#чоловік #птахи #квіти #капелюх

Футбольні фанати висміяли місця за $1 млн на фіналі ЧС🏟 У соцмережах завірусилися фотографії ексклюзивних місць біля самого поля на фіналі чемпіонату світу між Аргентиною та Іспанією.💰 За даними американського журналіста Алекса Сільвермана, вартість одного такого місця від hospitality-провайдера On Location сягала одного мільйона доларів. Уболівальникам запропонували м’які крісла за кілька метрів від футболістів і видали капелюхи від сонця.👀 Однак фанати звернули увагу на невдалий кут огляду: через занадто низьке розташування крісел із них складно стежити за подіями на протилежній частині поля.😅 «У вартість квитка хороший огляд не входить», – пожартував один із користувачів.🇺🇸 «Платити мільйон за місце біля поля – дуже американська ідея. Будь-який футбольний уболівальник знає, що це один із найгірших ракурсів», – написав інший фанат.🔥 Знімки швидко розійшлися мережею та викликали нову хвилю обговорень рекордних цін на квитки чемпіонату світу у США.#World_Football #football #European_football @European_football#футбол_football #Brovarysport @brovarysportВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

РЙ.З цієї думки й з цього ствердження починається кожен новий день…Нещодавно десь натрапила на ще одне побажання в їхній бік?- Щоб ви дощу не діждали!!!Як на мене, чудове побажання?Та в туди їхні гойдалки, забагато тексту про них.Краще про квіточки?Років три тому зʼясувалося, що в мене не залишилося жодної так званої ччччччорної лілії?Й ніде ж я знайти їхні цибульки в продажу не могла?Добрі жіночки з інтєрнетів мені свої цибульки надсилали. За що я їм щиро вдячна!Красивезні лілії розквітали, але ж не чорні?Потім десь у фейсбуці бачу оголошення?З якоїсь крамниці? З тих, що ніякої довіри не викликають? Й ще ж дешево так?:) Як зазвичай трапляється з шахрайськими пропозиціями?:)Та маханула шаблею й замовила!:)Й посилка прийшла!:)По-друге, коли вже земля промерзла й снігу було по коліна!А по-перше, цибульки в посилці були майже засохлі?Нууууу, нічого іншого я й не очікувала?Закинула коробку на поличку для капелюхів?Йййййй згадала про неї десь в середині наступного літа!!!Витаскала сухим-сухе сміття!:)Й нащось всипала його в відерце з водою?:)Днів за два видовбала ямку в землі, вилила в неї увесь вміст того відра, прикопала й забула!:)Не на наступний? Аж за рік щось виросло?:)В мене так зазвичай трапляється!:) Щось звідкілясь зʼявляється й росте самозахватом!:)Ви уявляєте, цьогоріч на тому місці квітне шикарна лілія!Чорна!Яка реінкарнувалася зі сміття! З сухої лусочки!!!То будьмо, як ті лусочки!Живіші за всіх живих!!!

У долині, де щовесни пахло димом, яблуневим цвітом і свіжою тирсою, росло старе криве дерево. Воно вигиналося так химерно, ніби одного разу вирішило потанцювати з буревієм і так і не зупинилося.Поряд височіли рівні, стрункі сосни та ясени. Вони дивилися на сусіда зверхньо.— Подивіться на нього, — шепотіли вони. — Ні на щоглу не годиться, ні на колону, ні на гарну балку.Криве дерево лише поскрипувало гілками.— Зате мені нікуди поспішати.Минали роки. Одного осіннього ранку в ліс приїхали лісоруби. Вони уважно оглядали стовбури, стукали по корі сокирами й робили крейдою позначки.На криве дерево навіть не подивилися.— Це не дерево, а заплутана загадка, — сказав один. — Із нього хіба що гачок для капелюха вийде.Зате всі прямі красені отримали білі хрести на корі.За кілька днів ліс наповнився гуркотом. Пили співали свою одноманітну пісню, стовбури падали один за одним, здіймаючи хмари листя.Криве дерево залишилося стояти.Згодом воно дізналося дивні новини. Один його сусід став дошками для паркану, який щодня обписували фарбою. Інший перетворився на підлогу в магазині, де по ньому тупотіли тисячі ніг. Третій став столом у кабінеті суворого начальника й терпів нескінченні удари кулаком.— Ну що, тепер ти бачиш користь прямоти? — якось проскрипіла стара ворона.— Бачу, — відповіло криве дерево. — Але ще бачу, що вони вже не можуть шуміти листям.Минуло ще багато років. Люди приходили до дерева відпочити в тіні, діти лазили по його вигнутих гілках, художники малювали його силует, а закохані прив’язували до нього стрічки.Одного разу до нього підійшов молодий тесля.— Шкода, що ти таке покручене. З тебе нічого путнього не зробиш.Дерево тихо засміялося шелестом листя.— А хіба обов’язково ставати чиїмось виробом, щоб прожити гідне життя?Тесля нічого не відповів. Він лише сів під деревом перепочити. Сидів довго, слухаючи вітер, і вперше за багато років нікуди не поспішав.Коли він пішов, то вже не дивився на кривий стовбур як на ваду.Бо іноді доля прямого дерева — бути корисним іншим.А доля кривого — залишитися самим собою.І хто з них прожив щасливіше, не зміг би сказати навіть ліс. Він надто добре знав: у природі не все вимірюється лінійкою. https://arkush.net/user/16240

