Частина 1
Сьогодні 4-та річниця окупації Бердянська.
Ці відео демонструють, як відбувалось захоплення міста російською армією. До першого з них додано аудіозапис звернення Z-пропагандистів до бердянців через радіостанцію «Азовська Хвиля».
Відчуйте атмосферу, в якому жило місто в ті дні і увесь цей час.

https://t.me/Ukraineaboveallelse

Частина 4
Сьогодні 4-та річниця окупації Бердянська.
Ці відео демонструють, як відбувалось захоплення міста російською армією. До першого з них додано аудіозапис звернення Z-пропагандистів до бердянців через радіостанцію «Азовська Хвиля».
Відчуйте атмосферу, в якому жило місто в ті дні і увесь цей час.

https://t.me/Ukraineaboveallelse

Частина 3
Сьогодні 4-та річниця окупації Бердянська.
Ці відео демонструють, як відбувалось захоплення міста російською армією. До першого з них додано аудіозапис звернення Z-пропагандистів до бердянців через радіостанцію «Азовська Хвиля».
Відчуйте атмосферу, в якому жило місто в ті дні і увесь цей час.

https://t.me/Ukraineaboveallelse

Частина 2
Сьогодні 4-та річниця окупації Бердянська.
Ці відео демонструють, як відбувалось захоплення міста російською армією. До першого з них додано аудіозапис звернення Z-пропагандистів до бердянців через радіостанцію «Азовська Хвиля».
Відчуйте атмосферу, в якому жило місто в ті дні і увесь цей час.

https://t.me/Ukraineaboveallelse

У столітті двадцятім, на його зорі, побачив-єм образ ясноі пані з Андерлехта, яка своєю подобою мала довге розпущене волосся, що спадало хвилями. Вбрання її було дивовижне, із високим коміром, що гордо обіймав шию, та рукавами-ліхтариками, котрі додавали пишності її вигляду.
Кажуть знаючі люди, що в сій подобизні мода земель бельгійських доби Ар Нуво — стилю химерного, де лінія кожна, мов стебло гнучке, в'ється.

🤦‍♂ «Якщо Франція та Британія передадуть Україні ядерну зброю, ми завдамо тактичного ядерного удару», – пригрозив Медведєв, посилаючись на нібито дані розвідки та заявивши про «право» рф на такий крок.
Схоже, чергова хвиля гучних і нічим не підкріплених заяв.

https://t.me/Ukraineaboveallelse

КОМА

Я довго був чужим у власній комі,
Ловив у звуках невідомий щебет,
Та голос втоми ріс десь біля неба
І тиснув серце шепіт вуст знайомих.

З хвальби я зводив свій єдиний гомін,
Ховав вагання десь в собі між ребер,
Та тріск гучний лунав, ламалась гребля
І я тоді хапав життя за комір.

Аж раптом тиша стала мов притулок,
Де хвиля страху втратила причину.
Збагнув тоді я: все несправжнім було.

На небі буде схвалено цей вчинок.
Бо світ живе насправді трохи тупо
І Бог не зробить попуск для людини.

Мирослав Манюк
23.02.2026
#петрарківський_сонет

Тобі ніхто нічого не винен...

це припинення очікувань.
Зрозумій, що тобі ніхто нічого не винен — і це стане початком твого розквіту.
Ніхто.
Нічого.
Не винен.
Так просто...

Відпустити міраж про те, який же ти важливий і значущий в очах тих, з ким ти стикаєшся.
Тебе не повинні любити, дарувати подарунки, і з тобою ніхто не повинен дружити і поводитися чесно і безкорисливо.
Тобі ніхто не повинен бути вірним тому, що ти вірний чомусь або комусь.
Ніхто не зобов'язаний заступатися за тебе і підставляти плече в скрутну хвилину.
Тобі ніхто не зобов'язаний співчувати і втішати.
Позичати гроші.
Слухати твої розповіді і сміятися з твоїх жартів.
Ніхто не зобов'язаний заповнювати твою порожнечу і невміння жити без постійних посилань на компанію кого-небудь.
Ніхто не повинен залишати тебе на роботі, тому що ти хороший працівник.
Ніхто не повинен піклуватися про тебе, і тим більше ніхто не зобов'язаний влаштовувати тобі щасливе і безбідне життя.
Ніхто не повинен відповідати тобі взаємністю.
Добром на добро.
Вдячністю.
Не повинен чинити так, як вчинив ти по відношенню до нього.
Ти зрозумів?
Ніхто. Нічого. Тобі. Не повинен.
Ніколи і ніде.
Чи робить це тебе черствим і закритим?
Розчарованим?

