21 рік у медицині. І два з них — у війську.У 2024 році Юлія з позивним «Фурія» змінила стерильні кабінети, аптечні полиці й амбулаторну роботу на зовсім іншу реальність — польові умови, військові навчання і відповідальність, де ціна помилки може бути надто високою.У цивільному житті вона керувала мережею аптек і працювала в амбулаторії. Знала медицину зсередини: препарати, пацієнтів, протоколи, щоденну рутину допомоги людям.А тепер її знання працюють там, де кожна секунда може вирішити долю людини.Сьогодні «Фурія» навчає бійців 14-ї окремої механізованої бригади тактичної медицини — тому, що може врятувати життя на полі бою.Вона зізнається: навчати непросто.Бо це не просто теорія.Не просто лекція.Не просто набір красивих слів.Це алгоритми, які мають бути відпрацьовані до автоматизму.Це рухи, які треба виконати навіть під стресом.Це знання, які мають спрацювати в критичний момент, коли навколо шум, небезпека, страх і немає часу на довгі роздуми.Найбільша нагорода для Юлії — бачити, як захисники опановують ці навички й стають готовими використати їх тоді, коли це справді потрібно.Бо на війні медицина — це не “додаткова опція”.Це шанс.Шанс дожити до евакуації.Шанс зупинити кровотечу.Шанс допомогти побратиму.Шанс повернути людину додому.Бригада постійно оновлює підходи до навчання, залучає інструкторів із реальним бойовим досвідом і робить усе, щоб підготовка була максимально наближеною до умов війни.Але «Фурія» наголошує: техніка, знання й інструктори — це лише частина справи.Дуже важлива особиста мотивація.Бо війна змінилася.Тут недостатньо просто чекати команди.Недостатньо “якось зорієнтуватися”.Недостатньо знати лише мінімум.Потрібно вміти діяти самостійно — і водночас бути частиною команди. Потрібно вчитися, тренуватися, повторювати, не здаватися й розуміти: у вирішальний момент усе може залежати саме від тебе.«Усе у твоїх руках» — для Юлії це не просто фраза.Це принцип, за яким вона служить.Колись її робота була пов’язана з аптекою, амбулаторією, цивільними пацієнтами й мирним життям.Тепер її місія — навчити військових рятувати життя там, де мир закінчився.І в цьому є величезна сила.Бо армія тримається не лише на тих, хто стріляє.Вона тримається і на тих, хто вчить вижити.На тих, хто передає знання.На тих, хто готує до найгіршого, щоб у найважчий момент з’явився шанс на краще.Юліє, «Фуріє», дякуємо за службу, витримку й важливу місію.Нехай вистачає сил, здоров’я і людей поруч, які так само розуміють ціну кожної врятованої секунди.

💙💛 Українська поетеса Ліна Костенко презентувала нову збірку поезії «Вітер з Марса»

Це перша за тривалий час поява авторки з новими текстами, які вже викликали значний інтерес у читачів і культурної спільноти.

У збірці — роздуми про сучасність, війну, людину і час. Її поезія, як і раніше, гостра, глибока і надзвичайно актуальна.

📹 Укрінформ

В Україні процес розлучення може стати значно довшим: причина в нових змінах до Цивільного кодексу, – повідомляє депутатка Піпа

Тепер подружжю, яке вирішило розлучитися, надаватимуть 6 місяців на роздуми замість швидкого ухвалення рішення.
#Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини

Кажуть, нас створив Бог, — насправді це ми його створили. Створили для того, аби у щось вірити. Нам потрібно обманювати себе. Ми навіть самостверджуємося через інших. Ми переконані, що відхилення від норм — безумство. От тільки саме навіжені щасливі по-справжньому.
Ми — візуальне суспільство. Нам простіше сприйняти все органами чуття, а не розумом. Ми завжди за все платимо, і не обов’язково грішми. Ми проживаємо життя в кредит і нівелюємо норми моралі. Заперечуємо чужий світогляд і аналізуємо інших відповідно до власного прототипу. Наше життя — суцільний бульвар! Ми пропагуємо гомосексуалізм, забороняємо суїцид і абсолютно все зводимо до того, як заробляємо на життя. Ми — заручники колової системи: Гроші — Влада — Секс — Соціальність. Ми всі схибили. Створили комфорт, друже, який, не сумнівайся, врешті-решт нас уб’є. Тільки знаєш, у чому проблема? Ці всі речі — віртуальні, а матеріальні — саме час і смерть. Втеча, мій друже, втеча — єдине спасіння!
— І як вижити в такому світі? — я вперше звернувся іронічно.
— У житті не так багато істин, — цілком серйозно вів далі чоловік. — Ніколи ні до чого не прив’язуйся. Особливо — до іншої людини. Не довіряй людям, ще більше не довіряй собі. Висміюй стереотипи та встановлюй власні правила. Навчись говорити «НІ». Ніколи не піддавайся на провокації. Навчись контролювати емоції. Бо той, хто вміє керувати емоціями, керує життям. Ніколи не реагуй на образи! Відштовхуйся від свого ставлення до події, а не людського вчинку. Його вже не зміниш, а свої уроки із цього завжди можна почерпнути. Не стався до життя надто серйозно, не сковуй себе обов’язками. Менше думай. Більше живи. І головне — ніколи не плануй майбутнє.

