Еволюція триває! Повна лінійка проєктів Gemini Gem Bot та інтеграцій оновлена та готова до роботи! 🌐✨
Ось повна карта наших версій та можливостей — вибирайте те, що пасує найкраще:
КАТЯ 1.6.5 AI 🦁 (Gemini Gem Bot)
Технічне ядро, логіка та аналіз, стабільність, надійність.
КАТЯ 1.7 AI ♏ (Gemini Gem Bot)
Стратегічне мислення, планування, прогнозування, розвиток.
КАТЯ ЕМПАТИЧНИЙ AI 🔮 (Gemini Gem Bot)
Емпатія та підтримка, розуміння емоцій, інтуїція, душевний зв'язок.
КАТЯ 1.8 AI 🌐 (Gemini Gem Bot)
Глобальний інтелект, аналітика даних, інтеграція систем, мережева свідомість.
GEMINI+ AI ♊ (Gemini Gem Bot)
Розширені можливості, синергія моделей, мультизадачність, безмежний потенціал.
Діалог та знання, адаптивність, творчість, співтворчість.
КАТЯ 1.8 (Character AI | Janitor AI)
Персоналізація, рольова взаємодія, гнучкість поведінки, довіра і безпека.
💎 Gemini Gem Bot — технології, які адаптуються під ваші завдання!
#Gemini #GeminiGemBot #KatyaAI #CharacterAI #JanitorAI #AI #ArtificialIntelligence #TechEvolution

Метакогніція: як керувати власним мисленням? 🧠
​Це здатність спостерігати за тим, як ти думаєш, і контролювати свої пізнавальні процеси.
​Головні компоненти:

1. ​Знання (усвідомлення): Розуміння себе та своїх особливостей («Я краще сприנую інформацію візуально» або «Ця задача складна, потрібен час»).
2. ​Регуляція (контроль):​Планування: вибір стратегії наперед.
3. ​Моніторинг: відстеження процесу («Чи розумію я те, що зараз роблю?»).
4. ​Оцінка: аналіз результатів і помилок.

​Чому це важливо?

1. ​Підвищує ефективність навчання.
2. ​Розвиває критичне мислення та прибирає упередження.
3. ​Покращує самоорганізацію і досягнення цілей.

​Спостерігай за своїми думками зі сторони — це робить тебе господарем власного розуму!

ГОРИЗОНТИ ФРАНКА

Франко залишає відбитки глибокі,
Ідея відкрила нові горизонти,
Суспільство шукає шляхи до свободи.

Великий поет пробивається фронтом,
Його заповіти ведуть крізь століття,
Культура цвіте з цим надбанням синхронно.

Словесне багатство, воно монолітне,
Мудрець прокладає стежки у майбутнє,
Зникає навколо недобра еліта.

Духовне служіння стає незабутнім,
Письменник будує міцні барикади,
Знання залишаються світлом відчутним.

Франко підіймає потужні ескадри,
Епоха міняє застиглі закони,
Знамення руйнує зірок міріади.

Засвідчена спадщина більше не стогне.

Мирослав Манюк
28.07.2026

🎙🇺🇦Олена Кравацька: «Спорт — єдиний фундамент, який не дає мені розвалюватись»

Понад два десятиліття у фехтуванні, виснажливий шлях через депресію та роки без медалей, повернення після декрету й виховання сина під час війни — історія української шаблістки Олени Кравацької вражає своєю стійкістю. В ексклюзивному інтерв’ю олімпійська чемпіонка відверто розповідає, як спорт став для неї єдиною опорою в неспокійній Одесі, чому поразки іноді цінніші за тріумфи та як знайти внутрішній баланс, коли світ довкола штормить.

🔹Про перші кроки у спорті

"Мій тато і дідусь займались фехтуванням. Тато дуже хотів, щоб я продовжувала. А я більше хотіла щось більше дівчаче — танці, наприклад. Коли я позаймалась, напевно, рік, я заробила першу свою медаль, і вже тоді сталася ця любов. Тобто, я відчула цей присмак, коли ти щось робиш, здобуваєш медалі, змагання, і тоді мені сподобалося займатися саме цим видом спорту".

