ДИВНЕ СЕЛО
Дмитро завжди казав, що в Україні є два види скарбів: ті, які ще не знайшли археологи, і ті, які вже давно лежать у сараях.

Микола лише сміявся.

— А ще є третій вид.

— Який?

— Ті, що баба продає як брухт, а потім біжить навздогін і кричить: «Ой, не той мішок забрали!»

Біла «Газель» котилася між селами. З відчиненого вікна Дмитро раз у раз висував ручний гучномовець:

— Купуємо чорний і кольоровий метал! Стару побутову техніку, акумулятори, пір'я! Купуємо старовинні речі!

У першому селі день почався вдало. Вони купили два старі велосипеди, пральну машину, три акумулятори, мідний казан і такого величезного чавунного котла, що Микола сказав:

— Якщо його добре почистити, можна борщ варити на все село.

У другому селі справи пішли ще краще. Один дід продав електродвигун, який важив, мабуть, більше за самого діда, а бабуся винесла патефон, праску на вугіллі й старий самовар.

— Хлопці, — усміхнулася вона, — якщо ще років десять не приїдете, то й мене купите як старовинну річ.

— Не можемо, бабусю, — відповів Дмитро. — Людей ми не скуповуємо.

— Шкода... А пенсія така, що вже й сама себе продати готова...

Сміялися всі.

До вечора кузов був заповнений майже доверху.

— Може, вже додому? — запитав Микола.

Дмитро подивився на дорогу, що губилася серед пагорбів.

— Он ще якесь село. Заїдемо на пів години. Може, знайдемо щось цікаве.

— У тебе це «на пів години» завжди закінчується пригодами.

Дорога ставала дедалі вужчою.

Асфальт давно закінчився, дерева схилилися над дорогою так низько, ніби намагалися підслухати розмову.

Навігатор мовчав.

Лише старий паперовий дорожній атлас показував, що десь попереду має бути село.

Нарешті між деревами з'явилися поодинокі старі хати.

Жодного магазину.

Жодної вивіски.

Навіть собаки не гавкали.

Дмитро взяв гучномовець.

— Купуємо чорний і кольоровий метал! Старовинні речі!..

Відгук луною покотився між хатами.

Через хвилину з подвір'я вийшов сухорлявий сивий дід.

Наче давно чекав саме на них.

— Старовину шукаєте?

— Буває.

— Ходімо.

Дід повів їх до старої комори.

Серед павутиння, старих скринь і пожовклих газет він дістав невеликий латунний компас.

Той був дивний.

Без жодної іржі.

Наче його зробили вчора.

Стрілка повільно оберталася сама по собі.

— Не працює? — запитав Микола.

— Навпаки, — усміхнувся дід. — Працює занадто добре.

— І що він показує?

— Не північ.

— А що?

— Він може показати, куди звичайній людині краще не ходити...

Хлопці засміялися.

— Гарний жарт.

— Це не жарт.

Дід раптом став серйозним.

— І ще... не затримуйтеся тут після заходу сонця.

— Чому?

— Бо тоді село прокидається.

Микола підморгнув Дмитрові.

— Здається, дідові телевізор показує забагато містики.

Старий не відповів.
Лише тихо промовив:
— Запам'ятайте одну річ. Якщо вночі вам здаватиметься, що дорога ходить колом, люди говорять неправду, а місяць світить не з того боку, — не дивіться очима. Дивіться компасом.

Микола засміявся.
— Це загадка чи інструкція?

Дід повільно похитав головою.
— Ні те, ні інше.

Він озирнувся на темний ліс і додав майже пошепки:
— І що б ви не почули після півночі... не відповідайте, якщо вас покличуть на ім'я.

У ту ж мить десь над лісом прогримів грім.

Дмитро розрахувався за компас і поклав його в бардачок.

Старий мовчки розвернувся і пішов до своєї хати, не озираючись.

Небо потемніло так швидко, ніби хтось накрив його важкою ковдрою.

Перші великі краплі застукали по даху «Газелі».

— Погода зіпсувалася, — сказав Микола.

Вони рушили.

За кілька хвилин Дмитро спробував увімкнути навігатор.

На екрані блиснуло повідомлення:

«Місцезнаходження не визначено».

— Дивно...

Він відкрив карту.

Дорога була.

Ліс був.

А села... не було.

Ні назви.

