Українська
English
Прогулявшись ще трохи, я опинився на набережній. Декілька хвилин спостерігав за нічним морем, та зоряним небом, слухаючи плескіт хвиль. Коли зібрався йти до себе, почув знайомі голоси. Трохи далі, біля пристані, прогулювалися Селена й Лоренцо.
Він як завжди тримався самовпевнено. Нахвалював свій фрегат, розказуючи про його міць. А потім запропонував повечеряти в кают-компанії, на що та відповідала відмовою.
— Уже пізно, мені час додому. Батько, мабуть, хвилюється, — сказала вона, намагаючись відсторонитися.
— Та він же сам дозволив вам прогулятись зі мною, — усміхнувся Лоренцо, намагаючись взяти її під руку.
— Це я пішла, бо батько попросив, а не тому, що хотіла, — відповіла вона, рішуче відкинувши його руку.
Але Лоренцо не збирався зупинятись. Відмова роздратувала його, оскільки він звик отримувати бажане. І лише те, що Селена донька маркіза, не дозволяло зірвати з себе маску ввічливості. Бо норовлива поведінка дівчини несказанно обурювала його.
Я підійшов ближче та привітався з Селеною:
— Добрий вечір, сеньйорита. Гарна погода для прогулянки?
Вона легенько усміхнулась мені. Лоренцо ж потемнів, мов хмара перед бурею.
— Геть звідси, жебраче! Чи повчити, як поводити себе з вищими за рангом? — рикнув він і поклав долоню на ефес шаблі.
— То, може, самі спершу навчитесь поводитись по-людськи. Особливо в присутності дівчини, — відповів я спокійно, але твердо.
— Послухай, дурнику, сьогодні вранці я пошкодував тебе, оскільки поспішав у важливіших справах, ніж спілкування з усілякими обшарпанцями. Зараз у мене досить часу, щоб поставити тебе на місце!
— Заспокойтеся, адже він вам нічого не зробив, — налякано вимовила Селена.
— Не захищайте його! — нагрубив він їй у відповідь, — він має знати з ким розмовляє!
— Не смійте мені вказувати! - відповіла вона, ставши між нами.
Здавалося, її запал трохи осадив лють Лоренцо, але за мить він, відштовхнувши Селену, підійшов до мене і схопив за комір.
— Забирайся звідси, або пошкодуєш, — прошипів він, люто дивлячись мені в очі.
Я вирвався і відштовхнув цього мерзотника, вихопивши шаблю.
— Мені байдуже, що ви там кажете про мене! — якомога спокійніше промовив я, хоча в цю мить в середині бурлив океан, — але ображати таку шляхетну дівчину, як сеньйорита Селена, вам не дозволю!
Очі Лоренцо спалахнули хижим блиском. Понад усе, в цю мить він бажав стерти мене з лиця землі. Він рвучко вихопив шаблю й кинувся на мене, мов розлючений кабан.
На щастя, уроки Фернандо не минули даремно — моя рука вже не тремтіла, а клинок слухався краще, ніж будь-коли. Я зумів відбити кілька підступних випадів і навіть роздер йому камзол, змусивши люто вилаятись.
Селена благала нас зупинитися, кидалась між нами, мов намагалась вгамувати бурю. Але бій уже розгорівся на повну силу. Кілька разів я дивом уникнув його підлих фінтів — він бився нечесно, зухвало, але вправно. Здавалося, що він ось-ось зламає мій захист, але я тримався. Я відступав, але не давав йому поранити мене.
Як вчив Фернандо, я не зводив погляду з його очей. Це почало дратувало Лоренцо. Він почав атакувати, ще лютіше, іноді забуваючи про захист.
Черговий різкий випад, я ледь встиг відскочити, та навіть провів атаку, яку той якось незграбно, та все ж відбив. Супротивник кидав на мене пекучі, повні ненависті погляди. Секунди тягнулися незвично довго. Він на якусь мить зупинився, змінив стійку, та кинувся на мене. В ті миті, я ледве встигав за ним, а одного разу він неймовірно міцним ударом, ледь не вибив в мене шаблю.
Та у запалі чергової атаки Лоренцо відкрився, і я, не гаючи ані миті, ковзнув уперед і приставив клинок до його горлянки. Його тіло завмерло, очі розширились. Він спробував ухилитися, але усвідомивши, що перемога за мною, зі злістю та зневагою жбурнув свою шаблю. Вона з брязкотом упала на камінь.
