ВІД ПЕРШИХ ДНІВ ВІН У БОЮ СТОЯВ

(Світлій пам'яті героя односельця Бігуна Андрія)

Пішов з життя іще один герой,
Іще один у засвіти полинув.
Він бачив там, ой, стільки… о-йо-йой…
І рано так Андрій цей світ покинув.

Коли ординець став на наш поріг,
Він зброю взяв і став на захист краю.
Не зупинив його ні страх, ні сніг,
Бо край був схожий в нас колись до раю.
Від перших днів він у бою стояв,
І не чекав, що хтось за нього стане.
За волю й правду з орком воював,
А біль утрати в серці не розтане.
Тепер його вже не болить війна,
Не рвуть душі́ сирени і тривоги.
Та в серці залишилася струна,
Що пам'ять береже його дороги.
Як ворог у домівку увійшов,
Андрій не став ховатися за спини –
Він зброю взяв і на війну пішов,
Щоб боронити рідну Україну.
Від перших днів він став на боротьбу,
Не дочекавшись спо́кою й наказу.
І добре знав, що йде він на війну,
Щоб захистити рідних від образи.
Він бачив смерть, руїни і вогонь,
Чужу жорстокість, біль і чорну втому.
Летіли кулі мимо його скронь,
Та він хотів вернути мир додому.
І не чекав за це він нагород,
Не мріяв про гучні слова пошани.
Він захищав Вкраїну і народ,
Бо бачив, як ятря́ться наші рани.
Та доля обірвала шлях земний,
І стих уже наві́ки його голос,
Тепер він там, де спокій неземний,
Не гнеться до землі життєвий колос.
Взяла́ Андрія в лоно вже земля,
І вітер тихо стелиться полями.
Не вернеться Андрій вже звідтіля,
Та буде за́вжди в пам'яті із нами.
Спочинь, Андрію, у тиші́ Небес,
Молитва наша душу зігріває.
Віддав ти Україні все, що ніс…
Чому́сь війна героїв забирає.
Тебе впустив у сво́ю браму рай,
Твоя́ душа тепер вже там спочине.
Твоє́ ім'я звучатиме, ти знай,
Щораз молитва тут за тебе лине.
Низький уклін за те, що ти робив,
За те, що взявся всіх нас захищати,
Ти від орди роки́ нас боронив,
Та в землю довело́сь тобі лягати.
16.10.2026 р.
©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026
ID: 1070562

#new_ukrainian_music #українська_музика
#що_послухати #для_настрою
Kharchyshyn & Odyn - Вітер, дощ і хмари (2026)
https://youtu.be/aVcPyO0Y05M

НІЧНИЙ ВЕКТОР

Йду я услід дев'ятнадцятому інтервалу доби, несучи пошматований чек.
Бесіда згасла; сріблястий жетон залишився між пальцями.
Поруч зелена аптека показується навскіс, мокрий проспект розсипається вщент.
Рухаюсь повз світлофор, відраховуючи вирішальний дозволений цикл запалення.
Запах бензиновий змішується прохолодним повітрям.
Довгі вокзальні вагони стоять паралельними смугами вздовж невиразних перонів.
Я зупиняюсь і рву паперову частину, і клаптик миттєво підхоплює вітер.
Поміж фасадами звужуються всі маршрути нейронні.
Власне ім'я вже здається тут зайвим аспектом нічного потоку.
Я повертаю праворуч, минаю склепіння, прямую туди, де ріка.
Схили бетонні формують трикутник, вершина спрямована точно в дорогу.
А запотіле знаряддя слугує поверхнею для реконструкції дна.
　　　 Н
　　　　　I
　　　　　　 Ч
　　　　　　　　І
　　　　　　　　　Я
Хутко спускаюся сходами нижче та слухаю рівність холодного дихання.
Ключ у кишені не знаю, для чого призначений.
Думка приходить за висновком: моє повернення вплине на психіку.
Лізу нагору, лишаю знак під дерев'яною лавкою начебто
І віддаляюсь без огляду.
Ранок далеко; фінальна адреса – туди, де розпалено вогнище.

