🎥 На концерті білоруського співака Макса Коржа у Варшаві розгорнули червоно-чорний прапор ОУН-УПА Польський депутат Лукаш Матецький заявив, що подасть звернення до прокуратури, вимагаючи притягнути причетних до відповідальності за статтею 256 Кримінального кодексу Польщі, яка забороняє пропаганду нацизму, комунізму, фашизму та інших тоталітарних ідеологій. #Новини_звідусіль #Новини_news #world_news #interesting_news @interesting_news @news @world_news #news #news_from_around_the_world

Білорусь готується запровадити військовий стан через удари України по рф В Білорусі розглянуть зміни до закону про воєнний стан, які пропонують можливість введення відповідного правового режиму через війну рф проти України. Законопроект вже направили до нижньої палати парламенту. 📍Проєкт закону  передбачає, зокрема, уточнення та конкретизацію завдань збройних сил, функцій генерального штабу збройних сил щодо забезпечення військової безпеки та збройного захисту Республіки Білорусь. 📍А також приведення у відповідність до військової доктрини переліку військових загроз, які є підставами для введення військового стану на території Білорусі. 📍Тому виходячи з оприлюдненого тексту законопроекту, можна стверджувати, що він передбачає можливість запровадження воєнного стану в Білорусі навіть в разі ударів Сил оборони України по військових об’єктах на території рф, яка відповідно є «союзною країною» для Білорусі. #Новини_звідусіль #Новини_news #world_news #interesting_news @interesting_news @news @world_news #news #news_from_around_the_world

#природа Глиняний кар’єр у Стайках, що на Київщині — це маловідома локація, яка зачаровує своєю природною красою та унікальним ландшафтом. Розташований у селі Стайки, приблизно за 60–70 км від Києва, цей кар’єр приваблює туристів, фотографів і любителів “дикої” природи, які шукають місця поза мейнстрімом. Кар’єр утворився внаслідок промислового видобутку глини. Видобуток припинили у 2004 році, коли стало відомо, що територія має археологічну цінність, зокрема залишки давньоруського міста Новгород-Святополчів. Після зупинки робіт кар’єр затопили ґрунтові води, створивши озера. Кар’єр не є офіційною рекреаційною зоною чи туристичним об’єктом, але саме в цьому його шарм. Відсутність натовпів і облаштованої інфраструктури приваблює тих, хто цінує тишу та природну автентичність. Улітку тут купаються та влаштовують пікніки, а восени приїжджають за грибами. Ph. Oleksandr Malyon

Serbin Oleg 31 июль в 14:06 · «Бога Нє Відна», сказав «добрий руський»

#культура #історія Цього дня 1886 року в США вийшов перший номер українськомовної газети діаспорян «Америка». Наші співвітчизники, які емігрували за океан в другій половині ХІХ століття, мали потребу комунікації між земляками та створення організацій і спільнот, які б виражали нашу національну ідентичність. Формування української діаспори в Америці супроводжувалося заснуванням громадських організації та створенням україномовних періодичних видань (на той час газети були основним джерелом новин та іншої інформації). Засновником газети “Америка” був перший греко-католицький священник в США Іван Якович Волянський. Він перетнув океан у 1884 році та оселився у Пенсильванії. Тут священник ініціював створення «Об’єднання братств руських», а також сприяв консолідації українських громад та формування культурного життя українців Америки. «Америка» регулярно видавалася з 1886 року. Спочатку газету друкували щомісячно, потім раз на 2 тижні, а пізніше стала тижневиком.В газеті публікувалися новини українською мовою, а також різноманітні статті релігійної тематики. Редакцією газети з 1887 року була доручена журналісту і лікарю Володимиру Сіменовичу. За нею через кілька років почали друкувати «Свободу» (газета виходить і сьогодні) та «Народну волю». В роки Першої світової війни та національно-визвольних змагань саме на сторінках «Свободи» американські українці могли дізнатися новини з України. Загалом з часу виходу у світ першого українського часопису “Америка” і до Першої світової війни на теренах США видавалось понад 30 часописів українською мовою Усі вони відіграли певну роль у житті та консолідації нації. Українці в Америці отримали можливість не лише читати новини, що стосувалися власних громад, але й читати їх рідною мовою. Це було важливо для збереження української культури та ідентичності.

‼️ У білоруському Гомелі зафіксували бронетранспортери з саморобними протидронними дугами та новими розпізнавальними знаками Зокрема, на техніці були червоні квадрати, а у командирів – червоні пов'язки, як у рашистів. Подія відбулася на тлі «дня ВДВ». Місцеві мешканці припускають присутність військових із рф.