— Чого став? — загорлав Лоренцо, палаючи люттю. — Вдар! Не вистачає духу добити супротивника?
— Не хочу проливати кров… навіть такого покидька, як ви, — спокійно відповів я, прибираючи клинок. — Тим паче на очах такої чарівної дівчини.
— Ще побачимось, — прошипів він крізь зуби. — Наступного разу тобі так не пощастить. — Пішли звідси! — грубо кинув він Селені, ніби щось наказував своїм матросам.
— Вона нікуди з вами не піде, — твердо сказав я. — Якщо звісно, сама того не забажає.
— Дозвольте мені провести вас, — звернувся я якомога лагідніше до Селени, яка ще не відійшла від побаченого, але трималась впевнено.
— Із великим задоволенням, — усміхнулась вона, ніжно взявши мене під руку.
Лоренцо залишалося лише сипати прокльонами та злобними обіцянками, спостерігаючи, як ми повільно відходимо в темряву вечора. Очі його палали вогнем, але він не наважився більше наблизитись.
Селена ж була щиро рада нашій зустрічі й моєму втручанню.
Читати далі за посиланням
https://arkush.net/book/18589/15
Приємного читання!!!
#морські_баталії #пригоди #пірати
#любовний_роман #історична_проза
#романтика #пригоди #Карибське_море.
#Атлантичний_океан #XVII_століття #кохання #пригодницький_роман #Південна_Америка #дикуни #безлюдні_острови #індіанці #читати_онлайн #Колонія_Дель_Сакраменто #Ла_плата
#черруа #вітрильник #фехтування #шабля
Він як завжди тримався самовпевнено. Нахвалював свій фрегат, розказуючи про його міць. А потім запропонував повечеряти в кают-компанії, на що та відповідала відмовою.
— Уже пізно, мені час додому. Батько, мабуть, хвилюється, — сказала вона, намагаючись відсторонитися.
— Та він же сам дозволив вам прогулятись зі мною, — усміхнувся Лоренцо, намагаючись взяти її під руку.
— Це я пішла, бо батько попросив, а не тому, що хотіла, — відповіла вона, рішуче відкинувши його руку.
Але Лоренцо не збирався зупинятись. Відмова роздратувала його, оскільки він звик отримувати бажане. І лише те, що Селена донька маркіза, не дозволяло зірвати з себе маску ввічливості. Бо норовлива поведінка дівчини несказанно обурювала його.
Я підійшов ближче та привітався з Селеною:
— Добрий вечір, сеньйорита. Гарна погода для прогулянки?
Вона легенько усміхнулась мені. Лоренцо ж потемнів, мов хмара перед бурею.
— Геть звідси, жебраче! Чи повчити, як поводити себе з вищими за рангом? — рикнув він і поклав долоню на ефес шаблі.
— То, може, самі спершу навчитесь поводитись по-людськи. Особливо в присутності дівчини, — відповів я спокійно, але твердо.
— Послухай, дурнику, сьогодні вранці я пошкодував тебе, оскільки поспішав у важливіших справах, ніж спілкування з усілякими обшарпанцями. Зараз у мене досить часу, щоб поставити тебе на місце!
— Заспокойтеся, адже він вам нічого не зробив, — налякано вимовила Селена.
— Не захищайте його! — нагрубив він їй у відповідь, — він має знати з ким розмовляє!
— Не смійте мені вказувати! - відповіла вона, ставши між нами.
Здавалося, її запал трохи осадив лють Лоренцо, але за мить він, відштовхнувши Селену, підійшов до мене і схопив за комір.
— Забирайся звідси, або пошкодуєш, — прошипів він, люто дивлячись мені в очі.
Я вирвався і відштовхнув цього мерзотника, вихопивши шаблю.
— Мені байдуже, що ви там кажете про мене! — якомога спокійніше промовив я, хоча в цю мить в середині бурлив океан, — але ображати таку шляхетну дівчину, як сеньйорита Селена, вам не дозволю!
Очі Лоренцо спалахнули хижим блиском. Понад усе, в цю мить він бажав стерти мене з лиця землі. Він рвучко вихопив шаблю й кинувся на мене, мов розлючений кабан.
На щастя, уроки Фернандо не минули даремно — моя рука вже не тремтіла, а клинок слухався краще, ніж будь-коли. Я зумів відбити кілька підступних випадів і навіть роздер йому камзол, змусивши люто вилаятись.
