Штурми на Харківщині, звільнення Руської Лозової, контрнаступ на Ізюмському напрямку. Тоді Віталій «Аполлон» пригнав три захоплені російські танки. Згодом сам став танкістом. Він пройшов важкі бої за Бахмут, СЗЧ та повернення до служби в 127-ій Харківській бригаді. «СЗЧ - не вирок. Треба йти далі». Після повернення здобув фах, став офіцером. «Аполлон» продовжує вдосконалюватися та впевнений - танки ще скажуть своє слово на полі бою

#new_ukrainian_music #українська_музика
#що_послухати #для_настрою
ІБАШ - Руські кажуть "ні війні" (2026)
https://youtu.be/cuEOU4yvBgY

ЯК З РУСЬКОЇ ЦЕРКВИ ЗРОБИЛИ ГРЕЦЬКУ, А ЗГОДОМ - МОСКОВСЬКУ.

Справжньою руською церква була до 1043 р. коли сином Ярослава, Володимиром, була програна остання русько-грецька війна. На мою думку, то була одна з тих, суто релігійних війн, між Київом і Костянтинополєм, які нам відомі з часів першого походу Бравліна на візантійські міста.

Для наших істориків, мабуть, не цікаво, чому умови замирення в програній війні й досі, на відміну, від інших договорів замирення з греками, нам не відомі. Але саме тоді, канони руської церкви і руські ієрархі послідовно змінюються на грецькі, а вже після погрому Київської митрополії Боголюбським в 1169, вона назавжди втратила свій статус головного центру руських земель.

Значно раніше, тим подіям передували походи Святослава на Малу Скіфію (область між Дунаєм і Чорним морем, що існувала, як автономія, в Першому Болгарському царстві).

Основними були наступні міста: Томи (Томіс) зі Скіфською митрополією, Преслав - ставка болгарського царя Бориса 2, і Доростол з його старовинною готською ариянською катедрою. Т.зв. Болгарську війну Святослава можно називати східно-слов'янським епізодом відомого конфлікту юрисдикції між Східною і Західною ортодоксальними імперськими церквами, які ділили на Балканах власні інтереси. За подіями і фактами, тобто результатами, дії Святослава слід трактувати як такі, що йшли у цій суперечці церков на користь Риму проти Костянтинополю.

Майже водночас, на півдні Італії і Сіцилії стикнулися інтереси церков, де значну роль відігравали традиційно дружні русам варяги, яких підтримувала Західна церква і Папа Римський. Великий розкол 1054 ще тільки очікувався.

Після того, як Святослав і його вої, яких візантійські автори Скилиця і Лев Диякон називають в своїх працях тавроскіфами, програв і загинув від руки печоніжського найманця, хана Курі, вище означена Скіфська (руська) митрополія була захоплена візантійською ортодоксальною церквою Нікейського символу віри.

А Доростол після візантійської окупації, разом с катедрою ариянської церкви, якій, до речі, з 4 століття, підпорядковувалась Кримська готська єпархія, згодом також був виведений під юрисдикцію Східної імперської церкви. Далі візантійська імперія просуватиме свою церкву на Схід і Північ (Крим і Боспор Кімерійський).

Захід і Київ, яко могли, чинили спротив візантійській експансії. Але Візантія, завдяки підтримці Боголюбського і його залішан, перемогла спротив рештків київської руської церкви. Спираючись на кінцеві результати останньої програнної грекам релігійної (на мою думку) війни 1043, як на мене, очевидно - за часи Хміля вже була зовсім не руська церква, а грецька, яка з часом трансформувалась в Московський патріархат.

Тому на конфлікт навколо Берестейської Унії нам треба дивитися саме під кутом подій, які сталися з руською церквою після 1043 року..

Сьогодні поляки слідом за путіним пишуть нам, що українців ніколи не було.

Що українці — суміш втікачів з Польщі з втікачами з Московії.

Вони не бажають знати навіть своє минуле.

Бо якби знали, то, можливо, зацікавилися би тим, звідки на території нинішньої Польщі в 6-8 століттях зʼявилися поляни, куяви, місто Волин на березі Балтійського моря, а на території Німеччини в той же період — укри, древани та інші народи.

А це були якраз втікачі з нинішніх українських земель.

Тікаючи від неминучої загибелі чи поневолення під ударами спочатку гунів, а згодом аварів, вони вимушено освоювали нові, дикі або малозаселені території Центральної та Південно-Східної Європи.

