📣 ГУР МО України шукає інформаторів серед працівників російського ВПК та військовослужбовців армії рф 👥 Головне управління розвідки закликає військовослужбовців армії рф та співробітників російських оборонних підприємств виходити на прямий і безпечний зв’язок з ГУР через Головний бот розвідки у Telegram. ❗️ Ви можете допомогти ГУР МО України у зборі розвідувальної інформації та реалізації заходів, спрямованих на ослаблення військової машини кремля. У разі ефективної співпраці ГУР гарантує безпечний зв'язок та надає можливості розпочати нове життя. ☝️ Офіцери збройних сил рф можуть розраховувати на особливу тісну та взаємовигідну співпрацю. ⚡️ Головне управління розвідки має значний досвід успішних операцій з виведення російських військовослужбовців на підконтрольну Україні територію. ✔️ Зокрема, в липні 2024 на бік України перейшов російський матрос “Ґоґа”, у серпні 2024 – пілот FPV з позивним “Сільвер”, а ще раніше – колишній прапорщик зс рф з позивним “Ерік”. 👉 Не бажаючи бути частиною кремлівської агресії, російські бійці вийшли на зв’язок із ГУР та цим врятували власне життя. ➡️ Зв’язатись з ГУР МО України безпечно і напряму можна через Головний бот розвідки в Telegram або за іншими офіційними контактами: • E-mail: [email protected] • Signal: +38 096 945 53 41 • WhatsApp: +38 096 945 53 41 📩 Пишіть нам, якщо готові діяти активно для руйнування злочинних планів кремля! ГУР в інших соціальних мережах: 🔹Facebook 🔹YouTube 🔹 Viber 🔹Instagram 🔹Twitter 🔹 Threads 🔹 WhatsApp🔹 Telegram Bot 🔹 TikTok

❗️У школах відтепер почалися перевірки на спілкування українською мовою, — мовний омбудсмен Кремінь Він заявив, що державна мова має лунати скрізь: як на уроках, так і на перервах, гуртках, у бібліотеках, спортивних залах та навіть у бомбосховищах. #Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine #Ukrainian_news #Українські_новини #Україна_понад_усе

🇺🇸 🇺🇦 США не відвернуться від України, - духовний радник Трампа Пастор Марк Бернс, якого називають духовним радником президента Трампа, вважає, що відіграв невелику роль у зміцненні відносин між США та Україною. Зокрема після того, як розповів тому про те, що побачив під час нещодавньої поїздки до Бучі та Ірпеня. "Я поділився з президентом і Білим домом тим, що я пережив в Україні. Про звірства, які росіяни чинять з українськими жінками, дітьми, людьми похилого віку та цивільним населенням. Я поділився історіями про 20 000 викрадених дітей та 700 місць віри, які стали мішенню для росіян", - сказав Бернс в інтерв'ю Kyiv Independent. #Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian #News_Ukraine #Новини #Новини_news #Ukrainian_news

