🏃‍♂️ Благодійний забіг «Go to the Future» на підтримку військових, які втратили кінцівки 📅 Коли: 8 червня 2025 📍 Де: Київ, ВДНГ (Urban Park) До участі запрошуються: ветерани, які пройшли протезування кінцівок, професійні бігуни, паралімпійці, люди на кріслах колісних, відомі українські діячі та лідери думок, та всі охочі. 🌐 Онлайн-формат. Беріть участь звідусіль! Головне — ваша підтримка! 🎯 Мета забігу — зібрати кошти на допомогу українським військовим, які втратили кінцівки та потребують протезування. Реєстрація на забіг (https://ffu.ticketforevent.com/) на офіційному сайті (https://ffu.foundation/go-to-the-future)заходу. Ваша участь — це благодійна підтримка для захисників та можливість сказати їм “Дякую!”. Біжимо заради кращого майбутнього наших героїв! Go to the Future! #Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian_war #News_Ukraine #sport #спорт #Український_спорт #Ukrainian_sport @Brovarysport #Brovarysport ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

#особистості 3 травня 1897 року на хуторі Під Лісом поблизу села Озерна (тодішня Австро-Угорщина, нині Тернопільська область) у селянській родині народився Януарій Дем’янович Бортник — видатний український режисер і актор, чиє життя і творчість залишили помітний слід в історії українського театру, але були трагічно обірвані сталінськими репресіями. Ранні роки та освіта Януарій Бортник зростав у багатодітній родині. У юності разом із батьками переїхав до Тернополя, де навчався в Українській гімназії. Ще в шкільні роки він захоплювався музикою і театром, відвідуючи вистави мандрівного Львівського театру товариства «Руська Бесіда». Перша світова війна перервала його навчання, але згодом він завершив гімназію. Саме в цей період Бортник познайомився з Лесем Курбасом, що стало визначальним для його майбутньої кар’єри. Театральна діяльність Творчий шлях Януарія Бортника розпочався в 1915 році в «Тернопільських театральних вечорах», організованих Курбасом. Через проблеми з дикцією він наполегливо працював над собою, використовуючи вправи з камінчиками в роті, і незабаром досяг успіхів. На сцені він виступав під псевдонімом Н. Загребельний, граючи ролі в п’єсах Івана Карпенка-Карого та Григорія Квітки-Основ’яненка. У 1918 році Бортник став актором Українського театру в Тернополі, а згодом приєднався до театру імені Івана Франка у Вінниці. У 1921 році, коли Лесь Курбас очолив Київський театр імені Тараса Шевченка, Бортник став режисером Білоцерківської драматичної студії, яка в 1923 році була реорганізована в третю майстерню театру «Березіль». У цей період він також закінчив першу в Україні школу режисерів при Мистецькому об’єднанні «Березіль». Серед його режисерських робіт 1920-х років вирізняються вистави «Гайдамаки» за Тарасом Шевченком, «Джіммі Хіггінс» Сінклера та «Про що тирса шелестіла…» Спиридона Черкасенка. У 1927 році, після переїзду театру «Березіль» до Харкова, Бортник очолив театр малих форм «Веселий Пролетар», де працював до 1930 року. Його постановки, такі як «Яблуневий полон» Івана Дніпровського та «Змова Фієско в Генуї» Фрідріха Шиллера, відзначалися оригінальним стилем і новаторським підходом. На початку 1930-х років Бортник перейшов до Харківського театру музичної комедії, де поставив низку яскравих спектаклів, зокрема «Наталка-Полтавка», «Фіалка Монмартру» та «Перікола». Пізніше він працював у Дніпропетровському українському музично-драматичному театрі імені Тараса Шевченка та Харківському театрі Революції, де серед його робіт були «Платон Кречет» Олександра Корнійчука та «Соло на флейті» Івана Микитенка. Особисте життя Під час роботи в Тернопільському драматичному театрі Януарій Бортник познайомився з актрисою Ганною Бабіївною, яка стала його дружиною. Їхнє подружнє життя було затьмарене трагічними подіями: у 1937 році Ганну також заарештували, і вона провела п’ять років у таборах ГУЛАГу. Трагічний фінал На піку своєї кар’єри, у 1937 році, Януарій Бортник був заарештований НКВС за звинуваченням у націоналізмі. 16 січня 1938 року його розстріляли в київській тюрмі. Йому було лише 40 років. Бортник став однією з численних жертв сталінських репресій, які знищили багатьох представників української інтелігенції, включно з його другом Лесем Курбасом. Реабілітували режисера лише в 1956 році. Спадщина Януарій Бортник залишив по собі спадщину новаторських театральних постановок і відданого служіння українській культурі. У 1997 році в його рідному селі Озерна встановлено меморіальну таблицю на знак пошани. Його життя — це історія таланту, який не встиг розкритися повною мірою через жорстокість тоталітарного режиму, але продовжує надихати сучасні покоління митців.

