• 22 червня минає 85 років з дня початку (1941) масових розстрілів у в'язницях Львова в'язнів, причетних до ОУН, санкціоновані прокурором Львівської області Харитоновим. Загальна кількість жертв у Львові за оцінками істориків коливається між 2358 і 2752 душ... Останні дні червня 1941 року називають трагедією на західних теренах України.

    Перші розстріли у тюрмах на західних теренах України, які з вересня 1939 р. перебувала під радянською окупацією, розпочались 23 червня 1941 р., на другий день німецько-радянської війни. На той час політичних в’язнів утримували у 22 тюрмах Львівської, Тернопільської, Волинської, Івано-Франківської, Рівненської, тодішньої Дрогобицької областей. А з 24 червня почались масові вбивства по в’язницях.

    Тюрма №1 на вулиці Лонцького у Львові була найбільшим комплексом НКВС (Народний комісаріат внутрішніх справ). Донині у підвалах збереглися камери, в яких, спершу, вбивали по одному, а потім заганяли групами і через вікно дверей кидали гранати. Виводили в’язнів на тюремне подвір’я і автоматною чергою позбавляли їх життя.

    24 червня 1941 р. начальник тюремного управління НКВС у Львівській області Лерман у звіті начальству написав, що з 1355 людей, вибраних до розстрілу, вирок виконано щодо 924, інформував, що арештованих приймають без належного оформлення, за списками, без статті звинувачення. Вже у цей день німецькі літаки бомбардували Львів. Члени ОУН 26 червня напали на львівську в’язницю «Бригідки» та завдяки переполоху змогли врятувати близько 300 засуджених, які були у черзі на розстріл.

    Жахлива цифра - лише у тюрмі на Лонцького радянські каральні органи з 22 до 28 червня вбили 1680 в’язні«Я сидів уже три місяці у тюрмі на Лонцького, у камері нас було 8. Всі українці (селяни, робітники, інтелігенція). 23 червня біля 6-ї по обіді, приказали нам зійти вниз з речами. У партері було 20 в’язнів. Начальник крикнув: «Ложись» і почав стріляти. На мене навалились тіла розстріляних товаришів. Начальник і три енкаведисти перейшли до інших камер стріляти людей. Я не був поранений, обмазав лице кров’ю. Через кілька хвилин енкаведисти повернулись і зробили кілька пострілів по тілах, які були зверху і рухались. Все затихло. Я обережно піднявся. В коридорі і камерах скрізь лежали помасакровані тіла в’язнів, цілі їх стоси. Нікого не було з енкаведистів. Я спробував сховатись на стриху, але було закрито, вибіг на подвір’я тюрми і сховався у кущах. Не міг втекти на вулицю, бо там була охорона. Вночі я бачив, як енкаведисти закопують тіла у викопану при вході яму. Деякі люди давали ознаки життя. Десь зранку охорона пішла з подвір’я. Я скочив на ринву і спустився по ній, пішов до помешкання свого знайомого, який жив неподалік. Так я урятувався чудом», – розповів дослідникам «Меморіалу» голова читальні «Просвіта» на Жовківщині на початку 90-х рр. минулого століття.

    Вбивства чинили поспіхом. До початку німецько-радянської війни радянські органи провели на заході України чотири масові депортації родин «ворогів народу»: у лютому, квітні, червні 1940 р. і в червні 1941 р. За різними даними дослідників, у далекі краї вивезли майже 1 млн. 200 тис. людей, із них 400 тис. українців. Головною метою сталінського режиму було знищити політичну, військову, суспільну еліти, як українців, так і поляків. Тюрми були переповнені політичними в’язнями, яких утримували у жахливих умовах і жорстоко катували. Про це ще сьогодні нагадують тюремні камери.

    У перший тиждень війни чисельність арештованих зросла майже удвічі. У Львові і невеликих містечках українців хапали просто на вулицях і везли в тюрми, щоб «очистити» регіон від «українських націоналістів». Коли 22 червня 1941 р. розпочалася німецько-радянська війна, то відступ червоної армії із заходу України був очевидний і радянські каральні органи вирішили звільнити тюрми від в’язнів.

    23 червня 1941 р. у місцеві відділення НКВС надійшов план евакуації 23236 в’язнів із Галичини та Волині в тюрми росії та Киргизстану. Але наступ німецьких військ спричинив паніку, особливо серед енкаведистів, які почали вбивати в’язнів уже з 22 червня, без вироків і не перевіряючи статтю арешту.

    Начальник тюремного управління НКВС Філіппонов звітував наркому НКВС України Сергієнку, що в перший день нападу німців на срср у тюрмах Львівщини розстріляно 108 людей. Такі ж розстріли почалися в Луцьку, Перемишлі, Добромилі. З москви вже за кілька днів надійшла телеграма з розпорядженням Л.Бєрії, «за списком, затвердженим прокурором, розстріляти всіх осіб, що перебували під слідством, засуджених за контрреволюційні злочини за статтею 170 Кримінального кодексу, та осіб, які здійснили розтрати, а підслідних і засуджених, які не проходять за цими статтями Кримінального кодексу, звільнити». У ніч із 23 на 24 червня, як вказано у звіті тюремного управління НКВС, весь особовий склад тюрми покинув Львів, але через 4 години повернувся і вбивства набули масового характеру.

    У Львові політичних в’язнів розстрілювали на Лонцького, у Замарстинівській тюрмі, «Бригідках» (сьогодні тут розташовується СІЗО), а ще у Золочеві, Дрогобичі, Луцьку, Чорткові, Дубно, Самборі, Рівному, Тернополі та інших містах.

