#історія #факт Потрійне відлуння Г'ю Вільямса: парадокс протоки Менай 🌊 Морська аномалія чи воля долі? Історія мореплавства знає чимало трагедій, але жодна з них не може зрівнятися з містичним збігом, що стався в Уельсі, у вузькій та підступній протоці Менай. Це не міська легенда, а низка задокументованих випадків, зафіксованих у суднових реєстрах та тогочасній хроніці, де головним героєм виступає одне й те саме ім’я — Г'ю Вільямс. 🕰️ 1660 рік: Перший вцілілий 5 грудня 1660 року пасажирське судно, що перетинало протоку, потрапило в шторм і розбилося об скелі. Зі 81 пасажира та члена екіпажу врятувався лише один-єдиний чоловік. Коли його витягли на берег і запитали ім’я, він відповів: Г'ю Вільямс. На той час це сприйняли як щасливий випадок, і історія забулася на століття. 🕰️ 1767 рік: Жахливе повторення Рівно через 107 років, знову 5 грудня, у тій самій протоці сталася ідентична катастрофа. Невелике судно затонуло майже миттєво. На борту було 60 людей. Рятувальники, що прибули на місце трагедії, знайшли серед уламків лише одного живого чоловіка. Яким же був подив громади, коли з’ясувалося, що його звали... Г'ю Вільямс. 🕰️ 1820 рік: Математична неможливість Але справжній шок настав 5 грудня 1820 року. Історія повторилася втретє. Під час чергової трощі судна в протоці Менай загинули всі пасажири, окрім одного. Цим єдиним вцілілим знову виявився чоловік на ім’я Г'ю Вільямс. ⚓ Приватна таємниця одного імені Хоча Г'ю Вільямс — досить поширене ім’я в Уельсі, імовірність того, що в трьох ідентичних катастрофах, які сталися в той самий календарний день із різницею в десятиліття, виживе лише одна людина з однаковим іменем, дорівнює майже нулю. Ці люди не були родичами і навіть не знали про існування один одного (принаймні двоє перших). Г'ю Вільямс 1820 року став місцевою знаменитістю: його вважали людиною, яку «помітила доля». Для істориків цей випадок залишається одним із найдивніших прикладів того, як приватна доля окремої особи може стати частиною великого історичного парадоксу, що кидає виклик теорії ймовірності. 🛶

#історія #постаті Іван Труш: Аристократ духу та «поет сонця» в українському живописі. ​17 січня 1869 року народився чоловік, який навчив українське мистецтво не лише страждати, а й милуватися світлом. Іван Труш — постать, яка для нашого живопису важить не менше, ніж імпресіоністи для Франції. Він був першим, хто вивів українську картину з тісного селянського інтер’єру на безкраї простори, залиті сонцем. 🎨☀️ ​Труш був людиною не просто талановитою, а й надзвичайно освіченою та європейською за духом. Вихованець Краківської академії, він не задовольнився локальними темами. Його пензель однаково майстерно фіксував і величні скелі Криму, і спекотні вулиці Єгипту, і спокійну самотність італійського узбережжя. Проте серцем він завжди залишався в Галичині. Його серія «На самоті», де зображено одиноку сосну серед поля, стала маніфестом цілого покоління української інтелігенції — гордої, незламної, але часто незрозумілої власним народом. 🌲🌫️ ​Іронія долі Івана Труша полягала в тому, що він був справжнім «мисливцем за інтелектом». Його галерея портретів видатних сучасників — Івана Франка, Лесі Українки, Василя Стефаника — це не просто копії облич, а глибока психологічна деконструкція особистості. Він зумів зняти з них іконографічний глянець і показати живих людей, втомлених боротьбою, але сповнених внутрішньої сили. Кажуть, що Франко терпіти не міг позувати, але Трушу вдалося «впіймати» того Каменяра, якого ми знаємо сьогодні. ✍️👀 ​Критично оцінюючи спадщину митця, варто відзначити його колосальний внесок у створення українського арт-ринку. Труш був не лише художником, а й організатором перших професійних мистецьких об’єднань у Львові, редактором першого мистецького журналу та активним критиком. Він щиро вірив, що українська культура має бути частиною світового контексту, а не етнографічним заповідником. 🏛️📜 ​Труш прожив довге життя, зумівши зберегти гідність навіть за радянської окупації Львова, коли його намагалися змусити писати соцреалізм. Його вілла у Львові, збудована за його власним проєктом, залишається місцем сили, де стіни досі пам’ятають дискусії про долю нації. Іван Труш довів: щоб бути національним художником, не обов'язково малювати шаровари — достатньо відчути світло, яке падає на рідну землю, і передати його так, щоб воно зігріло наступні століття. 🌻🏡

