#кіно 🥰 Фільм Тимофія Левчука «І в звуках пам’ять відгукнеться» (1986) повертається у фокус українського глядача — після десятиліть забуття його відсканували та показали на великому екрані завдяки ініціативі МиколайчукOpen. Ця стрічка, знята на зламі епох, поєднує документальну точність і поетичний символізм, продовжуючи традицію українського поетичного кіно. У кадрах Левчука відчувається спадкоємність із класиками: ✍️«Звенигора» (1928) Олександра Довженка — через міфологізацію історії та музичну ритміку монтажу. ✍️«Тіні забутих предків» (1965) Сергія Параджанова — через візуальну метафоричність, де звук і колір стають мовою емоцій. ✍️«Вечір на Івана Купала» (1968) Юрія Іллєнка — через химерність образів і фольклорне коріння, що проростає навіть у найтрагічніші сцени.

🏆 Форвард мадридського «Реала» Кіліан Мбаппе отримав престижну нагороду «Золота бутса» – приз найкращому бомбардиру європейських чемпіонатів у сезоні 2024/25. ⚽️ Церемонія вручення відбулася на стадіоні «Сантьяго Бернабеу» у присутності президента клубу Флорентіно Переса, головного тренера Хабі Алонсо та всієї команди «Реала». 📊 26-річний нападник став лише третім гравцем в історії мадридського клубу, який здобув цю нагороду. До нього «Золоту бутсу» отримували знамениті форвард Уго Санчес (1989/90) і Кріштіану Роналду (2010/11, 2013/14, 2014/15). 🥅 У минулому сезоні Мбаппе забив 31 гол у чемпіонаті Іспанії, набравши 62 очки (коефіцієнт 2,0). Він випередив Віктора Дьокереша зі «Спортінга» (39 голів, 58,5 очки) та Мохамеда Салаха з «Ліверпуля» (29 голів, 58 очок). 🏐 Загалом у сезоні 2024/25 француз провів 55 матчів за «Реал» у всіх турнірах і відзначився 42 забитими м’ячами. #World_Football #football #European_football @European_football #футбол_football #Brovarysport #Броварський_спорт @brovarysport ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

#поезія ❤️ 24 рядки любові Кімната була такою порожньою, що вона подумала: «ми тут ніби в камері. Ці липи на вулиці, які я обожнюю, ці важкі небеса, схожі на камені». Жінка сяде коло вікна в зимовому одязі. Чоловік перерахує птахів над будівлею. Птахи, мов діти, застуджуються на осінньому протязі. Ніч схожа на книгу, скажімо, на Біблію. Але він розпалить вогонь і речі стануть простішими. Стануть не такими страшними сумніви. Можна ділитись усім – навіть мовчанням і тишею. Можна любити все – навіть дощ і сутінки. Чорні птахи, самотні в своїм переміщенні, ходять повагом підвіконнями. Скільки любові може вміститись в одному приміщенні? Скільки там всього за дверима балконними? Світить вікно серед ночі просторої. Місяць між хмарами, наче звір між тернами. І що залишиться з усієї цієї історії? – 24 рядки любові, 24 рядки темряви. Вулиця за вікном стає вологою. Ночі населені снами, як гирла сиренами. Зранку вона босоніж ступає підлогою – змішує світло знадвору зі світлом зсередини. Сергій Жадан

