Штукарі, як завжди, дивують своїм баченням світу, відходячи від загальних норм.

Новий формат віршів — це не просто слова, це почуття, зафіксована на папері. Це — діалог із самим собою, де кожен рядок — частина боротьби, яку ніхто не бачить.

Ми пропонуємо вам зануритися у світ, де біль та краса йдуть пліч-о-пліч, а сміливість не боїться говорити про страх.

(Доволі незвичний формат, не всі звикли до такого. Та наш фуґаментизм проявляється саме так. Ми за вільний прояв мистецтва)

Автор:
© Mrs.Diana

😘 Постав вподобайку та поділись віршем з друзями — це для нас найбільша підтримка!

Завжди раді Вас вітати,
©Штукарі

"Гріх"

Я пам’ятаю тихі ранки в світлі,
Де сонце лилось у мої крила.
І я несла молитви білі,
Не знаючи, що все — мана й втома сіра.

Ти шепотів про вічну ласку,
Про світ, де болю не буває.
І я ішла тобі на казку,
Не знаючи, що серце помирає.

Я крила берегла від бурі,
Щоб їх не рвали темні ночі.
Але у хмарах — слід похмурий,
І попіл впав мені у очі.

І я ступила в першу зраду,
Відчула гіркоту у слові.
Затерпло небо, мов від яду,
І тиша стала чорним морем.

Мої пера спивала хуга,
Вогонь торкався їх до болю.
І раптом зник небесний другий
Подих — і я впізнала втому.

Криваві крила, наче стяги,
Тримають споминів руїни.
І Боже, скільки треба жаги,
Щоб вмерла віра без провини.

Моя благодать згоріла тихо,
І попіл впав на власну тінь.
Я впала в прірву, там без виходу,
І стала свідком мертвих снів.

Тепер лиш вітер рве узлісся
Моїх колишніх світлих днів.
Я янгол з кров’ю на зап’ястях,
Що світ забув… і Бог сховав.

© Cheban Daria

•°•°•°•°•°•°•°•

😘 Постав вподобайку та поділись віршем з друзями - це для нас найбільша підтримка!

Завжди раді Вас вітати,
©Штукарі

"Коло повторів"

Він лежав у кімнаті з думками,
"А що якщо..?", один на один.
Ледве міг спати ночами —
Вистачало лише кілька годин.

Світ здавався беззвучним і тьмяним,
Як обгортка забутої мрії.
Все навколо здавалося злим,
Навіть дотик вітру до шиї.

Він дивився у стелю щовечора,
Як в пророчі безликі рядки.
І життя розсипалось на втечі —
Від людей, від надій, від руки.

Пив вино — не заради сп'яніння,
А щоб серце на мить затихло.
І молився не Богу, а тіням,
Щоб усе хоч на мить було тихо.

Він не кликав її по імені —
В голові воно й так било скло.
Всі думки — мов ножі за спинами,
Що кололи, коли не було.

І не плакав, бо сльози згоріли
Ще тоді, як ішла не назад.
Лиш рубці, що лишились на тілі,
Замінили й обійми, й парад.

І сидів, ніби вічність у пастці,
Без натхнення, без слів, без причин.
На столі — старі фото в окрапці
Від безсоння і чорних думчин.

А на вулиці осінь вмирала,
Листя сипалось, наче жалі.
А душа його кволо кричала —
Та ніхто не почув у імлі.

І так дні переходили в ночі,
Без потреб, без потреби в собі.
І здавалось, що вже не пророчі
Навіть сни, навіть крик у журбі.

І так далі — за кругом повторів,
Без надії, що щось ще прийде.
Лиш кімната, де болем говорять
Стіни ті, що тримають ніде.

© Cheban Daria

•°•°•°•°•°•°•°•

😘 Постав вподобайку та поділись віршем з друзями - це для нас найбільша підтримка!

Завжди раді Вас вітати,
©Штукарі

"Сповідь"

Я не знаю про що писати,
Адже всі слова вже сказали.
Усі мої думки прочитали
Про смуток та жагу до життя.

Нехай тут рими не буде,
Зате буду я — відверта і щира.
Будуть емоції, а не нові порізи
На шкірі, що так стомилася.

Нехай слова будуть на місці сліз,
Хоч це вже давно не лікує.
Бо що з тих слів, коли біль як віск —
Стискає, плавить і катує.

Я вже не вірю, що буде весна,
І навіть не жду вже спасіння.
Моя тиша стала глуха й глузна,
Моє серце — порожнє приміщення.

Я живу, як неживе живе,
Автомат, що лиш дихає в нормі.
І навіть коли душа реве —
Зовні я тримаюсь у формі.

Я посміхаюсь, бо так прийнято,
Я мовчу, коли треба кричати.
І вночі у кімнаті зім’ятій
Я втомилась себе рятувати.

А якщо чесно — не хочу вже йти,
Не вперед, не назад — нікуди.
Бо вся ця боротьба — це дим,
Що залишає після себе груди…

Порожні, як чужий дім.

Тож, якщо завтра мене не стане —
Це не буде крик чи протест.
Просто душа, що втомилась від ран,
Нарешті знайде свій ліс.

Той, де не треба рим.
І де не болить.

© Cheban Daria

•°•°•°•°•°•°•°•

😘 Постав вподобайку та поділись віршем з друзями - це найбільша підтримка для нас!

Завжди раді Вас вітати,
©Штукарі

"Серпанок романтичної меланхолії"

розпали моє серденько знов
а ні — гори в огні як непотрібнеє сміття
втомилась від безглуздих цих розмов
знайди в душі хоч краплю каяття

і не пронизуй мене поглядом, як кішка
якщо кохаєш — покажи любов не в ліжку

закрий вбережно ти на кухні ту фіранку
влаштуй щось на кшталт романтики й сніданку

зроби доріжку із кровавих пелюстків троянд
й накажи, щоб всі яснії зорі стали в ряд

вимальовуй тонкі лінії на моїй шиї
зажадай летіти в світ моєї мрії

а коли усі надії попливуть опрíч
то згадай ти, що я жінка, а не річ!