    Сортували людей і розстрілювали порціями. Згідно з документами, людей мали сортувати: з важкими вироками – розстріляти, а щодо кого тривало слідство – планували вивезти. Але забракло вагонів для вивезення у тюрми НКВС срср. Бо військова влада гостро потребувала вагонів і не планувала з НКВС ділитися ними.

    На заході України перестріляли практично всіх, лише частково у Львові випустили кримінальників. У ніч із 23 до 24 червня 1941 р. на Лонцького і в «Бригідках» сортували людей і розстрілювали порціями. 22-24 червня стріляли по підвалах, карцерах. 24 червня енкаведисти покинули Львів, а коли повернулись, до 27 червня був повальний розстріл у камерах, кидання гранат. Якщо мали час, то дострілювали, все залежало від наступу нацистів», – каже працівниця Центру досліджень визвольного руху, історик Олеся Ісаюк.

    Протягом тижня від початку війни у тюрмах на заході України НКВС вбив близько 24 тис. людей, віком від 15 до 60 років. Є спогади про розстріли жінок і дітей. Убитих в’язнів кидали в ями, вириті нашвидкоруч, на тюремних подвір’ях, у саду, закидали тілами і тюремні підвали, бо на вивезення тіл не вистачало ані часу, ані транспорту. В останні дні перед втечею радянські органи просто залишили тіла в’язнів у камерах. Більшість убитих – українці, близько 10% – євреї, а також були поляки. Документи та архіви в’язниць енкаведисти палили.

    Масові вбивства у тюрмах у перші тижні війни відбувались не лише на заході Україні, але й у Києві, Вінниці, неподалік Харкова, у Криму.

    До сьогодні знаходяться сліди злочинів комуністичного терору.

    У період з 1939 до 1941 року, за різними дослідженнями, у всіх тюрмах Західної України розстріляно близько 60 тис осіб, сюди входять і жертви кінця червня 1941 р. Останки людей знаходили в ямах на тюремних подвір’ях. Не скрізь родичі могли забрати замордованих чоловіків, дітей, батьків.

    30 червня 1941 р. о 4-й годині ранку український батальйон «Нахтігаль» на чолі з командиром Р.Шухевичем першим зайшов у Львів. Серед замордованих у тюрмах людей він знайшов і свого брата. Німці дозволили відчинити в’язниці і люди кинулись шукати своїх дітей, батьків, сестер, братів. Від побаченого були шоковані, про що є чимало спогадів. Німецька окупаційна влада використала факти масових розстрілів в’язнів, злочини комуністичного терору з метою пропаганди, посиливши не лише антибільшовицькі настрої, але й спровокувавши антисемітські. Місця злочинів фотографували, фільмували, списки розстріляних в’язнів публікувала місцева преса.

    Нова німецька влада залучила до робіт у тюрмах єврейських чоловіків, які витягували трупи, виносили їх на подвір’я і складали чи вантажили. Був шалений запах від розкладених тіл. Був спровокований єврейський погром 1 липня 1941 р. Вже тоді було очевидно, що тоталітарний радянський окупаційний терор змінив інший – гітлерівський, принісши горе і сльози...