Переходячи Карпати й просуваючись на Балкани чи у межиріччя Одера й Вісли, вони приносили туди свою мову, культуру, навички землеробства та побут.

Так під ударами завойовників народжувалася нова географія Європи, а втікачі з українських земель ставали фундаторами нових слов'янських цивілізацій.

Саме тому слов’яни Балтики і слов’яни Києва — один народ, одна культура.

В офіційній історіографії нам десятиліттями нав’язували образ слов’ян як «регіональних племен»: мовляв, були собі древляни, поляни, сіверяни — але всі розрізнені, без державності, без єдності.

І лише нормани, скандинави, «великі варяги» зібрали їх в єдину Русь.

Це — видумана, але для для московитів політично зручна міфологія, яка перекреслює справжню історію: слов’яни — це єдиний культурно-релігійний простір, який сягав від Києва до Балтії ще задовго до Рюрика.

🗺 Географія слов’янської цивілізації.

Венди, вагри, руяни, лютичі, бодрити, древани, поляни, куяви, украни — народи південної Балтики, яких описують німецькі й скандинавські хроніки як слов’ян, що жили на узбережжі, будували фортеці, поклонялися своїм богам, воювали з вікінгами й мали свою державність.

На сході — поляни, сіверяни, древляни, волиняни, бужани, які творили основу майбутньої Русі.

🔗 Що їх єднало?

▪️ Спільна мова (в літописі сказано: «Мова слов’янська і руська — одна»).
▪️ Спільні боги: Святовит ≈ Перун, Хорс ≈ Сварожич, Дажбог.
▪️ Спільна зовнішність воїнів: вуса, голені підборіддя, зачіска «оселедець» (або подібна до неї).
▪️ Спільна архітектура укріплень (круглі фортеці, дерев’яні храми).
▪️ Спільна морська й річкова культура — торгово-військові флотилії, що пересувались Балтією та Дніпром.

Це не випадковість — це ознаки цивілізації.

☀️ Єдність віри: культ сонячних богів.

На землях Русі за князя Володимира головними були:
▪️ Дажбог — бог сонця й достатку;
▪️ Перун — бог блискавки й перемоги;
▪️ Хорс — світле небесне світило.

У західних слов’ян на Балтиці поклонялися:

▪️ Сварожичу — богу небесного вогню,
▪️ Святовиту — богу війни й правди,
▪️ Руєвиту — богу громів,
▪️ Триглаву — богу трьох світів: небес, землі й підзем’я.

Усі вони мають схожі функції, образи й навіть священні кольори (білий кінь, червона зброя, золоті символи).

Це — одна система вірувань, яка змінювала лише імена — залежно від діалекту й регіону.

🦅 Сокіл, шоломи й оселедець — знаки єдності.

Археологія дає ще один неспростовний доказ: у Балтійському регіоні знайдено зображення воїнів у шоломах із пташиним символом — найчастіше соколом.

У тих самих регіонах виявлено фігури вершників із поголеним волоссям з боків і поголеним підборіддям — точнісінько як у князя Святослава Хороброго чи як у запорозьких козаків.

Саме тому образ Рюрика із соколом як родовим знаком — це не фантазія, а культурна тяглість.

Символ сокола-Рарога, як знак влади, шанувався і на Балтиці, і на Русі.

🛡 Вони не підкорялися вікінгам — вони воювали з ними.

Слов’яни Балтики були повноцінною військово-політичною силою.

Відомі факти:

▪️ У 1135 році вендський конунг Реттибур розгромив місто Конунгахелле (Норвегія) і взяв у полон тисячі мешканців.
▪️ Данія сплачувала вендським слов’янам данину, як визнання сили.
▪️ Слов’янські фортеці знаходилися навіть у Швеції (напр. в Сигтуні знайдено слов’янські прикраси та зброю).
▪️ Усі фортеці вікінгів (Агерсборг, Треллеборг) мають планування, ідентичне слов’янським оборонним центрам Центральної Європи.

Це — не свідчення колонізації слов’ян, а навпаки — впливу слов’ян на Скандинавію.

📜 Літопис підтверджує: Русь — це слов’яни, а не нормани.

У «Повісті врем’яних літ» прямо сказано:

«Варяги не були ні шведами, ні норманами, ні англами».
«Варяги звались руссю».
«Мова словенська й руська — одна».

Тоді чому досі нас вчать інакше?

🧨 Причина — імперська історія.