#ШІ #детектив Скарб Кромвеля Артур Пендлтон подивився на кішку. Велика, руда, вгодована, вона сиділа на його столі, наче володарка світу, і, здавалося, зі співчуттям дивилася на його клієнтку — пані Елмвуд. — То ви хочете сказати, — Артур делікатно поправив свої окуляри в тонкій оправі, — що Міссіс Маффін зникла безслідно під час полуденного чаю? — Саме так, містере Пендлтон! — схлипнула пані Елмвуд. — Я відвернулася, а коли повернулася... лишилася лише її іменна порцелянова мисочка! — Жахливо, — сухо прокоментував Артур. — Я працюю з мільйонами, а не з мілками. Гадаю, Міссіс Маффін просто вирішила, що їй потрібен новий пейзаж. Двері його скромної контори на Бейкер-стріт відчинилися, і на порозі виник Сер Роджерс, директор Музею Вікторії та Альберта (V&A). Його обличчя було неприродно фіолетового кольору. — Пендлтон! Ви повинні мені допомогти! «Кістяк Кромвеля»! Його викрадено! Зник! — О. «Кістяк Кромвеля»? Срібний ланцюг? Це вже цікавіше. Сер Роджерс, розповідайте. Сер Роджерс, важко дихаючи, провалився у крісло. — Це сталося цієї ночі, між другою та третьою ранку. Вітрина! Електронний замок, армоване скло! Замок виявився... відімкненим. Жодного зламу. Камери зафіксували лише коротку, на п’ятнадцять хвилин, «світлову аномалію». Експонат просто випарувався! Артур нахилився до нього. Іронія зникла, поступившись місцем гострій увазі. — Це не фокусник-невдаха. Вже за годину Артур Пендлтон стояв у Музеї Вікторії та Альберта. Зала виглядала недоторканою, поліція шукала інсайдера. Артур обійшов вітрину, не шукаючи відбитків. Він провів рукою по товстому склу і зупинився. — Інспекторе, ви не бачите цього? — Що саме? — Подряпина. Або, точніше, ледь помітний слід. Наче хтось використовував... алмазний гравер. Не для того, щоб зламати, а щоб позначити. І, між іншим, хто з техніків користується дорогим квітково-деревним парфумом? Кемпбелл пирхнув. Артур Пендлтон відійшов від вітрини. Точний злом, ніякого шуму, запах дорогого жіночого парфуму, слід від ювелірного інструменту, "світлова аномалія". — Це не зломщик, інспекторе. Це балерина. Дуже вміла балерина. І вона прийшла не пограбувати, а забрати. Артур Пендлтон звернувся до своєї інформаторки, "Вайолет". — "Кістяк Кромвеля", кажеш? — Вайолет потягнула вино. — Це не піде на чорний ринок. Його одразу впізнають. Ти говориш про... Кішку з Віздому. Вона невловима. Спеціалізується на сріблі XVII століття, обирає експонати, які, на її думку, "недооцінені". Вона не продає. Вона колекціонує. І щоразу, коли вона працює, відчувається легкий аромат... її парфуму. — Електромагнітний імпульс, — пробурмотів Артур. — Це пояснює "світлову аномалію". Я знайду її за її естетикою. Детектив дослідив архіви музею і знайшов статтю, що критикувала експозицію ланцюга. Авторка: Евеліна Вуд. Доктор Евеліна Вуд, історик мистецтв, фахівець із срібних виробів англійського бароко. У статті вона писала: "Такий важливий символ, як «Кістяк Кромвеля», не повинен бути у цій... 'темниці' зі скла. Він заслуговує на місце, де його історія заговорить". Артур Пендлтон заглибився в історію Кромвеля. Ланцюг був символом його прихильників, які збиралися у таємному місці — старій неоготичній Бібліотеці історії Англійської революції. Пізно ввечері Пендлтон був там. У читальній залі, освітленій лише однією настільною лампою, сиділа Евеліна Вуд. На столі лежав «Кістяк Кромвеля». — Я знав, що ви тут, міс Вуд. Або, як точніше, міс «Кішка з Віздому». І я знав, що цей ланцюг буде тут. — Містер Пендлтон, — Евеліна підняла очі. — Я знала, що прийдете ви. Я використала портативний EMP-генератор. Короткий імпульс, і електронний замок вважає себе... відімкненим. Я лише звільнила його, щоб помістити сюди. — Приємно чути деталі. Ви ж знаєте, що я мушу вас заарештувати? — Я очікувала, що ви приведете інспектора Кемпбелла. — Я не такий примітивний. Я прийшов запропонувати угоду. Ви повернете його. А я скажу, що «Кістяк Кромвеля» знайшовся завдяки моїм розслідуванням. Вам не потрібна слава злочинця. Вам потрібна лише повага до експоната. І якщо ви будете співпрацювати, ви маєте зникнути. Назавжди. І перестати красти. Евеліна глибоко вдихнула і кивнула. — Добре, містере Пендлтон. Я приймаю. Бо знаєте, що найстрашніше? Цей ланцюг дійсно краще виглядає в музеї. Я не егоїстка. «Кістяк Кромвеля» було повернено. Сер Роджерс вручав Артуру Пендлтону чек. — Ви геній, Пендлтон! Як ви його знайшли? — Звичайна рутина, Сер Роджерс. Я просто знайшов місце, де він почувався... вдома. Артур відмовився від публічності, але попросив перерахувати частину його гонорару на потреби тієї самої Бібліотеки історії Англійської революції. Він сидів у своїй конторі. Повернулася пані Елмвуд. — Містере Пендлтон! Я знайшла Міссіс Маффін! Вона була на складі, поїдаючи скоуни! — Я радий за неї. І за скоуни. Артур налив собі чай. Він знав, що Евеліна не зупиниться. Просто тепер вона буде діяти ще витонченіше. Жінки-злочинці — вони завжди найцікавіші. Це була не перемога, а лише витончена, інтелектуальна нічия.

