#історія #події
Тартуський мир: Коли «вічне» визнання триває лише до чергового нападу імперської жадоби.
2 лютого 1920 року в естонському місті Тарту сталася подія, яку можна вважати одночасно тріумфом дипломатії та ілюстрацією наївності щодо домовленостей із більшовиками. Підписання мирного договору між Естонською Республікою та радянською росією завершило Визвольну війну естонців і стало першим міжнародним документом, де москва де-юре визнала незалежність колишньої частини своєї імперії.

Дипломатичне диво на тлі руїн

Після розпаду російської імперії естонці чітко дали зрозуміти: вони не планують залишатися в «тісних обіймах» будь-якої влади, що базується в кремлі. Війна за незалежність була виснажливою, але завдяки військовій допомозі Британії та стійкості власних сил, Естонія зупинила наступ «червоних». Для більшовицького режиму, який тоді перебував у міжнародній ізоляції, Тартуський договір став «вікном у Європу». Ленін був готовий підписати що завгодно, аби отримати передишку та бодай якийсь легальний статус на міжнародній арені.

«На вічні часи» — термін придатності за версією москви

Текст договору був напрочуд однозначним. росія беззастережно визнавала незалежність Естонії та добровільно й «на вічні часи» відмовлялася від усіх суверенних прав, що належали російській державі щодо естонського народу та землі. Окрім політичного визнання, Естонія отримала 15 мільйонів рублів золотом (частка золотого запасу імперії) та звільнення від зобов'язань щодо боргів колишньої росії.

Голова естонської делегації Яан Поска, повертаючись додому, сказав: «Сьогоднішній день є найважливішим для Естонії за останні 700 років». І він мав рацію, адже цей прецедент створив юридичне підґрунтя для подальшого визнання іншими країнами Заходу не лише Естонії, а й Латвії та Литви.

Уроки історії, закарбовані кров'ю

Однак для росії будь-який договір — це лише тактична пауза. Вже у 1940 році, скориставшись пактом Молотова-Ріббентропа, сталінський режим просто витер ноги об «вічні часи», окупувавши країни Балтії. Тартуський договір став для світу класичним уроком: цінність підпису російських посадовців дорівнює вартості паперу, на якому він поставлений, якщо цей підпис не підкріплений потужною армією та міжнародними гарантіями.

Сьогодні Естонія розглядає Тартуський договір як «свідоцтво про народження» своєї держави, яке залишається чинним у міжнародно-правовому полі, попри всі спроби москви переписати історію під свої неоімперські потреби. Це нагадування про те, що свобода здобувається в бою, а юридично закріплюється лише тоді, коли агресор загнаний у кут.

КИЯНИ МАСОВО ОКУПУВАЛИ МІСЬКІ ПЛЯЖІ

24 березня 1989 року у Львові вперше в Україні за совєцьких часів відбувся політичний страйк. Організовували акцію члени Української Гельсінської спілки.

Перші політичні акції, альтернативні комуністичній партії, почали активно з'являтися в Україні у другій половині 80-ї рр. Комуністична ідеологія втрачала владу і підтримку серед громадян радянського союзу, а, відтак, посилилася і політична активність людей. В Україні ці процеси відбувалися із сильною національною забарвленістю.

Навесні 1989 р. Українська Гельсінська спілка, що утворилася роком раніше на базі правозахисної організації Українська Гельсінська група, організувала у галицькій столиці перший страйк з політичними вимогами. Його учасники вперше вголос заявили про необхідність розбудови самостійної української держави, нехай навіть на конфедеративних засадах.

Одним з організаторів акції був Олег Вітович - легендарна постать Львівщини. А вже на демонстрацію, присвячену 1 травня, львів'яни вперше вийшли на вулиці з синьо-жовтими прапорами. Настрої протестів ширилися українськими теренами настільки швидко, що вже через кілька місяців страйки охопили Донбас і всю Україну. Розпад срср був неминучим.

Павутиння, кажуть?:)
На тлі цієї новини навіть капосний «добросусідський» рекорд нервово ридма ридає в кутку від заздрощів?:)

Слава Україні!!!

Три роки окупації Бердянська..

Звісно, адепти узького міра продовжують волати про «асвабаждєніє», проте реалії такі, що Бердянськ вже 1095 днів має статус тимчасово окупованого міста.