Ні. Ні. НІ.

Вдивіться в це...
Це невагомість прощення.
Це світло, що пробивається крізь хащі твого нещастя, вписаного кров'ю зобов'язань інших, в книгу боргових розписок душі...
«... і залиш нам гріхи наші, як і ми залишаємо боржникам нашим...»
Пам'ятаєш?
Відпусти те, чого немає в твоїх руках.
Припини прикидатися...
І звільнення від постійного коментування людей і подій стане початком твоєї трансформації...
А ти так хотів змінити своє життя...
Ти більше не чекаєш і не сподіваєшся на щось.
Все, що трапляється — трапляється, хлинувши величезним потоком вдячності крізь тебе...
Хвиля розуміння і тепла несе тебе...
Тепер ти вчишся цінувати дрібниці, які раніше пропускав...
Добре слово.
Пропозиція допомогти.
Посмішка...
Виявляється, вся справа була в тобі самому...
Бачиш, скільки доброти в світі, коли ти не глушиш все навколо динамітом свого «хочу» і «повинен»?
Всі люди добрі. Дозволь їм просто бути, без твоїх очікувань і оцінок, і все виявиться на своїх місцях.
Це дуже важливо у взаєминах.
«Якщо любиш — відпусти»…
Ось воно…
Це необхідна свобода, простір, в якому трапляється кохання.
Поважай вибір іншого.
Не намагайся передбачати і контролювати. Не подобається — йди, але не смій зазіхати на життя іншого.
Тобі ніхто нічого не винен.
Це перший крок.
І більше немає очікувань. Немає більше постійних спроб стримано радіти на тлі проблем з іншими.
Ти більше не існуєш всупереч.
Ти не воюєш і не б'єшся. Несправедливість зникла і залишилася вдячність за те, що є так незмірно багато і так невимовно прекрасно...
Легкість.
І простота.
Ти так багато скинув.
Все, що тиснуло тебе до землі постійним прорахунком того, що не сталося і минулого.
Тепер ти вільний.
Вільний слухати і бути спокійним і тихим.
Вільний просто бути.
Тобі ніхто нічого не винен.
І тобі нічого ні від кого не потрібно.
Живи.

/Дмитро Горелік/

РИТМ

У навушниках знову вмикаю я ритми,
Відтинаю від себе усе негативне.
Хай затягує місто в свої лабіринти,
Та у скронях моїх вже гарцюють мотиви.

За вікном розпливається натовп безликий,
Завмирають слова на холодних обличчях.
Слава Богу, не чую я шуму та криків,
Бо рятує мене мій усесвіт ритмічний.

І зненацька мелодія б'є по живому,
Підіймає у грудях натхнення чимало.
Не втекти вже мені від магніту гучного,
Бо без звуку мій день перетвориться в хаос.

Так тримає мене ця пульсація в русі,
Я живу, поки хвиля звучить по блютусу.

Мирослав Манюк
20.02.2026
#шекспірівський_сонет

Коли вік чотирнадцятий у повну силу ввійшов, мандруючи землями Литовськими, стрів я у Вільно образ дивний, що його місцеві Ніжністю нарекли. Постала переді мною жона, вбрана за новим звичаєм віку нашого: на плечах її — вуаль предовга, тонка та легка, що вказує на шляхетність високу. Сукня ж її багата, з хвилястими складками, що нині по всій Європі у велику моду входять, тіло облягаючи та гідність підкреслюючи.