Селена благала нас зупинитися, кидалась між нами, мов намагалась вгамувати бурю. Але бій уже розгорівся на повну силу. Кілька разів я дивом уникнув його підлих фінтів — він бився нечесно, зухвало, але вправно. Здавалося, що він ось-ось зламає мій захист, але я тримався. Я відступав, але не давав йому поранити мене.
Як вчив Фернандо, я не зводив погляду з його очей. Це почало дратувало Лоренцо. Він почав атакувати, ще лютіше, іноді забуваючи про захист.
Черговий різкий випад, я ледь встиг відскочити, та навіть провів атаку, яку той якось незграбно, та все ж відбив. Супротивник кидав на мене пекучі, повні ненависті погляди. Секунди тягнулися незвично довго. Він на якусь мить зупинився, змінив стійку, та кинувся на мене. В ті миті, я ледве встигав за ним, а одного разу він неймовірно міцним ударом, ледь не вибив в мене шаблю.
Та у запалі чергової атаки Лоренцо відкрився, і я, не гаючи ані миті, ковзнув уперед і приставив клинок до його горлянки. Його тіло завмерло, очі розширились. Він спробував ухилитися, але усвідомивши, що перемога за мною, зі злістю та зневагою жбурнув свою шаблю. Вона з брязкотом упала на камінь.
— Чого став? — загорлав Лоренцо, палаючи люттю. — Вдар! Не вистачає духу добити супротивника?
— Не хочу проливати кров… навіть такого покидька, як ви, — спокійно відповів я, прибираючи клинок. — Тим паче на очах такої чарівної дівчини.
— Ще побачимось, — прошипів він крізь зуби. — Наступного разу тобі так не пощастить. — Пішли звідси! — грубо кинув він Селені, ніби щось наказував своїм матросам.
— Вона нікуди з вами не піде, — твердо сказав я. — Якщо звісно, сама того не забажає.
— Дозвольте мені провести вас, — звернувся я якомога лагідніше до Селени, яка ще не відійшла від побаченого, але трималась впевнено.
— Із великим задоволенням, — усміхнулась вона, ніжно взявши мене під руку.
Лоренцо залишалося лише сипати прокльонами та злобними обіцянками, спостерігаючи, як ми повільно відходимо в темряву вечора. Очі його палали вогнем, але він не наважився більше наблизитись.
Селена ж була щиро рада нашій зустрічі й моєму втручанню.
Читати далі за посиланням
https://arkush.net/book/18589/15
Приємного читання!!!
#морські_баталії #пригоди #пірати
#любовний_роман #історична_проза
#романтика #пригоди #Карибське_море.
#Атлантичний_океан #XVII_століття #кохання #пригодницький_роман #Південна_Америка #дикуни #безлюдні_острови #індіанці #читати_онлайн #Колонія_Дель_Сакраменто #Ла_плата
#черруа #вітрильник #фехтування #шабля
Прогулявшись ще трохи, я опинився на набережній. Декілька хвилин спостерігав за нічним морем, та зоряним небом, слухаючи плескіт хвиль. Коли зібрався йти до себе, почув знайомі голоси. Трохи далі, біля пристані, прогулювалися Селена й Лоренцо.
Він як завжди тримався самовпевнено. Нахвалював свій фрегат, розказуючи про його міць. А потім запропонував повечеряти в кают-компанії, на що та відповідала відмовою.
— Уже пізно, мені час додому. Батько, мабуть, хвилюється, — сказала вона, намагаючись відсторонитися.
— Та він же сам дозволив вам прогулятись зі мною, — усміхнувся Лоренцо, намагаючись взяти її під руку.
— Це я пішла, бо батько попросив, а не тому, що хотіла, — відповіла вона, рішуче відкинувши його руку.
Але Лоренцо не збирався зупинятись. Відмова роздратувала його, оскільки він звик отримувати бажане. І лише те, що Селена донька маркіза, не дозволяло зірвати з себе маску ввічливості. Бо норовлива поведінка дівчини несказанно обурювала його.
Я підійшов ближче та привітався з Селеною:
— Добрий вечір, сеньйорита. Гарна погода для прогулянки?
Вона легенько усміхнулась мені. Лоренцо ж потемнів, мов хмара перед бурею.
— Геть звідси, жебраче! Чи повчити, як поводити себе з вищими за рангом? — рикнув він і поклав долоню на ефес шаблі.
— То, може, самі спершу навчитесь поводитись по-людськи. Особливо в присутності дівчини, — відповів я спокійно, але твердо.