#уривокзкниги "Тіні наших побачень"
І. Байдак

#ІванБайдак #Тінінашихпобачень #сучукрліт #сучасналітература #українськалітература #щочитати #саморелакс #саморефлексія #длянатхнення #роздуми #творчість #гроші #релігія #цінності #довіра #віра #вибір #життя #філософія #філософіяжиття

Дмитро Дяченко — луцький музикант, колишній ударник гурту «Motanka» та творець сольного етно-ambient проєкту Svarog Light. Його музика характеризується містичною атмосферою, а у 2023 році він створив кліп, зафільмувавши «супермісяць». Творчість фокусується на атмосферному електронному звучанні.

✅ Основні факти про Svarog Light (Дмитро Дяченко):
✅ Проєкт: Сольний проєкт Svarog Light (ambient, electronic).
✅ Діяльність: Музикант та ударник гурту Motanka.
✅ Творчість: У 2023 році випустив кліп на основі відео «супермісяця».
✅ Стиль: Містична етно-музика та атмосферний ембієнт.

Дмитро Дяченко активно розвиває свій сольний проєкт, створюючи музику, яка, за словами автора, допомагає «відкривати чакри».

Svarog Light – це сольний електронний музичний проєкт з України. Черпаючи вплив з усього спектру жанрів електронної музики, Svarog Light проявляється у формі постійно розвиваючогося етно-даунтемпо/етно-ембієнт/електронного саундскейпу, що містить енергію всіх думок, емоцій та переживань його особистої подорожі внутрішнім та зовнішнім простором.

Svarog Light – це проєкт, метою якого є надихнути на глибші роздуми про наш всесвіт та реальність, частиною якої ми всі є.

Найбільша трагедія митця полягає в тому, що його творіння завжди молодше за нього. Він переростає книжку, яку пише. Останній штрих картини наносить зовсім не та людина, яка розпочинала композицію. Автор розвивається, а його творіння здається недосконалим, інколи — жалюгідним. Інколи його мучить розуміння, що досконалості не існує, інколи— огортає справжнє блаженство, адже
в майстерності немає рамок.

#уривокзкниги "Тіні наших побачень" І. Байдак

#ІванБайдак #Тінінашихпобачень #сучукрліт #сучасналітература #українськалітература #щочитати #саморелакс #саморефлексія #длянатхнення #роздуми #творчість

Одвічна проблема митця — пошук уваги й визнання. Найважче із цим письменникам: вони повинні змусити прочитати свою книжку; найбільш скривджені — художники: інколи їхні багаторічні старання удостоюють скупого погляду; музиканти — найревнивіші, хоча й можуть легко привернути увагу. Усі приречені на
самотність і звеличення жінки, що апріорі не обіцяє вдалого союзу. Жінка для митця — спосіб забезпечення потреб, а його роль у її житті завжди епізодична. Часто правду маскують за рангами муз. Лестощі, не більше. Творчість поглинає людину цілком. Тому все, що їй залишається, — це манірна претензійність на увіковічення. Частіше — гра із суспільством і провокації. Не надто надійна перспектива, погодьтеся.

#уривокзкниги "Тіні наших побачень" І. Байдак

#ІванБайдак #Тінінашихпобачень #сучукрліт #сучасналітература #українськалітература #щочитати #саморелакс #саморефлексія #длянатхнення #роздуми #творчість

Всесвітній день поезії

Поезія є не просто частиною загальносвітової культури, а й одним з геніальних досягнень людства. Особлива енергетика поезії здатна вести за собою, надихати та об’єднувати. Всього кілька поетичних рядків дивним чином можуть передати романтичні почуття та філософські роздуми, радість життя та біль втрат. І байдуже, якою мовою написані талановиті вірші — почуття й емоції, які вони висловлюють, не знають кордонів. З метою пропагування мистецтва поезії серед населення, підтримки мовного різноманіття за допомогою віршів та сприяння дрібним видавництвам ЮНЕСКО встановила Всесвітній день поезії (World Poetry Day), який відзначається щорічно 21 березня.

