ОКРАЄЦЬ ХЛІБА РЯТУВАВ ЖИТТЯ Стою́ в молитві з свічкою в руках, Лежить окраєць хліба на тарілці… Страшні роки́, голодна смерть і страх, Голодомор, де гинули вкраїнці. Запалена свіча палахкотить, Про ті страшні роки́ нам нагадала, Вмирали люди, їм хотілось жить, Та смерть усіх косила, забирала. Окраєць хліба рятував життя, Бажання жити, мов свіча палало, Пух з голоду дорослий і дитя, Немов снопі́в, усюди тіл лежало. Окраєць хліба мали не усі, І висівкам раділи, і зернині, Вбивали за колосся у руці… Не дали крихти з’їсти і дитині. Хотілось жити, та вони лягли… Лягли вони і більше не підня́лись, Голодну смерть здолати не змогли… Голодними з життям тоді прощались. Тепер свіча за них палахкотить, Окраєць хліба… Серце біль стискає… Не дай Госпо́дь, щоб нам це пережить! Хай голоду ніхто із нас не знає. 23.11.2024 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024 ID: 1027159

ОКРАЄЦЬ ХЛІБА І СВІЧА Окраєць хліба і свіча… Страшні роки, які минули, Вмирав дорослий й дитинча… Голодна смерть… Вони заснули. Окраєць хліба і свіча… В той час думками поринаєм, Де всіх голодна смерть стріча… Про ті роки ми пам’ятаєм. Окраєць хліба і свіча… Це – наш обов’язок робити… Не забувать дівча й хлопча, Які хотіли дуже жити. Окраєць хліба і свіча Щораз нагадують про лихо, В людей не бу́ло калача, Їх смерть усіх косила тихо. Окраєць хліба і свіча Страшні роки символізують, Голодну смерть і сівача, Що морять голодом й катують. Окраєць хліба і свіча… Голодомор років тридцятих, Де смерть косила, як з плеча, Про це не маєм забувати. 18.11.2024 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024 ID: 1026818

ГОЛОДОМОРУ ЩОБ НЕ ЗНАЛИ В нас гинуть люди, в нас війна, Яка уже роки триває, І хліб наш палить сатана, Вивозить інший, викрадає. То справжній це є геноцид. Не дай, Господь, голодомору! Ця зграя нелюдів і гнид Ввірвалась в нашую комору. В коморі збіжжя золоте… Без хліба хоче нас лишити, Сяга потвора на святе, А нам без хліба не прожити. Благаєм Бога, щоб вберіг, Голодомору щоб не знали, Щоб ворог це зроби́ть не зміг, Щоб нас без хліба не зостали. Голодного не знать життя, Не пухнуть з голоду й вмирати, Дорослий хліб, щоб їв й дитя, Нам голоду щоб не зазнати. Нам страшно думать про таке, Женем думки́ про смерть голодну, Тепер життя страшне й тяжке, Нам палять землю хлібородну. Вбива нас клятая орда І замість хліба міни сіє. В нас чорні дні, страшна біда, А з цього ворог лиш радіє. 17.11.2024 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024

ГОЛОДОМОР Голодомор...голодні муки, жах, Голодна смерть, бажання жити… жити... Всі вікна у запалених свічках, Обов'язком є свічку запалити. Голодомор...і смерть же не одна, І стогін, й плач, й зубів там скреготіння. Так голодом людей вбив сатана... Голодна смерть і муки, і терпіння. Голодомор...багато літ пройшло, Та шану по сьогодні віддаємо. Прокляття це людей наших знайшло, За них в молитві з свічкою стаємо. Голодомор...в минулому давно, Та біль в серцях за це у нас по нині. Ми свічку запалім й поставмо на вікно, Розповідаймо це й малій дитині. Голодомор...мороз аж до кісток. Щоб більше він ніко́ли не вернувся, Щоб більш ніхто не зважився на цей крок, Цей день аби ніко́му не забувся. 23.11.2019 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2019