Сіра зона, в яку русня перетворила квітуче, колись, місто продовжує вкорінюватися, поширюючи метастази на всі сфери життєдіяльності Бердянська.

Про таке засадниче для переважної більшості містян явище як курортний сезон вже можна забувати. Тут все дуже сумно. Певна частина готелів та баз відпочинку використовується окупантами в якості місць розташування власного особового складу. І не тільки військових, а й представників різноманітних силових відомств, які приїхали з московії контролювати життя «нових рєгіонов». Ще якусь частину курортної інфраструктури віджали та розграбували «асвабадітєлі» ну і трохи готелів продовжує працювати. Великий потік відпочиваючих, які приїздили в Бердянськ з усіх куточків України до 2022 року, замінили нечисленні днрівскі та лнрівскі патріціі. Місто, яке влітку завжди жило яскравим життям, перетворилось в напівдепресивний населений пункт, який використовується окупантами, як тилова база для відновлення власних «вітязєй».

Про стан інфраструктури в Бердянську краще не казати. Сама окупаційна «влада», за допомогою підконтрольних ТГ-смітників щоденно буквами через телеграм інформує містян в які години/дні і в яких районах міста не буде тієї чи іншої комунальної послуги. Саме місто, власним виглядом нагадує арену бойових дій. Перекриті вулиці, переорані дороги та тротуари, постійні пориви водоводів - так зараз виглядає Бердянськ. Окупанти, як завжди просять людей ще «нємножко потєрпєть» і настане благодать. Не настане. З водою проблеми на десятиліття, з світлом також все складно в умовах непрацюючої ЗАЕС, з теплопостачанням краще, але і воно періодично збоїть.

Єбєйші зарплати, якими окупанти прикормили страждущіх в перший рік «асвабажджнія», потроху вирівнювалися два роки і в кінці кінців стали, за своїм рівнем, нагадувати зарплату в якійсь руснявій глибинці.

Дійсно, з початку колобки та зрадники дуріли з цієї прикормки, але згодом все стало на свої місця і рівень зарплат в тимчасово окупованому Брд почав підтягуватися до середньоросійського. І це ще не кажучи про численні випадки затримки цих виплат на строк від одного до трьох місяців.

А ще раптом виявилось, що певним категоріям населення на ТОТ раптово наказали пройти військовий вишкіл зі стрільбами на полігоні. Так, це ті товаріщі, які поповнили собою численні охоронні служби та агентства, які як гриби після дощу почали виникати на окупованих територіях з весни 2022 року. І в Бердянську, і в Маріуполі, і в Мелітополі всі ці перелякані «охоронці» раптово поїхали стріляти на полігон. Три роки не їздили і аж тут різко знадобилось. Ванюшкі на болотах не нескінченні, а лагідна мобілізація чоловіків на ТОТ дуже швидко може перетворитися на примусову і першими штурмувати Запоріжжя можуть поїхати саме ці «охоронці». Говоряща лошадь прямо заявляє про «російську конституцію», в яку вписаний наш обласний центр і комусь таки потрібно бути йти штурмувати Запоріжжя. Або їхати. На віслюках.

Тому чоловікам на ТОТ не варто розслаблятися. Після того, як в Бердянську та інших тимчасово окупованих містах закінчиться ті, хто пішов воювати за дєнюжку цілком ймовірно, що черга дійде і до всіх інших. Але, як каже пітун, все, що відбувається в Бердянську останні три роки, це все від «большой любві».

Це все погано вкладається в нормальну парадигму світосприйняття, але вже як є. Ми маємо справу з відбитими наглухо маніяками, які ладні покласти в землю мільйони власних співгромадян задля задоволення своїх хворих амбіцій.

І розуміють ці маніяки лише силу. Тому допомагаємо Силам Оборони. Редакція не дуже вірить в дипломатичне повернення Бердянська. Проте, в те що над Бердянськом обов’язково буде майоріти синьо-жовтий прапор, редакція ні на йоту не сумнівається. Том що Бердянськ був, є та завжди буде Українським містом. Хто б там що собі не фантазував.

🙌🏼Міноборони кодифікувало та допустило до використання новий український ударний БпЛА SOVA 10.

Він здатен працювати в різних погодних умовах, а його бойове навантаження – кілька кілограмів.

#Новини #дрони #БджілкаПише... #Війна