#дати Михайло Бойчук: Геній українського монументалізму, чиє життя обірвалося в полум'ї репресій 30 жовтня 1882 року в маленькому селі Романівка на Тернопільщині народився Михайло Львович Бойчук – видатний український художник, монументаліст, педагог і теоретик мистецтва.** Ця дата, що припадає на осінній період, коли природа Галичини набуває золотавих барв, символічно відображає творчий стиль Бойчука: яскравий, монументальний, глибоко вкорінений у народних традиціях. Сьогодні, коли ми відзначаємо 143-ту річницю від дня його народження, варто згадати постать, яка не лише оживила українське мистецтво на початку XX століття, але й стала жертвою сталінських репресій. Михайло Бойчук – засновник "бойчукізму", школи, що поєднала візантійські мотиви з революційними новаціями, – залишив по собі спадщину, яка надихає покоління митців попри трагічний фінал його життя. Ранні роки: Від селянського подвір'я до мистецьких вершин Народжений у селянській родині в багатодітній сім'ї селянина-садівника, Михайло Бойчук з дитинства вбирав красу українського села. Романівка, оточена мальовничими пагорбами, стала першим "полотном" для його фантазії. У 1891 році родина переїжджає до Чорткова, де юний Михайло вступає до гімназії. Тут його талант помічають: він малює ікони для місцевої церкви, виявляючи хист до реставрації старовинних фресок. Ці ранні вправи з іконописом заклали основу його майбутнього стилю – повернення до коренів українського середньовічного мистецтва. У 1903 році Бойчук вирушає до Львова, де вступає до Індустріальної школи, а згодом – до Краківської академії мистецтв. Тут, під керівництвом видатних викладачів, він опановує основи класичного живопису. Але справжній прорив стається 1907 року, коли Михайло переїжджає до Відня, а потім – до Мюнхена та Парижа. У французькій столиці, центрі авангарду, Бойчук вивчає твори Ренесансу, знайомиться з фресками Джотто та італійським проторенесансом. "Я шукаю національну форму в європейських традиціях", – згадував він пізніше. Цей період формує його як монументаліста: великі форми, чіткі контури, гармонія кольорів – все це стане відмітними рисами "бойчукізму". У 1910–1913 роках Бойчук бере участь у виставках "Салону Незалежних" у Парижі, де його роботи, натхненні візантійським мистецтвом, викликають захват. Разом з однодумцями – Софією Налепінською та Василем Седляром – він створює серію полотен під назвою "Відродження візантійського мистецтва", що стає маніфестом українського модернізму. Ці роки – час становлення: від скромного селянського хлопця до визнаного майстра Європи. "Бойчукізм": Революція в українському мистецтві Повернувшись в Україну в 1913 році, Бойчук одразу занурюється в вир подій Першої світової війни та Української революції. У 1917 році він стає одним із засновників Української державної академії мистецтв у Києві, де очолює кафедру монументального живопису. Тут народжується його школа – "бойчукізм", унікальний стиль, що синтезує давньоукраїнські традиції (іконопис, народний розпис) з сучасними європейськими впливами (кубізм, футуризм) та революційною тематикою. "Бойчукізм – це не просто стиль, а національний монументалізм", – стверджував художник. Його твори вирізняються монументальністю, пластичністю форм і композиційною ясністю. Бойчук і його учні, так звані "бойчукісти" (Тимофій Бойчук, брат майстра; Іван Падалка, Оксана Павленко, Сергій Колос та інші), працювали колективно, віддаючи перевагу фрескам і розписам перед індивідуальними полотнами. Вони вірили: мистецтво має слугувати народу, прикрашаючи громадські простори. Серед ключових робіт – розписи Луцьких казарм у Києві (1919), де зображені сцени революційних боїв у стилі візантійських ікон; фрески Селянського санаторію на Хаджибеївському лимані в Одесі (1927–1928), що прославляють селянський побут; та грандіозний цикл у Червонозаводському театрі в Харкові (1933–1935), присвячений індустріалізації. Ці твори, виконані темперними фарбами на сирих стінах, вражали силою образів: гігантські фігури селян і робітників, натхненні фольклором, здавалися живими, ніби оживають у просторі. У 1925 році бойчукісти засновують Асоціацію революційного мистецтва України (АРМУ), що стає осередком прогресивного українського мистецтва. Бойчук не обмежувався живописом: він експериментував з графікою, керамікою, текстилем. Його педагогіка – фанатична відданість справі – формувала покоління. "Гарно, як у церкві", – казали про розписи бойчукістів сучасники. Трагедія: Репресії та знищення спадщини Та революційна романтика обірвалася в 1930-х. Радянська влада, що спершу толерувала "бойчукізм" як форму соцреалізму, почала бачити в ньому загрозу. Критики звинувачували майстра в "відході від пролетарського мистецтва", "візантизмі як релігійному опіумі" та "спотворенні радянської дійсності". Бойчуківський акцент на національних мотивах трактували як буржуазний націоналізм. У 1936 році Михайла Бойчука арештовують. Його звинувачують у "шпигунстві" та "контрреволюційній діяльності". Разом з дружиною Софією Налепінською-Бойчук та учнями – Василем Седляром, Іваном Падалкою, Тимофієм Бойчуком – він стає жертвою Великого терору. 13 липня 1937 року, у розпал сталінських чисток, групу розстрілюють на Биківнянському кладовищі під Києвом. Більшість монументальних творів бойчукістів знищено: їх заштукатурили, спалили ескізи. Лише поодинокі фрески та полотна вціліли, ставши символом "Розстріляного Відродження". Спадщина: Відродження генія Спадщина Бойчука не зникла. Учні, що вижили, передали його ідеї наступним поколінням. У 1991 році в Києві, Львові та Тернополі відбулася виставка "Бойчук і бойчукісти, бойчукізм", що оживила інтерес до майстра. Сьогодні його твори експонуються в Національному художньому музеї України, надихаючи сучасних художників на пошуки національної ідентичності. "Бойчукізм" – це не архаїка, а жива традиція: композиційна ясність, пластична культура, синтез минулого й сьогодення. На 143-ту річницю від дня народження Михайла Бойчука ми згадуємо не лише генія пензля, але й борця за українське мистецтво. У часи, коли тоталітаризм намагається стерти національну пам'ять, його постать нагадує: справжнє мистецтво непереможне. Нехай його фрески, ніби вічні ікони, продовжують сяяти в серцях українців.

