НЕ ВБИТИ МРІЇ

Атаки ворожі щоночі й щодня,
Споко́ю не маєм ні миті,
Вбивати взяла́ся нас клята руsня,
Ми страхом давно оповиті.

Бляшанки ворожі летять і летять:
Залізні птахи́ і ракети,
Летять з оркостану, щоб нас убивать
Нато́мість – ми хочемо жити.

Ворожі бляшанки загрозу несуть,
Стає їх все більше і більше,
І ними потвори усюди все б’ють,
Й щоразу страшніше і гірше.

Цей мотлох ворожий летить звідусіль,
Болото, звичайно, велике,
Вони спричиняють нам горе і біль,
А тво́рить це бидло безлике.

Споко́ю нам нечисть-орда не дає,
Бляшанками нас атакує,
Ударів усюди вона завдає,
Все нищить потвора й руйнує.

А сві́тові ба́йдуже наша біда,
Не їх же сягають ракети,
Не в них все навко́ло в ворожих слідах…
Нові́ для кіно є сюжети.

То ж далі взяли́ся сценарій писать,
Нові́ для сюжетів події,
Тим часом продовжують нас убивать,
Не вбить їм лиш нашої мрії.

28.11.2024 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024
ID: 1027453

15.04.1558 померла Роксолана (Хюррем Султан) Настя Лісовська — наложниця, а потім дружина Сулеймана І, султана Османської імперії. Народилась близько 1502-05 рр. Ймовірно, була донькою священика Лісовського з галицького міста Рогатина або подільського містечка Чемерівці.
У 1516-1520 рр. потрапила до татар.полону й була продана в рабство. У 1520 опинилася в султ.гаремі, де стала улюбленою дружиною Сулеймана І. Народила султану 5 синів, посприяла сходженню на турецький престол свого сина Селіма II. Оспівана у літературі, мистецтві, музиці та кіно.

У Києві посилили патрулювання біля храмів на Великдень – поліція

Під наглядом правоохоронців – понад 160 локацій, де проходять богослужіння. Чергують поліцейські, нацгвардійці та курсанти НАВС.

Крім того, церкви й території поруч перевіряють кінологи зі службовими собаками. Вірян просять бути уважними, не ігнорувати повітряну тривогу, вчасно йти в укриття та пам’ятати про комендантську годину з 00:00 до 05:00.
#Київ_регіон #Київщина_новини #Київ_Київщина #Київські_новини #Kyiv_region #Kyiv #Kiev_news

Він вижив у депортації, вирвався з рук гестапо, воював проти двох режимів — і загинув через зраду. Історія Дмитра Білінчука «Хмари».

Дмитро Білінчук народився у 1919 році в гуцульському селі Ільці — серед гір, де життя було простим, але гідним. Велика родина, праця, традиції — усе це формувало характер, який згодом витримає значно більше, ніж звичайне сільське життя.

Йому було трохи за двадцять, коли радянська влада прийшла в Карпати не лише з новими порядками, а й зі страхом. У 1940 році його родину депортували до Сибіру, в Красноярський край. Це була типова доля для тисяч українських сімей — нічні обшуки, вагони, невідомість.

Але Дмитра серед них не було.

Його врятувала випадковість — у той момент він був поза домом. І саме ця випадковість стала точкою неповернення. Він уже не міг просто жити, знаючи, що сталося з його родиною.

Він обрав боротьбу.

Спочатку — проти радянської влади. Він організовує невеликий загін, проводить диверсійні акції, діє обережно, але рішуче. Та війна швидко змінює обставини: на зміну одній окупації приходить інша.

Німецька.

І тут Білінчук не змінює позиції. Для нього ворог — це будь-яка влада, яка приходить на його землю не по праву.

У 1942 році в рідних Ільцях стається подія, яка робить його мішенню для окупантів: під час сутички він застрелює коменданта поліції. Відтоді його шукають. Його вистежують. Його знаходять.

Гестапо арештовує його.

Здавалось би, кінець.

Але ні.

Дорогою до Коломиї відбувається те, що більше нагадує сцену з кіно: побратими влаштовують засідку і відбивають його з рук німців. Це був не просто порятунок — це був сигнал: він не сам.

У 1943 році Дмитро вступає до ОУН. Проходить військовий вишкіл у старшинській школі УПА «Олені» — одному з ключових центрів підготовки командирів. Там формується не лише боєць, а й лідер.

І вже невдовзі він стає таким.

Спершу — чотовим, а згодом, у 1944 році, очолює сотню імені Богдана Хмельницького в курені «Перемога». Його псевдо — «Хмара». Символічно: він з’являється зненацька, діє швидко і зникає, залишаючи після себе лише слід.

