Розслабтеся під заспокійливі звуки дощу.

Denon DP-500BT за $899 отримав дизайн у стилі флагманської моделі DP-3000NE. Програвач підтримує Bluetooth із кодеками aptX HD та Adaptive для якісного бездротового звуку. Напівавтоматична система автоматично піднімає тонарм у кінці платівки. Вбудований фонокоректор можна відключити для використання з зовнішнім обладнанням. https://channeltech.space/devices/denon-dp-500bt-turntable-bluetooth-...

Послухайте звуки ударів Ріко Верховена по лапах

Легенда GLORY готується влаштувати сенсацію та зустрітися з Олександром Усиком у Пірамід Гізи.

Бій Усик – Верховен пройде 23 травня

Розслабтеся під звук водоспаду.

ВЕСНЯНЕ ПРИБИРАННЯ
Щовесни трапляється одна й та сама річ.
Берусь за граблі урочисто, ніби це не граблі, а якийсь філософський інструмент. Починаю тягнути листя в купу. Воно не дуже слухається — мабуть, теж не хоче змін у житті.
Поки працюю, думаю: дивна штука цей двір. Восени він був чистий. Я його прибирав. Старався. Склав листя, підрівняв.
І що?
Пройшла зима — і знову безлад.
Наче життя. Тільки наведеш порядок — дивишся, а вже новини, події, тривоги, рахунки,… і знову треба все якось розгрібати.
Я тягну чергову купу листя і думаю, що граблі — це, по суті, дуже чесний символ життя. Ти ними тягнеш щось до купи, а воно розлазиться назад. І так без кінця.
З відчиненого вікна веранди тихо працює старий радіоприймач. Він бурмоче новини таким рівним голосом, ніби нічого особливого у світі не відбувається. Час від часу я ловлю окремі слова: переговори… ситуація… рішення… експерти…
Радіо говорить, а я тягну граблі по землі.
І звук грабель чомусь здається значно переконливішим.
Поруч вітер піднімає сухий папірець. Він летить по двору з таким виглядом, ніби це його територія, а я тут випадково з'явився.
— Лети, — кажу я йому. — У тебе, бачу, плани.
У наш час узагалі дивно будувати плани. Світ так швидко міняється, що іноді єдине стабільне — це мій двір навесні.
Я згрібаю гілки в купу. Купа росте, як державний бюджет, але без надії на користь.
І тут з'являється сусід. Він стоїть біля паркану, дивиться на мою діяльність і каже:
— Весна.
— Весна, — відповідаю.
Ми мовчимо хвилину, ніби два філософи на конференції.
— Знову все прибираєш? — питає він.
— А що робити, — кажу. — Якщо не прибирати, воно саме не зникне.
І тут я ловлю себе на думці: це ж правило не тільки для двору.
Якби всі проблеми світу можна було розгребти граблями, життя стало б значно простішим. Вийшов би вранці, підмів трохи, відкинув пару новин, згріб тривоги в купу, спалив — і готово.
Але, на жаль, реальність працює трохи складніше.
Я продовжую прибирати. Потроху двір починає виглядати як двір, а не як місце падіння метеорита.
І знаєте що цікаво?
Разом зі сміттям ніби прибираються й думки.
Голова стає тихішою. Рух грабель має якийсь медитативний ефект. Навіть новини з радіо, що долинають із веранди, у цей момент здаються трохи менш гучними.
У цей момент відчиняються двері дому, і на ґанок виходить дружина. Вона тримає в руках чашку.
— Перерва, філософе, — каже вона.
І виносить мені чай з лимоном.
Я беру чашку, сідаю на лавку біля стіни й дивлюся на двір, який щойно воював з моїми граблями. Пара від чаю піднімається в прохолодне весняне повітря, ніби теж має свої плани.
А я сиджу з чаєм і думаю про свої.
Про літо. Що треба щось посадити. Може, помідори. Може, яблуню. Думаю, що треба трохи підремонтувати паркан. І взагалі — жити якось далі.
Я роблю ковток чаю і раптом розумію: мабуть, майбутнє завжди починається ось із таких моментів. Не з великих заяв і програм, а з чашки теплого чаю на подвір’ї і думки: «Ну що ж, спробуємо ще раз».
Зрештою я стою посеред чистого двору і дивлюся на результат. Не ідеально. Десь ще лежить листя. Десь гілка. Але загалом порядок.
Життя зараз, звісно, складне. Світ нервовий. Новини такі, що краще б іноді їх складати в мішки, як листя.
Але якщо чесно — все тримається на тих самих дрібницях:
прибрати двір,
посадити щось у землю,
поговорити із сусідом через паркан,
випити чаю з лимоном на весняному повітрі,
і слухати, як із веранди тихо бурмоче радіо про великий світ.
Бо поки люди виходять навесні з граблями — світ ще не пропав.
Я ставлю граблі біля стіни, витираю руки і дивлюся на двір.
Він чистий.
Принаймні до першого сильного вітру.
Але, якщо чесно, мене це вже не лякає.
Бо тепер я знаю: наступної весни все повториться.
І граблі знову чекатимуть свого філософського часу.