    22 червня минає 85 років з дня початку (1941) масових розстрілів у в'язницях Львова в'язнів, причетних до ОУН, санкціоновані прокурором Львівської області Харитоновим. Загальна кількість жертв у Львові за оцінками істориків коливається між 2358 і 2752 душ... Останні дні червня 1941 року називають трагедією на західних теренах України.Перші розстріли у тюрмах на західних теренах України, які з вересня 1939 р. перебувала під радянською окупацією, розпочались 23 червня 1941 р., на другий день німецько-радянської війни. На той час політичних в’язнів утримували у 22 тюрмах Львівської, Тернопільської, Волинської, Івано-Франківської, Рівненської, тодішньої Дрогобицької областей. А з 24 червня почались масові вбивства по в’язницях.Тюрма №1 на вулиці Лонцького у Львові була найбільшим комплексом НКВС (Народний комісаріат внутрішніх справ). Донині у підвалах збереглися камери, в яких, спершу, вбивали по одному, а потім заганяли групами і через вікно дверей кидали гранати. Виводили в’язнів на тюремне подвір’я і автоматною чергою позбавляли їх життя.24 червня 1941 р. начальник тюремного управління НКВС у Львівській області Лерман у звіті начальству написав, що з 1355 людей, вибраних до розстрілу, вирок виконано щодо 924, інформував, що арештованих приймають без належного оформлення, за списками, без статті звинувачення. Вже у цей день німецькі літаки бомбардували Львів. Члени ОУН 26 червня напали на львівську в’язницю «Бригідки» та завдяки переполоху змогли врятувати близько 300 засуджених, які були у черзі на розстріл.Жахлива цифра - лише у тюрмі на Лонцького радянські каральні органи з 22 до 28 червня вбили 1680 в’язні«Я сидів уже три місяці у тюрмі на Лонцького, у камері нас було 8. Всі українці (селяни, робітники, інтелігенція). 23 червня біля 6-ї по обіді, приказали нам зійти вниз з речами. У партері було 20 в’язнів. Начальник крикнув: «Ложись» і почав стріляти. На мене навалились тіла розстріляних товаришів. Начальник і три енкаведисти перейшли до інших камер стріляти людей. Я не був поранений, обмазав лице кров’ю. Через кілька хвилин енкаведисти повернулись і зробили кілька пострілів по тілах, які були зверху і рухались. Все затихло. Я обережно піднявся. В коридорі і камерах скрізь лежали помасакровані тіла в’язнів, цілі їх стоси. Нікого не було з енкаведистів. Я спробував сховатись на стриху, але було закрито, вибіг на подвір’я тюрми і сховався у кущах. Не міг втекти на вулицю, бо там була охорона. Вночі я бачив, як енкаведисти закопують тіла у викопану при вході яму. Деякі люди давали ознаки життя. Десь зранку охорона пішла з подвір’я. Я скочив на ринву і спустився по ній, пішов до помешкання свого знайомого, який жив неподалік. Так я урятувався чудом», – розповів дослідникам «Меморіалу» голова читальні «Просвіта» на Жовківщині на початку 90-х рр. минулого століття.Вбивства чинили поспіхом. До початку німецько-радянської війни радянські органи провели на заході України чотири масові депортації родин «ворогів народу»: у лютому, квітні, червні 1940 р. і в червні 1941 р. За різними даними дослідників, у далекі краї вивезли майже 1 млн. 200 тис. людей, із них 400 тис. українців. Головною метою сталінського режиму було знищити політичну, військову, суспільну еліти, як українців, так і поляків. Тюрми були переповнені політичними в’язнями, яких утримували у жахливих умовах і жорстоко катували. Про це ще сьогодні нагадують тюремні камери.У перший тиждень війни чисельність арештованих зросла майже удвічі. У Львові і невеликих містечках українців хапали просто на вулицях і везли в тюрми, щоб «очистити» регіон від «українських націоналістів». Коли 22 червня 1941 р. розпочалася німецько-радянська війна, то відступ червоної армії із заходу України був очевидний і радянські каральні органи вирішили звільнити тюрми від в’язнів.23 червня 1941 р. у місцеві відділення НКВС надійшов план евакуації 23236 в’язнів із Галичини та Волині в тюрми росії та Киргизстану. Але наступ німецьких військ спричинив паніку, особливо серед енкаведистів, які почали вбивати в’язнів уже з 22 червня, без вироків і не перевіряючи статтю арешту.Начальник тюремного управління НКВС Філіппонов звітував наркому НКВС України Сергієнку, що в перший день нападу німців на срср у тюрмах Львівщини розстріляно 108 людей. Такі ж розстріли почалися в Луцьку, Перемишлі, Добромилі. З москви вже за кілька днів надійшла телеграма з розпорядженням Л.Бєрії, «за списком, затвердженим прокурором, розстріляти всіх осіб, що перебували під слідством, засуджених за контрреволюційні злочини за статтею 170 Кримінального кодексу, та осіб, які здійснили розтрати, а підслідних і засуджених, які не проходять за цими статтями Кримінального кодексу, звільнити». У ніч із 23 на 24 червня, як вказано у звіті тюремного управління НКВС, весь особовий склад тюрми покинув Львів, але через 4 години повернувся і вбивства набули масового характеру.У Львові політичних в’язнів розстрілювали на Лонцького, у Замарстинівській тюрмі, «Бригідках» (сьогодні тут розташовується СІЗО), а ще у Золочеві, Дрогобичі, Луцьку, Чорткові, Дубно, Самборі, Рівному, Тернополі та інших містах.Сортували людей і розстрілювали порціями. Згідно з документами, людей мали сортувати: з важкими вироками – розстріляти, а щодо кого тривало слідство – планували вивезти. Але забракло вагонів для вивезення у тюрми НКВС срср. Бо військова влада гостро потребувала вагонів і не планувала з НКВС ділитися ними.На заході України перестріляли практично всіх, лише частково у Львові випустили кримінальників. У ніч із 23 до 24 червня 1941 р. на Лонцького і в «Бригідках» сортували людей і розстрілювали порціями. 22-24 червня стріляли по підвалах, карцерах. 24 червня енкаведисти покинули Львів, а коли повернулись, до 27 червня був повальний розстріл у камерах, кидання гранат. Якщо мали час, то дострілювали, все залежало від наступу нацистів», – каже працівниця Центру досліджень визвольного руху, історик Олеся Ісаюк.Протягом тижня від початку війни у тюрмах на заході України НКВС вбив близько 24 тис. людей, віком від 15 до 60 років. Є спогади про розстріли жінок і дітей. Убитих в’язнів кидали в ями, вириті нашвидкоруч, на тюремних подвір’ях, у саду, закидали тілами і тюремні підвали, бо на вивезення тіл не вистачало ані часу, ані транспорту. В останні дні перед втечею радянські органи просто залишили тіла в’язнів у камерах. Більшість убитих – українці, близько 10% – євреї, а також були поляки. Документи та архіви в’язниць енкаведисти палили.Масові вбивства у тюрмах у перші тижні війни відбувались не лише на заході Україні, але й у Києві, Вінниці, неподалік Харкова, у Криму.До сьогодні знаходяться сліди злочинів комуністичного терору.У період з 1939 до 1941 року, за різними дослідженнями, у всіх тюрмах Західної України розстріляно близько 60 тис осіб, сюди входять і жертви кінця червня 1941 р. Останки людей знаходили в ямах на тюремних подвір’ях. Не скрізь родичі могли забрати замордованих чоловіків, дітей, батьків. 30 червня 1941 р. о 4-й годині ранку український батальйон «Нахтігаль» на чолі з командиром Р.Шухевичем першим зайшов у Львів. Серед замордованих у тюрмах людей він знайшов і свого брата. Німці дозволили відчинити в’язниці і люди кинулись шукати своїх дітей, батьків, сестер, братів. Від побаченого були шоковані, про що є чимало спогадів. Німецька окупаційна влада використала факти масових розстрілів в’язнів, злочини комуністичного терору з метою пропаганди, посиливши не лише антибільшовицькі настрої, але й спровокувавши антисемітські. Місця злочинів фотографували, фільмували, списки розстріляних в’язнів публікувала місцева преса.Нова німецька влада залучила до робіт у тюрмах єврейських чоловіків, які витягували трупи, виносили їх на подвір’я і складали чи вантажили. Був шалений запах від розкладених тіл. Був спровокований єврейський погром 1 липня 1941 р. Вже тоді було очевидно, що тоталітарний радянський окупаційний терор змінив інший – гітлерівський, принісши горе і сльози...
    833переглядів
  • ПАЛАЛА Й ЛАВРА