#дати Джеймс Нокс Полк, 11-й президент США, народився 2 листопада 1795 року в окрузі Мекленберг штату Північна Кароліна. Полк був старшим із десяти дітей у родині, його батьки були шотландського походження, а по матері він походить від відомого шотландського релігійного реформатора Джона Нокса. У 11 років він разом із сім’єю переїхав до штату Теннессі, де згодом отримав юридичну освіту і працював адвокатом. Полк розпочав політичну кар’єру у 1819 році як секретар сенату штату, згодом був обраний до палати законодавців Теннессі, а 1825 року – до Палати представників Конгресу США від Теннессі. Він був провідником Демократичної партії, спікером Палати представників з 1835 по 1839 рік, а також губернатором Теннессі з 1839 по 1841 рік. У 1844 році його обрали 11-м президентом США, він обіймав посаду з 4 березня 1845 по 4 березня 1849 року. Президентство Полка знаменувалося значним розширенням території США: у результаті американо-мексиканської війни були анексовані Калифорнія і Нью-Мексико, а також США отримали Орегон від Великої Британії. Завдяки цим здобуткам Америка стала великою тихоокеанською державою з виходом до двох океанів. За час його президентства були також засновані Смітсонівський інститут і Морська академія США, уведено перші поштові марки та встановлено стелу Джорджу Вашингтону. Джеймс К. Полк залишив посаду, досягши всіх своїх цілей, і помер у 1849 році у віці 53 років. Його президентський термін вважається одним із найефективніших у історії США, а самого Полка називають одним із найвидатніших президентів країни.

#література 12 творів української літератури, які повинен знати кожен українець — і дитина, і дорослий. Це не просто тексти — це серце української культури, голос історії, глибина душі: 1. Тарас Шевченко — «Кобзар» Національний епос. «Заповіт», «Катерина», «Сон» — як молитися, тільки читати. 2. Іван Франко — «Мойсей» Пророча поема про долю народу й провідника. 3. Леся Українка — «Лісова пісня» Поетична драма про волю, кохання і вибір. 4. Іван Нечуй-Левицький — «Кайдашева сім’я» Смішно й боляче одночасно. Без цього не зрозумієш український побут. 5. Панас Мирний — «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Про бунт і трагедію несправедливості. 6. Михайло Коцюбинський — «Тіні забутих предків» Магічний реалізм по-українськи. 7. Василь Стефаник — «Камінний хрест» Як висловити трагедію еміграції в кількох сторінках. 8. Ольга Кобилянська — «Земля» Драма родини, де земля стає причиною крові. 9. Олександр Довженко — «Зачарована Десна» Автобіографія дитинства, переплетена з поезією. 10. Остап Вишня — усмішки Лікує сміхом. Український гумор — це теж зброя. 11. Василь Симоненко — «Ти знаєш, що ти – людина» Поезія гідності й любові. 12. Всеволод Нестайко — «Тореадори з Васюківки» Для дітей — і для тих, хто не хоче втратити дитинство. Прочитайте — і зрозумієте, чим б’ється серце України.