ГОЛОДНА СМЕРТЬ Пройшли роки, та цьо́го не забути, Голодна смерть косила всіх підряд, Та важко і сьогодні це збагнути, Що був страшний голодний тілопа́д. Хотіли їсти – хліб їм тільки снився, Та й висівки не в кожного були́, І кожен з них до Господа молився, Щоб висівок хоч жменьку їм дали́. Кропи́ву їли, навіть і поло́ву, Бо жить хотілось кожному із них, Не дай Госпо́дь, щоб повторилось знову! Вкраїна знала вдо́сталь бід і лих. Голодомор…Страшні роки́ тридцяті, І нищення вкраїнців вочевидь, Знущались над людьми убивці кляті… Чи покарав Госпо́дь убивців-гнид? Ті жертви не хотіли помирати, Хотіли вижить – голод їх убив, Із поля колос не дали́ підняти. Якби не так, то кожен з них би жив. Вмирали люди, падали, як сно́пи, Голодна смерть в обійми їх брала́, Із тіл встелялись на землиці тро́пи, Лиха ця смерть мільйони забрала́. Голодна смерть… Яке страшнеє лихо, Яке жахіття довело́сь зазнать… Був плач дітей, а далі – тихо-тихо… Судилося від голоду вмирать. Страхіття те, щоб знов не повторилось, Всевишній щоб від цьо́го нас вберіг, Щоб смерть голодна в очі не дивилась, Щоб чорний день тоді кінця добіг. 27.11.2021 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2021 ID: 1060955

НЕВЖЕ? Невже не хоче нарід краще жити? Чи хоче жити в рабстві і ярмі? Як можна Україну не любити? Чи хочеться впритул стоять стіні? Як можна буть сліпими і глухими? Невже народжені рабсилою лиш буть? Невже керуються думками лиш чужими Й сітки густі самі собі плетуть? Невже рабам відкриті всі простори? Невже раби – це краще , що лиш є? Чи ж бо не чули про голодомори? Чи рабам сонце краще ж бо встає? Невже нема свідомості і тями? Невже не хочеться народу процвітать? Чом не стають за Україну же борцями, А й дають змогу її знищить й розтоптать? 24.07.2019 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2019

ГОЛОДОМОРУ ЩОБ НЕ ЗНАЛИ В нас гинуть люди, в нас війна, Яка уже роки триває, І хліб наш палить сатана, Вивозить інший, викрадає. То справжній це є геноцид. Не дай, Господь, голодомору! Ця зграя нелюдів і гнид Ввірвалась в нашую комору. В коморі збіжжя золоте… Без хліба хоче нас лишити, Сяга потвора на святе, А нам без хліба не прожити. Благаєм Бога, щоб вберіг, Голодомору щоб не знали, Щоб ворог це зроби́ть не зміг, Щоб нас без хліба не зостали. Голодного не знать життя, Не пухнуть з голоду й вмирати, Дорослий хліб, щоб їв й дитя, Нам голоду щоб не зазнати. Нам страшно думать про таке, Женем думки́ про смерть голодну, Тепер життя страшне й тяжке, Нам палять землю хлібородну. Вбива нас клятая орда І замість хліба міни сіє. В нас чорні дні, страшна біда, А з цього ворог лиш радіє. 17.11.2024 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024 ID: 1026824

#історія #постаті Тарас Гунчак: Професор, що зшивав розірвану пам'ять. Коли в радянській Україні історія нагадувала збірник казок про «вічну дружбу народів», на іншому боці океану, в Університеті Ратгерса (Нью-Джерсі), працювала людина, яка методично повертала нам справжнє минуле. Тарас Гунчак, народжений 13 березня 1932 року на Тернопільщині, став одним із тих інтелектуальних «атлантів», на плечах яких трималася українська історична наука в еміграції. 🎓📚 Його шлях — це класична одіссея українця XX століття: від дитини, що пережила жахи Другої світової війни та табори для переміщених осіб у Німеччині, до професора престижного американського вишу. Гунчак не просто викладав історію; він робив її суб'єктною на світовій арені. Чому його праці є обов'язковими для розуміння України: Адвокат правди про Голодомор: У часи, коли на Заході багато хто волів не помічати трагедію 1932–1933 років, Гунчак збирав докази, публікував документи та виступав із лекціями, доводячи, що це був цілеспрямований геноцид. 🍞🥀 Дослідник визвольних змагань: Його роботи про Симона Петлюру та УПА розбивали радянські міфи про «бандитів», показуючи складну політичну шахівницю, на якій українці виборювали власну державу. Міст між континентами: Після відновлення незалежності України у 1991 році, Тарас Гунчак став «голосом інтеграції». Він допомагав налагоджувати зв'язки між західною та українською академічними спільнотами, передаючи досвід вільної науки молодим колегам у Києві та Львові. 🤝🇺🇸🇺🇦 Гунчак завжди наголошував: історія — це не попіл, а вогонь, який треба підтримувати. Його стиль — це поєднання залізної логіки західного науковця та глибокої емпатії до свого народу. Він навчив нас, що бути патріотом — означає насамперед знати правду, якою б гіркою чи складною вона не була.