Водоспад Трахоні або Лівадіті Це один з найвражаючих водоспадів Родопів, з яскравим ландшафтом і багатою рослинністю. Водоспад є найбільшим на Балканах за обсягом води. Він добре захований біля західного підніжжя гори Кула і знаходиться в важкодоступному, але прекрасному місці на висоті 890 метрів. Водоспад розташований на невеликій річці Мілопотамос на північ від села Лівадітіс. Падаючи з висоти близько 40 метрів, вода вертикально розривається об скелі, створюючи вигляд павутини. Вода водоспаду створила вражаючі проходи в скелі поруч з водоспадом, які виглядають як величезна рельєфна спіраль. А якщо піти за течією, то можна побачити багато рідкісних рослин і тварин. Джерело https://psahno.com/uk/places/vodopad-livaditi #греція #водоспадигреції #ксанти #драма #природа #водоспади #геологія #подорожі #краса

НЕСКОРЕНІ, НЕЗЛАМНІ І ЄДИНІ Неско́рені, незламні і єдині, Сміливо йдуть вони щодня у бій, І вірні за́вжди неньці-Україні, Бо хочуть МИРУ на землі́ святій. Таких немає більше в ці́лім світі, Вони – взірець для інших всіх країн, Вони усі – Вкраїни-неньки діти, Їм – шана, і подяка, і уклін. Сини і до́ньки неньки-України, Усі боронять землю від орди, Собою закривають рідні сті́ни, Бо ворог скрізь накоїв нам біди́. Це – Янголи безстрашні і безкрилі, Це – воїни і світла, і добра́, Та й мужні всі, а дух – міцніший скелі, Вони всі там, де пе́кло, а не гра. Вони всі там, де гаряче щомиті, І кожен каже: «Хто, якщо не я?», Не росами, а й кров’ю часто вмиті, І кров’ю напувається земля. Неско́рені, незламні і єдині, Їм мужності ніде́ не позича́ть, Із ними жити неньці-Україні, Із ними Україні розквітать. 06.12.2022 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів ID: 1054796

У листопаді 1845 року Шевченко працював у складі Археографічної комісії. Їздив по селах і містах і змальовував старовинні церкви, монастирі, незвичайні будівлі тощо. Погода видалася мокрою, вітряною і холодною. Дорогою із села В'юнище до Андрушіва поет змок до нитки. Весь день його морозило, і надвечір він повернувся до В'юнища зовсім хворим. Довелося злягти в чужій хаті. Хворіючи, поет написав своє посланіє «І мертвим, і живим, і ненарожденним…», «Минають дні, минають ночі» і ще кілька ліричних творів. Про хворобу Тараса Шевченка дізнався його щирий приятель, переяславський лікар Андрій Козачковський і негайно перевіз друга з В'юнища до себе у Переяслав. У хворого почалося двостороннє запалення легенів. У той час мало хто видужував від цієї хвороби. Це знав і лікар, знав і поет. Після 20 грудня Тарасу Григоровичу погіршало, становище його було майже безнадійним. Вірш «Як умру, то поховайте…» написано на Різдво — 25 грудня 1845 року. То був його заповіт. На щастя, міцний організм переміг хворобу, і через два тижні поет уже вирушив на Чернігівщину з тим же таки завданням Археографічної комісії. «Заповіт» — квінтесенція творчості Шевченка періоду «Трьох літ». У ньому сфокусовано провідні ідеї, мотиви й образи гнівної музи поета-борця. Увесь твір звучить як пристрасна промова до народу. Силу Шевченкового «Заповіту» одразу відчули охоронці самодержавства. Шеф жандармів і начальник третього відділу Олексій Орлов, переглядаючи рукописну збірку «Три літа», яка стала головною підставою звинувачення поета й заслання — аж на десять років, з люттю перекреслив текст «Заповіту», кваліфікувавши цей твір (та деякі інші) як рос. «в высшей степени дерзкого и возмутительного содержания». Останні дні поет провів в Петербурзі, де помер від хвороби серця та легенів. Тіло Шевченка довго везли з Петербурга до України. Провезли повінню Дніпром до Чернечої гори, де за рядками з його ж «Заповіту», друзі і поховали поета. Свинцеву труну котили тендітні дівочі руки, а над могилою поставили дубовий хрест. Письменник і публіцист Петро Ребро зробив припущення, що у своєму «Заповіті» Тарас Шевченко змальовує пейзаж неподалік від острова Хортиця й саме тут просить поховати його згодом. Окрім згадки про Дніпро, кручі (якими можна назвати скелі острова над річкою) наводиться, що у першій публікації твору в «Кобзарі» в рядках «Було видно, було чути, / Як реве ревучий» Ревучий зазначається з великої літери. Одну з таких назв мав Ненаситець — нині затоплений поріг на Дніпрі, що за переказами був чутний за 15-20 кілометрів. Теорію Петра Ребра підтримала письменниця Оксана Забужко. Про це вона розповіла в одному з випусків літературної програми «ЛітПроСвіт». #shorts #ТарасШевченко #якумрутопоховайте #Січеград #shorts #ТворчаСтудіяСічеград #АнтонЖадько #заповіт #боротьба #цитатиукраїнською #незламні https://youtube.com/shorts/D1vdNdTjLNY

День пам’яті священномученика Климента Римського День пам’яті священномученика Климента Римського вшановується 25 листопада (8 грудня). Святитель Климент обіймав посаду четвертого Папи Римського і проповідував християнське вчення народу. Він став сподвижником святого апостола Петра, але через релігійні погляди його відправили у заслання, на вапнякові копальні. Там священномученик Климент знайшов однодумців, які спільно з ним проповідували християнство. У легендах йдеться про те, що архієпископ власноруч вирубав храм у товщі могутньої вапнякової скелі. За наказом імператора його засудили до мученицької смерті – утоплення у морі. З того часу, за повір’ям, морські хвилі щоразу відступали, аби віряни могли вшанувати мощі праведника. Мощі священномученика Климента Римського знаходяться в Дальніх печерах Києво-Печерської Лаври.