#дати 📜 «Світ ловив мене, та не спіймав»: Григорій Сковорода — Мандрівний Філософ Сьогодні, 30 жовтня, ми згадуємо видатного сина України, який своїм життям та творчістю заклав філософські основи української ментальності — Григорія Савича Сковороду. Хоча його офіційна дата народження — 3 грудня (або 22 листопада за старим стилем) 1722 року, його спадщина, що продовжує надихати, робить його актуальним щодня. 🎓 Козак, Співак, Вчений Григорій Сковорода народився у селі Чорнухи на Полтавщині в родині малоземельного козака. Його надзвичайний талант проявився рано: * Освіта: Навчання у легендарній Києво-Могилянській академії (до якої він вступив у 12 років), тривало з перервами майже двадцять років, що дало йому енциклопедичні знання. Сковорода досконало володів латиною, грецькою, церковнослов'янською, німецькою та польською мовами. * Музика: Він мав хист до музики та співу. В юності його навіть забрали до Петербурга для співу у придворній капелі. Сковорода грав на сопілці, скрипці, флейті, лірі та бандурі, а сопілка стала його незмінним супутником. 🎶 * Подорожі: Його перебування в Угорщині, Словаччині (Братислава) та Австрії (Відень) у складі царської місії дало змогу ознайомитися з європейською культурою та освітою. 💡 Філософія «Сродної Праці» та Самопізнання З 1770-х років, переслідуваний як світською, так і духовною владою через його вільнодумство та небажання пристосовуватися, Сковорода обрав шлях мандрівного філософа. * Головна ідея: В основі його вчення лежить концепція двох натур («світу великого» і «світу малого» – людини) та трьох світів (макрокосм – Всесвіт, мікрокосм – людина, і світ символів – Біблія). * Самопізнання: Сковорода вважав змістом людського існування самопізнання — пізнання своєї істинної натури та пошук Бога в собі. Він висловлював це у відомій фразі: «Пізнай себе». * Сродна праця: Ідеал Сковороди — це «сродна праця» (споріднена, природна праця). Він стверджував, що справжнє щастя полягає не в багатстві чи славі, а в діяльності, яка відповідає внутрішньому покликанню людини та її природним здібностям. 📖 Літературна Спадщина Сковорода є одним із зачинателів жанру байки в українській літературі. Його збірка «Байки Харківські» є зразком філософської прози. * Його філософські діалоги та трактати, такі як «Розмова, звана Алфавіт, чи Буквар світу» та «Сад божественних пісень», поєднують біблійні мотиви з ідеями античного платонізму та стоїцизму. * Він невтомно вчив, що лише внутрішня свобода і гармонія є справжньою цінністю. Його епітафія: «Світ ловив мене, та не спіймав», стала ідеальною квінтесенцією його життя, яке він прожив у злагоді зі своїми принципами, поза впливом зовнішніх обставин. Григорій Сковорода — це вічний символ українського духу, прагнення до свободи та мудрості. https://youtu.be/rUJEzKjAj34?si=JgHnOOHwwbthDWJN

