#історія #постаті Берта Морізо: Муза та бунтарка в білих рукавичках 🎨👗 14 січня 1841 року народилася жінка, яка довела: імпресіонізм — це не лише чоловіча справа з бородами та циліндрами. Берта Морізо була не просто «першою леді» цього бунтівного напряму, а його справжнім серцем, додавши до грубих мазків Моне та Дега неймовірну жіночність, світло та домашній затишок. 🕊️✨ Бути жінкою-художницею у Франції XIX століття було тим ще квестом. Пристойним панночкам дозволялося малювати квіточки у блокнотах, але аж ніяк не виставлятися в салонах поруч із чоловіками. Берта ж плюнула на умовності. Вона стала невід’ємною частиною компанії «знедолених» імпресіоністів і брала участь майже у всіх їхніх виставках (пропустила лише одну, і то через народження доньки). 🖼️💪 Магія миттєвості та «недосказаності» Морізо мала унікальний стиль: її полотна здаються незавершеними, ніби вона щось недоговорила, залишивши глядачеві простір для фантазії. Вона майстерно передавала повітря, рух тканини та ніжність шкіри. Її улюбленими моделями були сестра, донька та вона сама. Замість епічних битв вона малювала «битви» щоденного життя: ранковий туалет, прогулянку в саду чи читання книги. 🧺🌸 Муза Едуара Мане та родинні зв’язки 🎩❤️ Зв'язок Морізо з Едуаром Мане — це окремий роман у листах та портретах. Вона була його улюбленою моделлю (згадайте знамениту «Балкон»), але він ніколи не був її вчителем у прямому сенсі — вони впливали один на одного як рівні. Зрештою, Берта стала частиною родини Мане, вийшовши заміж за брата Едуара — Ежена. Кажуть, Ежен був ідеальним чоловіком для художниці: він не лише не забороняв їй малювати, а й сам носив її мольберт під час пленерів. 🤵🎨 Трохи мистецької іронії: Критики того часу, не знаючи, як вколоти талановиту жінку, писали, що її живопис «жіночний до безумства». Сьогодні ж ми розуміємо: те, що вони вважали слабкістю, було її найбільшою силою. Берта Морізо навчила світ бачити красу в миттєвих дрібницях, які зазвичай вислизають від суворого чоловічого погляду. 💎👁️ Вона померла молодою, у 54 роки, але залишила після себе сотні полотен, які сьогодні оцінюються у десятки мільйонів доларів. Але головне — вона залишила нам право бути собою і бачити світ у всіх його акварельних відтінках. 🌈🎭

#історія #постаті Чарівник подільського слова: Євген Гуцало ✍️🌾 Якщо ви хочете відчути, як пахне українське літо, як дихає земля і про що мовчать зорі над ставом, вам варто розгорнути книгу Євгена Гуцала. Народившись 14 січня 1937 року на Вінниччині в родині вчителів, він приніс у літературу таку акварельну ніжність і психологічну глибину, що його тексти й сьогодні здаються живими організмами. 🖋️✨ Гуцало був справжнім «шістдесятником», але не тим, хто кричав з трибун, а тим, хто тихо й майстерно виписував душу народу. Його називали майстром психологічного малюнка. У його оповіданнях немає картонних героїв — там живі люди з їхніми болями, дивацтвами та безмежною любов’ю до світу. 🖼️❤️ Більше, ніж просто опис природи 🌿 Його знаменитий цикл «Ментальність орди» — це вже не лірика, а гостра, інтелектуальна публіцистика. Гуцало одним із перших так глибоко і безжально проаналізував стосунки України та Росії, розбираючи по кісточках імперські міфи. Він мав дивовижну здатність бути водночас ніжним ліриком у новелах та безкомпромісним мислителем у статтях. 🧠🔥 Трохи іронії та «дитячого» погляду: Євген Пилипович писав для дітей так, ніби сам ніколи не переставав бачити світ очима дитини. Пам'ятаєте «Лося» чи «Оленя Августа»? Це ж не просто оповідання, а уроки людяності, від яких стискається серце. Кажуть, він міг годинами спостерігати за польотом метелика або за тим, як сонячний промінь падає на старий стіл, а потім перетворював це на сторінку тексту, від якого неможливо відірватися. 🦋📖 Його спадок: За своє життя він написав понад 100 книг! Це справжній літературний стахановець, але з душею поета. Його твори екранізували, їх перекладали десятками мов, а він залишався скромним чоловіком, який понад усе цінував тишу та щире слово. 🎬🇺🇦

