#поезія Я ідеальною не стану... Я ідеальною не можу бути Я маю в серці рвану рану, Загоєну, та не забути Слід надто темний і глибокий Він надто звик до цього стану Він у мені, як світ широкий З якого боку не погляну Я ідеальною не стану Бо ідеальна - значить мертва Не відчувати рвану рану - Не відчувати свого серця Я ідеальною не можу бути... Не відректись святої правди Те, що торкнулось мого серця Тепер в мені... моє назавжди. Віра Абрам'юк

#поезія Отак живеш, чекаючи Різдва, волочиш зиму поміж сивих буднів. І віриш в силу справжнього добра, нанизуючи шклярус зимніх груднів... Воно приходить. Тихо, попід ніч. В своїх календарях, по вічних зорях. І мостить ноги на теплéньку піч, малююючи шляхи по срібних взорах... І палить каганці, щоб на добро, у душах, у серцях, по всьому світі. Чаклує казку янгольським пером, сніжинки обертаючи на квіти... І славить Бога на усі часи, і пеленає в яслах немовлятко... І стільки в ньому величі й краси з минувшого й до самого початку... Воно таке пухкеньке, як пампух. Солодка мрія, що пахнить кутею... М'яке і тепле, як отой кожух, що тіло грів прадавньому Мойсею. Отак живеш, чекаючи Різдва... Воно ж завжди під серденьком гніздиться. Узріти би... Й повірити в дива. І Богу за прожите поклониться... Людмила Галінська