росія створила секретну систему стеження за кораблями НАТО в Арктиці за допомогою західних технологій – WP росія створила систему підводного спостереження "Гармонія", призначену для захисту її ядерного арсеналу й підводних човнів в Арктиці, в обхід західних санкцій. москва понад десять років закуповувала передові технології в таких країнах, як Німеччина, США, Японія, Канада й інших, використовуючи підставні компанії. Це з'ясував міжнародний розслідувальний проєкт Russian Secrets, у якому брали участь The Washington Post і консорціум європейських новинних агентств. "рф роками примудрялася обходити західні санкції та експортний контроль, зміцнюючи один зі стовпів своєї ядерної стратегії", – підкреслили журналісти. #Новини_звідусіль #Новини_news #world_news #interesting_news @interesting_news @news @world_news #news #news_from_around_the_world

👏 Тріо з різних куточків України розвернуло всі крісла на "Голосі Німеччини" та вразило журі своєю історією На німецькому шоу The Voice of Germany (німецька адаптація "Голосу країни")відбувся зворушливий виступ українського тріо Elba Trio, яке змусило всіх суддів розвернути свої крісла. Дар’я з Харкова, Олена з Вінниці та Соломія зі Львова виконали українську народну пісню "Вербовая дощечка" під час "сліпих прослуховувань". Вони поєднали автентичне звучання з сучасними гармоніями.

