НАРОДЖЕНА І ВТІЛЕНА ІДЕЯ Роки триває в нас страшна війна, Тривога за тривогою лунає, Продовжує вбивати сатана Й Марчук в нас галереї відкриває. Убивця Марчукові – не указ, Твори́ть його ніщо не зупиняє, Бо ПЕРЕМОГА це – дороговказ, Тому́ щоразу пленери збирає. Вони проходять тут, на цій землі́, Вони проходять в славній Україні, Де нищать все потвори москалі, Де соловей співає на калині. Тут кров'ю гаптувалася земля, Тут кров'ю вишивалися узори, Це все – страшні діяння москаля... Жахіття витворяли тут потвори. Але й в війну мистецтво має жить, Його не маєм права загубити, Навчилися усім ми дорожить, Навчилися всім серцем це любити. Тому́ сьогодні свято для усіх: Народжена і втілена ідея, Зробити це Марчук, звичайно, зміг – Ось ще одна картинна галерея. Розширення і розквіту красі, Картинами хай повниться щомиті, І щедрими хай будуть всі митці, Й любов’ю до мистецтва оповиті. 14.07.2025 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025 ID: 1043885

МОВА, ПІСНЯ Й УКРАЇНА ХАЙ ЖИВУТЬ Вишиванка і калина, Вишивана Україна, Колоситься всюди нива золота́, Срібні ро́си на покосах, Стрі́чки вплетені у ко́сах, Покоління українців підроста. Всюди стелиться барвінок, Гарна врода українок, І верба плакуча віти розпліта. Лебідь лине до лебідки В Україну хто́зна звідки, Наша пісня в піднебесся все зліта. Соловейки нам співають, Гуртуватися скликають, Лине мова українська у світах. Українська наша доля, І гетьма́нська сила й воля Карбувалися віками у книжках. Мальви, м’ята й біла хата, Пісня мами й слово тата, Чорнобривці обере́гом край воріт. І сади квітучі всюди, В Україні МИР хай бу́де! Хай не гине України кращий цвіт! Хай Вкраїна процвітає, Бог її оберігає, Хай простеляться усюди рушники, Хай нам за́вжди сонце світить, Хай ростуть щасливі діти І до щастя хай веду́ть усіх стежки́. Українці – гарні люди, Наче мак, по світу всюди, Та Вкраїну всі у серці бережуть, І традиції й обряди, Щоб не знать ніколи зради, МОВА, ПІСНЯ й УКРАЇНА ХАЙ ЖИВУТЬ! 19.05.2021 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2023 ID: 974506

ДЕ НЕБО ТОРКНУЛОСЯ ПОЛЯ ПШЕНИЦІ Де небо торкнулося поля пшениці, Там прапор Вкраїни ураз простягнувсь, А поряд вода у батьківській криниці, Й журавель у гнізді озирнувсь. Де небо торкнулося поля пшениці, Там рідна Вкраїна моя. Пшениця під сонцем давно колоситься. Красу цю всю видно здаля. Де небо торкнулося поля пшениці, Де жайвір нам пісню завів… Здавалось би – зовсім дрібниці, Та передать все , бракує аж слів. Де небо торкнулося поля пшениці, Ми бачим Вкраїну свою. Уявім із печі паляниці, І спів соловейка в гаю. Де небо торкнулося поля пшениці, Там прапор Вкраїни замайорів. Радіємо ми і радіють ще й птиці, Й колише цей прапор плеяда вітрів. 21.06.2019 р.

"Завжди усміхався і підтримував інших": загинув телеоператор ТСН, який пішов на фронт добровольцем Захищаючи Україну, загинув військовослужбовець Євгеній Соловей. Він багато років пропрацював оператором у команді ТСН. З початком повномасштабного вторгнення Євгеній добровольцем став на захист України у лавах Збройних сил, 27 березня він прийняв свій останній бій. #Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian #News_Ukraine #Новини #Новини_news #Ukrainian_news #герої_війни