Мирослав Манюк
28.09.2026

Юлю, ти - відповідальна й старанна жінка!!!
Добре-добре, нехай не жінка, але ж відповідальна й старанна стара!!!
То йди вже, Юлю, до своїх слоїків та двох цебер винограду!!!
Йди вже, Юлю!!!

А Юля ще взагалі навіть двері до свого консервного заводу не відчиняла!:)))

Каву пила. Двічи.

В новини одненьким оком зазирнула.

Придворну зграю нагодувала.

Яйця в курей зібрала.

Поки по всім схованкам ті яйця шукала, зʼясувала, що горіхів нападало дохолери!!!

Бо ж увесь ночер дощара полоскав та вітер пластикові стульці по обійстю жбурляв!!!
В половини села світла ніц нема… Дроти пообривало..,

Й як ті горіхи не зібрати?
Коли знов дощ очікується???
Й після нього вони стануть ще брудніші, ніж зараз вже є???:)

А я ж їх планую традиційно розсилати дівчаткам, що для фронту тормозки пакують!!!

Йди вже, Юлю!
Очі в купку, брова хаткою й пензлюй звершувати!!!

Зараз ще одну цигарку вицмулю й йтиму!

ЗЛИВА

Густіє хмара над німим Дніпром,
Вкриває темінь випалений схил
І завмирає простір як ніщо.

Важке повітря віддає свій хист,
Гримить далекий та скажений грім,
Щоб знов злякати завжди мирний тил.

Палає блискавка на темні дні,
Несеться вітер лютий крізь моря,
Зриває листя жовті та сухі.

Зіллються краплі на сухі поля,
Ширяє птах, шукаючи свій схов,
Хоча йому і крівля як броня.

Земля чекає тишу як ніхто,
Та тільки злива жорстко лупить дах,
Міняючи картинки, як в кіно.

Насунув буревій на всі жнива,
Зламав сухі гілки без жалю й сліз,
Згадав усім, що скоро вже зима.

Але і це несеться в прірву літ,
Зникають блискавки й важкий порив,
Та йдуть в безодню померки густі.

Бо промінь сонця зиркає з гори.

Мирослав Манюк
21.09.2026

Чому наші слова керують нашим життям (і як ми самі себе програмуємо)
​Ми часто кидаємо слова на вітер, навіть не замислюючись, яку владу вони мають над нами.
​Згадайте ситуацію з життя. Наприклад, людина постійно повторює: «Ой, мені вічно не везе з грошима», або «У мене ніколи нічого не виходить», чи дівчина каже: «Мені завжди трапляються не ті хлопці». Що робить у цей момент мозок? Він не сприймає це як жарт. Для нього це звучить як чітка установка. Людина сама дає команду, і мозок починає підсвідомо шукати підтвердження цим словаціям, притягуючи в життя саме те, чого вона боїться чи на що скаржиться. Слово стає сценарієм, за яким ми починаємо жити.
​Але це працює і в абсолютно протилежний бік.
​Уявіть ситуацію: накриває втома, в душі починається паніка чи тривога без причини, в голові лізе всяке сміття і дурні думки. Що робить більшість? Просто пливне за течією цього негативу.
​Але якщо людина зупиняється, бере себе в руки і каже вголос твердо і впевнено: «Так, стоп. Хватит панікувати. Усе нормально, нічого страшного не відбувається, а ну зберися і працюй нормально» — відбувається зовсім інша річ.
​Чому це спрацьовує? Тому що, коли ми говоримо вголос, наш власний голос створює реальну звукову хвилю. Вуха миттєво ловлять цей звук і передають у мозок. Але тепер це не просто розмиті тривожні думки всередині голови — це звучить як реальний наказ ззовні. Мозок і нервова система чітко чують цей командний голос, відпускають внутрішній спазм, заспокоюються і починають слухатися.
​Виходить дуже проста річ: ми — не пасажири у власному тілі. Наші думки і наш голос — це прямий пульт управління. Якщо дозволяти мовчанці чи скаргам керувати собою, ми самі себе затискаємо в кут. Але якщо навчитися вчасно казати собі та своєму організму тверде «Схаменись і роби те, що треба» — можна навести лад у будь-якій ситуації.
​Слідкуйте за тим, що ви говорите собі. Бо слова мають звичку ставати реальністю.