👌Сьогодні чесно про інтервальне голодування (16/8, 18/6, 20/4 і вся ця краса). ✅Зараз це один з найгарячіших трендів для схуднення і багато хто кричить: «Я схудла на 10 кг за місяць, цикл ідеальний, енергія зашкалює!» ❌Але є й інша сторона: «У мене зникли місячні, волосся лізе, настрій як у мема про ПМС ×10». 🤷То що насправді відбувається з жіночими гормонами, коли ми починаємо «не їсти 16 годин»? 🔽Ось правда простими словами. 🟢Коли інтервальне голодування — це супер для дівчат: - У тебе інсулінорезистентність або СПКЯ — багато досліджень 2024–2025 показують, що 14–16 годин без їжі (особливо якщо їси рано ввечері) знижує інсулін, покращує чутливість, зменшує андрогени (тестостерон падає, SHBG росте), цикл стає регулярнішим. Багато дівчат з СПКЯ кажуть: «Нарешті овуляція повернулася!» - Після менопаузи — гормони вже стабільніші, немає сильних коливань естрогену/прогестерону, тому 16/8 часто йде на ура: вага йде вниз, запалення зменшується, енергія стабільна. - Ти робиш це м'яко — 12–14 годин на початку, їси достатньо калорій, білка, жирів, не голодуєш як божевільна, спиш нормально, стрес під контролем. 🔴Коли воно може серйозно нашкодити гормонам (і часто шкодить саме нам, дівчатам): - Якщо ти ще маєш цикл (особливо фаза овуляції та друга половина) — довге голодування може «налякати» тіло: «Їжі нема → небезпека → треба економити енергію». Естроген і прогестерон падають, місячні збиваються або зникають зовсім. - Ти вже худорлява, мало їси або в сильному дефіциті — організм думає, що війна/голод, кортизол зашкалює, щитовидка гальмує, волосся/шкіра страждають. - Тривалі вікна (18+ годин щодня) без адаптації — особливо якщо ти в стресі, мало спиш, тренуєшся інтенсивно. Тоді замість схуднення отримуєш втому, тривогу, набряки від кортизолу і йойо-ефект потім. ⏩Коротко: інтервальне голодування — не універсальна пігулка для всіх дівчат. Для когось це магія (особливо СПКЯ та після 45), для когось — тиха вбивця гормонів і настрою. 💃Слухай своє тіло, а не тренди з TikTok. Якщо після 2–3 тижнів цикл збився, волосся лізе, ти зла як собака — зупиняйся і повертай нормальне харчування. ❓А ви пробували інтервальне? Як пройшло саме у вас — супер чи «ніколи більше»? 💌Пишіть в коментах, обговоримо чесно ❤️ #інтервальнеголодування #гормони #СПКЯ #жіночездоровя #схудненнябеззбитку