День носіння капелюха День носіння капелюха (Wear A Hat Day) — дуже стильна й позитивна благодійна акція у світі, яка традиційно проходить в останню пʼятницю березня. За цим яскравим карнавалом ховається неймовірно важлива і серйозна мета. Це день, коли люди використовують моду та гумор, щоб кинути виклик одній із найстрашніших хвороб. Що ховається під капелюхом? Цю акцію започаткувала британська благодійна організація Brain Tumour Research (Дослідження пухлин головного мозку). Березень у всьому світі є Місяцем обізнаності про пухлини мозку, і День капелюха став його грандіозним, гучним фіналом. Ідея геніальна у своїй простоті: організатори закликають школярів, студентів, офісних працівників та знаменитостей прийти в цей день куди завгодно у найкумеднішому, найдивнішому або найелегантнішому капелюсі. А головна умова — зробити символічний благодійний внесок (наприклад, 1-2 фунти) у фонд досліджень. Сміх і трохи самоіронії стали найкращою зброєю проти відчаю.

#історія #речі 🕯 Анемометр: Як людство навчилося міряти ефірну примху 🕯 📜 Давньогрецькі стартапи та забудькуватість віків. Все почалося, як це часто буває в історії науки, у Давній Греції. Близько 50 року до н.е. такий собі Андронік із Кірра побудував у Афінах «Вежу вітрів». Це була восьмикутна споруда, прикрашена зображеннями богів вітрів (Борея, Зефіра та компанії), а на верхівці красувався флюгер-тритон. Він показував напрямок, але не силу. Щодо вимірювання швидкості, то античні джерела туманно натякають на якісь спроби, але конкретних креслень не залишили. Потім настало Середньовіччя, і всім стало трохи не до вітру — головне було, щоб млин крутився. 🎨 Леонардо да Вінчі та мистецтво підвішування дощечки Справжній ренесанс ідеї стався у XV столітті. Наш всюдисущий геній, Леонардо да Вінчі, між малюванням посмішки Мона Лізи та проектуванням танків, вигадав перший задокументований анемометр. Його конструкція була геніально простою: підвішена рухома дощечка. Чим сильніший вітер, тим сильніше вона відхилялася від вертикалі. Леонардо навіть придумав шкалу для цього пристрою. Це було мило, працювало, але... не дуже точно на сильних поривах. 🎩 Леон Баттіста Альберті: Архітектор вітру Паралельно з Леонардо, або трохи раніше, над цією проблемою мізкував інший гуманіст — Леон Баттіста Альберті. Він запропонував схожу конструкцію, але зробив акцент на тому, що це прилад для архітекторів, аби вони розуміли, чи не здує їхню чергову базиліку. Можна сказати, Альберті стояв біля витоків будівельної аеродинаміки. 💨 Доктор Робінсон і революція чашок Наступні кілька століть вчені розважалися тим, що вдосконалювали дощечку Альберті-да Вінчі. Але справжній прорив здійснив у 1846 році ірландський астроном Джон Томас Ромні Робінсон. Він, мабуть, втомився від того, що дощечка плескає на вітрі, і придумав... чашки! Його анемометр складався з чотирьох напівсферичних чашок, закріплених на горизонтальних спицях, що оберталися на вертикальній осі. Вітер дув у чашки, конструкція крутилася, а спеціальний механізм рахував оберти. Це було революційно. Чому? Бо, на відміну від дощечки, чашковий анемометр реагував на вітер з будь-якого напрямку однаково. Це був золотий стандарт метеорології на наступне століття. 📡 Сьогодення: Ультразвук і лазери Сьогодні чашкові анемометри все ще живі (особливо на дахах заміських будинків), але професіонали перейшли на вищий рівень. Ультразвукові анемометри вимірюють час, за який звук проходить між датчиками — вітер прискорює або сповільнює звук. А лазерні анемометри (лідари) взагалі стріляють променями в небо, щоб виміряти швидкість руху мікроскопічних частинок у повітрі. Це вже космос, панове. 🌬 Епілог Тож, коли ви наступний раз побачите на прогноз погоди цифру «7 м/с», згадайте цю довгу еволюцію. Від мармурової вежі в Афінах і дощечки Леонардо — до ультразвукових датчиків. Людство пройшло довгий шлях, щоб навчитися вимірювати те, що неможливо помацати, але що так легко може зірвати з вас капелюх.

Панна з далекої землі Британської, за доби королеви Вікторії прославлена. Лик її лагідний прикрашає капелюх дивовижний, квіткою, мов живою, оздоблений, що є ознакою чеснот та високого стану. Статура її, у сукню витончену вбрана, являє нам силует стриманий та шляхетний, за звичаєм кінця століття дев’ятнадцятого витесаний.

