#поезія Останній літа поцілунок - чудовий серпень на порі! Не треба інших подарунків, лиш сонечко у душу лий! Від нього ще у серці буде радість, душа збере торбинку для зими із теплоти, із трав, із кольорів і світла, щоб все виймать по черзі в зимові вечори. Хай ще буяє зелень, квіти, стерня поколе босоногі дні. Й бенкет із овочів і фруктів хай буде на столі! Лише дощі нехай ще почекають, і листя, перше, пожовтіле, не вкриє стежку до воріт! Т. Хандога

🕯 До зруйнованої багатоповерхівки у Києві люди несуть квіти та дитячі іграшки, щоб вшанувати пам'ять загиблих #Київ_регіон #Київщина_новини #Київ_Київщина #Київські_новини #Kyiv_region #Kyiv #Kiev_news #Київ_війна

#думки Колись моя бабуся сказала: - Не дозволяй, щоб сковорідки блищали більше, ніж ти сама. Не став прибирання вище за себе. Життя - надто коротке, щоб витерти весь пил. Радій. Прибирай, коли треба - але не забувай: світ чекає за вікном. Напиши вірш. Намалюй картину. Сходи в гості. Посміхнись незнайомцеві. Полий квіти. Послухай улюблену музику. Просто сядь із горнятком чаю і подивись у небо. Так, можеш вимити підлогу. Але не забудь прогулятись босоніж по траві. Можеш приготувати вечерю - але танцюй, поки готуєш. Бо життя - не між стінами. Воно - в дотику, в погляді, в тиші поруч. І пам’ятай: жоден день не повториться. З роками речі стають важчими. Люди відходять. А коли тебе не стане - бо це станеться з кожним - ніхто не згадає, скільки було пилу на поличках. А згадають… як ти сміялась. Як слухала. Як любила.

#поезія Я знав священика, який був у полоні. Шрам на скроні. Збиті чорні долоні. Телефонні розмови з донецькими операми. Трофейний опель із польськими номерами. І ось він мені говорив: інститут церкви поєднує нас усіх подібно до цегли, випалює нас у вогні, скріплює нас для грунтовки, хоча все це втрачає сенс уже під час артпідготовки. Ще він говорив: спитай мене про воскресіння, я відповім – щоби воскреснути, потрібне везіння. Праведникам якраз не щастить в основній їхній масі. Я люблю говорити про ворогів у минулому часі. Спитай мене про прощення, я маю що відповісти: прощення передбачає, що частина мирян – атеїсти. Я принесу своїм ворогам на могили квіти. Кара господня настигне всіх. Вам, атеїстам, не зрозуміти. Війна мене навчила не говорити про втрати. З живими краще. Живих, принаймні, можна порятувати. В живих є те, що не дає їм лягти в траншею. Здається ви, атеїсти, називаєте це душею. Я думаю іноді, чи зрозуміють нас наші діти. Серце моє легке і обійми мої розпростерті. Моєї любові стане на всіх, навіть на тих, хто хотів мене вбити. Піду, до речі, нагадаю їм, що їх чекає по смерті. Сергій Жадан

Юрій Йосифовичи ДОКУТОЛОКА квіти у росі Світла пісня Ігоря Білозіра — співака, композитора, художнього керівника легендарної «Ватри». Людини, яка присв'ятила життя українській пісні — і за неї була вбита. У цьому році йому виповнилося б 70. Світла пам’ять! Дякуємо сину Ігоря — Андрію Білозіру — за дозвіл виконати цю пісню.

Ні, не цвітуть тут квіти | OSAD - Karma 👇 Трек можеш послухати тут 🦻 https://share.amuse.io/jzIqsDCPiE8f А повне відо тут 👀 https://youtu.be/hUVl2XYGHrU?si=EbQJ2HdvsOoW5JWL

Літо створено для того, щоби збирати квіти. Життя — для того, щоб збирати враження і щасливі моменти. Нехай це літо буде неймовірним, особливим, незабутнім для всіх!

#поезія Вона звичайною була... Ніде нічим не вирізнялась. І тільки погляд - як імла на сонну землю опускалась... Складала вежі з гарних мрій, Жила в осінніх листопадах... Любила в сукнях дивний крій... І світло у старих лампадах... Шукала квіти в лободі, І вірила у тих, хто поряд... Була стійкою у біді... І розганяла в душах холод... Вона звичайною була... По зорях часом ворожила. І все б на світі віддала, Якби у неї були крила... Щоб там, колись, у тім житті Знайти себе в туманах сивих... Де відлітають журавлі Чітким, позначеним курсивом... Людмила Галінська

#поезія Мабуть не дарма є на світі троянди, Їм місце знайдеться в саду, на веранді, Як символ кохання, як символ надії, Захоплюють, манять, занурюють в мрії, Такі вони різні, такі досконалі, Як символ розпусти, як символ моралі, Ці квіти висловлюють вмить почуття, Мінливі бажання, любов, каяття, Їх колір про наміри вмить розповість, Чи ніжність, чи біль, а можливо і злість, Хоч вік їх короткий – та сутність безсмертна, Водночас і звична, і безпрецедентна, Краса їх чарує та змінює долю, До меж насолоди, до крайності болю, Шипів гострота, пелюсток оксамит, Безмежжя чарівності й ніжності мить… Ілля Герасюта

ВЖЕ Я – НЕ Я І ТИ – НЕ ТИ Вже я – не я і ти – не ти, Нема між нам вже нічо́го, Давно вже спалені мости, Вже й присмаку нема терпкого. Вже я – не я і ти – не ти, Не мрій, що можеш щось змінити, Межу́ зумів ти перейти… Розбитий глек вже не зліпити. Вже я – не я і ти – не ти, І вороття назад немає, Не треба вже: «Пробач», «Прости», Бо мертве вже не оживає. Вже я – не я і ти – не ти, Усе давно уже минуло, Що втрачено – не віднайти, Не повернути те, що бу́ло. Вже я – не я і ти – не ти, Зів’яло все, неначе квіти, З яких вінок вже не сплести́ Й не варто інші вже садити. Вже я – не я і ти – не ти, Давно уже загасли зо́рі, Давно ми – різних два світи… Можливо це – пророцтво долі. Вже я – не я і ти – не ти, Це – дві дороги, дві – стежини, В одну уже їм не зійти, Й ми – не одна, а й дві краплини. 19.01.2023 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025 ID: 1044796