#Постаті НЕПЕРЕМОЖНИЙ ІВАН СІРКО За ним закріпилося прізвисько «руський чорт» - Урус-шайтан. Так турки прозвали славетного отамана, вкладаючи в ці слова одночасно і жах, і повагу. Часто його згадують і як козака-характерника. Так запорожці називали людей, які мали надприродні здібності, чаклунів. Йдеться, звісно, про Івана Сірка (1605-1680) - славного кошового отамана Війська Запорозького. За свою військову кар'єру Сірко провів майже 65 битв, жодного разу не зазнавши поразки. Дванадцять разів Низове товариство обирало його своїм отаманом. Кошовий Іван Сірко мав шалену популярність серед козаків та був відомий далеко за межами України. Головною метою своїх походів він ставив визволення співвітчизників з полону Османської Порти та Кримського ханства. Безмежна любов до Батьківщини поєднувалася в ньому з особистою мужністю, хоробрістю та яскравим талантом полководця. Дмитро Яворницький у життєписі знаменитого кошового наводить такий переказ: «Подейкували, ніби запорожці після смерті свого славного вождя п'ять років возили його тіло у труні й суходолом, і водою, твердо переконані, що Сірко й мертвий наводить страх на ворогів, і що з ним, навіть мертвим, можна перемагати. З відривного календаря "Український народний календар" за 7 серпня. ---------- https://msmb.org.ua/stily-zhittya/gromadyansyka-pozitsiya/ivan-sirko-velikiy-polkovodetsy-i-harakternik/

Цього дня 1886 року в США вийшов перший номер українськомовної газети діаспорян «Америка». Наші співвітчизники, які емігрували за океан в другій половині ХІХ століття, мали потребу комунікації між земляками та створення організацій і спільнот, які б виражали нашу національну ідентичність. Формування української діаспори в Америці супроводжувалося заснуванням громадських організації та створенням україномовних періодичних видань (на той час газети були основним джерелом новин та іншої інформації). Засновником газети “Америка” був перший греко-католицький священник в США Іван Якович Волянський. Він перетнув океан у 1884 році та оселився у Пенсильванії. Тут священник ініціював створення «Об’єднання братств руських», а також сприяв консолідації українських громад та формування культурного життя українців Америки. «Америка» регулярно видавалася з 1886 року. Спочатку газету друкували щомісячно, потім раз на 2 тижні, а пізніше стала тижневиком.В газеті публікувалися новини українською мовою, а також різноманітні статті релігійної тематики. Редакцією газети з 1887 року була доручена журналісту і лікарю Володимиру Сіменовичу. За нею через кілька років почали друкувати «Свободу» (газета виходить і сьогодні) та «Народну волю». В роки Першої світової війни та національно-визвольних змагань саме на сторінках «Свободи» американські українці могли дізнатися новини з України. Загалом з часу виходу у світ першого українського часопису “Америка” і до Першої світової війни на теренах США видавалось понад 30 часописів українською мовою Усі вони відіграли певну роль у житті та консолідації нації. Українці в Америці отримали можливість не лише читати новини, що стосувалися власних громад, але й читати їх рідною мовою. Це було важливо для збереження української культури та ідентичності.

#Постаті НЕПЕРЕМОЖНИЙ ІВАН СІРКО За ним закріпилося прізвисько «руський чорт» - Урус-шайтан. Так турки прозвали славетного отамана, вкладаючи в ці слова одночасно і жах, і повагу. Часто його згадують і як козака-характерника. Так запорожці називали людей, які мали надприродні здібності, чаклунів. Йдеться, звісно, про Івана Сірка (1605-1680) - славного кошового отамана Війська Запорозького. За свою військову кар'єру Сірко провів майже 65 битв, жодного разу не зазнавши поразки. Дванадцять разів Низове товариство обирало його своїм отаманом. Кошовий Іван Сірко мав шалену популярність серед козаків та був відомий далеко за межами України. Головною метою своїх походів він ставив визволення співвітчизників з полону Османської Порти та Кримського ханства. Безмежна любов до Батьківщини поєднувалася в ньому з особистою мужністю, хоробрістю та яскравим талантом полководця. Дмитро Яворницький у життєписі знаменитого кошового наводить такий переказ: «Подейкували, ніби запорожці після смерті свого славного вождя п'ять років возили його тіло у труні й суходолом, і водою, твердо переконані, що Сірко й мертвий наводить страх на ворогів, і що з ним, навіть мертвим, можна перемагати. З відривного календаря "Український народний календар" за 7 серпня. ---------- https://msmb.org.ua/stily-zhittya/gromadyansyka-pozitsiya/ivan-sirko-velikiy-polkovodetsy-i-harakternik/