Після завершення активних бойових дій його боротьба не закінчується — вона змінює форму.

З 1946 року він працює у Службі безпеки ОУН на Косівщині. Це вже не фронт, а підпілля: постійна небезпека, перевірка кожного слова, кожного кроку. Там, де ворог часто ближче, ніж здається.

У 1949 році він бере участь у ризикованому рейді до Румунії разом із відділом УПА. Два тижні переходів, конспірації, роботи серед населення. Це була спроба донести правду про українську боротьбу за межі Радянського Союзу.

Але найбільша небезпека чекала не в лісі і не в бою.

А серед своїх.

У 1952 році через зраду одного з підпільників Дмитро Білінчук потрапляє в полон. Для людей його рівня це означало лише одне — довгі допити, тиск, спроби зламати.

І кінець.

8 квітня 1953 року в Лук’янівській тюрмі в Києві його розстріляли разом із побратимами.

Йому було трохи за тридцять.

Він не залишив після себе книжок чи гучних заяв. Його ім’я не стало символом для мас. Але його життя — це концентрат тієї боротьби, яку вели тисячі невідомих.

Він пережив депортацію, уникав арештів, виривався з полону, воював проти двох режимів — і зрештою загинув через зраду.

Не зламавшись.

І, можливо, саме в цьому його головна сила.

Бо історію творять не лише ті, про кого пишуть підручники.

А й ті, хто мовчки тримався до кінця.

Він вижив у депортації, вирвався з рук гестапо, воював проти двох режимів — і загинув через зраду. Історія Дмитра Білінчука «Хмари».

Дмитро Білінчук народився у 1919 році в гуцульському селі Ільці — серед гір, де життя було простим, але гідним. Велика родина, праця, традиції — усе це формувало характер, який згодом витримає значно більше, ніж звичайне сільське життя.

Йому було трохи за двадцять, коли радянська влада прийшла в Карпати не лише з новими порядками, а й зі страхом. У 1940 році його родину депортували до Сибіру, в Красноярський край. Це була типова доля для тисяч українських сімей — нічні обшуки, вагони, невідомість.

Але Дмитра серед них не було.

Його врятувала випадковість — у той момент він був поза домом. І саме ця випадковість стала точкою неповернення. Він уже не міг просто жити, знаючи, що сталося з його родиною.

Він обрав боротьбу.

Спочатку — проти радянської влади. Він організовує невеликий загін, проводить диверсійні акції, діє обережно, але рішуче. Та війна швидко змінює обставини: на зміну одній окупації приходить інша.

Німецька.

І тут Білінчук не змінює позиції. Для нього ворог — це будь-яка влада, яка приходить на його землю не по праву.

У 1942 році в рідних Ільцях стається подія, яка робить його мішенню для окупантів: під час сутички він застрелює коменданта поліції. Відтоді його шукають. Його вистежують. Його знаходять.

Гестапо арештовує його.

Здавалось би, кінець.

Але ні.

Дорогою до Коломиї відбувається те, що більше нагадує сцену з кіно: побратими влаштовують засідку і відбивають його з рук німців. Це був не просто порятунок — це був сигнал: він не сам.

У 1943 році Дмитро вступає до ОУН. Проходить військовий вишкіл у старшинській школі УПА «Олені» — одному з ключових центрів підготовки командирів. Там формується не лише боєць, а й лідер.

І вже невдовзі він стає таким.

Спершу — чотовим, а згодом, у 1944 році, очолює сотню імені Богдана Хмельницького в курені «Перемога». Його псевдо — «Хмара». Символічно: він з’являється зненацька, діє швидко і зникає, залишаючи після себе лише слід.

Після завершення активних бойових дій його боротьба не закінчується — вона змінює форму.

З 1946 року він працює у Службі безпеки ОУН на Косівщині. Це вже не фронт, а підпілля: постійна небезпека, перевірка кожного слова, кожного кроку. Там, де ворог часто ближче, ніж здається.

У 1949 році він бере участь у ризикованому рейді до Румунії разом із відділом УПА. Два тижні переходів, конспірації, роботи серед населення. Це була спроба донести правду про українську боротьбу за межі Радянського Союзу.

Але найбільша небезпека чекала не в лісі і не в бою.

А серед своїх.

У 1952 році через зраду одного з підпільників Дмитро Білінчук потрапляє в полон. Для людей його рівня це означало лише одне — довгі допити, тиск, спроби зламати.

І кінець.

8 квітня 1953 року в Лук’янівській тюрмі в Києві його розстріляли разом із побратимами.

Йому було трохи за тридцять.