#події Політ літака "Spruce Goose" Говарда Х'юза відбувся 2 листопада 1947 року і став унікальною подією в історії авіації. Офіційна назва літака — Hughes H-4 Hercules. Він був найбільшим гідролітачком у світі за розмахом крил і вагою, створеним під час Другої світової війни для транспортування людей і вантажів на далекі відстані. Через дефіцит сталі в час війни літак було побудовано переважно з дерева (берези та ялини), оклеєного пластиком, що і дало йому прізвисько "Spruce Goose" — "Ялинковий гусак". Говард Х'юз, американський авіаційний інженер, підприємець і піонер авіації, особисто пілотував цей літак під час єдиного польоту. Політ відбувся біля міста Лонг-Біч на узбережжі Тихого океану. Літак злетів і пролетів близько однієї милі (приблизно 1,6 км) над водою. Політ тривав менше хвилини, після чого літак знову приземлився на воду. Хоч це був дуже короткий політ, він довів, що гігантський літак здатний піднятися в повітря, що було великою технічною перемогою для проєкту. "Spruce Goose" був розроблений як відповідь на військові потреби США під час війни, коли було необхідно швидко перевозити великі обсяги вантажів і військ, обходячи небезпеки підводних мін і ворожих атак на транспортні кораблі. Проте через затяжний процес будівництва і використання дорогих матеріалів проєкт був завершений лише після закінчення війни в 1946 році. Х'юз тримав єдиний екземпляр літака в готовності до польоту у спеціальному ангарі до 1976 року — року своєї смерті. Літак зберігається у Музеї авіації Evergreen у місті Макміннвілл, штат Орегон, і сьогодні залишається символом інноваційної авіаційної інженерії ХХ століття. Отже, політ "Spruce Goose" — важлива історична подія, що продемонструвала можливість злету найбільшого у світі гідролітака, який здивував світ своєю масштабністю і інженерним виконанням, хоча й не отримав широкого комерційного застосування через унікальні обставини свого створення та експлуатації.

#події Підписання Балфурської декларації: Ключовий момент у історії Близького Сходу (1917). Балфурська декларація є одним з найважливіших документів XX століття, який суттєво вплинув на геополітику Близького Сходу. Цей публічний заява, видана британським урядом під час Першої світової війни, висловила підтримку створенню "національного дому" для єврейського народу в Палестині. Підписана 2 листопада 1917 року, вона стала каталізатором для сіоністського руху та заклала основу для майбутнього конфлікту в регіоні. Історичний фон Перша світова війна (1914–1918) була періодом глобальних змін, коли Османська імперія, яка контролювала Палестину протягом століть, опинилася на межі розпаду. Британія, як одна з провідних держав Антанти, шукала способи послабити Османську імперію та забезпечити свої стратегічні інтереси в регіоні, включаючи контроль над Суецьким каналом і нафтовими шляхами. У цей час сіоністський рух, очолюваний такими фігурами, як Теодор Герцль, активно лобіював ідею створення єврейської держави для подолання антисемітизму в Європі. Британський уряд бачив у сіоністах потенційних союзників. З одного боку, підтримка єврейської спільноти могла забезпечити лояльність впливових єврейських груп у США та Росії, які були важливими для воєнних зусиль. З іншого боку, це відповідало імперським амбіціям Британії щодо поділу османських територій. Водночас, Британія вже мала суперечливі обіцянки: у 1915–1916 роках через Хусейн-МакМахонську кореспонденцію вона обіцяла арабським лідерам незалежність в обмін на повстання проти османів, а у 1916 році уклала угоду Сайкса-Піко з Францією про поділ Близького Сходу. Процес створення та підписання декларації Ідея декларації виникла в колах британського кабінету, зокрема завдяки зусиллям сіоністських лідерів, таких як Хаїм Вейцман, який був впливовим хіміком і мав зв'язки в уряді. Вейцман переконував британських політиків, що підтримка сіонізму допоможе у війні. Документ був підготовлений у Міністерстві закордонних справ Великої Британії під керівництвом Артура Джеймса Балфура, який обіймав посаду міністра закордонних справ у кабінеті Девіда Ллойд Джорджа. Декларація була оформлена як лист від Балфура до лорда Лайонела Волтера Ротшильда, видатного члена британської єврейської спільноти та банкіра. Ротшильд був обраний як адресат, оскільки він був представником сіоністського руху в Британії. Лист був підписаний 2 листопада 1917 року і опублікований у пресі 9 листопада. Цей крок був частиною ширшої дипломатичної стратегії, але він не був формальним договором, а радше заявою намірів. #Зміст декларації Текст декларації був стислим, але доленосним. У листі Балфур писав: "Його Величності уряд з прихильністю ставиться до встановлення в Палестині національного дому для єврейського народу і докладатиме всіх зусиль для сприяння досягненню цієї мети, причому ясно розуміється, що нічого не повинно бути зроблено, що могло б завдати шкоди громадянським і релігійним правам неєврейських громад, які існують в Палестині, або правам і політичному статусу євреїв у будь-якій іншій країні." Ця формулювання була компромісним: вона підтримувала сіоністські прагнення, але з застереженнями щодо прав арабського населення Палестини, яке становило переважну більшість. Реакції на декларацію Декларація викликала неоднозначні реакції. У сіоністських колах вона була сприйнята як історична перемога – "хартія" для майбутньої держави. Хаїм Вейцман назвав її "Магна Картою єврейського народу". Однак не всі євреї підтримували її: деякі антисіоністи, як Едвін Монтєфьоре, вважали, що це загрожує асиміляції євреїв у Європі. Арабський світ відреагував негативно, вважаючи це зрадою британських обіцянок незалежності. Османська імперія та арабські лідери, такі як емір Фейсал, висловлювали протест, але під час війни їхній голос був обмеженим. Франція та США схвалили декларацію, що посилило її міжнародну вагу. Наслідки та спадщина Балфурська декларація стала основою для британського мандату на Палестину, наданого Лігою Націй у 1922 році. Вона стимулювала єврейську імміграцію до Палестини, що призвело до зростання напруженості між євреями та арабами. У 1930-х роках це вилилося в арабське повстання, а згодом – у створення держави Ізраїль у 1948 році та арабо-ізраїльський конфлікт. Сьогодні декларація залишається суперечливою: для ізраїльтян – символом визнання їхнього права на державу, для палестинців – початком колоніалізму та витіснення. У 2017 році, до 100-річчя, британський уряд відмовився вибачатися за документ, але визнав його неоднозначність. Балфурська декларація ілюструє, як імперська дипломатія може формувати долі народів на десятиліття вперед, підкреслюючи важливість історичного контексту в розумінні сучасних конфліктів.