Рік 1910-ий, доба модерну, коли жіночість виявлялася у витончених силуетах та широкополих капелюхах, оздоблених пишним пір’ям. Ось вона — пані у капелюсі, що ніби танцює під подихом вітру, легка та граційна, як сама тогочасна мода. Вишуканість її постави та розкіш строю — то є справжній символ жіночої елеганції та вільності.

#історія #речі Сурдина: Таємний агент оркестру, що вміє приборкувати звуки 🎺🤫 Якщо музика — це мова емоцій, то сурдина — це її майстерний шепіт. Цей невеликий, але критично важливий аксесуар здатний перетворити тріумфальний рев труби на приглушений плач або зробити звучання скрипки інтимним, наче сповідь. Сурдина (від латинського surdus — глухий) з’явилася як інструмент контролю, але швидко стала інструментом натхнення, подарувавши композиторам цілу палітру нових «кольорів». 🎨🎻 Історія сурдини для струнних інструментів налічує століття. Вже у XVII столітті скрипалі використовували маленькі «гребінці» з дерева, металу або слонової кістки, які кріпилися на підставку (кобилку) інструмента. Сурдина обтяжує підставку, обмежуючи її вібрацію, що робить звук не лише тихішим, а й більш матовим, оксамитовим. Композитори епохи бароко, як-от Клаудіо Монтеверді, були одними з перших, хто почав офіційно прописувати в партитурах позначку con sordino (із сурдиною). 🎼🎭 Справжня революція сурдин відбулася в секції духових інструментів. Для труби чи тромбона сурдина — це спеціальна «вставка» у розтруб. Вона не просто приглушує гучність, вона радикально змінює тембр. Існує безліч видів духових сурдин: Straight (пряма): дає різкий, дещо «металевий» звук. Cup (чашоподібна): створює м'яке, гугняве звучання, улюблене джазменами. Wah-wah (гармонійна): оснащена рухомою трубкою, що дозволяє музиканту буквально імітувати людський голос, створюючи той самий знаменитий ефект «уа-уа». 🎷🎙️ Цікавий факт: у джазовій музиці початку XX століття замість професійних сурдин часто використовували підручні предмети. Легендарні трубачі могли вставляти в розтруб склянки, капелюхи або навіть гумові вантузи для прочищення труб. Останні виявилися настільки ефективними для створення специфічного «гарчання», що сучасні виробники випускають спеціальні сурдини-вантузи для професійних оркестрів. 🎩🪠 Існує міф, що сурдина потрібна лише для того, щоб не заважати сусідам під час репетицій. Насправді ж, гра з «домашньою» сурдиною (practice mute) — це лише технічна необхідність. Справжня оркестрова сурдина — це художній засіб. Вона дозволяє інструменту «зникнути» у загальному фоні або, навпаки, виділитися незвичним, потойбічним тембром у сольних партіях. 🌌✨ Сьогодні сурдина залишається незамінною в арсеналі будь-якого професіонала. Вона вчить музиканта тонкої гри: коли ви закриваєте шлях звуку, ви змушуєте слухача прислухатися уважніше. Це нагадування про те, що в мистецтві іноді найгучніше звучить те, що сказано пошепки. 🌬️🎶

#історія #події Небесний експрес: Як «повітряні фіакри» з’єднали Київ та Одесу. ​8 лютого 1928 року відбулася подія, яка змусила українців підняти голови до неба не через грім, а через розклад польотів. Саме цього дня розпочалося регулярне пасажирське авіасполучення за маршрутом Київ — Одеса. Тепер шлях до моря став не лише романтичним, а й блискавичним (за тогочасними мірками, звісно). ✈️🌊 ​Уявіть собі цей сервіс: літаки, що більше нагадували консервні банки з крилами, ніж сучасні лайнери, і пасажирів, які почувалися справжніми підкорювачами космосу. Тодішній політ був справжньою пригодою: шум двигунів такий, що розмови велися жестами, а турбулентність сприймалася як особиста образа від природи. Проте замість кількаденної тряски у задушливих вагонах потягів, шлях займав лічені години. 💼🌬️ ​Організацією перевезень займалося товариство «Укрповітрошлях». Вони розуміли маркетинг по-своєму: головне не м’які крісла, а факт того, що ви снідаєте на Хрещатику, а обідаєте вже з видом на Воронцовський маяк. Це був справжній прорив для логістики тогочасної України, який заклав фундамент цивільної авіації. ⚓🏙️ ​Цікаво, що пасажирська авіація в ті роки розвивалася всупереч логіці радянської системи, яка більше тяжіла до перевезення чавуну, ніж людей. Проте попит на швидкість виявився сильнішим за бюрократію. Київ та Одеса стали ближчими, а українське небо — частиною великої транспортної мережі, що назавжди змінило темп життя в країні. 📈🎩 ​Сьогодні, коли ми вибираємо між лоукостерами та комфортними автобанами, варто згадати тих відчайдухів 1928 року. Вони летіли без GPS та стюардес із напоями, тримаючись за капелюхи, аби просто довести: Україна — це сучасність, яка має крила. 🦅✨