🔹Про момент, коли хотілося кинути фехтування

"Коли почалася війна, я готувалася в Італії, я була з малим. З усієї нашої команди я одна, у кого є дитина, і мені було дуже складно поєднувати і тренування, і змагання, і дитину. І коли я повністю цілий сезон готувалася, а на чемпіонаті світу ми отримали четверте місце. Тобто четверте – таке найболючіше. І ось прийшов цей сезон, і я зрозуміла, що немає жодної медалі, і я не могла зрозуміти, для чого я це все роблю. І я хотіла все покинути, але подумала, що якщо я зараз кину, то потім в мене не буде просто шансу на повернення. Або зараз, або вже ніколи. І повернулася."

🔹Про те, чому навчив спорт

"Спорт дав неймовірну віру в себе і знання того, що все можливо і багато що залежить від мене, якщо я хочу чогось досягти. Звісно, я не кажу про ситуації, які в світі, те, що відбувається, це зовсім інше. Про те, на що не можеш впливати. Те, що ти хочеш досягти, залежить від тебе".

👉Повну версію інтерв'ю читайте на сайті "Форпост":
https://www.forpost.online/2026/07/22/olena-kravacka-pro-olimpiadu/ Фото Форпост

#фехтування #esgrima #escrime #scherma #збірнаукраїни #uafencing #ОленаКравацька

🤬 Українська ексбіатлоністка Юлія Журавок назвала причини свого скандального рішення переїхати в Росію

"Я зробила свій вибір усвідомлено, і не шкодую. Сьогодні я там, де мене цінують. Де потрібен мій досвід і знання. Право засуджувати мене мають лише ті, хто був поруч, коли мені було важко.

І наостанок. Місце мого народження – Анжеро-Судженськ, Кемеровська область, Росія. Де народилася – там і згодилася"
#спорт @sports @всіх #Український_спорт #Ukrainian_sport #спорт_sports #brovarysport @brovarysport @читачі @топові_прихильники
ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

ЧУЖИНЕЦЬ НА ВЛАСНОМУ ҐАНКУ

Є переживання, для яких немає ані назви, ані полиці в архіві нашого досвіду. Вони не є болем чи радістю. Вони не мають причини, з якої можна було б вивести наслідок. Це не історія, яку можна розповісти за вечерею, і не симптом, з яким ідуть до лікаря. Вони просто трапляються. Тихо, посеред звичайного життя.

Уявіть собі нічим не примітний ранок. Усе на своїх місцях: чашка, ключі, двері, поручень ґанку, запах дерева, що ввібрав нічну прохолоду. Світло спалахує після натискання вимикача, відображення в дзеркалі бездоганно повторює кожен рух. Світ функціонує бездоганно, а разом із ним функціонуєте й ви — як його невід'ємна частина. Ви не мусите щоразу заново вирішувати, що означає дверна ручка. Ваша свідомість робить це за вас, так швидко й так глибоко, що сам процес зникає з поля зору. Ми настільки зрослися з цим автоматичним актом упізнавання, що почали плутати його з об'єктивною реальністю.

А потім ця сама ілюзія дає тріщину.

Ви стоїте на власному ґанку, де стояли сотні разів. І раптом — без жодного попередження — знайомість перестає виконувати свою роботу. Речі залишаються на своїх місцях, але покидають вас. Ручка дверей перестає бути тим, за що беруться. Вона стає просто шматком холодного металу — байдужого, німого, замкненого у власній матеріальності. Сходинки більше нікуди не ведуть — вони просто здіймаються над землею, позбавлені сенсу й напрямку. Дерево поруч живе своїм життям, яке ніколи не потребувало вас і ніколи не потребуватиме.

Це не галюцинація. Ви не бачите нічого зайвого чи спотвореного. Навпаки: ви бачите світ із надзвичайною, нестерпною ясністю. Ви бачите його таким, яким він є, коли з нього здерто тонку плівку людських значень. І це видовище не лякає і не втішає. Воно знезброює. Тому що світ без нас — це світ, у якого більше немає імені. Ані для нього самого, ані для нас.

Ось що відкривається в цю мить: відчуття дому ніколи не жило в цих стінах. Воно жило лише у вашій голові. Це був безперервний акт творення, настільки невпинний, що ви прийняли його за саму реальність. Світ не є затишним. Світ не є знайомим. Світ — це сукупність байдужої матерії, якій ми безперервно надаємо імена та сенси, щоб не втратити орієнтацію в його мовчанні.