#історія #постаті Євген Онацький: Дипломат, що кодував українську ідентичність. Якщо Микола Бажан був енциклопедистом у радянських кайданах, то Євген Онацький (нар. 13 березня 1897) став голосом вільної України в еміграції. Член Центральної Ради, провідний ідеолог ОУН та дипломат УНР, він присвятив життя тому, щоб світ перестав сприймати Україну як «південну провінцію імперії». 🌍📜 Онацький — це втілення українського інтелектуального аристократизму. Опинившись в Італії як представник УНР, він десятиліттями вів нерівну боротьбу на інформаційному фронті, намагаючись донести правду про Голодомор та українське питання до європейських еліт. Чому його внесок є фундаментом нашої культури: Українська мала енциклопедія: Це його головний життєвий подвиг. Самотужки, перебуваючи в Аргентині, він написав і видав восьмитомник, що став концентратом українських знань про світ, етнографію, філософію та історію. Це був «Вікіпедія-проєкт» однієї людини. 📚✍️ Дипломатичний хист: Онацький володів рідкісним талантом — він умів розмовляти з іноземцями їхньою мовою сенсів. Його праці італійською мовою про Україну досі є цінними джерелами для істориків дипломатії. Голос правди: Саме він одним із перших на міжнародній арені почав системно аналізувати методи російського імперіалізму, називаючи речі своїми іменами ще тоді, коли Захід намагався «замирити» диктаторів. 🗣️🚫 Життя Онацького — це маршрут Київ — Рим — Буенос-Айрес. Він помер на чужині, але залишив нам інструментарій для розуміння самих себе. Його тексти — це не просто сухі факти, це аргументи для нації, яка виборює своє право на існування. 🇦🇷🇺🇦 Сьогодні ми згадуємо Євгена Онацького як людину, яка довела: один у полі — воїн, якщо в його руках перо, а в серці — чітка візія державної незалежності.

#історія #події Кривавий фінал тирана: Похорон сталіна як останній акт державного терору. 9 березня 1953 року в москві відбулася подія, на яку мільйони в’язнів ГУЛАГу чекали як на визволення — похорон йосипа сталіна. Проте диктатор, який побудував свою владу на крові та страху, не пішов тихо. Навіть після смерті він зумів забрати з собою в могилу сотні (а за деякими підрахунками — тисячі) своїх підданих. ⚰️ 1. Культ особи у труні Смерть сталіна 5 березня викликала в СРСР суміш істеричного горя та прихованої надії. Пропаганда десятиліттями ліпила з нього «батька народів», тому новина про його кончину паралізувала країну. Тіло виставили в Колонному залі Будинку союзів. Організація прощання була настільки ж недолугою, наскільки й уся радянська логістика: до центру москви рушили мільйони людей, а шляхи перекрили вантажівками та військами, створивши смертельні пастки. ⛓️🏗️ 2. Трагедія на Трубній площі Найстрашніше відбулося саме в день похорону та напередодні. Величезний натовп, затиснутий у вузьких провулках біля Трубної площі, перетворився на некеровану стихію. Люди гинули від задухи, їх розчавлювали об стіни будинків та під колесами вантажівок. Радянська влада, вірна своїм традиціям приховування правди, ніколи не оприлюднила офіційної кількості жертв тієї тисняви. Скептичні оцінки істориків варіюються від декількох сотень до 2–3 тисяч загиблих. 🩸👣 3. Сусіди по Мавзолею та іронія долі Тіло сталіна було забальзамоване та покладене поруч із леніним. Проте «ідилія» тривала недовго. Вже у 1961 році, під час десталінізації, його потайки, вночі, винесли з Мавзолею і поховали біля Кремлівської стіни. Це був символічний кінець епохи, коли навіть мертвого тирана почали боятися менше, ніж живих реформаторів. 🏛️🌑 4. Реакція світу та України Поки в москві ридали, в українських селах та таборах Сибіру люди потайки хрестилися. Смерть сталіна означала кінець найбільш кривавого періоду репресій та Голодоморів. Для України це стало шансом на «відлигу», хоча система загалом залишилася ворожою. Цікаво, що навіть під час похорону тривала запекла боротьба за владу між Берією, Хрущовим та Маленковим — вони ділили спадок ще до того, як над труною закрили кришку. 🏹🛡️ Похорон сталіна — це наочна ілюстрація того, до чого призводить диктатура: до хаосу, безглуздих жертв та деградації суспільства, яке втрачає людську подобу в черзі до трупа свого мучителя. Поки сучасна росія намагається реабілітувати цей образ, ми пам'ятаємо справжню ціну «величі» — гори трупів і вщент зруйновані долі. 🕯️🚫