МАЛАНКА та ВАСИЛЬ або хто ЩО СВЯТКУЄ, хто на "СТАРИЙ НОВИЙ РІК", за старою звичкою, хто вже на "НОВИЙ"! 13 січня за Юліанським календарем(31 грудня за сучасним Григоріанським) - день смерті преподобної Маланії(Маланки, Меланки, Меланії) або Маланії-Римлянки, римської святої, яка народилася у Римі та жила в епоху імператора Флавія Гонорія Августа, але практично все своє свідоме життя провела в Африці займаючись разом зі своїми подругами релігійним просвітництвом серед туземців. У театралізованих постановах роль Маланки обов'язково має виконувати переодягнений юнак, через те, що в житті Маланія була лecбiянкoю. Якимось чином образ Маланки перекочував на територію СРСР і раптово став фольклорним елементом в Україні на пару з її "коханим" Василем, грецьким святим, який помер за Юліанським календарем 14 січня(за Григоріанським - 1 січня). Насправді Маланка із Василем ніколи не могли зустрічатися. Вони не тільки жили на різних територіях, а й у різні часи. Маланка народилася у 383 році, а Василь помер у 379-му. Радянська пропаганда втюхала в українські звичаї дурість, не подбавши про сумісність вигаданих персонажів, вкравши при цьому дохристиянську атрибутику наших пращурів, яка не тільки жодного відношення до християнства не має, але нещадно винищувалася за часів хрещення України у 988-му та подальших роках. Та красти без розбору і сенсу, що під руки потрапить, святкувати кончину людей і танцювати на їхніх кістках це найголовніше у деяких ідеологіях. Про яке палке кохання, про які обнімашки-цілувашки між Василем та Маланкою взагалі може йти мова, якщо вони ані в часі, ані географічно ніколи не перетиналися і Маланка народилася через ШІСТЬ років по смерті Василя? В жодній старій українській класичній літературі образи Маланки та Василя не згадуються, тільки в новій, радянських часів. «Християнське Різдво» та «СТАРИЙ НОВИЙ РІК», почали відмічати в СРСР та у деяких країнах сателітах та холопах СРСР після Другої світової війни 7-го та 14-го січня, до цього Хр. Різдво відмічалося 25 грудня, а Старий Новий рік взагалі не існував навіть у лексиконі. Якщо згадували старі дати, то додавали - "за старим стилем". Але прийшли нові свята, бо така була вказівка з Кремля, щоб жодного церковного свята не відмічали разом з Заходом, починався новий виток напруженості. Але, з догляду на те, що радянські православні священики суттєво допомогли у мобілізації гарматного м’яса під час бойових дій (мобілізація старими більшовицькими засобами йшла дуже тяжко, кількість ухилянтів та дезертирів росла і досягла мільйонів), проведення служб було тимчасово дозволено. Потім, при Хрущові, гайки знову почали загвинчувати, а при Брежнєві боротьба з релігією досягла апогею. Вже не катували, не відправляли на Соловки та Колиму, але нагляд за церквою був ретельний, молодь за участь у церковних діях нещадно карали, за діяльністю церкви ретельно наглядали співробітники КДБ, що мали своїх довірених осіб серед «батюшків», «дияконів» та служниць. Під час значних святкових служб біля церкви обов’язково чергував оперативний комсомольський загін, стояли міліцейські авто, швендяли ментовські патрулі, серед натовпу вдавала з себе байдужість купа працівників КДБ та МВС у цивільному одягу та їхні секретних агенти. А опівночі, на якесь видатне церковне свято, обов’язково по Центральному Телебаченню показували «Мелодії та ритми зарубіжної естради», щоб відволікти молодь від згубного випадкового відвідування церкви. Дивитися особливо у тій програмі було нічого, крім остогидлій цвілі артистів соцтабору, але пару виступів справжніх вчорашніх західних зірок вихопити було можливо, на кшталт «ABBA» чи «Boney-M», що вже тоді для радянської молоді було за щастя. Сьогодні вже цю передачу ніхто б і не дивився, навіть з ностальгії. Життя продовжувалося, нічого не змінювалося, змінювалася тільки форма, але не форма життя людей, а форма діяльності церкви та наглядаючих за ними органів влади та правопорядку. © IK http://www.ik-music.net/

❗️Франція може вийти з НАТО. На Нацзборах винесуть на голосування резолюцію про вихід країни з Альянсу. Ініціатор — віце-спікер парламенту Клеманс Гетте. Причина — дії США, які, за її словами, роблять це питання «актуальним як ніколи». https://t.me/Ukraineaboveallelse

❗️Україна вивчає план США щодо буферної економічної зони, яка може з’явитися між нашими та російськими військами у разі перемир’я, – Зеленський. ▪️За одним із варіантів, вільна економічна зона могла б бути створена на окремих територіях Донбасу і стати компромісом, який вимагав би від сторін відведення військ на безпечну відстань для відновлення нормального життя; ▪️Є і альтернативний сценарій, який передбачає припинення бойових дій без відведення військ, із подальшим вирішенням спірних питань дипломатичним шляхом; ▪️Водночас президент повторив, що Україна ніколи не визнає окуповані території російськими, навіть якщо відновлення повного суверенітету над ними відбудеться у майбутньому. https://t.me/Ukraineaboveallelse