Ні позначки.

Наче його взагалі не існувало.

— Миколо...

— Що?

— Ми зараз їдемо селом, якого... немає на карті.

У цей момент колеса різко пішли вбік.

«Газель» загрузла в густій чорній багнюці.

Двигун гарчав, колеса крутилися, але машина не рухалася ні на сантиметр.

Микола дістав телефон.

— Немає мережі...

Дмитро теж подивився на свій.

Жодної поділки.

Жодного сигналу.

Лише тиша.

Дмитро першим вискочив із машини.

— Спробуй ще раз!

Микола натиснув на газ.

Колеса безпорадно закрутилися, розкидаючи чорну багнюку.

— Дарма...

Гроза вже гупала над самим селом. У темряві виднілося лише світло з найближчої хати.

— Ходімо попросимося переночувати, — сказав Дмитро.

Двері відчинилися майже одразу, ніби на них чекали.

На порозі стояла молода жінка.

Чорне волосся спадало на плечі, світла сорочка, довга спідниця, лагідна усмішка.

— Добрий вечір.

— Добрий... Вибачте, ми застрягли. Чи можна переночувати до ранку?

Жінка уважно подивилася на них.

— Можна.

Хлопці вже зраділи.

— Але не в хаті.

— Чому?

— Так треба.

Вона усміхнулася ще привітніше.

— Переночуєте в сінажнику. Там сухо й тепло.

— Та нам більше й не треба.

Вона винесла їм стару ковдру, глечик молока й окраєць хліба.

— Якщо вночі почуєте, що вас хтось кличе...

Вона на мить замовкла.

— Не виходьте.

— А хто може кликати?

— Тут уночі багато хто ходить.

І зачинила двері.

---

Сіно пахло літом.

Надворі шумів дощ.

— Добра господиня, — сказав Микола.

— Ага...

Дмитро згадав діда.

«...не відповідайте, якщо вас покличуть на ім'я...»

— Послухай...

— Що?

— А може, той дід не жартував?

— Якщо ми зараз почнемо боятися кожної бабусиної казки, то й брухт перестанемо скуповувати.

Вони засміялися.

І незабаром заснули.

...

— Дмитре...

Хтось тихо покликав.

Він розплющив очі.

Микола спав.

— Дмитре...

Голос лунав просто за дверима.

Тихий.

Добрий.

Майже знайомий.

Він уже хотів відповісти...

Та раптом пригадав слова діда.

«Не відповідайте...»

Дмитро лише штовхнув Миколу.

— Чуєш?

Микола мовчки кивнув.

Тепер голос кликав уже його.

— Миколо...

Потім обох.

Повільно.

Наполегливо.

Наче той, хто кликав, знав їх усе життя.

Під дверима зашаруділо.

Наче хтось ходив колами.

Раптом у щілині між дошками промайнув силует господині.

Але це вже була не та усміхнена молода жінка.

Спина зігнулася.

Волосся стало довгим і сивим.

Обличчя зморщилося, очі світилися дивним зеленкуватим блиском.

Вона ходила навколо сінажника, щось тихо шепочучи.

Сіно почало ворушитися саме по собі.

Дмитро перехрестився.

— Тільки мовчи...

Стара раптом спинилася.

Понюхала повітря.

І прошепотіла:

— Вийдіть... я знаю, що не спите...

Двері самі скрипнули.

Але ні Дмитро, ні Микола не поворухнулися.

Так минула, здавалося, ціла вічність.

Лише коли перший півень закукурікав десь далеко, усе стихло.

---

На подвір'ї було тихо.

Із хати вийшла та сама молода жінка.

Усміхнулася.

— Добре спалося?

Хлопці мовчки кивнули.

Вони не стали нічого питати.

Сіли в «Газель», витягли її з багнюки тракторцем, що дивним чином уже стояв неподалік, і рушили геть.

Та незабаром зрозуміли...

Вони їздять по колу.

Ось стара криниця.

Ось місток.

Ось покинутий млин.

І знову...

Та сама хата.

Те саме подвір'я.

— Ні... цього не може бути...

Вони звертали на інші дороги.

Повертали назад.

Їхали навпростець.

Та щоразу опинялися в тому самому місці.

Микола мовчки відкрив бардачок.

— Компас...

Вони обоє згадали слова старого.

Дмитро відкрив кришку.