З XVIII століття вся офіційна історія Русі формувалася в Російській імперії, під контролем німецьких істориків, які мали завдання створити міф за яким: слов’яни були варварами і племенами, яким державність дали тільки скандинави.

Це було політично вигідно імперії.

📚 Тому сьогодні головне — повернути собі своє.

🔹 Ми маємо знати: слов’яни Балтики і Русі — це один народ, розділений пізніше політикою, війнами, знищенням релігії.

🔹 Ми маємо визнати: наша держава — не випадкова, а логічне продовження слов’янських традицій.

🔹 Ми маємо розказати це світові: Русь — не скандинавська колонія, а східне крило європейської слов’янської цивілізації, звідки й починалися всі слов’яни.

📖 Детальніше про це — у книгах
«Чий Крим. Війни в степах України»,
«Від Русі до України. Відновлення історії» та в першому російськомовному виданні цієї книги «Русь-Украіна. Факти і сенсації».

👉 rus-ukraine.com.ua

✊ Історія має власний голос.
В Україні він точно не повинен бути московським.

Сьогодні поляки слідом за путіним пишуть нам, що українців ніколи не було.

Що українці — суміш втікачів з Польщі з втікачами з Московії.

Вони не бажають знати навіть своє минуле.

Бо якби знали, то, можливо, зацікавилися би тим, звідки на території нинішньої Польщі в 6-8 століттях зʼявилися поляни, куяви, місто Волин на березі Балтійського моря, а на території Німеччини в той же період — укри, древани та інші народи.

А це були якраз втікачі з нинішніх українських земель.

Тікаючи від неминучої загибелі чи поневолення під ударами спочатку гунів, а згодом аварів, вони вимушено освоювали нові, дикі або малозаселені території Центральної та Південно-Східної Європи.

Переходячи Карпати й просуваючись на Балкани чи у межиріччя Одера й Вісли, вони приносили туди свою мову, культуру, навички землеробства та побут.

Так під ударами завойовників народжувалася нова географія Європи, а втікачі з українських земель ставали фундаторами нових слов'янських цивілізацій.

Саме тому слов’яни Балтики і слов’яни Києва — один народ, одна культура.

В офіційній історіографії нам десятиліттями нав’язували образ слов’ян як «регіональних племен»: мовляв, були собі древляни, поляни, сіверяни — але всі розрізнені, без державності, без єдності.

І лише нормани, скандинави, «великі варяги» зібрали їх в єдину Русь.

Це — видумана, але для для московитів політично зручна міфологія, яка перекреслює справжню історію: слов’яни — це єдиний культурно-релігійний простір, який сягав від Києва до Балтії ще задовго до Рюрика.

🗺 Географія слов’янської цивілізації.

Венди, вагри, руяни, лютичі, бодрити, древани, поляни, куяви, украни — народи південної Балтики, яких описують німецькі й скандинавські хроніки як слов’ян, що жили на узбережжі, будували фортеці, поклонялися своїм богам, воювали з вікінгами й мали свою державність.

На сході — поляни, сіверяни, древляни, волиняни, бужани, які творили основу майбутньої Русі.

🔗 Що їх єднало?

▪️ Спільна мова (в літописі сказано: «Мова слов’янська і руська — одна»).
▪️ Спільні боги: Святовит ≈ Перун, Хорс ≈ Сварожич, Дажбог.
▪️ Спільна зовнішність воїнів: вуса, голені підборіддя, зачіска «оселедець» (або подібна до неї).
▪️ Спільна архітектура укріплень (круглі фортеці, дерев’яні храми).
▪️ Спільна морська й річкова культура — торгово-військові флотилії, що пересувались Балтією та Дніпром.

Це не випадковість — це ознаки цивілізації.

☀️ Єдність віри: культ сонячних богів.

На землях Русі за князя Володимира головними були:
▪️ Дажбог — бог сонця й достатку;
▪️ Перун — бог блискавки й перемоги;
▪️ Хорс — світле небесне світило.

У західних слов’ян на Балтиці поклонялися:

▪️ Сварожичу — богу небесного вогню,
▪️ Святовиту — богу війни й правди,
▪️ Руєвиту — богу громів,
▪️ Триглаву — богу трьох світів: небес, землі й підзем’я.

Усі вони мають схожі функції, образи й навіть священні кольори (білий кінь, червона зброя, золоті символи).

Це — одна система вірувань, яка змінювала лише імена — залежно від діалекту й регіону.