Міжнародний день пива та піци Міжнародний день пива і піци (International Beer and Pizza Day) відзначається щороку 9 жовтня, це свято найсмачніших і найулюбленіших поєднань їжі та напоїв, свято піци та пива разом. Цей день – чудова нагода побалувати себе цими смаколиками вдома, з друзями або в місцевій піцерії. Пропонуємо вам ознайомитися з історією виникнення події, способами святкування та дізнатися, чому пиво і піца так чарівно поєднуються. Походження Міжнародного дня пива і піци Міжнародний день пива і піци – сучасне свято, його відзначають починаючи з 2016 року. Цей день був задуманий Ніком Сауліно, веб-дизайнером – палким шанувальником пива та піци. Вважаючи, що світ заслуговує на день офіційного святкування союзу цих двох продуктів, Нік Сауліно заснував подію і таким чином народився Міжнародний день пива і піци. Відтоді 9 жовтня – це свято гурманів та любителів пива й піци, свято що обʼєднує всіх за столом зі смачною їжею. Хоча піца та пиво мають давнє походження, вони почали поєднуватися набагато пізніше. Це свято поєднало два найдавніших продукти. Сама піца має давню історію. Хоча вона зазвичай асоціюється з Італією, перші коржі, схожі на піцу, були виготовлені греками та єгиптянами, які додавали в тісто оливкову олію та спеції. Лише згодом помідори, завезені з Нового Світу, стали ключовим інгредієнтом піци в Італії, створивши страву, яку ми знаємо і любимо сьогодні. Пиво є одним з найдавніших алкогольних напоїв, відомих людству. Тисячі років тому його вживали стародавні єгиптяни, в тому числі забезпечуючи гідратацію та харчування робітників, які будували піраміди. Безпечність пива порівняно з водою в той час зробила його незамінним напоєм для багатьох. Перші свідчення про виробництво пива датуються стародавньою Месопотамією, близько 5 000 років до нашої ери. Протягом всієї історії пиво було основним продуктом у різних культурах, не тільки як напій, але і як джерело харчування. Коли піца потрапила до Америки, вона швидко стала улюбленою стравою в пабах, часто в поєднанні з холодним пивом. Поєднання цих двох напоїв стало особливо популярним у середині 20-го століття, коли піца стала більш доступною і дешевою. Чому пиво і піца – ідеальна пара Піца та пиво надзвичайно добре доповнюють одне одного. Насичений, сирний і часто пікантний смак піци чудово збалансований освіжаючим, хрустким смаком пива. Солона, масляниста скоринка піци імітує смак кренделів, ще однієї улюбленої страви пабів, що робить пиво природним компаньйоном. Існують різні поєднання пива та піци, які покращують враження від вечері. Гармонія смаків дозволяє легко зрозуміти, чому ці два напої стали улюбленим поєднанням для багатьох.

#поезія світ обертається довкола родимки внизу її живота. у мене є небо чи будь-яка інша стрімка висота, є бог, що за кожен мій вчинок щедро колись воздасть, але наразі світ обертається довкола її зап’ясть. є гори, річки, дерева, птахи, міста, дорога врешті-решт, є це неспішне існування, що схоже на заслання чи арешт, є гармонія, музика, тиша і спокій, дзвінке суголосся, але наразі світ обертається довкола її волосся. у мене є все (і навіть більше), чого я коли-небудь хотів, є соняшники ван ґоґа і зграя бройґелівських хортів, є перманентний смуток, є радість, є сльози і сміх, але наразі світ обертається довкола її ніг. є безліч релігій, є пекло, нірвана, шеол, джаханнам, є дні і тижні, й місяці, коли найбільше довіряєш снам, є незліченна кількість незрозумілих мені речей, але наразі світ обертається довкола її очей. є несміливий і дуже довгий початок (але немає кінця), є темрява, в якій можна почути, як б’ються серця. і як до лаури молився петрарка, а дон кіхот до дульсинеї, так я молюсь в цій темряві до світу, що зупинився врешті біля неї Мірек Боднар