НАВЧАЛЬНИЙ РІК ІЗ ВИБУХІВ ПОЧАВСЯ

Навчальний рік із вибухів почався…
Допоки нас вбиватиме орда?
А світ собі сидить, замаскувався,
Їх не болить уся наша біда.

Під вибухи збирались діти в школу…
І біль, і сльо́зи, і шкільне життя…
Луна молитва все біля престолу,
Й щоденно маєм з крові вишиття.

А світ мовчить… мовчить, не реагує –
Під обстрілом не їхні школярі,
Він сліз не бачить і плачу́ не чує,
Ракети не у нього у дворі́.

Навчальний рік… ворожії бляшанки,
І страх в очах тих пуп’янків малих,
І звуки канонади, й вражі танки…
Ще скільки бу́де бід у нас і лих?

Ще скільки світ мовчатиме свідомо?
Невже їм засліпило вже усім?
Чи може це усе їм невідомо?
То я про наше горе розповім!

Навчальний рік із вибухів почався,
Вбивали свято всім, хто вчитись йшов,
То ж кожному цей день запам’ятався –
В нім вибухи, шкільний дзвінок і кров.

02.09.2024р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024
ID: 1021422

#історія #факт
Коли у 1945 році радянські піонери подарували американському послу в москві дерев'яне панно з гербом США, дипломати розчулилися. Вони повісили цей символ дружби у власному кабінеті, де він спокійно збирав секрети протягом семи років. Це була геніальна музична диверсія Льва Термена — людини, яка винайшла перший у світі електронний інструмент, терменвокс, а потім перетворила його принципи на ідеальну зброю шпигунства.

Пристрій під назвою Лев (або Ендова) був справжнім технологічним викликом свого часу. Уявіть собі: всередині герба не було жодних батарейок, дротів чи ламп. Це був пасивний резонатор, що оживав лише тоді, коли з будинку навпроти на нього спрямовували потужне радіовипромінювання. Голос посла змушував тонку мембрану всередині герба вібрувати, модулюючи відбитий сигнал. Фактично, кабінет посла став частиною гігантського музичного інструменту, де кожне слово було нотою, що летіла прямо до вух чекістів.

Поки в росії намагалися загнати фізику в рамки ідеології, сам Термен балансував між образом геніального композитора та в'язня шарашки. Його терменвокс, на якому грають рухом рук у повітрі, змінив саундтреки Голлівуду, подарувавши нам те саме потойбічне виття інопланетян та привидів. Але за іронією долі, та сама технологія ємнісного поля, що дозволяла створювати космічну музику, стала фундаментом для невидимого стеження.

Ця історія — чудовий приклад того, як звук перестає бути мистецтвом і стає інструментом контролю. Ми звикли вважати музику безпечною територією, але у світі Термена кожна вібрація повітря могла коштувати кар'єри або життя. Технологічний прогрес тут виступив не як визволитель, а як витончений маніпулятор, що навчився чути тишу там, де її не мало бути .

#історія #речі
Арфа: Ангельський хребет та 47 відтінків елегантності
Якщо ви вважаєте, що найскладніша річ у світі — це зібрати меблі з IKEA за інструкцією, ви просто ніколи не налаштовували арфу. Цей інструмент — справжній аристократ, чий родовід сягає часів, коли люди ще полювали на мамонтів, а не на знижки в супермаркетах.

Від зброї до музики

Все почалося з банального вбивства. Ну, майже. Первісний мисливець пустив стрілу і зауважив, що тятива його лука видає приємне «дзинь». Замість того, щоб просто піти за вечерею, цей ранній естет вирішив натягнути на раму кілька жилок різної довжини. Так народилася арфа. У Давньому Єгипті цей інструмент був настільки популярним, що його зображували на гробницях — фараони хотіли бути впевненими, що в потойбіччі їх розважатимуть не гірше, ніж за життя.

Ірландська впертість та національна гордість

Арфа — чи не єдиний інструмент, що примудрився стати державним символом. Для ірландців вона — не просто джерело звуку, а маніфест. Коли британці намагалися заборонити ірландську культуру, вони буквально нищили арфи та переслідували музикантів. Не допомогло. Тепер арфа прикрашає і монети євро, і етикетки відомого темного пива. Іронічно, чи не так?