    Палають храми у столиці,

    Горять автівки і житло,

    Над нами вбивці-блискавиці.

    Такого ще в нас не було́.


    Палала Лавра серед ночі,

    І кіностудії крило,

    Від болю не зімкнули очі —

    Так люто місто не жило́.


    Ще й арсенал палав «Мистецький»,

    Домівки теж вогнем взяли́сь,

    Бо ворог є в нас чортівецький,

    То й пуски вражі відбули́сь.


    Здригались стіни у лікарні,

    В диму ховалося усе

    І плач дитячий безпорадний…

    Чи вбивця кару понесе́?


    І знов руїни й чиїсь долі,

    Чиєсь обірване крило,

    Кияни знов в страшній недолі…

    Горіло все, усе гуло.


    Та Київ, сти́снувши руїни,

    Не впав усупереч, назло,

    Бо серце вільної країни

    Ніщо здолати не змогло.


    В нас пам'ять свічкою палає,

    Число із жертвами зросло,

    А світ нехай не забуває,

    Звідкіль до нас прийшло це зло.


    16.06.2026 р.


    ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026

    ID:  1064262

    ПАЛАЛА Й ЛАВРАПалають храми у столиці,Горять автівки і житло,Над нами вбивці-блискавиці.Такого ще в нас не було́.Палала Лавра серед ночі,І кіностудії крило,Від болю не зімкнули очі —Так люто місто не жило́.Ще й арсенал палав «Мистецький»,Домівки теж вогнем взяли́сь,Бо ворог є в нас чортівецький,То й пуски вражі відбули́сь.Здригались стіни у лікарні,В диму ховалося усеІ плач дитячий безпорадний…Чи вбивця кару понесе́?І знов руїни й чиїсь долі,Чиєсь обірване крило,Кияни знов в страшній недолі…Горіло все, усе гуло.Та Київ, сти́снувши руїни,Не впав усупереч, назло,Бо серце вільної країниНіщо здолати не змогло.В нас пам'ять свічкою палає,Число із жертвами зросло,А світ нехай не забуває,Звідкіль до нас прийшло це зло.16.06.2026 р.©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026ID:  1064262
    347переглядів
  • Скажіть, чи ви теж бачите чортів на кухні? 👹


    👉 https://press.zp.ua/post/kuhnya-kyshyt-chortamy-a-zhinka-yih-ne-bachyt

    Скажіть, чи ви теж бачите чортів на кухні? 👹👉 https://press.zp.ua/post/kuhnya-kyshyt-chortamy-a-zhinka-yih-ne-bachyt
    PRESS.ZP.UA
    Кухня кишить чортами, а жінка їх не бачить
    Запорожець хоче здати дружину в психіатричну лікарню, бо та відмовляється визнавати очевидне: вся кухня давно заселена нечистю.
    76переглядів
  • You must be 18+ to view this content
    переглядів Відтворень
  • Мистецька діаспора...💙💛 "Христос воскрес!", гравюра Якова Гніздовського🎨🎨
    Про художника:
    Яків Якович ГНІЗДОВСЬКИЙ (27 січня 1915, Пилипче, Галичина, Австро-Угорщина — 8 листопада 1985, Нью-Йорк) — американський художник українського походження, графік, кераміст, мистецтвознавець.🎨
    Закінчив Чортківську гімназію. З 1933 року навчався у Львівській духовній семінарії, активно ввімкнувся в художнє життя міста, вступивши в молодіжне крило Асоціації незалежних українських митців (АНУМ). З 1938 за підтримки митрополита Андрія Шептицького вивчав живопис та графіку у Варшавській академії мистецтв. Через початок Другої світової війни продовжив навчання у Загребській академії мистецтв (Хорватія). Тоді він звертає увагу на ксилографію. Виїхавши із Заґреба в 1944, Гніздовський опинився в таборі для переміщених осіб поблизу Мюнхена. Він активно займався графікою, працюючи відповідальним художнім редактором українського літературно-художнього щомісячника «Арка», а також ілюструючи популярне серед української діаспори видання «Грань». У 1949 Яків Гніздовський переїхав до США. На своїх роботах з дерева він часто зображував рослини і тварин.
    Помер художник у Нью-Йорку, був похований у колумбарії Собору Іоанна Богослова. 5 листопада 2005 року відбулося перепоховання урни з його прахом на Личаківському цвинтарі у Львові.
    Мистецька діаспора...💙💛 "Христос воскрес!", гравюра Якова Гніздовського🎨🎨 Про художника: Яків Якович ГНІЗДОВСЬКИЙ (27 січня 1915, Пилипче, Галичина, Австро-Угорщина — 8 листопада 1985, Нью-Йорк) — американський художник українського походження, графік, кераміст, мистецтвознавець.🎨 Закінчив Чортківську гімназію. З 1933 року навчався у Львівській духовній семінарії, активно ввімкнувся в художнє життя міста, вступивши в молодіжне крило Асоціації незалежних українських митців (АНУМ). З 1938 за підтримки митрополита Андрія Шептицького вивчав живопис та графіку у Варшавській академії мистецтв. Через початок Другої світової війни продовжив навчання у Загребській академії мистецтв (Хорватія). Тоді він звертає увагу на ксилографію. Виїхавши із Заґреба в 1944, Гніздовський опинився в таборі для переміщених осіб поблизу Мюнхена. Він активно займався графікою, працюючи відповідальним художнім редактором українського літературно-художнього щомісячника «Арка», а також ілюструючи популярне серед української діаспори видання «Грань». У 1949 Яків Гніздовський переїхав до США. На своїх роботах з дерева він часто зображував рослини і тварин. Помер художник у Нью-Йорку, був похований у колумбарії Собору Іоанна Богослова. 5 листопада 2005 року відбулося перепоховання урни з його прахом на Личаківському цвинтарі у Львові.
    961переглядів
  • Клуб українця пише історію в Англії. До цього причетний американець Донован