© Марта Кушнірук

•°•°•°•°•°•°•°•

😘 Постав вподобайку та поділись віршем з друзями - це найбільша підтримка для нас!

Завжди раді Вас вітати,
© Штукарі

"Образи"

З неба лунають голоси,
На алеях палають для них
золотисті вогні, це місце сили
чи останнього прощання для тих

Хто вірив і любив,
чекав і просто мріяв.

Немає тепер значення
нічне мовчання,
І слова що різали металом,
по ніжному тілу, загалом

ніщо немає тепер значення,
нас всіх розділяють не обрАзи,
а вічні Образи,
що живі лише у пам'яті, їх зникання

це справа лише часу,
та якщо кохаєш
вони житимуть, поки ти їх згадуєш,
і скільки б не пройшло часу,
вони житимуть поки ти їх чекаєш.

© Ася Руда

•°•°•°•°•°•°•°•

😘Постав вподобайку та поділись віршем з друзями - це найбільша підтримка для нас!

Завжди раді Вас вітати,
©Штукарі

"Печера"

Найрізніші різнокольорові сталактити,
Тануть потроху, вважаючи, що так
Досвідом печерного життя зможуть поєднати,
Сьогодні та майбутнє, змінюючи список.

Розумні та старі, постійно невдоволені,
Краще за всіх знають, проте,
Не треба забувати, любі та шановні,
Виправити може тільки час наше «але».

Наперед досвідчені бажають:
Змінити нитку оповідання,
Змінити лінію життя,
Змінити долю та бажання.

Дайте жити бідним дітям,
Які не бачили ще бридкого життя.
Забиваєте ви їх роботою та шиттям,
Вони ще можуть малювати майбуття.

Мінерали та досвід вбирають сталагміти
Старанно, покірно, день у день.
Потаємна проблема росте, розриваючи,
Змін немає, страждають вони, день за днем.

Щодня чують: «Є чорне, є біле»,
Світ так поділяють погані і добрі.
Не навчені розуміють, воно - сіре,
Шкода, ніхто в чорно-біле фарб не додав…

Плинуть дні, летять роки,
Молодші до старших стають все схожі.
Гудуть мрії, затягуються рани.
Старші як діти, їм вже не до праці.

Зʼєднуються покоління в сталактат,
Допомагає в цьому лише час.
І ось зʼявляється цей конгломерат,
Чим раніше, тим краще для нас.

© Нічний Злодюга

•°•°•°•°•°•°•°•

😘 Постав вподобайку та поділись віршем з друзями - це найбільша підтримка для нас!
Завжди раді Вас вітати,
© Штукарі

# ГЛИБИНА | РІВНІ


РІВЕНЬ 1: ПОВЕРХНЯ

я усміхаюсь тобі / ти робиш висновки

РІВЕНЬ 2: ПІД ШКІРОЮ

я згризаю себе зсередини — ти плутаєш це з мовчанням
я тріскаюсь мов скло — ти милуєшся блиском

РІВЕНЬ 3: ГЛИБШЕ

моє минуле шепоче | твої судження кричать
мої страхи дихають | твої вироки поспішають
моя пам'ять берeже | твоя думка забуває

РІВЕНЬ 4: ТЕЧІЇ

ти бачиш ≈ течію на поверхні
але не відчуваєш ≈ виру на глибині
і не здогадуєшся ≈ про джерело на дні

РІВЕНЬ 5: БЕЗОДНЯ

... я т у т
... т а м
... в с ю д и
... н і д е

.... перше слово, яке не було сказане
.... сльози, які не були пролиті
.... крик, який застиг у горлі
.... любов, яка не знайшла адресата

РІВЕНЬ 6: ТЕ, ЩО ЗА МЕЖЕЮ

хтось судить океан за хвилями
не знаючи про континенти під водою

РІВЕНЬ 7: ІСТИНА

я т а
х т о
н і к о л и н е б у д е
п і з н а н а
т о б о ю
я к щ о т и
н е з а н у р и ш с я

© Ksana

•°•°•°•°•°•°•°•

😘Постав вподобайку та поділись віршем з друзями - це найбільша підтримка для нас!
Завжди раді Вас вітати,
© Штукарі

"Діалог"

Доля. Скільки чув слово це.
І скільки мушу ще?
І я відчуваю, мене хтось трясе,
Так сильно, за моє плече.

Обертаюся. Вишукані очі,
Що так сильно, палали на мені.
Сповнені болю, тьмою, журбою
Гуділи, немов доброти останні жмені.

Питаю: –Забираєш?
Чую тільки лише
–Забираю, пробач мені...
–Нічого, я все знаю.

Я збрехав, і це те що справді знав.
Я чув її ім'я. Як її ж там звали, я ж знав.
Можливо фатум? Ні. А може талан?
Теж ні, це ж не її талант.

Вона одна із мойр?
Та ні. А може їхня матір Ананка?
Судьба? Фортуна? Яка різниця?
До біса імена, коли вона все ж неминуча.

Вона просто доля. Така як люди,
Така, як всі є навкруги.
Просто ми не зрозуміли.
Просто ми не такі

© v.babych

•°•°•°•°•°•°•°•

🎧 Vasili Cortas and The Greek Band • Greece

😘 Постав вподобайку та поділись віршем з друзями - це для нас найбільша підтримка!

Завжди раді Вас вітати,
© Штукарі
#поезія #вірші #мистецтво