🦅 Сокіл, шоломи й оселедець — знаки єдності.

Археологія дає ще один неспростовний доказ: у Балтійському регіоні знайдено зображення воїнів у шоломах із пташиним символом — найчастіше соколом.

У тих самих регіонах виявлено фігури вершників із поголеним волоссям з боків і поголеним підборіддям — точнісінько як у князя Святослава Хороброго чи як у запорозьких козаків.

Саме тому образ Рюрика із соколом як родовим знаком — це не фантазія, а культурна тяглість.

Символ сокола-Рарога, як знак влади, шанувався і на Балтиці, і на Русі.

🛡 Вони не підкорялися вікінгам — вони воювали з ними.

Слов’яни Балтики були повноцінною військово-політичною силою.

Відомі факти:

▪️ У 1135 році вендський конунг Реттибур розгромив місто Конунгахелле (Норвегія) і взяв у полон тисячі мешканців.
▪️ Данія сплачувала вендським слов’янам данину, як визнання сили.
▪️ Слов’янські фортеці знаходилися навіть у Швеції (напр. в Сигтуні знайдено слов’янські прикраси та зброю).
▪️ Усі фортеці вікінгів (Агерсборг, Треллеборг) мають планування, ідентичне слов’янським оборонним центрам Центральної Європи.

Це — не свідчення колонізації слов’ян, а навпаки — впливу слов’ян на Скандинавію.

📜 Літопис підтверджує: Русь — це слов’яни, а не нормани.

У «Повісті врем’яних літ» прямо сказано:

«Варяги не були ні шведами, ні норманами, ні англами».
«Варяги звались руссю».
«Мова словенська й руська — одна».

Тоді чому досі нас вчать інакше?

🧨 Причина — імперська історія.

З XVIII століття вся офіційна історія Русі формувалася в Російській імперії, під контролем німецьких істориків, які мали завдання створити міф за яким: слов’яни були варварами і племенами, яким державність дали тільки скандинави.

Це було політично вигідно імперії.

📚 Тому сьогодні головне — повернути собі своє.

🔹 Ми маємо знати: слов’яни Балтики і Русі — це один народ, розділений пізніше політикою, війнами, знищенням релігії.

🔹 Ми маємо визнати: наша держава — не випадкова, а логічне продовження слов’янських традицій.

🔹 Ми маємо розказати це світові: Русь — не скандинавська колонія, а східне крило європейської слов’янської цивілізації, звідки й починалися всі слов’яни.

📖 Детальніше про це — у книгах
«Чий Крим. Війни в степах України»,
«Від Русі до України. Відновлення історії» та в першому російськомовному виданні цієї книги «Русь-Украіна. Факти і сенсації».

👉 rus-ukraine.com.ua

✊ Історія має власний голос.
В Україні він точно не повинен бути московським.

🦁 Він і тільки він подарував Україні Львів! Тож, коли поляки називають Львів «споконвічно польським», вони забувають одну просту річ.

На той момент, коли польський король Казимир ІІІ уперше захопив Львів, місто вже майже сто років існувало як столиця руської держави Романовичів. Воно було засноване в XIII столітті у складі Галицько-Волинської держави, отримало назву на честь князя Лева Даниловича, а згодом саме Лев зробив його своєю столицею. Лише в середині XIV століття Львів був приєднаний до Польського королівства.

Саме тому історія Львова починається не з польських королів.

Вона починається з українського князя.

Лева Даниловича.

Сина короля Данила Романовича — того самого Данила Галицького, якого коронував Папа Римський.

Батько залишив йому непросту спадщину. Після монгольської навали державу потрібно було не просто втримати — її потрібно було зробити сильнішою. І Лев не сховався за мурами замків.

Він усе життя провів у походах.

Ще молодим князем воював поруч із батьком проти татар, поляків, литовців, угорців. Літописці описували його як безстрашнього воїна, який нерідко особисто очолював військо. Сучасні історики називають його одним із найталановитіших полководців династії Романовичів, хоча й відзначають, що часом він був надто запальним і рішучим.

Після смерті Данила саме Лев став наймогутнішим правителем Галицько-Волинської держави.

Саме він ухвалив рішення, яке визначило історію України на століття вперед.

Переніс столицю до Львова.

Це сталося близько 1272 року.

Відтоді Львів перетворився не просто на велике місто.

Він став політичним серцем Королівства Русі.