#Житія_святих МЦЦ. ВІРИ, НАДІЇ, ЛЮБОВІ ΤΑ ΜΑΤΕΡΙ ЇХНЬОЇ СОФІЇ За імп. Адріана (117-138) у Римі жила собі вдова Софія (?-137) з доньками Вірою (12 р.), Надією (10 р.) і Любов'ю (9 р.). Мати виховала дочок у любові до Бога. Чутка про приналежність родини до християнства дійшла до імператора, і він побажав особисто побачити сестер і матір. Вони постали перед імператором і безбоязно сповідували віру в Христа. Здивований імператор відіслав їх до язичниці, якій наказав переконати дівчаток зректися віри. Однак усі доводи і красномовство язичницької наставниці виявилися марними. Тоді їх знову привели до імп. Адріана, і він став вимагати, щоб вони принесли жертву ідолам, але дівчатка відмовилися. Розгніваний Адріан велів піддати дітей тортурам. Кати почали з Віри. Муки, яким її піддали, були жахливими, але марними. Тоді її присудили до усічення мечем. Молодші сестри, Надія і Любов, натхнені мужністю старшої сестри, зазнали подібних до неї мук. Вогонь не заподіяв їм шкоди, тоді їм відсікли мечем голови. Св. Софію не піддавали тілесним мукам, але прирекли її на ще сильніші душевні тортури від розлуки із замученими дітьми. Страдниця поховала тіла своїх дочок і 2 дні не відходила від їхньої могили. На 3-ій день Господь послав їй тиху кончину і прийняв її багатостраждальну душу в небесні обителі. З відривного календаря "З вірою в душі" за 17 вересня. ----------- #Ближче_до_Бога З ВІРОЮ, НАДІЄЮ ТА ЛЮБОВ'Ю 17 вересня - свято, коли церква вшановує трьох однойменних дівчаток-мучениць - Bipy, Надію, Любов, а також їхню матір Софію. Цей день прийнято починати з гучного плачу - оплакування тяжкої жіночої долі. Він слу жив своєрідним оберегом на щасливу долю. За звичаєм, плакали навіть ті, чия доля склалася вдало. Плакали вони, зокрема, про долю рідних і близьких. Вважається також, що, якщо спекти коровай або пиріг, то в сім'ю повернуться взаєморозуміння та гармонія. При цьому випічку потрібно прикрасити придбаною у церкві свічкою й у жодному разі не можна викинути ані крихти такого короваю. З відривного календаря "Український народний календар" за 17 вересня. -----------

#Житія_святих МЦЦ. ВІРИ, НАДІЇ, ЛЮБОВІ ΤΑ ΜΑΤΕΡΙ ЇХНЬОЇ СОФІЇ За імп. Адріана (117-138) у Римі жила собі вдова Софія (?-137) з доньками Вірою (12 р.), Надією (10 р.) і Любов'ю (9 р.). Мати виховала дочок у любові до Бога. Чутка про приналежність родини до християнства дійшла до імператора, і він побажав особисто побачити сестер і матір. Вони постали перед імператором і безбоязно сповідували віру в Христа. Здивований імператор відіслав їх до язичниці, якій наказав переконати дівчаток зректися віри. Однак усі доводи і красномовство язичницької наставниці виявилися марними. Тоді їх знову привели до імп. Адріана, і він став вимагати, щоб вони принесли жертву ідолам, але дівчатка відмовилися. Розгніваний Адріан велів піддати дітей тортурам. Кати почали з Віри. Муки, яким її піддали, були жахливими, але марними. Тоді її присудили до усічення мечем. Молодші сестри, Надія і Любов, натхнені мужністю старшої сестри, зазнали подібних до неї мук. Вогонь не заподіяв їм шкоди, тоді їм відсікли мечем голови. Св. Софію не піддавали тілесним мукам, але прирекли її на ще сильніші душевні тортури від розлуки із замученими дітьми. Страдниця поховала тіла своїх дочок і 2 дні не відходила від їхньої могили. На 3-ій день Господь послав їй тиху кончину і прийняв її багатостраждальну душу в небесні обителі. З відривного календаря "З вірою в душі" за 17 вересня. ----------- #Ближче_до_Бога З ВІРОЮ, НАДІЄЮ ТА ЛЮБОВ'Ю 17 вересня - свято, коли церква вшановує трьох однойменних дівчаток-мучениць - Bipy, Надію, Любов, а також їхню матір Софію. Цей день прийнято починати з гучного плачу - оплакування тяжкої жіночої долі. Він слу жив своєрідним оберегом на щасливу долю. За звичаєм, плакали навіть ті, чия доля склалася вдало. Плакали вони, зокрема, про долю рідних і близьких. Вважається також, що, якщо спекти коровай або пиріг, то в сім'ю повернуться взаєморозуміння та гармонія. При цьому випічку потрібно прикрасити придбаною у церкві свічкою й у жодному разі не можна викинути ані крихти такого короваю. З відривного календаря "Український народний календар" за 17 вересня. -----------

😳 Тригер для кожного українця. Увертюра «Шахед» від київського оркестру «Гармонія». То це вони ночами грають🗿 #Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини

Звук, який запам'ятає кожен українець: оркестр "Гармонія" із Київської області написав увертюру "Шахед".