    ⚡️ Напередодні в англійській Лізі 1 відбулася достатньо визначна подія. Вперше за останні 65 років підвищитися у класі до рівня другого дивізіону системи футбольних ліг Англії вдалося «Лінкольн Сіті». Причому «чорти» зробили це де-юре за чотири тури до фінішу, а де-факто – за п'ять матчів до завершення чемпіонату, оскільки через перенесення мають один поєдинок «у запасі».

    🇺🇦 Для українських вболівальників нинішній успіх «Лінкольн Сіті» цікавий, насамперед, тим, що з літа минулого року кольори цієї команди захищає наш співвітчизник Іван Варфоломєєв. 22-річний опорний півзахисник перебрався до табору «чортів» із чеського «Слована» Ліберець за 800 тисяч євро, й зіграв у поточному сезоні Ліги 1 вже 28 поєдинків, в яких відзначився 1 забитим м'ячем та 1 результативною передачею.
    #World_Football #football #European_football @European_football
    #футбол_football #Brovarysport @brovarysport
    ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport
    Клуб українця пише історію в Англії. До цього причетний американець Донован ⚡️ Напередодні в англійській Лізі 1 відбулася достатньо визначна подія. Вперше за останні 65 років підвищитися у класі до рівня другого дивізіону системи футбольних ліг Англії вдалося «Лінкольн Сіті». Причому «чорти» зробили це де-юре за чотири тури до фінішу, а де-факто – за п'ять матчів до завершення чемпіонату, оскільки через перенесення мають один поєдинок «у запасі». 🇺🇦 Для українських вболівальників нинішній успіх «Лінкольн Сіті» цікавий, насамперед, тим, що з літа минулого року кольори цієї команди захищає наш співвітчизник Іван Варфоломєєв. 22-річний опорний півзахисник перебрався до табору «чортів» із чеського «Слована» Ліберець за 800 тисяч євро, й зіграв у поточному сезоні Ліги 1 вже 28 поєдинків, в яких відзначився 1 забитим м'ячем та 1 результативною передачею. #World_Football #football #European_football @European_football #футбол_football #Brovarysport @brovarysport ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport
    388переглядів
  • «Обирайте — або наше ТЦК, або путінське», — голова Деснянського району Києва Бахматов 🤡.
    Чиновник заявив, що "має план від Сирського", а силу застосовують "лише до порушників", навівши у приклад себе, кого зупиняли тричі без жодних проблем.
    Цей чорт втік на початку війни з Києва на захід України, ховався півроку, а зараз тут сидить заброньований і розповідає про ухилянтів. Клоуне, в тебе ж відстрочка як керівника райдержадміністрації, які в тебе могли бути проблеми з ТЦК?

    https://t.me/Ukraineaboveallelse
    «Обирайте — або наше ТЦК, або путінське», — голова Деснянського району Києва Бахматов 🤡. Чиновник заявив, що "має план від Сирського", а силу застосовують "лише до порушників", навівши у приклад себе, кого зупиняли тричі без жодних проблем. Цей чорт втік на початку війни з Києва на захід України, ховався півроку, а зараз тут сидить заброньований і розповідає про ухилянтів. Клоуне, в тебе ж відстрочка як керівника райдержадміністрації, які в тебе могли бути проблеми з ТЦК? https://t.me/Ukraineaboveallelse
    373переглядів 2Відтворень
  • «Земля пам’ятає, а люди мовчать»

