виїхав з України, Як під обстрілом знову ми, Закриває крильми Своїми ... Він рахується зі слізьми... Бог не виїхав з України, Плаче з нами... Йому теж болить.. В Бозі тільки нема переміни, Він той Самий, завжди... кожну мить... Бог не виїхав з України, Він сьогодні із нами є... Кожне серце для Нього - цінне... Сил, терпіння ще додає.... До останньої навіть битви, Буде поруч... не відійде... Чує кожну просту молитву... Поміч наша - Ім'я Святе... Залікує народу рани, Відбудуються знов мости... Вірю: спокій і мир настане, Зможе Бог всіх людей спасти... Ворогів відведе далеко, Не допустить Вкраїні зла... Прилетить до гнізда лелека... Інші вернуться до села... Заспіває ще хор солов'їний, Ще настане прекрасний час... Бог не виїхав з України, Він ніколи не лишить нас!

ВІЙНА НЕ МАЄ ВІКУ І ЖАЛЮ Війна не має віку і жалю́, Вона ґвалтує, нищить, убиває, То ж між життям і смертю я стою́, Та смерть від мене очі відвертає. І прикрощів в житті я не робив, Ніко́му лиха я не заподіяв, Мене без всього ворог залиши́в... Про старість не таку я, Боже, мріяв. Якби роки вернулись молоді, Якби ж то сили всі мої́ вернулись... Війна і старість, і часи не ті, І дні мої́ з руїнами зіткнулись. Війна безжальна... клята ця війна, Забрала все... і дах над головою, Так знищив все ординець-сатана, То й на руїнах немічний я сто́ю. Нема нічо́го в мене вже тепер, І голову вже ні́де притулити, Я сльо́зи витер, піт з чола підтер... Та де і як останні дні дожити? Війна не має віку і жалю́, І я її не можу зупинити, На милицях я Господа молю́... Куди подітись? Крок куди ступити? 28.07.2024 р.

#історія #постаті Василь Сімович: Людина, яка навчила українців розмовляти за правилами (і не тільки). Коли ми говоримо про «будівничих нації», зазвичай уявляємо гетьманів із шаблями або поетів із трагічними очима. Проте справжня незалежність починається з коми, правильно вжитого відмінка та усвідомлення того, що твоя мова — це не «діалект околиці», а виточена інтелектуальна зброя. 11 березня 1880 року народився Василь Сімович — людина, чиє життя було присвячене саме цій делікатній місії. 🖋️📜 Буковина, Прага та «Граматика» на руїнах імперій Сімович не просто вивчав мову — він її систематизував у часи, коли світ тріщав по швах. Його «Граматика української мови», видана у 1918 році, стала справжнім бестселером. Уявіть: навколо вирує Перша світова, розпадаються імперії, а Сімович спокійно пояснює, як правильно вживати кличний відмінок. Пріоритети здорової людини, чи не так? 🧐🎓 Його діяльність була справжнім мостом між Галичиною, Буковиною та Наддніпрянщиною. Він розумів: якщо ми не випрацюємо єдиний стандарт, нас розтягнуть по фонетичних квартирах. Василь Сімович став одним із тих, хто заклав фундамент сучасної літературної мови, відсікаючи зайві нашарування, якими так щедро намагалася «обдарувати» нас сусідня росія. 🚫🇷🇺 Не лише філологія, а й культурний менеджмент Якби у 1920-х існував LinkedIn, профіль Сімовича виглядав би приголомшливо: * Голова товариства «Просвіта»: займався масовою освітою, коли це ще не було мейнстримом. * Професор у Празі: викладав в Українському високому педагогічному інституті, готуючи кадри для майбутньої держави. * Редактор наукових видань: тримав інтелектуальний рівень української еміграції на європейській висоті. * Упорядник «Кобзаря»: зробив шедевр Шевченка доступним і текстологічно вивіреним для нових поколінь. 📖✨ Скептицизм як чеснота Сімович був відомий своєю прискіпливістю. Він не терпів дилетантства та «шароварщини» в науці. Його праці — це не просто перелік правил, а глибоке філософське осмислення того, як слово формує реальність. Він критикував спроби москви уніфікувати українську мову під імперські лекала, за що, звісно, не був там у фаворі. Але хіба справжній інтелектуал може прагнути схвалення від деспотії? 🎭🤨 Чому це важливо сьогодні? Сьогодні, коли ми знову відвойовуємо свій мовний простір, постать Сімовича нагадує: мова — це не лише засіб комунікації, це кордон. І цей кордон має бути чітким, аргументованим і захищеним фаховими знаннями. Василь Сімович довів, що філолог може бути таким же воїном, як і солдат у траншеї. Тільки його зброя — словник, а поле битви — свідомість нації. 🛡️🇺🇦