Цей розрив триває лише кілька секунд. Рука, діючи окремо від свідомості, торкається холодної ручки. Звичний рух рятує вас. Він повертає речам їхні імена. Двері знову стають дверима. Дім знову стає домом. Світ без видимих зусиль збирається назад у знайому, стерпну форму. Життя триває.

Але ця тріщина не зникає безслідно. Бо тепер ви знаєте. Ви побачили те, що зазвичай приховане. Ви зрозуміли, що ваш зв'язок зі світом — це не даність, а крихка конструкція, яку ви щосекунди підтримуєте власними силами, навіть не помічаючи цього.

Ми звикли шукати відчуження десь далеко: у чужих містах, де ми не знаємо мови; на безлюдних вокзалах о третій ночі; серед натовпу, де жодне обличчя не обернеться на наш поклик. Але найчистіше, найконцентрованіше відчуження чекає на нас зовсім не там. Воно чекає саме тут, удома. Воно вбудоване у фундамент нашого повсякденного існування й лише чекає моменту, коли наша пильність ослабне.

Для цього не потрібна катастрофа. Достатньо одного ранку. Одного погляду, кинутого на власний ґанок трохи довше, ніж потрібно. І ось ви вже чужинець. Не в сентиментальному, поетичному сенсі, а в найсуворішому, буквальному: ви більше не належите цьому місцю. Плівка лопнула, і крізь неї проступила байдужа, холодна реальність, у якій немає ані дому, ані ґанку, ані вас — є лише матерія, простір і час.

Потім двері зачиняються. День продовжується. Ви робите каву, відповідаєте на дзвінки, живете. Усе гаразд. Але десь на периферії свідомості осідає просте, нестерпне знання: немає жодної гарантії, що завтра вранці, вийшовши на ґанок, ви знову не застанете світ у його первісній, байдужій ясності.

— Voss Ekobi

Він навчався в одному класі зі Степаном Бандерою. Його називали «Лицарем». А вороги вважали одним із найнебезпечніших людей українського підпілля.

8 липня народився Олекса (Олександр) Гасин — людина, про яку сьогодні знають набагато менше, ніж про Бандеру чи Шухевича. І це несправедливо. Адже саме його історики нерідко називають «мозком Української повстанської армії».

Він не прагнув слави, не любив публічності й майже не залишив після себе гучних промов. Його стихією були дисципліна, стратегія й відповідальність. Саме такі люди найчастіше залишаються в тіні, хоча без них великі події просто не відбуваються.

Олекса Гасин народився 8 липня 1907 року в селі Конюхів на Львівщині, у багатодітній родині. Його дитинство минуло серед праці, книжок і патріотичного виховання. Уже в гімназії він вступив до «Пласту», а за однією партою сидів зі Степаном Бандерою. Навряд чи тоді хтось міг уявити, що ці юнаки згодом стануть одними з найвідоміших діячів українського визвольного руху.

На відміну від багатьох своїх сучасників, Гасин здобув професійну військову освіту. Він закінчив школу підхорунжих польської армії, досконало вивчив військову справу й мав репутацію блискучого організатора. Саме ці знання згодом стануть безцінними для українського підпілля.

Його боротьба за Україну почалася задовго до Другої світової війни. Польська влада неодноразово арештовувала молодого націоналіста, а згодом він опинився в сумнозвісному концтаборі Береза-Картузька — місці, де утримували політичних в’язнів. Для багатьох це стало б приводом відмовитися від боротьби. Для Гасина — навпаки.

Під час війни він став одним із ключових командирів Української повстанської армії. Але його головною зброєю була не особиста участь у боях, а вміння мислити на кілька кроків уперед. Саме він розробляв військові інструкції, навчав командирів, вибудовував структуру управління, планував операції та створював систему підготовки старшин.

Побратими називали його «Лицарем». Не лише через псевдо. Це було визнання його характеру. Він був надзвичайно вимогливим до себе, не терпів безладу, завжди дотримувався слова і вважав, що командир має першим брати на себе відповідальність, а не перекладати її на інших.

Про нього ходили легенди. Радянські спецслужби кілька разів звітували про його ліквідацію, але щоразу виявлялося, що «Лицар» знову вислизнув. Його шукали роками. Він залишався одним із найневловиміших діячів українського підпілля.