#особистості 3 травня 1897 року на хуторі Під Лісом поблизу села Озерна (тодішня Австро-Угорщина, нині Тернопільська область) у селянській родині народився Януарій Дем’янович Бортник — видатний український режисер і актор, чиє життя і творчість залишили помітний слід в історії українського театру, але були трагічно обірвані сталінськими репресіями. Ранні роки та освіта Януарій Бортник зростав у багатодітній родині. У юності разом із батьками переїхав до Тернополя, де навчався в Українській гімназії. Ще в шкільні роки він захоплювався музикою і театром, відвідуючи вистави мандрівного Львівського театру товариства «Руська Бесіда». Перша світова війна перервала його навчання, але згодом він завершив гімназію. Саме в цей період Бортник познайомився з Лесем Курбасом, що стало визначальним для його майбутньої кар’єри. Театральна діяльність Творчий шлях Януарія Бортника розпочався в 1915 році в «Тернопільських театральних вечорах», організованих Курбасом. Через проблеми з дикцією він наполегливо працював над собою, використовуючи вправи з камінчиками в роті, і незабаром досяг успіхів. На сцені він виступав під псевдонімом Н. Загребельний, граючи ролі в п’єсах Івана Карпенка-Карого та Григорія Квітки-Основ’яненка. У 1918 році Бортник став актором Українського театру в Тернополі, а згодом приєднався до театру імені Івана Франка у Вінниці. У 1921 році, коли Лесь Курбас очолив Київський театр імені Тараса Шевченка, Бортник став режисером Білоцерківської драматичної студії, яка в 1923 році була реорганізована в третю майстерню театру «Березіль». У цей період він також закінчив першу в Україні школу режисерів при Мистецькому об’єднанні «Березіль». Серед його режисерських робіт 1920-х років вирізняються вистави «Гайдамаки» за Тарасом Шевченком, «Джіммі Хіггінс» Сінклера та «Про що тирса шелестіла…» Спиридона Черкасенка. У 1927 році, після переїзду театру «Березіль» до Харкова, Бортник очолив театр малих форм «Веселий Пролетар», де працював до 1930 року. Його постановки, такі як «Яблуневий полон» Івана Дніпровського та «Змова Фієско в Генуї» Фрідріха Шиллера, відзначалися оригінальним стилем і новаторським підходом. На початку 1930-х років Бортник перейшов до Харківського театру музичної комедії, де поставив низку яскравих спектаклів, зокрема «Наталка-Полтавка», «Фіалка Монмартру» та «Перікола». Пізніше він працював у Дніпропетровському українському музично-драматичному театрі імені Тараса Шевченка та Харківському театрі Революції, де серед його робіт були «Платон Кречет» Олександра Корнійчука та «Соло на флейті» Івана Микитенка. Особисте життя Під час роботи в Тернопільському драматичному театрі Януарій Бортник познайомився з актрисою Ганною Бабіївною, яка стала його дружиною. Їхнє подружнє життя було затьмарене трагічними подіями: у 1937 році Ганну також заарештували, і вона провела п’ять років у таборах ГУЛАГу. Трагічний фінал На піку своєї кар’єри, у 1937 році, Януарій Бортник був заарештований НКВС за звинуваченням у націоналізмі. 16 січня 1938 року його розстріляли в київській тюрмі. Йому було лише 40 років. Бортник став однією з численних жертв сталінських репресій, які знищили багатьох представників української інтелігенції, включно з його другом Лесем Курбасом. Реабілітували режисера лише в 1956 році. Спадщина Януарій Бортник залишив по собі спадщину новаторських театральних постановок і відданого служіння українській культурі. У 1997 році в його рідному селі Озерна встановлено меморіальну таблицю на знак пошани. Його життя — це історія таланту, який не встиг розкритися повною мірою через жорстокість тоталітарного режиму, але продовжує надихати сучасні покоління митців.

Знайомтесь — це Руна. Їй 26, і вона керує екіпажем зенітної гармати 56 окрема мотопіхотна Маріупольська бригада на передовій. У бліндажі в неї дуже затишно — там пахне свіжими квітами і книжками. Руна підгодовує всіх навколишніх тварин, а її вірний пес Шонік, який з нею вже 7 років, терпляче чекає господиню з кожного виїзду. Фото: Ніна Грушецька #Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian #News_Ukraine #Новини #Новини_news #Ukrainian_news #герої_війни