Він ділив свій дім із дев’ятнадцятьма котами одночасно. І коли один із них зник, він відповів не панікою й не гнівом, а одним із найніжніших газетних оголошень, які коли-небудь з’являлися в пресі. Цією людиною був Марк Твен. Автор «Пригод Тома Сойєра» та «Гекльберрі Фінна» був відомий своїм гострим розумом, моральною ясністю та здатністю одним рядком викривати людську дурість. Але вдома сатира відступала. Там Твен із майже благоговійною серйозністю обожнював котів. Не одного. Не двох. У різні періоди життя з ним мешкало до дев’ятнадцяти. І звичайних імен він не визнавав. Його котів звали Аполлінаріс, Вельзевул, Баффало Білл, Сатана, Саур-Меш, Зороастр і Соупі Сал. Він вважав, що коти заслуговують на імена з характером і вагою. Кіт, на його думку, — не прикраса інтер’єру. Це особистість. «Я просто не можу встояти перед котом, — писав він, — особливо якщо той муркоче». Друзі помічали, як легко він відволікався на них. Розмова могла обірватися на півслові — просто щоб погладити кота, який проходив повз. Листи писалися з котом на плечах або на колінах. Про них він говорив не як про хатніх улюбленців, а як про вищі істоти, які великодушно терплять людське товариство. «Це найчистіші, найхитріші й найрозумніші створіння, яких я знаю, — писав він, додаючи з сухим гумором, — звісно, окрім дівчини, яку ти кохаєш». Серед усіх котів один був особливим. Бамбіно. Чорне кошеня, що належало його доньці Кларі, швидко стало улюбленцем усього дому. Великий, насичено-чорний, із густою оксамитовою шерстю та ледь помітною білою смужкою на грудях — для тих, хто його любив, він був неповторним. А потім одного дня він зник. Твен був безутішний. Це була не дрібна прикрість — це була втрата. І він зробив те, що зробив би будь-який відданий опікун кота, помножений на талант великого письменника. Він розмістив оголошення в газеті New York American. Це було не звичайне оголошення про зниклу тварину. Це був маленький літературний твір: «Великий і насичено чорний; густа, оксамитова шерсть; має ледь помітну білу смужку на грудях; важко знайти в темряві». Останній рядок — тихо дотепний і глибоко ніжний — змушував усміхатися тоді й усміхає досі. Люди відгукувалися масово. Незнайомці приходили до дому Твена з чорними котами, впевнені, що знайшли Бамбіно. Твен уважно, чемно й серйозно оглядав кожного. Жоден не був його котом. А потім — як це часто буває з котами — Бамбіно повернувся сам. Без рятувальної операції. Без пояснень. Без вибачень. Просто прийшов додому, коли вважав за потрібне, ніби нічого незвичного не сталося. Твен був у захваті. Оголошення виявилося зайвим. У власній свідомості Бамбіно ніколи не губився — він просто був деінде. Твен часто казав, що може судити про людину за її ставленням до котів: «Коли чоловік любить котів, — писав він, — я його друг і товариш без жодних додаткових знайомств». Це була не просто сентиментальність. У часи, коли жорстокість до тварин була звичною й майже не піддавалася сумніву, Твен відкрито писав про їхній розум, емоції та право на доброту. Він вірив: те, як людина ставиться до тварин, говорить про неї більше, ніж слова. Великий сатирик, який легко розбивав лицемірство, у приватному житті був лагідним, терплячим і відкрито ніжним до малих живих істот. Він давав котам кумедні імена. Сумував за ними, коли вони зникали. Писав поезію, замасковану під газетні оголошення. Дозволяв їм переривати свою роботу й думки. І тим самим показував мудрість, яка не має нічого спільного з дотепністю. Марк Твен помер у 1910 році. Він залишив після себе романи, що змінили американську літературу, і рядки, які досі ріжуть по суті. Але він залишив і тихішу правду. Життя з котами — з терпінням, гумором і м’якістю — це не відволікання від величі. Це її частина. Іноді найгостріший розум у кімнаті — це той, що готовий зупинитися, нахилитися й прислухатися до муркотіння. #fblifestyle