Педальний драйв: Секрет віртуозності

До XVIII століття арфа була трохи... обмеженою. Вона могла грати лише в одній тональності. Хочете змінити ноту? Перетягуйте струну пальцями посеред виступу. Але потім з'явилися педалі. Сучасна концертна арфа має сім педалей, кожна з яких має три позиції. Артист за інструментом працює ногами не менше, ніж професійний гонщик «Формули-1», одночасно зберігаючи вираз обличчя людини, що щойно побачила райські ворота.

Критичний погляд на німб

Міф про ангелів: Популярна культура переконала нас, що кожен порядний ангел на хмаринці зобов’язаний тримати арфу.
Критичний коментар: Насправді це середньовічний піар-хід. У Біблії згадується «кіннор» — давній струнний інструмент, що за формою ближчий до ліри. Але середньовічні перекладачі та художники вирішили, що ліра — це занадто антично, а от арфа — це статусно. Так і закріпився цей небесний дрес-код.

Сучасний акорд

Сьогодні арфа — це 47 струн, близько двохсот деталей і вартість як у непоганого кросовера. Вона вимагає від музиканта терпіння святого та мозолів на пальцях, які б зацінили рок-гітаристи. Але коли лунає перший акорд, стає зрозуміло: цей «музичний лук» стріляє точно в серце, і промахів у нього не буває.

#історія #речі
🕯 Анемометр: Як людство навчилося міряти ефірну примху 🕯
Давньогрецькі стартапи та забудькуватість віків.
Все почалося, як це часто буває в історії науки, у Давній Греції. Близько 50 року до н.е. такий собі Андронік із Кірра побудував у Афінах «Вежу вітрів». Це була восьмикутна споруда, прикрашена зображеннями богів вітрів (Борея, Зефіра та компанії), а на верхівці красувався флюгер-тритон. Він показував напрямок, але не силу. Щодо вимірювання швидкості, то античні джерела туманно натякають на якісь спроби, але конкретних креслень не залишили. Потім настало Середньовіччя, і всім стало трохи не до вітру — головне було, щоб млин крутився.

Леонардо да Вінчі та мистецтво підвішування дощечки

Справжній ренесанс ідеї стався у XV столітті. Наш всюдисущий геній, Леонардо да Вінчі, між малюванням посмішки Мона Лізи та проектуванням танків, вигадав перший задокументований анемометр. Його конструкція була геніально простою: підвішена рухома дощечка. Чим сильніший вітер, тим сильніше вона відхилялася від вертикалі. Леонардо навіть придумав шкалу для цього пристрою. Це було мило, працювало, але... не дуже точно на сильних поривах.

Леон Баттіста Альберті: Архітектор вітру

Паралельно з Леонардо, або трохи раніше, над цією проблемою мізкував інший гуманіст — Леон Баттіста Альберті. Він запропонував схожу конструкцію, але зробив акцент на тому, що це прилад для архітекторів, аби вони розуміли, чи не здує їхню чергову базиліку. Можна сказати, Альберті стояв біля витоків будівельної аеродинаміки.

Доктор Робінсон і революція чашок

Наступні кілька століть вчені розважалися тим, що вдосконалювали дощечку Альберті-да Вінчі. Але справжній прорив здійснив у 1846 році ірландський астроном Джон Томас Ромні Робінсон. Він, мабуть, втомився від того, що дощечка плескає на вітрі, і придумав... чашки! Його анемометр складався з чотирьох напівсферичних чашок, закріплених на горизонтальних спицях, що оберталися на вертикальній осі. Вітер дув у чашки, конструкція крутилася, а спеціальний механізм рахував оберти. Це було революційно. Чому? Бо, на відміну від дощечки, чашковий анемометр реагував на вітер з будь-якого напрямку однаково. Це був золотий стандарт метеорології на наступне століття.

Сьогодення: Ультразвук і лазери

Сьогодні чашкові анемометри все ще живі (особливо на дахах заміських будинків), але професіонали перейшли на вищий рівень. Ультразвукові анемометри вимірюють час, за який звук проходить між датчиками — вітер прискорює або сповільнює звук. А лазерні анемометри (лідари) взагалі стріляють променями в небо, щоб виміряти швидкість руху мікроскопічних частинок у повітрі. Це вже космос, панове.

🌬 Епілог

Тож, коли ви наступний раз побачите на прогноз погоди цифру «7 м/с», згадайте цю довгу еволюцію. Від мармурової вежі в Афінах і дощечки Леонардо — до ультразвукових датчиків. Людство пройшло довгий шлях, щоб навчитися вимірювати те, що неможливо помацати, але що так легко може зірвати з вас капелюх.

Rode випустила Rodecaster Video Core — спрощену версію відеомікшера без фізичних кнопок. Пристрій підтримує до 4 відеоджерел через HDMI та USB-C, а також мережеві камери. Додано функцію автоперемикання камер на основі звуку та бездротове підключення iPhone. https://channeltech.space/gadgets/rode-rodecaster-video-core-release-...