#природа #світ Печера Караджа: Загадкова пам’ятка природи, розташована в мальовничому регіоні, є однією з природних перлин, що приваблює туристів і дослідників своєю унікальністю та красою. Хоча точне місце розташування печери може варіюватися залежно від контексту, у цій статті ми розглянемо печеру як природний об’єкт, що асоціюється з карстовими утвореннями, характерними для багатьох регіонів світу, зокрема України чи Болгарії. Геологічна історія Печера Караджа сформувалася внаслідок тривалих геологічних процесів, пов’язаних із розчиненням вапнякових порід підземними водами. Карстові печери, до яких, ймовірно, належить Караджа, утворюються протягом тисячоліть, створюючи складні системи ходів, залів і галерей. Усередині печери можна побачити сталактити, сталагміти та інші натічні утворення, що додають їй особливого шарму. Флора і фауна Навколо печери Караджа, якщо вона розташована в екологічно чистій зоні, зазвичай процвітає багате біорізноманіття. У таких місцях можна зустріти рідкісні види рослин, як-от балканська паламида чи зеленоцвітний напръстник, а також тварин, зокрема кажанів, які часто обирають печери як місце для зимівлі. У деяких регіонах поблизу подібних печер проводяться заходи з охорони природи, наприклад, програми із захисту видр чи інших рідкісних видів. Туристична привабливість Печера Караджа є популярним об’єктом для любителів спелеології та екотуризму. Для відвідувачів часто облаштовують спеціальні маршрути, які дозволяють безпечно досліджувати печеру та дізнатися більше про її історію й екосистему. Поруч із печерою можуть бути створені інформаційні центри, де туристам розповідають про геологічні особливості та природоохоронні ініціативи. Культурне значення Назва «Караджа» може бути пов’язана з місцевими легендами чи історичними постатями, що додає печері культурного значення. У деяких регіонах такі природні об’єкти асоціюються з фольклором, де печери вважалися сакральними місцями або схованками для скарбів. Висновок Печера Караджа – це не лише геологічне диво, а й важлива частина природної та культурної спадщини. Відвідування цього місця дозволяє не тільки насолодитися красою підземного світу, а й глибше зрозуміти значення збереження природи для майбутніх поколінь. Якщо ви плануєте подорож, печера Караджа може стати незабутньою зупинкою на вашому маршруті.

⚡️Тим часом Держдеп США схвалив пакет підтримки F-16 для України на суму в $310 млн Зокрема, він включає навчання пілотів та обслуговування літаків. #Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини

#тварини Деревна землерийка: найвишуканіша туалетна королева дикої природи. У світі тварин, де кожен робить "свої справи" там, де заманеться, є одна унікальна істота, яка підіймає гігієну на новий рівень. Знайомтеся з деревною землерийкою — крихітним звірятком, яке, здається, прочитало посібник із цивілізованого життя і вирішило, що хаотичне "ходіння в кущі" — це не її стиль. Ця пухнаста модниця має власний "унітаз" у дикій природі, і ми тут, щоб розповісти, чому вона заслуговує на звання найохайнішого створіння джунглів! Деревна землерийка, яка мешкає в тропічних лісах Південно-Східної Азії, виглядає як мишка, що вирішила стати екоблогером. Вона маленька, спритна і має хоботок, який додає їй вигляд трохи серйозного, але дуже милого бухгалтера. Але справжня магія починається, коли справа доходить до її туалетних звичок. Замість того, щоб залишати "сюрпризи" де попало, землерийка обирає собі спеціальну рослину — зазвичай м’ясоїдну непентус (так, ту саму, що ловить комах у глечики). Ця рослина для землерийки — не просто клумба, а справжній п’ятизірковий санвузол! Як це працює? Землерийка акуратно забирається на край глечика непентуса, робить свої справи, а рослина, замість того, щоб ображатися, каже: "Дякую за поживу!" Виявляється, екскременти землерийки — це справжній делікатес для непентуса, адже вони багаті на азот і допомагають рослині процвітати. Уявіть собі: тварина і рослина уклали угоду "ти мені — я тобі", і всі задоволені! Землерийка отримує чистий "туалет", а рослина — обід. Це вам не просто симбіоз, а справжній екологічний стартап! Але не думайте, що землерийка просто лінується шукати інше місце. Вона вибаглива! Дослідники помітили, що ці створіння обирають лише певні глечики непентуса — мабуть, ті, що мають найкращий "дизайн інтер’єру" або найзручніше розташування. Хто знає, може, вони навіть залишають відгуки: "П’ять зірок, чудовий вид, але трохи слизько на краю". Ця історія вчить нас, що навіть у дикій природі можна бути вишуканим. Поки інші тварини безсоромно "забруднюють ліс", деревна землерийка демонструє, що стиль і гігієна — це не лише для людей. Тож наступного разу, коли будете в тропіках, придивіться до непентусів. Можливо, десь там сидить маленька землерийка, яка щойно "змила" і думає: "Ну що ж, час за кавою!" Факт-бонус: Деревна землерийка настільки унікальна, що вчені досі сперечаються, як вона додумалася до такого "туалетного етикету". Може, вона просто подивилася на людей і подумала: "Хм, а я можу краще!" 🙂

