Сьогодні фінальною подією на «Книжковій країні» став батл: «наукова фантастика vs фентезі» (вгадайте з 1 разу, за що вболівав адмін?)

Команду sci-fi представляли: Катерина Пекур(авторка «Пісня Бризів. Діти книги» та Аліса Корж (авторка книги «Промені Аласі»)

Команду фентезі представляли: Ігор Антонюк (автор численних оповідань та двох збірок «Монету підкине кожен» та «Шепіт сосен») та Володимир Єшкілєв (автор серії книг «Фаренго») 

Модерувала всю цю зустріч Ірина Пасько.

Під час батлу учасники відповідали на питання про суперечливі моменти (антиутопія це sci-fi чи фентезі) і видавали доволі цікаві опінії, штибу: 

«Я як колишній паталогоанатом скажу: «якщо розписати будову ельфа, він стане цілком науковим»

Або 

«Хто буде втікати в занудство» (це про ескапізм у літературу) 

А було ще: 

«Три складові sci-fi: іржавий зорельот; божевільний вчений; дурник, який нічого не розуміє, якому вчений читає лекції. Ось це і є наукова фантастика» 

Але все ж зазначимо, що це була здебільшого розважальна подія і всі жанри класні та потрібні, власне результати батлу це і показали, адже відбулась нічия 4:4.

А після такої чудової нічиєї відбулося вручення нагороди Кризаліс Катерині Пекур за найкращий дебют, та UaGeek за найкращі інтернет-публікації (медіа). Тож вітаємо переможців і потроху пакуємо чемодани, а то зорельот вже чекає наступних пригод 🫡

#sci_fi_не_нудно

Компанія Legendary придбала права на екранізацію книги Alchemised — майбутнього фентезі-роману авторів SenLinYu. Кіностудія заплатила за них шалені $3 млн, і це одна з найвищих сум, сплачених за кіноадаптацію книжки.

SenLinYu стали відомі як автори фанфіків по світу "Гаррі Поттера" з пейрінгом Драміона, тобто про Драко Мелфоя та Герміону Ґрейнджер. Вони створили темну історію під назвою Manacled, де хороші програли, і світ став трошки схожий на антиутопію "Оповідь служниці". Фанфік став неймовірно популярним, причому настільки, що його вирішили видати окремою книгою. Так з'явилася історія Alchemised, з якої було видалено всі натяки на "Гаррі Поттера", і тепер це темне фентезі про некромантів.

Головна героїня – алхімікиня і цілителька Гелен Маріно, яка приховує в пам’яті таємниці минулого й опиняється у маєтку некроманта, котрий хоче ці спогади отримати. Проте вона боротиметься, щоб захистити останні залишки своєї ідентичності та водночас розкрити таємниці свого викрадача.

#Коло_Кіно #Новини_кіно #Екранізації_книг

#книжковий_відгук #Лана_читає

“Я пам’ятатиму твоє обличчя” Поліна Кулакова
Видавництво Темпора

Андрій переживає трагедію - два якихось мудачела вбили його наречену Юлю, але уникнули покарання. Він не може відпустити ситуацію, постійно згадує кохану і загалом поки не розуміє, що робити далі. Аж раптом його другу Борису роблять пропозицію середнього ступеня спокуси - поїхати попрацювати фельдшером у село Водиці, в якому вони колись відпочивали. Андрій згадав, як був там з Юлею, та й напросився поїхати разом з другом, щоб змінити обстановку. Ну і змінив - на місцину з проклятим озером, місцевими забобонами, містичним вайбом та жорстоким вбивством, яке спіткало новеньких в перший же день.

Я не фанатка трилерів, бо мені завжди всіх шкода. І тут теж було шкода. Але при цьому книга читалася на одному диханні. І хоча я спочатку плуталася у назвах селищ та розподілу мешканців, історія мене швидко захопила.

Авторка постійно підкидала якісь події, якісь деталі, за які я чіплялася і намагалася розкрити таємницю раніше за головних героїв. До речі, мені вдалося) Але у голосових повідомленнях з враженнями та теоріями, які я записувала подрузі, ця версія йшла з приміткою “слухай, ну ше от така геть дивна ідея є…”

Ця історія справді сприймається як щось дуже реальне, тому й будинок уявити легко, і людей, і трагедію, яка спіткала персонажів. Але виникло ірраціональне бажання - я чомусь захотіла на природу, в будиночок біля озера, з ганком, де можна пить каву. Бажано, звісно, без містично-трилерного фльору та вайбу)

Окреме дякую за любовну лінію - вона тут така приємна та ненав’язлива. Може, я б і не підвозила отак потенційно небезпечних незнайомців (ще й тому, що не маю машини та не вмію водити), але далі стосунки виглядали цілком реалістичними, і я щиро вболівала за цих персонажів. Книга мені сподобалася, фінал цілком влаштував. Була буквально пара питань, але таких дрібних, шо й не рахується)