#історія #факт «Листи до ненародженого сина»: Таємний біль Ганса Крістіана Андерсена. Світ знає його як доброго чарівника, чиї казки зігрівають серця мільйонів дітей. Проте за фасадом всесвітньої слави Ганса Крістіана Андерсена ховалася постать трагічна, глибоко самотня та сповнена нерозділеної пристрасті. Його життя було далеким від щасливого фіналу «Дюймовочки», нагадуючи радше долю «Русалоньки», яка віддала голос за можливість бути поруч із коханим, але так і залишилася непізнаною. 🕯️ Головним болем його життя стала Дженні Лінд — «шведський соловейко», оперна діва, чий голос підкорив Європу. Андерсен, людина нескладної зовнішності та хворобливої вразливості, був засліплений її сяйвом. Його щоденники тих часів — це сповідь людини, що балансує на межі екстазу та відчаю. Він писав їй листи, які більше скидалися на молитви, та присвячував казки, де вона завжди була недосяжним ідеалом. Проте для Дженні він назавжди залишився лише «дорогим братом». 📜 Маловідомим аспектом приватної біографії казкаря є його майже маніакальний страх бути похованим живцем та надмірна прискіпливість до власної зовнішності, що межувала з дисморфофобією. Кожного разу, лягаючи спати, він залишав на нічному столику записку: «Я тільки здаюся мертвим». Ця тривожність була наслідком глибокої внутрішньої незахищеності людини, яка створила цілі світи, але так і не змогла знайти свій дім у реальному. 🖋️ Найбільшою таємницею Андерсена були його розмови з «уявним сином». У хвилини крайньої меланхолії він писав довгі повчальні листи дитині, якої ніколи не мав. У цих рядках — нереалізована ніжність батька та розпач чоловіка, який розумів, що його рід закінчиться на ньому. Він детально описував хлопчикові пригоди, які вони могли б пережити разом, та давав поради, як вижити у світі, що буває занадто жорстоким до мрійників. 🗝️ Андерсен помер у повній самотності в будинку своїх друзів, тримаючи в руках лист від Дженні Лінд, написаний багато років тому. Він залишив по собі скриню з рукописами, де реальність перепліталася з вимислом так тісно, що навіть найдоскіпливіші біографи досі не можуть провести межу між його справжнім болем та літературною маскою. Великий казкар пішов у вічність, так і не зустрівши своєї «принцеси на горошині», залишивши нам лише відлуння своєї тихої, приватної трагедії. 🎭

#історія #постаті Микола Бажан: Інтелектуал у залізних обладунках системи. Якби в українській літературі XX століття існувала номінація за найскладнішу екзистенційну рівновагу, Микола Бажан (нар. 13 березня 1904) отримав би гран-прі. Поет-академік, філософ-енциклопедист і водночас державний діяч високого рангу, він зумів пронести іскру справжнього генія крізь жорна сталінського терору та радянської бюрократії. ✍️🛡️ Бажан починав як футурист і експресіоніст, учень Михайля Семенка. Його ранні поеми, такі як «Сліпці» або «Будівлі», — це неймовірний коктейль із барокової складності, готичної похмурості та залізного ритму. Він писав не про квіточки й соловейків, а про камінь, метал і драму людського духу, що розривається між минулим та майбутнім. Чому постать Бажана є ключовою для нашої пам'яті: Майстер перекладу: Завдяки йому українська мова зазвучала голосами Гете, Рільке, Мікеланджело та Шекспіра. Його переклад «Витязя в тигровій шкурі» Шота Руставелі вважається одним із найкращих у світі, за що він став почесним громадянином Тбілісі. 🌍 Енциклопедист: Саме Бажан був ініціатором і головним редактором «Української радянської енциклопедії». Це була спроба (місцями успішна, попри цензуру) систематизувати знання про Україну та світ українською мовою. Рятівник культури: Обіймаючи посаду заступника голови Ради міністрів УРСР, він часто використовував свій вплив, щоб витягувати колег-письменників із неласки влади та підтримувати розвиток українського кіно й мистецтва. 🎬 Бажан — це приклад того, як великий інтелект намагається вижити в умовах несвободи. Він був змушений писати оди вождям, але навіть у цих текстах відчувається рука майстра, що володіє словом як хірургічним скальпелем. Його поезія — це архітектура, зведена з літер, де кожен камінь на своєму місці. 🏛️ Микола Бажан залишив нам спадок людини, яка вірила: культура — це те, що робить народ непереможним, навіть коли на нього тисне прес тоталітаризму.

💔 Під час виконання бойового завдання загинула Марія Бігун, військовослужбовиця 241-ї бригади ТрО. Про це написав її партнер Сергій Соловей, який служив із нею. Сергій написав, що Марійка була маленька на зріст, але з величезним серцем. Вона вміла любити так, що цієї любові вистачало на всіх. А ще була дуже сильною, долала по 10 кілометрів, форсуючи річку, несучи в руках каністри і дрони, завжди була вмотивована і просто спокійно робила свою справу. "А ще вона була дуже Смілива, з великої літери, вона йшла туди куди не кожен би пішов, хотіла бути на рівні з усіма, але завжди була на дві голови вище, хотіла всім довести що маленька дівчинка здатна на все, так воно і було", - написав Сергій. #Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian #News_Ukraine #Новини #Новини_news #Ukrainian_news #жертви_війни

#поезія ‎А У КОХАННЯ ТВОЇ ОЧІ. ‎А у кохання твої очі. ‎Мов дві перлиночки горять. ‎У них я потонути хочу ‎Під літній дивний зорепад. ‎ ‎У них ромашок біле поле, ‎Васильки з м'ятою злились. ‎- Я дякую мінлива доле, ‎Що ми зустрілися колись. ‎ ‎А у кохання твої очі, ‎В яких якось я заблукав. ‎Я вибратись із них не хочу. ‎Там соловейко заспівав. ‎ ‎У хвилі жаги я пірнаю, ‎У вогнище мене несе, ‎Чи день, чи ніч? Я вже не знаю... ‎Та серденько моє трясе. ‎ ‎А у кохання твої очі. ‎Троянди квіткою цвітуть. ‎Я залишиться у них хочу. ‎Дощі там щастячка ідуть. ‎ ‎Туман там стеле пеленою, ‎Краплинки радості блищать. ‎- Я хочу буть завжди з тобою... ‎У вічка милі заглядать. ‎ ‎Юрій Супрун. ‎