    — Тягни, синку, тягни... Оце самосад...Трісці його ковіньку! Не те що ваші городські «палички». Від нього аж у п’ятах шкварчить, — дід розкурив самокрутку, і густий, сизий дим поплив між вишнями, заплутуючись у вечірньому тумані. — Ти от питаєш про секрети нашого сільського життя? А воно тобі треба? Воно ж як той погріб старий: відкриєш ляду — а звідти таким духом пре, шо аж очі виїдає.
    Він хитрувато примружився, випускаючи кільце диму.
    — Але раз уже вечеря була така добра, та й чарка впала на душу... Слухай. Тільки гляди мені — шоб ні-ні нікому! Бо в нашому краї язик — то ворог. У нас кажуть: «Хто багато знає, той швидко сивіє, а хто зайве каже — той до осені не доживе».
    Дід кашлянув і стишив голос до шепоту:
    — Бачиш он ту межу, де бузком поросло? Ми з кумом сорок год через ті десять сантиметрів не балакаємо. Всі знають, шо він вночі камені пересував, але ніхто в сільсовєт не піде. Бо «а шо люди скажуть?». Скажуть — судяться, скандальні, роду не знають. Краще мовчки ту сіль під поріг йому посипати, шоб ноги не несли на мій город. Сором, синку, він сильніший за закон.
    — А хіба сіль помагає, діду? — не втримався я.
    — Помагає, як віриш, — відрізав старий. — У нас і вагітність приховують, поки живіт на ніс не лізе, шоб не зурочили. Жінка каже: «Та то я просто поправилася на хлібах», а сама шепоче замовляння. А як дитя народиться «заскоро» після весілля — кажуть «первак-поспішак», і все життя йому той гріх матері згадують. Дівки наші — вони ж зовні як квіточки, а всередині... Ух! Ти знаєш, як хлопець за дівкою сохне, аж зеленіє? То вона йому «жіночу кров» у вино чи в узвар підмішала. На крові приворот — то зашморг на душі. Він і любить її, і вбити хоче, а піти не може.
    Дід знову затягнувся, вогник цигарки на мить вихопив з темряви його глибокі зморшки.
    — А про Голод... Коли старі замовкають отак різко — не питай нічого. Дід ще мій казав: «Не питай, хто в тридцять третьому вижив за рахунок сусіда». Всі знають, чий дід у «буксирній бригаді» був, хто останню квасолю з горщика вигрібав. Але в очі тим внукам ніхто не плюне. Бо як почнеш ту правду ворушити — то село згорить від ненависті. Ми навчилися мовчати, шоб жити поруч.
    — Невже ніхто ніколи не проговорюється?
    — Хіба шо здуру... Та то таке.
    –От візьми"в оборот" (прискіпливо придивись ) хоч би молодиць наших. Чоловік на заробітках у Києві чи за кордоном, а вона вже «ворота змастила». І з ким? Буває, шо й з кумою! Ти не витріщайся на мене, я вік прожив... У селі відьомство і блуд — то рідні сестри. Буває, зійдуться дві баби «трави сушити», а сушать вони там зовсім інше... І всі сусіди бачать, як дим з комина не туди йде, і як сміх дівочий з хати чути, де чоловіків три літа не було. «Журавля в чужу криницю» запускають, а вранці — в хустках, до церкви. Носа туди пхати — зась! Бо «свої» — вони на те й свої, шоб один одного за язика тримати. Це такий круговорот: я мовчу про твій гріх, ти мовчиш про мій кущ конопель за сараєм.
    Дід сплюнув і потер коліно.
    — О-о, а похорон? Оце в нас така штука, шо панотець наш щонеділі на амвоні аж синіє. Кричить, шо ми язичники, шо в пеклі горітимемо за свої «забобони»... А баби? Сидять, хусточки поправляють, а самі думають: «Ти, батюшко, співай, шо в книжці написано, а ми будемо робити, як споконвіку ведеться». Бо то не батюшкине діло — носа сунути туди, де Смерть прийшла.
    — І що саме вони роблять? — підштовхнув я його.
    — Та все! Тільки труну винесли — під поріг сокиру кладуть, шоб смерть відсікти. Грюкають труною об поріг тричі — Грюк! Грюк! Грюк! — шоб покійник дорогу назад забув. Панотець кричить — «ГРІХ!» а баби потайки мак-видюк розсипають по дорозі до цвинтаря, шоб нечиста сила зернятка збирала і за душею не гналася. Панотець пісочить нас у церкві, каже, шо ми «темні», а баби вийдуть за ворота і шепчуть: «Ти, отче, молодий ще, смерті в очі не бачив, то й мовчи». Бог — у небі, синку, а страх — під ногами.Дід подався вперед, обдавши мене запахом міцного тютюну.
    — А тепер наостанок тобі скажу таке, про шо навіть бабам на лавці не кажуть. От візьми Гната з кутка що за вигоном. Живе бобилем сорок год, ніби святий, хата вимазана..., півонами та гладіолусами ввесь двір обсадив. Каже що то культура.Тьфу!
    ... А всі знають, чого до нього молодий зоотехнік заїжджає «звіти писати» аж до других півнів. І що ти думаєш? Хтось камінням кидає? Ні. Бо Гнат — майстер на всі руки, і слово знає, як кров зупинити. Село — воно прагматичне. Якшо ти людина корисна, то твій «гріх» — то твоя приватна комора. Ми подивимось у другий бік, сплюнемо через плече, але вголос — ні-ні. Бо як порушиш це мовчання, то завтра і про твій гріх згадають.
    Дід важко підвівся, обтрусив штани від попелу.
    — Село знає все: хто від кого вродив, хто вночі на цвинтар за землею ходив, і хто з ким у соняхах кувиркався. Але це — секрет для своїх. Чужинець приїде — ми йому усміхнемось, молока наллємо. А як тільки машина за поворот — знову засуви на засув, і кожен до свого «чорта» в криницю лізе. Правда в селі — то як гадюка під каменем: поки не чіпаєш — вона спить. А ворухнеш — вжалить так, шо й батюшка не відмолить.
    Він подивився на мене суворо, вже не примружившись:
    — Іди вже спати. І запам’ятай: як вночі з-за тину тебе хтось на ім’я гукне голосом покійного діда — не озирайся. Бо не все те, шо має голос, має й душу...