Салат Почалося все з того, що я вирішив приготувати салат. Але, як це часто буває, салат не хотів бути просто салатом. Я дістав огірок. Огірок був холодний і мовчазний, як сусід у ліфті. Порізав його кружальцями — і одразу згадав літо, ставок, і той випадок, коли ми ловили рибу, а зловили старий черевик. Чому згадав — невідомо. Огірок нічого не пояснив. Потім помідор. Помідор був соковитий і драматичний. Він одразу розвалився, ніби сказав: — Я тут головний, і якщо щось піде не так — це буде помітно. З ним я згадав перше кохання і футбол по телевізору, який тоді грав фоном і все зіпсував. Далі — цибуля. Цибуля не питала дозволу. Вона одразу взялася за очі. Я плакав, але тримався. Бо чоловік, який готує салат, не плаче — в нього просто складні стосунки з цибулею. Поки різав, згадав школу, контрольну з математики і як тоді теж щось різало зсередини. Ковбаса з’явилася несподівано. Взагалі-то я планував легкий салат. Але ковбаса лежала в холодильнику з таким виглядом, ніби знала про мене щось важливе. Я не витримав. Порізав. Салат одразу став серйознішим, з досвідом. Яйця вже були зварені. Вони мовчки прийняли свою долю. Я їх покришив — і згадав, як у житті часто все ламається вже готовим, не питаючи, чи ти цього хочеш. У мисці зібралося все: огірок з літом, помідор з драмою, цибуля з дитячими травмами, ковбаса з компромісами, яйця з фаталізмом. Я дивився на це й розумів — це вже не салат. Це біографія. Залишався майонез. Він, як завжди, зробив вигляд, що всіх примирить. Я додав його щедро, як поради знайомих, які самі ніколи так не жили. Перемішав. Салат став рівномірним, але не чесним. Ніхто вже не знав, де помідор, де огірок, а де моя юність. Усе було разом. Як у житті: трошки радості, трошки сліз, трохи ковбаси без плану. Я спробував. Було смачно. Не ідеально, але щиро. І тут я зрозумів: я так і не приготував салат. Я просто перемішав усе, що було, і назвав це вечерею. Як і багато чого іншого в житті. Але з’їв із задоволенням. Бо салат — він не про рецепт. Він про те, що в тебе є під рукою і як ти з цим викрутишся.

Сьогодні, 7 січня, свій 60-річний ювілей відзначає, віцепрезидент Спортивного комітету України, президент Української Федерації Ушу, депутат Броварської міської ради - Чуканов Олег Валерійович! Відділ фізичної культури та спорту БМР, начальник відділу фізичної культури та спорту БМР Дммитро Рожков вся спортивна громадськість Броварської громади вітають його зі святом і бажають: Від щирого серця бажаємо довгих і щасливих років життя, щоб здоров’ю могли позаздрити, але тільки по доброму. Нехай в очах горить все той же вогник, а з губ ніколи не сходить посмішка, сім’я завжди збирається за великим столом, а у домі часто буде звучати дитячий сміх! #Броварська_міська_рада 🇺🇦🇺🇦🇺🇦 #Відділ_фізичної_культури_та_спорту_БМР #Броварська_громaда #Броварська_школа_ушу #Brovary #Brovarysport #Олег_Чуканов🇺🇦🇺🇦🇺🇦

⚡️ У соцмережах поширюється фейкова «цитата» російського диктатора володимира путіна про те, що він «ніколи не хотів війни і ніколи її не починав», а так звана «спеціальна військова операція» буцімто була спрямована на «порятунок людей» та побудову «світу без фашизму». ✅ Аналіз показує, що ідентичні тексти з цією «цитатою» одночасно поширюються різними мовами — польською, англійською та російською, що є характерною ознакою скоординованої інформаційної операції. Для посилення емоційного ефекту до публікацій додають старі фото путіна, зокрема зображення 2012 року, яке не має жодного стосунку до війни проти України. ▫️ Насправді саме росія здійснила повномасштабне вторгнення в Україну у лютому 2022 року. путін жодних наведених чи подібних емоційних промов або цитат не виголошував. ❗️Наративи про «денацифікацію» та «захист мирних людей» є елементами російської пропаганди, якими кремль намагається виправдати агресію та перекласти відповідальність за війну. ‼️ Поширення таких фейків спрямоване на вибілювання образу путіна, маніпуляцію суспільною думкою та підрив підтримки України, зокрема в контексті міжнародних дискусій про мирні ініціативи. ↩️ Центр раніше повідомляв, що російська пропаганда системно використовує емоційні образи та маніпулятивні наративи для впливу на польський інформаційний простір. https://t.me/Ukraineaboveallelse