#архів Перший в історії годинник-телефон Samsung SPH-WP10, 1999 рік.

День народження Європейського Союзу Щорічно 1 листопада європейські нації відзначають День народження Європейського Союзу. День народження Європейського Союзу в історії Утворення Євросоюзу відбулося 7 лютого 1992 року після укладання Маастрихтського договору. Проте офіційно договір почав діяти лише 1 листопада 1993. Відомо, що одним із перших, хто оголосив ідею об’єднання країн на рівних умовах, був Віктор Гюґо у 1851 році. Що таке Європейський Союз Європейський Союз – це політичне та економічне об’єднання 27 демократичних країн Європи заради процвітання, миру та розвитку. Союз має спільні: валюту (євро), динамічний вільний ринок, політику безпеки та зовнішню політику, загальні цінності та стандарти. Держави-члени союзу активно співпрацюють між собою в різних галузях. ЄС – дуже надійний партнер для всіх країн на планеті. Євросоюзу у 2012 році була вручена Нобелівська премія миру через вагомий внесок у розвиток миру та демократії в Європі. Цікаві факти Держави-засновниці Європейського Союзу: ФРН, Франція, Бельгія, Люксембург, Італія та Нідерланди. Саме цим зумовлений їх більш ніж 60-річний термін членства в цій організації. За територіальною ознакою до ЄС входять країни не тільки з Центральної та Західної частини Європи. Також у складі є території з басейну Індійського океану, Карибського моря та американського континенту, наприклад, Гваделупа. Кількість населення, яке проживає на території Союзу, більш ніж 500 мільйонів людей. Найбільша чисельність – 82 мільйони – проживає в Німеччині, найменша на Мальті – 400 тисяч осіб. Із загального об’єму населення 75% проживає у містах, і ці цифри зростають. Грошова одиниця ЄС – євро, вона є офіційною у 19 країнах Союзу і найближчим часом стане офіційною ще у сімох державах. Данія входить до складу ЄС, але національну валюту не змінила та змінювати не планує. Також є країни, які не є членами об’єднання, але перейшли на євро. Згідно з нормативними актами, виготовляти для продажу у країнах Євросоюзу варення та джеми можна тільки з фруктів. Але деякі вироби країн-учасниць, які за рецептом потребують додавання овочів, виявились занадто смачними, щоб від них відмовитись. Так, продовольчі норми ЄС визнають моркву, томати та ревінь за фрукти.