КРАПЛЯ ДЬОГТЮ

Крапля дьогтю у чаші кохання
Дуже гірчить і вбиває той смак.
Крапля дьогтю у мить ту зізнання -
Може від долі пророчий це знак?

Крапле дьогтю, ти звідки взялася?
Для чого псуєш ти смаки почуття?
Допоки не зовсім ти ще розтеклася,
Назавжди піди ти із мого життя.

Скажи мені доле, навіщо
ця крапля,
Чом мала відчуть я її гіркоту?
Вона, мов загострена вражая шабля,
Замахнулась зі свистом і впала в кутку.

Крапле дьогтю, покинь мою чашу,
Дорогу до мене навіки забудь.
Я свічку кохання свого не загАшу -
Ти тільки дорогу до мене забудь!

06.11.2017 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2017

А У НЕБІ ЯСНІ ЗОРІ

А у небі ясні зо́рі,
Що купаються у морі,
Місяченько срібнолистий з ними є.
Та й неначе на роздоллі,
Підійшли вклонитись долі,
Що стежиноньки-доріженьки снує́.

А у небі зо́рі ясні,
Дивовижні і прекрасні,
Які висипані, наче з решета́.
Усі вони непога́сні,
Королівства мають власні,
З ними неба скатертина золота.

А у небі ті зірниці,
Наче злото-блискавиці,
Що зібралися в сузір’я, мов на бал.
Місяць – їхній стороже́нько,
Дарував своє́ серде́нько,
І зайшов у королівство всіх дзеркал.

А у небі зо́рі тихі,
Це – для місяця утіха,
Він танцює перед кожною із них.
Зо́рі ясні утішає,
Жодну він не обминає,
І торкає ніжно зорів золотих.

А у небі ясні зо́рі
Цілу нічку на дозорі,
Місяченька не лишають ні на мить.
Він із ними все воркує,
Кожну слухає і чує,
І ніко́му їх не вдасться розлучи́ть.

15.05.2023 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2023
ID: 983324

НЕЗДІЙСНЕНИЙ ПОЦІЛУНОК

Неначе в поцілунку склались губи,
Що хочуть доторкнутись інших губ…
Летів листок у тиші, наче в згубі,
Та раптом вітер свій наставив чуб.

Він мовив щось, та вітер невблаганний
Підняв його кудись в небесну даль,
І танець розпочавсь якийсь спонтанний,
Та й десь заграв їм музику скрипаль.

У танці вітер губ його торкався,
При кожнім русі ніжно цілував,
Листок ніяковів і виривався,
Та вітер його далі підіймав.

Він падав, мов зізнання несміливе,
Яке не встигло вирватись на звук,
І осінь, мов закохана, без сили
Підняла його з легкістю без рук.

Вона його торкалась, мов кохана,
Що не могла обіймів зберегти,
Та зберегла у фарбах незрівнянних
Ту мить, де губи-листя лиш – листи.

Він ліг на землю, наче поцілунок,
Що не дійшов до вуст, а й став листком,
А в кожній жилці – спогад, як дарунок.
Про те, що не збуло́ся – між рядком.

17.11.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025

ID: 1051604

Наскільки ЗСУ зараз краща за будь-яку армію НАТО