ХВИЛИНКА ДЛЯ ВІДПОЧИНКУ

Дві дощечки, дві сестри несуть мене із гори. (Лижі)

***
Хто мовчить, а всіх людей навчить? (Книжка)

***
Повна діжка жита п'ятачком накрита. (Мак)

***
Баран біжить, село дрижить. (Віз)

***
Довго жив, багатьох кормив.
Упав - пропав, ніхто кісток не зібрав. (Горщик глиняний)

***
Сидить Марушка в семи кожушках;
Хто її роздягає, той сльози проливає. (Цибуля)

***
Рукавом махнув, дерева нагнув. (Вітер)

***
Водою їхали пани, на них срібні жупани, хоч жупани - лата на латі, панам раді в кожній хаті. (Риба)

***
Що то як голодне, то кричить, а як наїсться, то мовчить? (Бочка порожня й повна)

З відривного календаря "Криниченька" за 8 вересня

Після літньої спеки Київ зустріне вихідні вже з відчутним подихом осені. У суботу в столиці буде хмарно, місцями дощитиме, а вдень повітря прогріється приблизно до +25°.Водночас варто зважати на сильний вітер — його пориви сягатимуть 15–20 м/с. Через негоду можуть виникати труднощі з рухом транспорту та роботою комунальних служб.У неділю стане ще прохолодніше — до +15…17°, також очікується дощ. Та довго осінь не затримається: вже з початку наступного тижня температура знову почне підвищуватися.#Київ_регіон #Київщина_новини #Київ_Київщина #Київські_новини #Kyiv_region #Kyiv #Kiev_news #Київ_війна

Усміхнувся вересень крізь ранкову млу, Залишивши літо десь на дні гаю. Яблука на гілках налились теплом, Світе мій єдиний, я тебе люблю.

Цей день особливий, тихий і блідий, Вітерець торкається русявого волосся. Всесвіт зупинився в тиші золотій, Наче так від віку й до віку велося.

Ми стоїмо мовчки на межі зімкнень, Деслова зайві, зайві всі розмови. Сотні несказаних, ніжних завмирань Розчиняються у просторі першої любові.

Перший дотик губ — як спалах на зорі, Як легке торкання крил метелика до квітів. Ми у цьому світі наче у дворі, Де немає інших, лиш одні ми в світі.

Час чомусь завмер, стрілки на годиннику Заблукали десь у вирі наших почуттів. Ми п'ємо цю мить по краплі, по крихтинці, Серед тисяч тихих і одвічних слів.

Твої губи теплі, трохи солодкуваті, Спогад про сонце і ранковий мед. У цій затишній і простій кімнаті Народився наш маленький оберіг і шляхетний слід.

Хай летить листячко золоте додолу, Хай дощі осінні стукають у скло. Я не відпущу твою руку знову й знову, Щоб у серці вічно сонце розцвіло.

Цей день пахне м'ятою, свіжістю і тугою, Що переростає в дивовижний дзвін. Яблуневий сад шепоче нам розмову, Світлий день поцілунків шле тобі уклін.

Тільки но знімкувала захід сонця?
Ммммалинове небо за парком?
Сама собі казала, що завтра вітер тіліпатиме довкілля, якщо такого кольору небо на заході?

Скільки того часу пройшло?
А у дворі вже - хуч в око стрель, така темрява!

Ще й в хмарах все.
Й дощ?
Не можна сказати, що він йде?
Але ж й сказати, що його нема, неправда буде?:)

А справжнього дощу вже б тре. Дуже тре!