Сюди сходилися торгові шляхи з Балтики до Чорного моря. Тут селилися купці, ремісники, вірмени, німці, русини, євреї. Львів стрімко зростав і ставав одним із найважливіших міст Східної Європи.

Цікаво, що навіть сьогодні історики дискутують, хто саме заснував Львів — Данило чи Лев.

Більшість сходиться на тому, що місто заклав Данило й назвав його на честь сина, а Лев завершив його розбудову, зробив столицею та фактично подарував йому майбутнє. Без Лева Львів навряд чи став би тим містом, яке знає весь світ.

Є й красива історія кохання.

Ще молодим князем Лев одружився з угорською принцесою Констанцією, донькою короля Бели IV.

Для середньовіччя це був не просто шлюб — це був союз двох королівських домів. Завдяки цьому родина Романовичів стала спорідненою з найвпливовішими династіями Центральної Європи. Існує навіть версія, що Львів отримав свою назву саме приблизно в час весілля Лева, як символічний подарунок спадкоємцю, хоча прямих джерел, які це підтверджують, немає.

Лев був не лише воїном.

Він був державником.

За його правління до держави приєднали Люблінську землю, частину Закарпаття разом із Мукачевом, зміцнили кордони, розвивали міста й торгівлю. Саме тоді Руське королівство залишалося однією з найвпливовіших держав Центрально-Східної Європи.

Його ім’я пережило століття.

Бо живе не лише в літописах.

Воно живе у назві міста.

Львів — це буквально «місто Лева».

І кожен лев на міському гербі, кожна скульптура, кожен кам’яний лев на львівських вулицях — це нагадування про князя, який колись зробив це місто столицею своєї держави.

Історія Львова — це історія багатьох народів.

Поляки, українці, вірмени, євреї, німці залишили в ньому свій слід.

Але початок цієї історії був українським.

Її написали Романовичі.

І допоки на Високому Замку майорить український прапор, Львів продовжує пам’ятати свого князя.

Лева Даниловича — людину, яка не просто носила ім’я лева. Вона залишила його на карті Європи назавжди. 🇺🇦

🦁 Він і тільки він подарував Україні Львів! Тож, коли поляки називають Львів «споконвічно польським», вони забувають одну просту річ.

На той момент, коли польський король Казимир ІІІ уперше захопив Львів, місто вже майже сто років існувало як столиця руської держави Романовичів. Воно було засноване в XIII столітті у складі Галицько-Волинської держави, отримало назву на честь князя Лева Даниловича, а згодом саме Лев зробив його своєю столицею. Лише в середині XIV століття Львів був приєднаний до Польського королівства.

Саме тому історія Львова починається не з польських королів.

Вона починається з українського князя.

Лева Даниловича.

Сина короля Данила Романовича — того самого Данила Галицького, якого коронував Папа Римський.

Батько залишив йому непросту спадщину. Після монгольської навали державу потрібно було не просто втримати — її потрібно було зробити сильнішою. І Лев не сховався за мурами замків.

Він усе життя провів у походах.

Ще молодим князем воював поруч із батьком проти татар, поляків, литовців, угорців. Літописці описували його як безстрашнього воїна, який нерідко особисто очолював військо. Сучасні історики називають його одним із найталановитіших полководців династії Романовичів, хоча й відзначають, що часом він був надто запальним і рішучим.

Після смерті Данила саме Лев став наймогутнішим правителем Галицько-Волинської держави.

Саме він ухвалив рішення, яке визначило історію України на століття вперед.

Переніс столицю до Львова.

Це сталося близько 1272 року.

Відтоді Львів перетворився не просто на велике місто.

Він став політичним серцем Королівства Русі.

Сюди сходилися торгові шляхи з Балтики до Чорного моря. Тут селилися купці, ремісники, вірмени, німці, русини, євреї. Львів стрімко зростав і ставав одним із найважливіших міст Східної Європи.

Цікаво, що навіть сьогодні історики дискутують, хто саме заснував Львів — Данило чи Лев.

Більшість сходиться на тому, що місто заклав Данило й назвав його на честь сина, а Лев завершив його розбудову, зробив столицею та фактично подарував йому майбутнє. Без Лева Львів навряд чи став би тим містом, яке знає весь світ.

Є й красива історія кохання.

Ще молодим князем Лев одружився з угорською принцесою Констанцією, донькою короля Бели IV.