#історія #постаті «Буковинський Соловейко»: Як Сидір Воробкевич навчив Буковину співати українською 🎼 6 лютого 1836 року в Чернівцях народився чоловік, який став справжнім «культурним десантом» на землях Буковини. Сидір Воробкевич (відомий також під псевдонімом Данило Млака) був унікальним поєднанням: священик за фахом, композитор за покликанням і письменник за велінням серця. В часи, коли українське слово на західних теренах часто губилося між німецькою мовою та румунським впливом, він став тим, хто повернув йому велич. ✍️ Воробкевич був людиною неймовірної енергії. Він писав вірші, оповідання та драми українською, німецькою та румунською мовами, але серце завжди належало рідному краю. Його вважають одним із засновників буковинської літературної традиції. Саме він редагував першу українську газету на Буковині «Буковинська зоря», фактично закладаючи фундамент для того, щоб місцеве населення усвідомило себе українцями. 🏛️ Проте справжньою пристрастю Сидора була музика. Навчаючись у Віденській консерваторії, він не просто засвоював європейські канони, а шукав способи поєднати їх із народною мелодикою. Він написав понад 400 музичних творів: від хорів та пісень до літургій та оперет. Його пісня «Рідна мова» («Мово рідна, слово рідне...») стала справжнім національним гімном для багатьох поколінь українців, нагадуючи, що без мови немає народу. 🎤 Цікаво, що він був не лише теоретиком, а й практиком — викладав спів і музику в Чернівецькому університеті та вчительській семінарії. Серед його учнів було чимало тих, хто згодом став цвітом інтелігенції краю. Його поважали навіть опоненти за шляхетність і неймовірну працьовитість. Як зазначав Іван Франко, Воробкевич належав до тих «перших піонерів», що пробивали шлях для української культури в непростих умовах Австро-Угорщини. 🇦🇹🇺🇦 Сидір Воробкевич довів, що священича ряса не заважає бути світським просвітником, а музика може бути сильнішою за будь-які політичні лозунги. Він залишив по собі спадок, який і сьогодні звучить у хорах та літературних читаннях, нагадуючи нам про «золотий вік» буковинського відродження. 🌿

#історія #факт Листи до невидимої музи: Таємний роман Ганса Крістіана Андерсена та «шведського солов’я» У 1843 році Ганс Крістіан Андерсен, вже відомий казкар, вперше почув голос, який назавжди розбив його серце. На сцені виблискувала Дженні Лінд — «шведський соловей», оперна діва з голосом ангела та душею, що, як здавалося Андерсену, була такою ж чистою, як його власні мрії. Він був зачарований. Ця зустріч поклала початок одному з найдраматичніших і, водночас, найнещасливіших романів в історії літератури — роману без відповіді. 💔 Андерсен, чоловік сором’язливий, незграбний і наділений дитячою вразливістю, одразу ж закохався. Він писав їй щоденно, але це були не типові любовні листи, а скоріше ліричні монологи, сповнені обожнювання та самотності. Він супроводжував її в гастролях, як тінь, мріючи про близькість, яка ніколи не наставала. Для Дженні Лінд він був другом, братом, можливо, кумедним диваком, але не чоловіком її мрії. Вона цінувала його талант, але її серце залишилося неприступним. 🎶 Відмова Дженні була м’якою, але безповоротною. Вона називала його «братом» і «дорогим другом», але ніколи не відповідала на його почуття взаємністю. Їхній «роман» відбувався переважно у свідомості Андерсена, перетворюючись на джерело як невимовного болю, так і творчого натхнення. Саме після зустрічі з Лінд, коли казкар пережив гіркоту нерозділеного кохання, з-під його пера вийшли «Снігова королева», «Соловей» та «Русалонька». Їхні героїні — сильні, прекрасні жінки, які віддають все заради любові, але залишаються незрозумілими та самотніми, — стали відображенням самої Дженні та страждань Андерсена. 📝 Казкар так ніколи й не одружився, зберігши в душі ідеал своєї «невидимої музи». Листи до Дженні Лінд, що зберігалися в його архіві, були свідченням глибокої, хоча й безмовної, пристрасті. Його приватний біль перетворився на вічні казки, де світло і темрява, любов і самотність переплітаються, створюючи магію, що досі торкається мільйонів сердець. Ганс Крістіан Андерсен довів, що найсильніші історії народжуються не тільки з радості, а й з розбитого серця. 💔