    Підпишись, тут ще і не таке почуєш, та побачиш😉🧐

    👉 https://t.me/RuslanSpeaks
    «Земля пам’ятає, а люди мовчать» — Тягни, синку, тягни... Оце самосад...Трісці його ковіньку! Не те що ваші городські «палички». Від нього аж у п’ятах шкварчить, — дід розкурив самокрутку, і густий, сизий дим поплив між вишнями, заплутуючись у вечірньому тумані. — Ти от питаєш про секрети нашого сільського життя? А воно тобі треба? Воно ж як той погріб старий: відкриєш ляду — а звідти таким духом пре, шо аж очі виїдає. Він хитрувато примружився, випускаючи кільце диму. — Але раз уже вечеря була така добра, та й чарка впала на душу... Слухай. Тільки гляди мені — шоб ні-ні нікому! Бо в нашому краї язик — то ворог. У нас кажуть: «Хто багато знає, той швидко сивіє, а хто зайве каже — той до осені не доживе». Дід кашлянув і стишив голос до шепоту: — Бачиш он ту межу, де бузком поросло? Ми з кумом сорок год через ті десять сантиметрів не балакаємо. Всі знають, шо він вночі камені пересував, але ніхто в сільсовєт не піде. Бо «а шо люди скажуть?». Скажуть — судяться, скандальні, роду не знають. Краще мовчки ту сіль під поріг йому посипати, шоб ноги не несли на мій город. Сором, синку, він сильніший за закон. — А хіба сіль помагає, діду? — не втримався я. — Помагає, як віриш, — відрізав старий. — У нас і вагітність приховують, поки живіт на ніс не лізе, шоб не зурочили. Жінка каже: «Та то я просто поправилася на хлібах», а сама шепоче замовляння. А як дитя народиться «заскоро» після весілля — кажуть «первак-поспішак», і все життя йому той гріх матері згадують. Дівки наші — вони ж зовні як квіточки, а всередині... Ух! Ти знаєш, як хлопець за дівкою сохне, аж зеленіє? То вона йому «жіночу кров» у вино чи в узвар підмішала. На крові приворот — то зашморг на душі. Він і любить її, і вбити хоче, а піти не може. Дід знову затягнувся, вогник цигарки на мить вихопив з темряви його глибокі зморшки. — А про Голод... Коли старі замовкають отак різко — не питай нічого. Дід ще мій казав: «Не питай, хто в тридцять третьому вижив за рахунок сусіда». Всі знають, чий дід у «буксирній бригаді» був, хто останню квасолю з горщика вигрібав. Але в очі тим внукам ніхто не плюне. Бо як почнеш ту правду ворушити — то село згорить від ненависті. Ми навчилися мовчати, шоб жити поруч. — Невже ніхто ніколи не проговорюється? — Хіба шо здуру... Та то таке. –От візьми"в оборот" (прискіпливо придивись ) хоч би молодиць наших. Чоловік на заробітках у Києві чи за кордоном, а вона вже «ворота змастила». І з ким? Буває, шо й з кумою! Ти не витріщайся на мене, я вік прожив... У селі відьомство і блуд — то рідні сестри. Буває, зійдуться дві баби «трави сушити», а сушать вони там зовсім інше... І всі сусіди бачать, як дим з комина не туди йде, і як сміх дівочий з хати чути, де чоловіків три літа не було. «Журавля в чужу криницю» запускають, а вранці — в хустках, до церкви. Носа туди пхати — зась! Бо «свої» — вони на те й свої, шоб один одного за язика тримати. Це такий круговорот: я мовчу про твій гріх, ти мовчиш про мій кущ конопель за сараєм. Дід сплюнув і потер коліно. — О-о, а похорон? Оце в нас така штука, шо панотець наш щонеділі на амвоні аж синіє. Кричить, шо ми язичники, шо в пеклі горітимемо за свої «забобони»... А баби? Сидять, хусточки поправляють, а самі думають: «Ти, батюшко, співай, шо в книжці написано, а ми будемо робити, як споконвіку ведеться». Бо то не батюшкине діло — носа сунути туди, де Смерть прийшла. — І що саме вони роблять? — підштовхнув я його. — Та все! Тільки труну винесли — під поріг сокиру кладуть, шоб смерть відсікти. Грюкають труною об поріг тричі — Грюк! Грюк! Грюк! — шоб покійник дорогу назад забув. Панотець кричить — «ГРІХ!» а баби потайки мак-видюк розсипають по дорозі до цвинтаря, шоб нечиста сила зернятка збирала і за душею не гналася. Панотець пісочить нас у церкві, каже, шо ми «темні», а баби вийдуть за ворота і шепчуть: «Ти, отче, молодий ще, смерті в очі не бачив, то й мовчи». Бог — у небі, синку, а страх — під ногами.Дід подався вперед, обдавши мене запахом міцного тютюну. — А тепер наостанок тобі скажу таке, про шо навіть бабам на лавці не кажуть. От візьми Гната з кутка що за вигоном. Живе бобилем сорок год, ніби святий, хата вимазана..., півонами та гладіолусами ввесь двір обсадив. Каже що то культура.Тьфу! ... А всі знають, чого до нього молодий зоотехнік заїжджає «звіти писати» аж до других півнів. І що ти думаєш? Хтось камінням кидає? Ні. Бо Гнат — майстер на всі руки, і слово знає, як кров зупинити. Село — воно прагматичне. Якшо ти людина корисна, то твій «гріх» — то твоя приватна комора. Ми подивимось у другий бік, сплюнемо через плече, але вголос — ні-ні. Бо як порушиш це мовчання, то завтра і про твій гріх згадають. Дід важко підвівся, обтрусив штани від попелу. — Село знає все: хто від кого вродив, хто вночі на цвинтар за землею ходив, і хто з ким у соняхах кувиркався. Але це — секрет для своїх. Чужинець приїде — ми йому усміхнемось, молока наллємо. А як тільки машина за поворот — знову засуви на засув, і кожен до свого «чорта» в криницю лізе. Правда в селі — то як гадюка під каменем: поки не чіпаєш — вона спить. А ворухнеш — вжалить так, шо й батюшка не відмолить. Він подивився на мене суворо, вже не примружившись: — Іди вже спати. І запам’ятай: як вночі з-за тину тебе хтось на ім’я гукне голосом покійного діда — не озирайся. Бо не все те, шо має голос, має й душу... Підпишись, тут ще і не таке почуєш, та побачиш😉🧐 👉 https://t.me/RuslanSpeaks
    2Kпереглядів
  • Чим більш святими виглядають люди ..., тим більше в них чортів на дні.
    Чим більш святими виглядають люди ..., тим більше в них чортів на дні.
    1
    357переглядів
  • #історія #постаті
    Василь Королів-Старий: Казкар, який будував державу і «перевиховував» чортів ✍️✨
    Якщо ви думаєте, що міфологічні істоти — це лише про жахи та підступи, то ви просто не читали Василя Королева-Старого. 16 лютого 1879 року на Полтавщині народилася людина, яка довела: український «чорт» може бути добрим, а українська держава — реальною. 🏤