#тварини Манули: пухнасті королі байдужості🙂. Якщо ви думаєте, що коти – це вершина пухнастої зверхності, то ви ще не зустрічали манула! Ці дикі котики, які виглядають як гібрид хмарки та буркотливого дідуся, є справжніми зірками байдужості в тваринному світі. Манул, або палласів кіт, живе в степах і горах Центральної Азії, де, здається, він опанував мистецтво "мені все одно" ще до того, як це стало мейнстримом. З їхньою круглою мордочкою, маленькими вушками і пухнастою шерстю, манули виглядають так, ніби щойно вийшли з фотосесії для календаря "Наймиліші буркотуни 2025". Але не обманюйтесь їхньою милотою! Ці котики – справжні хижаки, які полюють на гризунів із такою грацією, ніби виконують сучасний танець... або просто випадково спіткнулися об здобич. Що робить манула таким особливим? По-перше, їхній погляд. Якщо коти вдома дивляться на вас із легким презирством, то манул дивиться так, ніби ви заборгували йому мишу ще з минулого століття. По-друге, їхня шерсть – це окремий вид мистецтва. Вона настільки густа, що манул виглядає як пухнаста подушка, яка вирішила піти на прогулянку. І, звісно, їхня поведінка: манули не бігають, не метушаться і точно не будуть ганятися за лазерною указкою. Їхнє життєве кредо: "Навіщо поспішити, якщо можна полежати?" Цікавий факт: манули не люблять товариства. Вони одинаки, які, здається, винайшли соціальне дистанціювання ще до того, як це стало трендом. Навіть у зоопарках манули часто ховаються від відвідувачів, демонструючи, що їм байдуже до вашого бажання зробити селфі. Тож, якщо ви хочете навчитися мистецтва спокою, беріть приклад із манула. Ці пухнасті філософи нагадують нам: іноді найкращий спосіб справити враження – це просто виглядати мило і нічого не робити. А якщо хтось запитає, чому ви лежите на дивані весь день, просто скажіть: "Я вчуся бути манулом!" 😸

3 травня 1891 р. народилася Софія Галечко, хорунжа Легіону УСС. Пішовши добровільно на війну, вона писала: «Мої мрії здійснилися – працюю для України…» Софія Галечко народилася у м. Новий Сонч (нині – Польща). Навчалася у Самбірській народній гімназії, закінчила Університет у м. Грац (Австрія). Була членом української молодіжної скаутської організації «Пласт» та заступницею голови товариства «Січ». На початку Першої світової війни 1914–1918 рр. добровільно вступила до Легіону Українських Січових стрільців, який воював у складі австро-угорської армії проти російських військ. Від 1914 р. Софія Галечко була санітаркою, розвідницею, стрільцем і командиром чоти у 4-й сотні УСС. Відзначилася у боях на Тернопільщині, зокрема 14 вересня 1915 р. вмілими діями на чолі чоти врятувала від поразки стрілецький курінь. У листопаді 1914 р. була нагороджена медаллю за хоробрість. Згодом підвищена у званні до хорунжої. Відзначилася у боях в Карпатах взимку 1914–1915 рр. і в обороні г. Маківка у квітні – травні 1915 р. У 1917–1918 рр. Софія Галечко служила в Коші Легіону УСС (у запасі). Софія Галечко трагічно загинула у серпні 1918 р. в с. Пасічна (нині Івано-Франківської області) – потонула у річці. Похована в Пасічній.