"Гріх"

Я пам’ятаю тихі ранки в світлі,
Де сонце лилось у мої крила.
І я несла молитви білі,
Не знаючи, що все — мана й втома сіра.

Ти шепотів про вічну ласку,
Про світ, де болю не буває.
І я ішла тобі на казку,
Не знаючи, що серце помирає.

Я крила берегла від бурі,
Щоб їх не рвали темні ночі.
Але у хмарах — слід похмурий,
І попіл впав мені у очі.

І я ступила в першу зраду,
Відчула гіркоту у слові.
Затерпло небо, мов від яду,
І тиша стала чорним морем.

Мої пера спивала хуга,
Вогонь торкався їх до болю.
І раптом зник небесний другий
Подих — і я впізнала втому.

Криваві крила, наче стяги,
Тримають споминів руїни.
І Боже, скільки треба жаги,
Щоб вмерла віра без провини.

Моя благодать згоріла тихо,
І попіл впав на власну тінь.
Я впала в прірву, там без виходу,
І стала свідком мертвих снів.

Тепер лиш вітер рве узлісся
Моїх колишніх світлих днів.
Я янгол з кров’ю на зап’ястях,
Що світ забув… і Бог сховав.

© Cheban Daria

•°•°•°•°•°•°•°•

😘 Постав вподобайку та поділись віршем з друзями - це для нас найбільша підтримка!

Завжди раді Вас вітати,
©Штукарі