Про присвоєння звання Героя України (посмертно) молодшому лейтенанту ПЕТРИШИНУ Тарасу Петровичу (псевдо "Химера") Автор (ініціатор): Бондарук Володимир Володимирович Дата оприлюднення: 18 липня 2025 Відповідь на петицію Текст петиції Підписанти Шановний пане Президенте! Просимо Вас розглянути питання щодо присвоєння звання Героя України (посмертно) хороброму воїну, патріоту та почесному громадянину м. Тернопіль – молодшому лейтенанту ПЕТРИШИНУ Тарасу Петровичу, псевдо "Химера" 25.01.1989 - 06.04.2024 рр. Молодший лейтенант ПЕТРИШИН Тарас Петрович (псевдо «Химера»), народився 25 січня 1989 р. у м. Тернопіль. Українець, громадянин України, справжній патріот, вірний побратим, люблячий чоловік, батько. Навчався в Тернопільській загальноосвітній школі № 21. Закінчив історичний факультет Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. У 2007 році під час навчання брав участь у розкопках давньоруського городища Пліснеськ (біля с. Підгірці, Львівська область). З юних років займався національно-патріотичним вихованням молоді рідного міста та області. Проводив вишколи разом із Добровольчим Українським корпусом «Правий сектор» (далі ДУК), а також в громадській організації «Сокіл». Ще у далекому 2009 році створив свою групу, на той час простих юнаків, які готувались гідно дати бій будь-якому ворогу. Пізніше, завдяки вмінню адаптуватись до різних задач та бути всебічно розвинутими, ця група отримала назву «Хамелеон» та розпочала свій бойовий шлях в рядах Добровольчого Українського корпусу разом з Тарасом “Химерою”. У 2021 році підтримав ініціативу Героя України (посмертно) Сергія Коновала «Дім Ветерана» у м. Тернопіль. Все своє життя Тарас був лідером, який впевнено вів за собою друзів та побратимів. Працював на керівних посадах у відомих компаніях. Бойових шлях воїна розпочався ще у 2018 році і тривав цілих 6 років. Маючи важке захворювання – цукровий діабет 1 типу, добровольцем пішов на фронт в лавах ДУК «Правий Сектор». З першого дня повномасштабного вторгнення разом з ДУК вирушив на Київщину та Чернігівщину захищати суверенітет України, у складні 6 резервної сотні ДУК. 08 квітня 2022 року мобілізувався у лави Збройних Сил України, а саме у 7-й ОЦ ССО, який потім став 67 окремою механізованою бригадою, в якій і служив до своєї загибелі. За свій бойовий шлях ПЕТРИШИН Тарас Петрович проходив службу на різних посадах, починаючи від командира групи та закінчуючи заступником командира 2 стрілецького батальйону імені Тараса Бобанича. Учасник боїв за Київщину, Харківщину, Донеччину та Бахмут. Також воював на Куп’янському та Лиманському напрямку. В серпні 2022 під час евакуації поранених побратимів в районі населеного пункту Кодема Донецької області отримав поранення, за що був нагороджений відзнакою МОУ медаллю «За поранення». З травня по грудень 2023 року в складі підрозділу стримував ворога в Серебрянському лісі в районі населеного пункту Діброва Луганської області. З березня 2024-го виконував завдання на напрямку міста Часів Яр. Як заступник командира роти постійно чергував на командно-спостережному пункті на лінії бойового зіткнення, вміло управляв боєм, підтримув морально-психологічний стан особового складу на позиціях, що дозволяло відбивати не один штурм противника та завдавати йому важких втрат. 6 квітня 2024 року молодший лейтенант ПЕТРИШИН Тарас загинув поблизу м. Часів Яр на Донеччині разом зі своїм побратимом - Героєм України (посмертно) лейтенантом КОНОВАЛОМ Сергієм Сергійовичем, перебуваючи на бойовому посту внаслідок ворожого танкового обстрілу. Похований 10 квітня 2024 року на Микулинецькому цвинтарі м. Тернополя. Указом Президента України №743/2024 від 31.10.2024 молодший лейтенант Тарас ПЕТРИШИН нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно). Також нагороджувався відзнакою Міністерства оборони України «Вогнепальна зброя», є почесним громадянином м. Тернопіль (посмертно) та почесним громадянином Тернопільської області (посмертно). Для визнання заслуг перед українською нацією та Україною, просимо Вас присвоїти молодшому лейтенанту ПЕТРИШИНУ Тарасу Петровичу звання Героя України (посмертно). З повагою, побратими та сім’я. https://petition.president.gov.ua/petition/250094?fbclid=PAQ0xDSwMHNJhleHRuA2FlbQIxMQABp3rQ-xCf0YZt29nrnCNBpwTtIiwqKyUtoyFoXTnt1JKsgeFtbPB3x8EEtb-C_aem_9TO3Yy_0oUwjXEVUAZqpVQ