— Послухай, дурнику, сьогодні вранці я пошкодував тебе, оскільки поспішав у важливіших справах, ніж спілкування з усілякими обшарпанцями. Зараз у мене досить часу, щоб поставити тебе на місце!
— Заспокойтеся, адже він вам нічого не зробив, — налякано вимовила Селена.
— Не захищайте його! — нагрубив він їй у відповідь, — він має знати з ким розмовляє!
— Не смійте мені вказувати! - відповіла вона, ставши між нами.
Здавалося, її запал трохи осадив лють Лоренцо, але за мить він, відштовхнувши Селену, підійшов до мене і схопив за комір.
— Забирайся звідси, або пошкодуєш, — прошипів він, люто дивлячись мені в очі.
Я вирвався і відштовхнув цього мерзотника, вихопивши шаблю.
— Мені байдуже, що ви там кажете про мене! — якомога спокійніше промовив я, хоча в цю мить в середині бурлив океан, — але ображати таку шляхетну дівчину, як сеньйорита Селена, вам не дозволю!
Очі Лоренцо спалахнули хижим блиском. Понад усе, в цю мить він бажав стерти мене з лиця землі. Він рвучко вихопив шаблю й кинувся на мене, мов розлючений кабан.
На щастя, уроки Фернандо не минули даремно — моя рука вже не тремтіла, а клинок слухався краще, ніж будь-коли. Я зумів відбити кілька підступних випадів і навіть роздер йому камзол, змусивши люто вилаятись.
Селена благала нас зупинитися, кидалась між нами, мов намагалась вгамувати бурю. Але бій уже розгорівся на повну силу. Кілька разів я дивом уникнув його підлих фінтів — він бився нечесно, зухвало, але вправно. Здавалося, що він ось-ось зламає мій захист, але я тримався. Я відступав, але не давав йому поранити мене.
Як вчив Фернандо, я не зводив погляду з його очей. Це почало дратувало Лоренцо. Він почав атакувати, ще лютіше, іноді забуваючи про захист.
Черговий різкий випад, я ледь встиг відскочити, та навіть провів атаку, яку той якось незграбно, та все ж відбив. Супротивник кидав на мене пекучі, повні ненависті погляди. Секунди тягнулися незвично довго. Він на якусь мить зупинився, змінив стійку, та кинувся на мене. В ті миті, я ледве встигав за ним, а одного разу він неймовірно міцним ударом, ледь не вибив в мене шаблю.
Та у запалі чергової атаки Лоренцо відкрився, і я, не гаючи ані миті, ковзнув уперед і приставив клинок до його горлянки. Його тіло завмерло, очі розширились. Він спробував ухилитися, але усвідомивши, що перемога за мною, зі злістю та зневагою жбурнув свою шаблю. Вона з брязкотом упала на камінь.
— Чого став? — загорлав Лоренцо, палаючи люттю. — Вдар! Не вистачає духу добити супротивника?
— Не хочу проливати кров… навіть такого покидька, як ви, — спокійно відповів я, прибираючи клинок. — Тим паче на очах такої чарівної дівчини.
— Ще побачимось, — прошипів він крізь зуби. — Наступного разу тобі так не пощастить. — Пішли звідси! — грубо кинув він Селені, ніби щось наказував своїм матросам.
— Вона нікуди з вами не піде, — твердо сказав я. — Якщо звісно, сама того не забажає.
— Дозвольте мені провести вас, — звернувся я якомога лагідніше до Селени, яка ще не відійшла від побаченого, але трималась впевнено.
— Із великим задоволенням, — усміхнулась вона, ніжно взявши мене під руку.
Лоренцо залишалося лише сипати прокльонами та злобними обіцянками, спостерігаючи, як ми повільно відходимо в темряву вечора. Очі його палали вогнем, але він не наважився більше наблизитись.
Селена ж була щиро рада нашій зустрічі й моєму втручанню.
Читати далі за посиланням
https://arkush.net/book/18589/15
Приємного читання!!!
#морські_баталії #пригоди #пірати
#любовний_роман #історична_проза
#романтика #пригоди #Карибське_море.
#Атлантичний_океан #XVII_століття #кохання #пригодницький_роман #Південна_Америка #дикуни #безлюдні_острови #індіанці #читати_онлайн #Колонія_Дель_Сакраменто #Ла_плата
#черруа #вітрильник #фехтування #шабля
1Kпереглядів