Стрілка шалено крутилася.

Потім раптом завмерла.

І показала... просто в густий ліс, де дороги взагалі не було.

— Туди?!

— Іншого вибору немає.

Микола повернув кермо.

«Газель» повільно покотилася між деревами.

Гілки дряпали кузов, кущі били по дверях, але стрілка більше не рухалася.

За кілька хвилин дерева несподівано розступилися.

Попереду блиснула знайома траса.

Телефони одночасно ожили.

На екранах з'явився мобільний зв'язок.

Навігатор спокійно промовив:

— «Маршрут побудовано».

Дмитро озирнувся.

Позаду був лише ліс.

Ні села.

Ні хат.

Ні старого млина.

Ні навіть дороги, якою вони щойно виїхали.

Лише вітер шелестів листям.

Микола мовчки закрив компас.

— Знаєш...

— Що?

— Відтепер, якщо дід продаватиме мені старовинну річ і скаже: «Не затримуйся до вечора», — я навіть торгуватися не буду.

Дмитро розсміявся.

— І я теж.

Біла «Газель» рушила далі.

А старий компас тихо лежав у бардачку.

Його стрілка спокійно показувала на північ.

Наче тієї ночі нічого й не сталося.

ВІТЕР СМЕРТЬ КОЛИШЕ

Знов прицільно ворог б'є
В житлові квартали.
Що не бачить — світ вдає...
Цим нам все й сказали.

Ніч приносить чорний дим
Й вибух всюди лине.
Смерть заходить в кожен дім,
Люд невинний гине.

Не питає хто тут спить,
Хто дитину тішить.
Все живе вогнем горить,
Вітер смерть колише.

Знов руїни до небес,
Плач іде до Бога.
Світ мовчить... І знову стрес -
Жах біля порога.

Лиш молитва не згаса
У скорботнім серці.
Та мовчать всі голоси,
Наче світ завмер цей.

Скільки ще терпіти нам
Чорні дні і втрати?
Ворог смерть несе домам,
Нищить кожну хату.

Та здіймаєм очі ввись,
Де Господь єдиний.
Бо у світу знов мовчить
Совість без причини.

13.07.2026 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026

͟1͟0͟ ͟н͟а͟й͟м͟и͟л͟о͟з͟в͟у͟ч͟н͟і͟ш͟и͟х͟ ͟у͟к͟р͟а͟ї͟н͟с͟ь͟к͟и͟х͟ ͟с͟л͟і͟в͟.͟
Лебідка
Дане слово має декілька значень — коли йдеться про самку лебедя або спеціальну машину для підіймання і переміщення вантажів. Але найчастіше його вживають у переносному значенні, коли хочуть лагідно звернутися до коханої людини.

Балаканина
Це слово означає багатослівну розмову, яка триває вже тривалий проміжок часу. Крім того, інколи ним хочуть підкреслити довгі розмови та навіть суперечки.

Виднокрай
Лексема має доволі цікаву історію та з’явившись на початку 20 століття, була заборонена радянською владою. Як тоді, так і сьогодні вона означає позначення горизонту.

Манівцем
Найчастіше слово вживають тоді, коли хочуть окреслити обхідні шляхи, якими йде людина замість прямої дороги. Також воно використовується у значенні фразеологізму, коли людина на щось натякає, але не може про це сказати прямо — "говорити манівцями".

Обопільний
Коли між двома закоханими людьми виникають взаємні почуття один до одного, то це можна назвати саме обопільними почуттями.

Слушний
Слово описує те, що є доречним, правильним або відповідає певним умовам чи обставинам. Його також можна використовувати як знак підтвердження чиєїсь правоти.

Млосний
Слово має декілька значень, вживається для опису як фізичного стану слабкості чи нудоти, так і емоційної або чуттєвої атмосфери. Найчастіше його використовують у значенні "п’янкий", "ароматний", "томливий".

Заквітчаний
Слово означає прикрашений квітами. Його часто використовують для опису об’єктів, людей або місць, які мають багато квітів або декоровані квітами.

Легіт
Колись у народі так називали легкий вітерець. Поети ж використовували слово для позначення любові до краси природи.

Краля
Це слово використовують, коли хочуть підкреслити жіночу красу або чарівність. Наприклад, фразу "Вона — справжня краля" можна перекласти як "Вона — справжня красуня".