Стародавній печерний комплекс Стародавній печерний комплекс - це невеликий пам'ятник історії та архітектури, розташований у мальовничій місцевості неподалік від міста Сколе, на Львівщині. Він являє собою комплекс штучних печер, вирубаних у пісковику на схилі пагорба. Дата заснування невідома, за різними версіями він міг виникнути ще в XI - XIII століттях, коли на цих землях поширювалося християнство і будувалися перші відокремлені монаші поселення. Деякі дослідники пов'язують його з періодом Київської Русі, інші з часом, коли в Карпатах ховалися ченці, які рятувалися від татаро-монгольських набігів або релігійних переслідувань. Печерний комплекс складається з декількох приміщень, невеликої каплиці та слідів дерев'яних конструкцій і переходів, що з'єднують різні рівні. На стінах збереглися висічені хрести і поглиблення для лампад. З цим місцем пов'язані народні легенди, згідно з однією з них, підземні ходи печер йдуть глибоко в скелю і ведуть до сусідніх сіл. Інша версія стверджує, що в печерах ховалися опришки (народні повстанці), які діяли в Карпатах у XVII–XVIII століттях. Сьогодні печерний комплекс являє собою відокремлене місце скелястої архітектури, де можна відчути дух старовини, що зберігся серед лісів і каменів. Джерело https://psahno.com/uk/places/drevnii-peshhernyi-kompleks #Розгірче #печерниймонастир #Львівськаобласть #історіяГаличини #середньовіччя #скельніпечери #археологія #українськімонументи #легендиРозгірче #карпатськіпечери #туризмвУкраїні #монастирвскелі #історичнаспадщина # пам'яткиУкраїни #давнєжитло #легендапросхимників

Печери Кері Печери були названі на честь високих білих скель дивної форми, які своєю формою нагадують свічки. Вони розташовані біля мису Маратіас, який також відомий як Кері Акротірі, являє собою глибоке ущелині з невеликими пляжами між скелями і печерами. Печери являють собою рідкісний феномен, де в стрімких скелях утворюються безліч гротів і химерних печер. Одні з них досить великі і на невеликому катері ви зможете подивитися цю красу зсередини, а інші доступні тільки для дайверів і людей, які добре плавають під водою. У печерах мешкають різні види тварин, такі як кажани, тюлені, черепахи Логгерхед, а також різні види риб. Печери недоступні з суші, а тільки з моря на човні або екскурсійному катері. Неподалік розташовані кілька затишних таверн, звідки відкривається чудовий захід сонця. Крім того, біля узбережжя між маяком і мисом можна побачити дві білосніжні скелі Мізітрес, що підносяться з води. Джерело https://psahno.com/uk/places/peshhery-keri #ВідкрийГрецію #ЧарівністьІонічногоМоре #ЛюблюГрецію #TravelGreece #DiscoverZakynthos #МорськаПрогулянка # Дайвінг #КатерніЕкскурсії #АктивнийВідпочинок #ВідпочинокНаМорі #ПляжіГреції #Екотуризм #ПодорожГрецією #ПечериКері #Закінтос

Агент Т і Скелі Довбуша

Баварський лев Баварський лев - це велична скульптура, висічена прямо у скелі в районі Проня, неподалік від кладовища на вулиці Михайла Ятру в Нафпліо. Це одна з перших відкритих скульптур нової грецької держави, створена німецьким професором Афінського університету, скульптором Крістіаном Зігелем. Пам'ятник був зведений в 1836 році на замовлення короля Баварії Людвіга I в пам'ять про баварських солдатів, які супроводжували його сина - першого короля Греції Оттона, - і загиблих від епідемії тифу в 1833-1834 роках. Кам'яний лев, зображений сплячим, був виконаний за зразком знаменитого «Люксембурзького лева» датського майстра Бертеля Торвальдсена, присвяченого швейцарським гвардійцям, полеглим під час Французької революції. Його спокійний сон символізує смерть і вічний спокій, а потужна фігура уособлює силу і мужність. Сьогодні це тихе місце міста, де історія поєднується з мистецтвом. Лев став символом пам'яті і вдячності, а також однією з незвичайних визначних пам'яток Нафпліо, яку варто відвідати під час прогулянки. Джерело https://psahno.com/uk/places/bavarskii-lev #пелопонесс #арголіда #греція #нафпліо #історіянафпліо #історіяостровакос #історичнімісця #цікавімісця #кудипоїхатинафпліо #щоподивитисявнафпліо #нафпоіон #море #пляж #відпочинок #туризм #подорож #давнягреція