ГРАНІТНА ЕЛЕГІЯ Оберіг того часу уже був на стінах, Догоряли століття в оздобах проходів, Ехо кроків лишилося давньою тінню. Серед пилу століть виростали і сходи, А над хвилями неба біліли карнизи. Через марево літ та число епізодів, У глибоких дворах визрівали ескізи. Дотик часу лягав на гранітні колони, Оберігши в різьбі незгасимі репризи. Відбивалися в склі купола по шаблону, А у лініях мурів трималась основа. Архітектори й час дали нові райони, Розсипалися барви в кімнатах та зовні. Хвилювали уяву високі скульптури І з фасадів дивились фігури здорові. Там різьбяр вирізав силуети в структурі, Елегійні фронтони вростали у простір, Крізь віки проступала забута культура. Тінь минулого тут малювала свій розпис, У коштовних ліпнинах ховалися тести, Розкривались балкони у сонячнім зрості, А над морем здіймалась велична Одеса. Мирослав Манюк 20.05.2026 Фото: пані Т.М. #акровірш

Брати Михайло й Микола Дралюки увійшли до топ-6 світу на The Conrad Challenge, подолавши 1500+ команд із 71 країни. Їхній проєкт ReTouch — система сенсорного зворотного зв’язку для протезів верхніх кінцівок, що відновлює відчуття дотику. Презентація відбулася у Космічному центрі Г’юстона NASA в категорії «Здоров’я та харчування». У планах — виробництво та партнерство з Ukraine Protez і КПІ ім. Ігоря Сікорського. https://channeltech.space/ukraine/retouch-prosthetic-touch-ukraine-nasa-conrad/

Adata Urban Tapsafe — портативний SSD USB 3.2 Gen2 x2 зі швидкістю до 1900 МБ/с. Розблокування через NFC-дотик смартфоном, підтримка до 9 користувачів із різними правами доступу. Доступний у варіантах 1 ТБ і 2 ТБ; сумісний із Windows, macOS, iOS, Android, Linux і консолями. Система кріплення clip-on для камерних ригів і змінні магнітні кришки в комплекті. Вага — 72,61 г, гарантія — 5 років. https://channeltech.space/gadgets/adata-urban-tapsafe-portable-ssd-nfc/

ОСТАННЄ ЗІЗНАННЯ Пам'яті я випадковий невільник: Тихі розмови, чужі обіцянки... Світ не вимірює вірність коханки — Час лише множить зітхання повільні. Дотики згасли у формулі звільнень, Погляд відводиться в темні ділянки, Звичку міняє відвертий романтик, В серці тримає уламки довільно. Спроба остання — зібрати мовчання, Словом короткім дійти до скандалу, Втілити в правду таємне кохання. Після рядка, ніби як по сигналу Тиша накриє останнє зізнання, Вірш обриває відлуння фіналу. Мирослав Манюк 08.04.2026 #петрарківський_сонет

Якщо ви відчуваєте ніжний дотик до своїх вух, це ще не означає, що на них повісять діаманти... Можливо, це буде лапша...

День твіду 3 квітня кожного року відзначається День твіду. Твід – це така фактурна еластична тканина з вовни, котра м’яка на дотик, досить важка та має у складі ворс. Тканина з’явилась у 18 столітті в Шотландії та Ірландії. Спочатку її використовували лише фермери, а вже в 19 столітті твід увійшов в гардероб аристократичної спільноти. Коко Шанель була першою з модельєрів, хто зацікавився твідовим одягом та зробив його модним. У сьогоденні твідовий одяг не втратив своєї популярності: особливо актуальні теплі сорочки-курточки та костюми.

Один хлопець загинув, ще двох із тяжкими опіками госпіталізували: у Києві на даху неробочого вагона поїзда трьох підлітків уразило електричним струмом. https://bukvy.org/u-kyyevi-pidlitok-zagynuv-vnaslidok-urazhennya-strumom-na-dahu-poyizda/ За даними рятувальників, інцидент стався на вулиці Уманській. Ділянку терміново знеструмили, а постраждалих передали медикам. В «Укрзалізниці» нагадали, що контактна мережа має напругу понад 27 тисяч вольт, через що ураження може статися навіть без прямого дотику. Обставини трагедії розслідують.

ЖИВИЙ Блисне світло й знову повна пустка, В полі димно, люта м'ята в'яне… Тихий грім свідомість не пропустить Повз смертельну рану... Темний ранок вже несе багрянець, Пахне смертю і поріг і стеля… Сіль і хліб на смак доволі пряні, Ніби пил в пустелі... Чую спів і скрегіт по металу, Бачу синь і густоту прозору. Дотик був, якого бракувало – Це торкались зорі… Я за мить відчув усе корисне. Ще живий... допоки світло блисне... Мирослав Манюк 15.03.2026 #кульгавий_сонет

ДОТИКИ ТИШІ💫

#історія #постаті Леонід Осика: Той, хто зафіксував душу українського каменю 🎬 ​8 березня 1940 року народився Леонід Осика — людина, чиє ім'я вписане золотими літерами в історію «українського поетичного кіно». Якщо Параджанов — це колір і магія, то Осика — це графічна лаконічність, сувора правда та глибинний психологізм. Його фільми не просто дивляться, їх відчувають на дотик, як шорстку поверхню скелі. 🪨🎥 ​Найвищим досягненням майстра став фільм «Камінний хрест» (1968), знятий за новелами Василя Стефаника. Уявіть собі: чорно-біле полотно, де кожен кадр вибудуваний як довершена гравюра. Історія про селянина, який покидає рідну землю, щоб емігрувати за океан, перетворилася під рукою Осики на біблійну трагедію прощання з власним корінням. 🌾🛶 ​Осика мав рідкісний хист — він умів мовчати в кадрі так, що це мовчання кричало сильніше за будь-які монологи. Його герої — це люди сильних характерів і трагічних доль. Навіть у часи жорсткої радянської цензури він примудрявся проносити на екран справжню Україну — не ту, «шароварну» з листівок, а справжню, болючу, сповнену гідності та внутрішньої сили. 🏛️🇺🇦 ​Окрім «Камінного хреста», режисер подарував нам такі стрічки, як «Захар Беркут», «Тривожний місяць вересень» та «Подарунок на іменини». Кожна його робота — це спроба розібратися в генетичному коді нашого народу: чому ми такі, звідки в нас ця незламність і водночас цей нескінченний сум? 🤔🎞️ ​Леонід Осика пішов від нас у 2001 році, але його кіномова залишилася сучасною. Він навчив нас, що справжнє мистецтво не потребує зайвих спецефектів — достатньо лише правдивого погляду актора та каменя, який пам'ятає все. 🕯️📜