😱Вітер розтрощив пів ресторану в Одесі, є постраждалі. Приїхала швидка, – місцеві канали.

ТУТ СМЕРТЬ БАЙДУЖІСТЮ ПИСАЛАСЬ. ВИШНЕВЕ

Не фронт – подвір'я, клумби і сади,
Де радість й сміх учора ще лунали.
Сьогодні – кров... і чорнії сліди,
Де орки смерть байдужістю писали.

Згасали сві́чі тут людських життів
Під купами розбитих всіх будинків,
Бо згарище ординець заповів,
З людьми став ворог знов до поєдинку.

Застигли вікна вибитих осель,
Немовби очі, що не бачать світу.
Лиш вітер носить чорний біль пустель
І запах смерті, димом оповитий.

Ні крику вже... Лиш моторошна мить,
Що серце рве на тисячі уламків.
Душа жива у пам'яті кричить,
Схилившись над холодним тілом ранку.

Не стало мрій... Не стало майбуття...
Земля приймає тих, хто жить хотіли.
І кожне тут загашене життя
Волатиме тепер уже з могили.

Проклятий ворог знову сіє смерть,
Не знаючи ні жа́лю, ні спокути.
Його єдина сатанинська твердь –
Вбивать, палити, нищити й забути.

І знов мовчить весь закордонний світ,
Немов не чує крику України.
Нелічено у нас людських вже бід:
І горе, й смерть, й страшні такі руїни.

Тепер Вишневе – це суцільний біль,
Шматоване і знищене до кра́ю.
Лиш чорний дим і смерть, що йшла звідтіль,
Де навіть Бог від болю завмирає.

08.07.2026 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026

РОЗТЕРЗАНЕ ВИШНЕВЕ

Ось це - не Маріуполь, не Бахмут,
Це поруч... поруч з серцем України,
Відбувся тут страшний приліт-салют
Й перетворив Вишневе у руїни.

Де вчора сміх лунав між яворів,
Сьогодні дим закрив людські простори,
І плач, і стогін між руїн дворів,
Бо й тут спіткало невимовне горе.

Завмерло місто в попелі-золі,
Здригались стіни від ударів лютих,
І гасли сві́чі на свої́й землі́,
Убивця сіяв смерть між незабутих.

Розбиті долі, що вкривались склом,
Немов життя порізане навіки,
І кожен крок над випаленим тлом
Відлунює у розпачі і крику.

Не храм упав – людська душа жива
Під тягарем жахливої руїни,
Бо ворог знов безжально убивав
Життя, що поруч з серцем України.

Під плитами мовчать чиїсь батьки,
Чиїсь сини, дружини і кохані,
І вже тепло і погляду, й руки
Не обійму́ть дітей свої́х востаннє.

Не стало дому — знищено життя,
Лиш чорна сажа стелиться під но́ги.
І небо стало свідком небуття,
Де смерть прийшла з ворожої дороги.

Палають сві́чі... Та не на столах —
У пам'яті, що крається до болю.
Орда їх загасила у дворах,
Заливши у Вишневому все кров'ю.

І досі вітер носить чорний чад,
Де тиша вже страшніша за гармати.
Вишневе стало болем і стократ
Прокляттям тим, хто звик людей вбивати.

08.07.2026 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026
ID: 1065310

Подивилася зранку, що там синоптики кажуть?
Вразилася!
Й хуткенько почалапала ууууу город!

Якщо прогнозуються дощі й дощ, часом дощові дощі й невеликий дощ всередині великого дощу з дощу, як не подбати про збирання огірків з кабачками?

Огірків цебро визбирала!
Кабачки не встигла!:)

Бо чергова людина прибігла до нашого обійстя, води з криниці моєї придворної наколядувати!:) Сільську водонапірну башту поки що не відремонтували…

А я ж добра така!:)
Я й огірків тій людині відсипала!:)
Й яєць!:)
Й по кабачки у город загнала!:)
Якщо людині кабачки тре, нехай сама й збирає!:) Добре ж я придумала?:)

Колежанці Оленьці лаванда була тре?:)
Сама Оленька її й стригла!:)

Ще якусь кількість відвідувачів я напувала кавами, капучинами та холодним чаєм!
Теревені з ними теревенила!

Й найголовна подія дня!!!
Сьогодні спеціально навчена людина нарешті звершила таку справу!!!
Таку справу!!!
Справу, яка вже дванадцять років відкладалася!!!