    Від ветеринара до засновника Центральної Ради

    Життєвий шлях Василя Костянтиновича — це карколомний віраж. Починав він як ветеринарний лікар (навіть видав посібник із лікування тварин!), але революційні події 1917 року виштовхнули його на вістря політики. Він став одним із засновників Української Центральної Ради та очолив видавництво «Час», яке заповнювало книжкові полиці новонародженої республіки українськими книгами. 📚🇺🇦

    Майстер «доброї» міфології

    Коли українські визвольні змагання зазнали поразки від більшовицької росії, Королів-Старий опинився в еміграції в Чехословаччині. Саме там він написав свої найвідоміші твори, зокрема збірку «Нечиста сила». Його ідея була революційною для того часу: він хотів позбавити дітей страху перед народними повір’ями. У його казках «нечисть» — потерчата, хухи, лісовики — зовсім не злі, а просто інакші, і часто вони набагато чесніші за людей. 👺❤️

    Світло крізь вигнання

    Разом із дружиною, письменницею Наталеною Королевою, він створив у Мельнику (неподалік Праги) справжній острівець української культури. Він не просто писав — він малював ікони, проєктував церкви та викладав в Українській господарській академії. Його життя було безперервною боротьбою за право українців мати власну інтелектуальну та мистецьку нішу в Європі. 🎨🇪🇺

    Василь Королів-Старий помер у 1941 році, так і не побачивши вільної України, про яку мріяв. Але його «Хуха-Моховинка» та інші герої навчили не одне покоління українців головному: світло і добро можна знайти навіть там, де інші бачать лише темряву та страх. 🕯️🌳
    https://youtu.be/d-vE-Xu5lJY?si=UbWgaC4UARwdEJg8
    #історія #постаті Василь Королів-Старий: Казкар, який будував державу і «перевиховував» чортів ✍️✨ Якщо ви думаєте, що міфологічні істоти — це лише про жахи та підступи, то ви просто не читали Василя Королева-Старого. 16 лютого 1879 року на Полтавщині народилася людина, яка довела: український «чорт» може бути добрим, а українська держава — реальною. 🏤 Від ветеринара до засновника Центральної Ради Життєвий шлях Василя Костянтиновича — це карколомний віраж. Починав він як ветеринарний лікар (навіть видав посібник із лікування тварин!), але революційні події 1917 року виштовхнули його на вістря політики. Він став одним із засновників Української Центральної Ради та очолив видавництво «Час», яке заповнювало книжкові полиці новонародженої республіки українськими книгами. 📚🇺🇦 Майстер «доброї» міфології Коли українські визвольні змагання зазнали поразки від більшовицької росії, Королів-Старий опинився в еміграції в Чехословаччині. Саме там він написав свої найвідоміші твори, зокрема збірку «Нечиста сила». Його ідея була революційною для того часу: він хотів позбавити дітей страху перед народними повір’ями. У його казках «нечисть» — потерчата, хухи, лісовики — зовсім не злі, а просто інакші, і часто вони набагато чесніші за людей. 👺❤️ Світло крізь вигнання Разом із дружиною, письменницею Наталеною Королевою, він створив у Мельнику (неподалік Праги) справжній острівець української культури. Він не просто писав — він малював ікони, проєктував церкви та викладав в Українській господарській академії. Його життя було безперервною боротьбою за право українців мати власну інтелектуальну та мистецьку нішу в Європі. 🎨🇪🇺 Василь Королів-Старий помер у 1941 році, так і не побачивши вільної України, про яку мріяв. Але його «Хуха-Моховинка» та інші герої навчили не одне покоління українців головному: світло і добро можна знайти навіть там, де інші бачать лише темряву та страх. 🕯️🌳 https://youtu.be/d-vE-Xu5lJY?si=UbWgaC4UARwdEJg8
    1
    1Kпереглядів
Більше результатів