Він не залишив після себе книжок чи гучних заяв. Його ім’я не стало символом для мас. Але його життя — це концентрат тієї боротьби, яку вели тисячі невідомих.

Він пережив депортацію, уникав арештів, виривався з полону, воював проти двох режимів — і зрештою загинув через зраду.

Не зламавшись.

І, можливо, саме в цьому його головна сила.

Бо історію творять не лише ті, про кого пишуть підручники.

А й ті, хто мовчки тримався до кінця.

Кулеметник «Борода» вижив після 10 днів під завалами.

Боєць Микола 3-го механізованого батальйону 24-ї ОМБР імені короля Данила ліквідував окупантів, а після удару опинився під завалами у Часовому Яру, — повідомили у бригаді.

Захисник тримав передову позицію, відбивав штурми та вів стрілецькі бої. Після одного з ударів його затиснуло бетонними плитами у підвалі — зі зламаними рукою і ногою.

❗️ Операція з порятунку тривала 10 днів. Увесь цей час побратими під ворожим вогнем вручну розбирали завали зруйнованої будівлі.

«Всі говорили, що це нереально. Що таке буває тільки в кіно», — розповідає Микола.

❤️‍Зараз військовий проходить реабілітацію, але після лікування планує повернутися у стрій. За героїзм і відвагу його нагородили орденом «За мужність» III ступеня.

Як легенда МЮ заробляє £1 млн на місяць після кар’єри

Футбольний експерт Гарі Невілл заробляє на своїй подкаст-імперії близько £1 млн на місяць – на рівні доходів АПЛ.

Його компанія Buzz 16 Productions за минулий рік отримала £11,6 млн виручки. Основний проєкт – YouTube-канал The Overlap, де Невілл разом із Роєм Кіном, Іаном Райтом та Джеймі Каррагером спілкується із зірками футболу.

Компанія виплатила £4,6 млн зарплат, а валовий прибуток склав близько £2,17 млн. Сам Невілл також отримав дивіденди понад £3 млн.

У січні він продав контрольний пакет The Overlap компанії Global. Проєкт, у якому вже з’являлися Вейн Руні та Стівен Джеррард, планує розширювати контент.

🎙 «Ми просто хотіли створити те, що сподобається людям», – зазначив Невілл.
#World_Football #футбол_football #brovarysport @brovarysport
ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

Кінокомпанія A24 випустила трейлер фільму The Backrooms за мотивами популярної кріпіпасти. Режисером став 20-річний YouTube-креатор Кейн Парсонс, відомий як Kane Pixels. Головні ролі у стрічці виконали Чиветел Еджіофор та Ренате Реінсве. Сюжет засновано на інтернет-феномені про порожні офісні будівлі та лімінальні простори. https://channeltech.space/media/the-backrooms-a24-movie-trailer/

День кінолога України

2 квітня в Україні відзначають професійне свято кінологів – людей з великим серцем і сильним характером, які присвятили своє життя благородній справі кінології – науці про дресирування та поводження з собаками. День кінолога України – не лише вшанування кінологів, а й данина поваги їхнім чотирилапим партнерам, які вірно служать по всій країні на різних посадах.

Кінологія, що походить від грецьких слів “кінос” (собака) і “логос” (наука), – це вивчення і практика поведінки та дресирування собак. Кінолог – це не просто той, хто тренує собак, це фахівець з фізіології, психології та педагогіки тварин, який розуміє нюанси характеру кожної породи. Відносини між собакою та кінологом будуються на повній довірі та довічній любові, підкреслюючи, що собака визнає лише одного “господаря”.

☕️ Доброго ранку, підписники!

Сьогодні — 2 квітня, і цей день поєднує професійні свята, важливі соціальні теми та трохи про книги. Відзначаємо такі дати

День кінолога в Україні — професійне свято фахівців, які працюють із службовими собаками у поліції, армії та рятувальних службах.

Всесвітній день поширення інформації про аутизм — запроваджений ООН у 2007 році, щоб підвищити обізнаність про аутизм і підтримати людей із цим станом.

Міжнародний день дитячої книги — відзначається у день народження Ганса Крістіана Андерсена (1805). Свято започатковане у 1967 році для популяризації читання серед дітей.

Міжнародний день обслуговування доріг — привертає увагу до важливості якісної інфраструктури та роботи дорожніх служб.

Міжнародний день перевірки фактів — з’явився з ініціативи Міжнародної мережі фактчекерів, щоб нагадати про важливість перевірки інформації у світі фейків.
#Новини_звідусіль #Новини_news #world_news #interesting_news @interesting_news @news @world_news #news #news_from_around_the_world