Для середньовіччя це був не просто шлюб — це був союз двох королівських домів. Завдяки цьому родина Романовичів стала спорідненою з найвпливовішими династіями Центральної Європи. Існує навіть версія, що Львів отримав свою назву саме приблизно в час весілля Лева, як символічний подарунок спадкоємцю, хоча прямих джерел, які це підтверджують, немає.

Лев був не лише воїном.

Він був державником.

За його правління до держави приєднали Люблінську землю, частину Закарпаття разом із Мукачевом, зміцнили кордони, розвивали міста й торгівлю. Саме тоді Руське королівство залишалося однією з найвпливовіших держав Центрально-Східної Європи.

Його ім’я пережило століття.

Бо живе не лише в літописах.

Воно живе у назві міста.

Львів — це буквально «місто Лева».

І кожен лев на міському гербі, кожна скульптура, кожен кам’яний лев на львівських вулицях — це нагадування про князя, який колись зробив це місто столицею своєї держави.

Історія Львова — це історія багатьох народів.

Поляки, українці, вірмени, євреї, німці залишили в ньому свій слід.

Але початок цієї історії був українським.

Її написали Романовичі.

І допоки на Високому Замку майорить український прапор, Львів продовжує пам’ятати свого князя.

Лева Даниловича — людину, яка не просто носила ім’я лева. Вона залишила його на карті Європи назавжди. 🇺🇦

😔 Суттєвих руйнувань зазнала вулиця поблизу кінотеатру «Київська Русь» у Києві

Вибухова хвиля пошкодила будівлю поруч із кінотеатром, прокуратуру, житлові будинки та понад 10 автомобілів.

Також постраждала трамвайна інфраструктура: колії засипані уламками, мережа пошкоджена. На місці працюють аварійні служби.
#Київ_регіон #Київщина_новини #Київ_Київщина #Київські_новини #Kyiv_region #Kyiv #Kiev_news #Київ_війна

ДЕНЬ ХРЕЩЕННЯ РУСИ-УКРАЇНИ ТА ВШАНУВАННЯ СВЯТОГО РІВНОАПОСТОЛЬНОГО КНЯЗЯ ВОЛОДИМИРА

Важлива подія для українського народу.

У 988 році князь Володимир Великий, після перемоги над своїми братами, став єдиним правителем Київської Русі. Спочатку язичник, він прийняв християнство з Візантії для всієї держави, що стало важливою політичною та духовною реформою. Це рішення зміцнило його владу, покращило міжнародні зв'язки та сприяло розвитку культури й освіти на Русі.

Прийняття християнства об'єднало народ у єдиній православній вірі, а утворення Київської Митрополії зробило Русь частиною християнської Європи. Це стало значущим кроком у розвитку держави, яке визначило цивілізаційний напрямок країни.

Сьогодні, через 1038 років після цих подій, ми відзначаємо цей день у складі помісної Православної Церкви України (ПЦУ), яка є правонаступницею Київської Митрополії. Цей день символізує духовне відродження та незалежність українського народу, особливо після трьох століть духовної залежності від Московії. Важливо, що тепер українці можуть молитися рідною мовою в українських святинях, таких як Києво-Печерська лавра.

З відривного календаря "З вірою в душі" за 15 липня.
------------

ДЕНЬ ХРЕЩЕННЯ РУСИ-УКРАЇНИ ТА ВШАНУВАННЯ СВЯТОГО РІВНОАПОСТОЛЬНОГО КНЯЗЯ ВОЛОДИМИРА

Важлива подія для українського народу.

У 988 році князь Володимир Великий, після перемоги над своїми братами, став єдиним правителем Київської Русі. Спочатку язичник, він прийняв християнство з Візантії для всієї держави, що стало важливою політичною та духовною реформою. Це рішення зміцнило його владу, покращило міжнародні зв'язки та сприяло розвитку культури й освіти на Русі.

Прийняття християнства об'єднало народ у єдиній православній вірі, а утворення Київської Митрополії зробило Русь частиною християнської Європи. Це стало значущим кроком у розвитку держави, яке визначило цивілізаційний напрямок країни.

Сьогодні, через 1038 років після цих подій, ми відзначаємо цей день у складі помісної Православної Церкви України (ПЦУ), яка є правонаступницею Київської Митрополії. Цей день символізує духовне відродження та незалежність українського народу, особливо після трьох століть духовної залежності від Московії. Важливо, що тепер українці можуть молитися рідною мовою в українських святинях, таких як Києво-Печерська лавра.

З відривного календаря "З вірою в душі" за 15 липня.
------------