#історія #факт
«Список розсудливості»: Як Чарльз Дарвін вибирав між наукою та шлюбом ⚖️🐢
Влітку 1838 року молодий натураліст Чарльз Дарвін, чий розум уже був зайнятий революційними ідеями про походження видів, зіткнувся з дилемою, яку неможливо було розв'язати за допомогою мікроскопа. Йому було 29 років, і він серйозно замислився: а чи варто йому взагалі одружуватися? 💍

Як справжній науковець, Дарвін не поклався на емоції. Він узяв клапоть паперу, розділив його на дві колонки — «Одружуватися» (Marry) та «Не одружуватися» (Not Marry) — і почав тверезо зважувати всі аргументи. Цей документ, який зберігся до наших днів, є одним із найбільш кумедних і водночас зворушливих свідчень прагматизму великого генія. 📝✅

У колонці «Проти» Дарвін занотував:
* «Жахлива втрата часу... неможливість читати вечорами». 📚⏳
* «Тривоги та турботи про гроші на дітей». 💸👶
* «Обмеження свободи — не можна буде поїхати туди, куди хочеться». 🌍
* «Якщо буде багато дітей — примусова потреба заробляти на хліб... це дуже погано для здоров'я».
У колонці «За» він знайшов інші аргументи:
* «Постійний супутник і друг у старості... у всякому разі кращий за собаку». 🐕❤️
* «Діти (якщо Бог дасть)».
* «Хтось, хто дбатиме про дім».
* «Музика та жіночі теревені — ці речі корисні для здоров'я». 🎶💬
Підсумовуючи свої роздуми, Дарвін емоційно вигукнув на папері: «Мій Боже, це нестерпно думати про те, щоб провести все життя, як нейтральна бджола, працюючи, працюючи і зрештою нічого! Ні, ні, так не піде!» 🐝🚫

Висновок був однозначним: «Одружуватися! Одружуватися! Одружуватися!». Невдовзі він зробив пропозицію своїй кузині Еммі Веджвуд. Їхній союз став прикладом дивовижної гармонії: попри те, що Емма була глибоко віруючою людиною, а Чарльз своїми працями руйнував релігійні канони, вона стала його найнадійнішою опорою та першим критиком його рукописів. 🏛️📜

Дарвін, який боявся, що шлюб забере в нього час на науку, зрештою виявив, що саме спокійне сімейне життя дало йому сили завершити справу всього життя — працю «Походження видів». Виявилося, що любов, навіть розкладена за списком «за» і «проти», є найпотужнішим рушієм еволюції окремої людини. 🕯️🧬

#дати
10 березня 1861 року в Петербурзі, у віці 47 років, тихо відійшов у вічність Тарас Григорович Шевченко. 💔 Це не просто дата — це точка, де зійшлися всі страждання, заслання, цензура й непереможний дух людини, яка стала символом нації ще за життя.

Смерть прийшла після десятиліть поневірянь: 10 років солдатчини, заборона писати й малювати, постійний нагляд. Останні роки в Академії мистецтв — вже з надірваним здоров’ям. Сучасники згадували: майже всю ніч перед смертю він сидів, спираючись на руки, бо біль у грудях не давав лягти. Ранок 10 березня став останнім. Тіло спочатку поховали на Смоленському кладовищі, але за заповітом («Поховайте та вставайте, кайдани порвіте…») прах перевезли в Україну — і в травні 1861-го перепоховали на Чернечій горі в Каневі. З того часу гора стала місцем паломництва, а дата — днем національної жалоби.

Чому саме 10 березня залишається пам’ятним? Бо це не радянський винахід, а безпосередня роковина смерті. З 1862 року почалися перші меморіальні заходи, згодом традиція закріпилася як Шевченківські дні — 9 березня (народження за новим стилем) та 10 березня (смерть). У радянські часи намагалися маніпулювати датами, але народ зберіг справжню пам’ять. Сьогодні це неформальне, але глибоко шановане вшанування: панахиди, покладання квітів, читання віршів, роздуми про те, наскільки актуальними лишаються його слова про волю, правду й кайдани.

Шевченко не просто помер — він залишив заповіт, який Україна виконує щодня. Його смерть стала початком безсмертя. Тож 10 березня — це не сум, а нагадування: «Борітеся — поборете». 🇺🇦