А ви знали, що WIT Studio розкритикував Netflix за недостатню промоцію аніме Moonrise Продюсер студії WIT Рьома Кавамура висловив серйозне невдоволення через відсутність належної промоції оригінального аніме Moonrise з боку Netflix. За його словами, попри те, що студія працювала над проєктом понад п’ять років, стримінгова платформа практично не доклала зусиль для його просування. Після прем’єри Moonrise 10-го квітня на Netflix, аніме залишилося майже непоміченим — без банерів, промоакцій чи навіть згадок на головній сторінці сервісу. Кавамура зазначив, що проєкт буквально «поховали» серед іншого контенту, і навіть японським користувачам доводилося шукати його вручну. Продюсер наголосив, що така ситуація створює небезпечний прецедент для майбутніх оригінальних аніме: без підтримки з боку дистриб’юторів навіть якісні й амбітні роботи ризикують залишитися в тіні. Взято у тг-каналу UAanimeNews: https://t.me/UAanimeNews/13475

Українська письменниця, сценаристка та кіноредакторка Катерина Пекур стала однією з номінантів(-ок) на премію Європейської спільноти наукової фантастики «Єврокон». Про це Читомо повідомили у видавництві «Жорж». З 26 по 29 червня в Марієгамні (Аландські острови, Фінляндія) відбудеться фестиваль «Архіпелакон 2», який прийме 47-й конвент Європейського співтовариства наукової фантастики «Єврокон». Традиційно під час заходу відбудеться присудження премії конвенту, яка вручається у декількох категоріях та підкатегоріях. Цього року однією з українських номінантів стала Катерина Пекур з романом «Пісня бризів» та романом у співавторстві з Мією Марченко «Діти вогненного часу». Авторку номінували на нагороду «Кризаліс», яка вручається письменнику або художнику, який яскраво заявив про себе дебютними творами. Про номінацію письменниці повідомили в українському представництві любителів фантастики. «Емоції від почутої новини — надзвичайні. Я почала писати моїм друзям і видавцям, і виявила, що вони вже мене вітають самі. Це було дуже зворушливо», — розповіла Пекур. https://chytomo.com/ukrainska-pysmennytsia-stala-nominantkoiu-na-premiiu-ievrokon/

Поклав життя за Україну… Боронячи рідну Харківщину, на фронті загинув мужній воїн та спортсмен, розвідник, головний сержант взводу 13-ї бригади Національної гвардії України «Хартія» В'ячеслав Шимчук з позивним "Дід". Майстер спорту України зі спортивного орієнтування, В'ячеслав неодноразово представляв Харківську область та Україну на всеукраїнських і міжнародних змаганнях. Його високий рівень фізичної підготовки, здатність швидко орієнтуватися на місцевості, витривалість і чітке планування дій стали не лише основою спортивних перемог, а й важливими якостями для розвідника. Після початку повномасштабного вторгнення В’ячеслав вступив до лав «Хартії». Воював у найгарячіших точках — Стельмахівці, Бахмуті, Серебрянському лісі, а згодом обороняв рідний Харків. Його спортивні навички відігравали ключову роль під час виконання завдань у розвідці: вміння читати карту, орієнтуватися у складному рельєфі, швидко ухвалювати рішення в екстремальних умовах, працювати в команді. В’ячеслав також активно навчав побратимів — проводив тренування, передавав знання з топографії, навички орієнтування, тактичного пересування, виживання в лісі. Його досвід допомагав молодим воїнам краще розуміти бойову обстановку і діяти впевнено. 26 липня 2024 року в районі села Липці на Харківщині бойова група В’ячеслава Шимчука раптово натрапила на ворожу ДРГ. Миттєво зав’язався ближній бій, який став для Героя останнім… За особисту мужність і самовідданість у захисті державного суверенітету України він був нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни». А 26 лютого 2025 року В’ячеславу Шимчуку було посмертно присвоєно звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка». 30 квітня 2025 року на фасаді харківської школи №73, яку закінчив В’ячеслав, відкрито меморіальну дошку. Його пам’ятають як фахового спортсмена, досвідченого воїна-розвідника і людину, яка до кінця залишалася відданою своїй справі. Світла пам’ять Герою та низький земний уклін! #Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian_war #News_Ukraine #спорт #Український_спорт #Ukrainian_sport #Brovarysport #янголи_спорту @Brovarysport🇺🇦🇺🇦🇺🇦 ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