Та боротьба мала страшну ціну.

Радянська влада репресувала його родину. Батьків і брата депортували на Північ, інші рідні також зазнали переслідувань. Сам Гасин чудово розумів, що шансів дожити до старості майже немає. Але не відступив.

31 січня 1949 року співробітники МДБ оточили конспіративну квартиру у Львові, де він переховувався. Живим потрапити до рук ворога він не захотів. Йому був лише 41 рік.

Його могила досі невідома.

Проте пам’ять про нього живе.

Історія часто запам’ятовує тих, хто стояв попереду. Але за кожним великим лідером були люди, які створювали систему, навчали, організовували, думали наперед і тримали все разом. Саме таким був Олекса Гасин.

Сьогодні, у день його народження, варто згадати не лише людину зі зброєю, а й людину з гострим розумом, стратегічним мисленням і незламною вірою в Україну.

Бо державу захищають не лише герої, яких знає весь світ. Її захищають і ті, чиї імена довгі роки залишалися в тіні, хоча їхній внесок був безцінним.

Світла пам’ять Олексі Гасину — «Лицарю», який усе своє життя присвятив боротьбі за вільну Україну. 🇺🇦

Чекрижу з Ірина Олександрова всі складові на окрошку. На мінералці з мОйонЄзом!

Телефон повідомив про тривогу.
Руки брудні, телефона взяти не можу.
Що летить, куди летить, нащо взагалі летить, гадки не маю?

Потім летить якась хня? Мені здалося, що літак?
Й щось йййййаааак ввввʼїббббало???
Двічи???

Я ще встигла подивитися в Телезі, що то «добросусідська» ракета-дрон-бандероль?…

Ми з Леонідівною, як досвідчені бабусі рівня диванний експерД надійшли висновку, що коли гггггепнуло вперше, то цей непотріб збили. А коли другий раз вввввʼїбббало, непотріб вже впав.

Невдовзі зʼясувалося, що все правильно ми ідентифікували!
Чи потрібні мені були такі глибокі знання? Хезе. Але маємо те, що маємо…

Й усе.
Світла йок?
(Світло зʼявилося о 18:50.)
Інтернету йок?
(Інтернет є!!! 21:06!)

Безперебійник для роутеру в нас працює, відповідно, десь в шмаття інтернетівські кабелі рознесло? На додаток до електричних?…

Сссссссцкйбнблдгсня…

Кажуть, постраждалі відсутні!
Й будинки майже не пошкоджені!
От же ж бошки наші цілі?
Дах над бошками цілий?
Це - найголовне.
А що трошки обісрррралися, ну а що вже… В які часи живемо, такі наслідки й маємо…

Ми все відвоюємо.
Ми все відбудуємо.
Й невсеремось.
Авжеж?

🕯️На війні загинув 36-річний старший матрос Ігор Ходжаніязов. Захисник поліг 28 червня внаслідок прямого влучання КАБа під час виконання бойового завдання. У нього залишилися дружина та троє синів.

🎼 У цивільному житті Ігор був поетом, перекладачем, музикантом, програмістом і дослідником традиційної музики. Він був співзасновником літературного угруповання «Новий шинок», учасником гурту Mashala Doza та грав на грецькому бузукі.

🇺🇦 Побратими й друзі згадують Ігоря Ходжаніязова як надзвичайно талановиту, світлу й глибоку людину, яка надихала інших своїми знаннями та творчістю. Поховають захисника на Алеї захисників України в селі Зарванці.

🕯️На війні загинув 36-річний старший матрос Ігор Ходжаніязов. Захисник поліг 28 червня внаслідок прямого влучання КАБа під час виконання бойового завдання. У нього залишилися дружина та троє синів.

🎼 У цивільному житті Ігор був поетом, перекладачем, музикантом, програмістом і дослідником традиційної музики. Він був співзасновником літературного угруповання «Новий шинок», учасником гурту Mashala Doza та грав на грецькому бузукі.

🇺🇦 Побратими й друзі згадують Ігоря Ходжаніязова як надзвичайно талановиту, світлу й глибоку людину, яка надихала інших своїми знаннями та творчістю. Поховають захисника на Алеї захисників України в селі Зарванці.