Чудовий Григорій замінив уууу ямі старий водоводний лічильник на новий!!!
Який ще в 2023 році був куплений!!!

Ще й в тій же ж ямі присобачив новий кран, який спроможний перекривати подачу води за моєю адресою взагалі, а не точково!!!

Спонсором цього заходу виступала добра Наталочка!
Якби не вона, сама б я цей фінансовий розгул не подужала!!!:)
Ще й Ірина Олександрова брала участь!!!

Перевірити якість встановлення поки не вдалося!:) Бо води ж нема!:)
Та надолужимо, як зʼявиться!

Згідно прогнозу години з дванадцятої в нас йде дощ?
Поки що брешуть!:)
Але явно збирається!!!

Й грім гуркоче, й вітер дерева тіліпає, й небо хмарами затягло!
Ще й тривога з підвищеною небезпекою волають, аж захлинаються, піллллллять…

Та якось буде.
Бо не буває так, щоб було ніяк!

Все!
Пішов дощ!

🌧️ У Києві через негоду падають білборди

У столиці України через погіршення погодних умов фіксуються випадки падіння білбордів. Сильний вітер і дощ спричинили нестабільність рекламних конструкцій, що може створювати небезпеку для пішоходів і транспортних засобів. Місцева влада закликає громадян бути обережними та уникати небезпечних місць.
#Київ_регіон #Київщина_новини #Київ_Київщина #Київські_новини #Kyiv_region #Kyiv #Kiev_news

🌧️ У Києві через негоду падають білборди

У столиці України через погіршення погодних умов фіксуються випадки падіння білбордів. Сильний вітер і дощ спричинили нестабільність рекламних конструкцій, що може створювати небезпеку для пішоходів і транспортних засобів. Місцева влада закликає громадян бути обережними та уникати небезпечних місць.
#Київ_регіон #Київщина_новини #Київ_Київщина #Київські_новини #Kyiv_region #Kyiv #Kiev_news

Це було в мить, коли зупинився час,
Серед юрби, де кожен мчить кудись у справах.
Я не шукав нікого, не чекав для нас
Отих вогнів, що спалахнули в небесах яскравих.
Ми розминулись — погляд в погляд, крок у крок,
І світ навколо вмить потьмянів, наче вицвів.
Я відчув, як серце зробило той самий стрибок,
Який буває тільки в казках чи у снах з дитинства.
Це не було кохання, що росте роками,
Як квітка, що плекають в тиші садівники.
Це було схоже на вибух — з тими ж дивами,
Що змішують долі, зриваючи всі замки.
У твоїх очах відбився вечірній промінь,
Чи, може, зірка, що впала в мої долоні?
Ти промовчала, але цей німий, глибокий спомин
Став найважливішим у моїй життєвій хроніці.
Я пам’ятаю кожну лінію, кожен порух,
Твій легкий сміх, що розірвав буденний шум.
Це диво — як з нізвідки, як прощання з горем,
Як теплий вітер, що прогнав весняний сум.
Ніхто не вірить, що життя міняють секунди,
Що можна бачити душу в чужому обличчі.
Але я знаю: то були не просто здогади,
А доля, що покликала в невідоме, вічне.
Це наче вхід у храм, де світло ллється звідусіль,
Де ти стоїш — і все навколо стало зайвим.
В душі, де була порожнеча, де панував біль,
Ти раптом стала сенсом, найкращим і найфайним.
З того дня небо стало іншого кольору,
З того дня кожен вдих — як молитва за тебе.
Я не знаю, чи доля нас до того ж полю поверне,
Але вдячний за той погляд, що з’єднав нас з неба.
Кохання з першого погляду — це не про втому,
Це про сміливість впізнати в чужому своє.
Це ніби ти нарешті повернувся додому,
Бо серце впізнало ту, хто для тебе живе.
Нехай минають роки, стираються фарби в пам’яті,
Нехай змінюється світ і течії швидких рік.
Я берегтиму ту мить, що горить усередині,
Бо саме тоді я вперше зрозумів, що таке — чоловік.
Ти — моя випадковість, що стала великою правдою,
Ти — мій маяк у морі, де гасли останні вогні.
Я йду за тобою, за цією небесною ватрою,
Дякуючи долі за той погляд, що подарував тебе мені.