3 травня 1891 р. народилася Софія Галечко, хорунжа Легіону УСС. Пішовши добровільно на війну, вона писала: «Мої мрії здійснилися – працюю для України…» Софія Галечко народилася у м. Новий Сонч (нині – Польща). Навчалася у Самбірській народній гімназії, закінчила Університет у м. Грац (Австрія). Була членом української молодіжної скаутської організації «Пласт» та заступницею голови товариства «Січ». На початку Першої світової війни 1914–1918 рр. добровільно вступила до Легіону Українських Січових стрільців, який воював у складі австро-угорської армії проти російських військ. Від 1914 р. Софія Галечко була санітаркою, розвідницею, стрільцем і командиром чоти у 4-й сотні УСС. Відзначилася у боях на Тернопільщині, зокрема 14 вересня 1915 р. вмілими діями на чолі чоти врятувала від поразки стрілецький курінь. У листопаді 1914 р. була нагороджена медаллю за хоробрість. Згодом підвищена у званні до хорунжої. Відзначилася у боях в Карпатах взимку 1914–1915 рр. і в обороні г. Маківка у квітні – травні 1915 р. У 1917–1918 рр. Софія Галечко служила в Коші Легіону УСС (у запасі). Софія Галечко трагічно загинула у серпні 1918 р. в с. Пасічна (нині Івано-Франківської області) – потонула у річці. Похована в Пасічній.

#кіно #ukrainian_music #українська_музика #що_послухати #для_настрою Микола Яковченко і Олександр Хвиля - Рибальська пісня з фільму "Літа молодії" (1958) https://www.youtube.com/watch?v=QyI2xGG_res Жартівлива пісня рибалок - твір поета Андрія Малишка та композитора Платона Майбороди. Прозвучала в музичному фільмі "Літа молодії" режисера Олексія Мішурина, кіностудія ім. Олександра Довженка, 1958 р.

#кіно #рекомендація «Кров'янка» (2016) реж. Аркадій Непиталюк Жанр: трагікомедія 💭 Про що фільм: Андрієві батьки закололи свиню, щоб зробити традиційну українську страву – кров'янку – для майбутньої невістки Маші. Хочуть зустріти її як свою, пригостити найкращим – стравою зі свинячої крові. Але Маша – єврейка. І ніхто, окрім Андрія, про це не знає. Дивитися - тут (безкоштовно) 👇 https://takflix.com/uk/films/krovyanka

#кіно Українська комедія «Велика прогулянка» стала доступною на Netflix. У центрі сюжету — весняний пікнік, який перетворюється на справжню «битву за галявину». Герої фільму випадково зустрічаються в одному й тому ж місці для відпочинку, вважаючи його своїм. На глядачів чекають мангал, гумор, хаос — і велика порція весняного настрою. Стрічку створено студією FILM.UA за підтримки Держкіно. За перший вікенд фільм зібрав понад 6 мільйонів гривень, а за сім тижнів прокату касові збори перевищили 18,3 мільйона гривень.

Привітик) На фото показано як пройшли мої дні, на цьому тижні. Проте, пишу тут не для того аби жалітись про те як це важко, а щоб виділити ➕. Так вони є, ось: Ви як мінімум проводите декілька годин без телефону, відпочинок від соц.мереж і тому подібного; Проводите час на свіжому повітрі; Маєте можливість поспостерігати за своїми рідними, поспілкуватись; Зміна роду діяльность, може принести вам душевний відпочинок, і заряд енергіі від природи; Бажаю всі гарних вихідних)