Українська
English
Піймав я пташку -
руку дівочу.
Усміхнулись очі,
кров потеплішала,
серця насторожились,
тріпочуть на вітрі.
Думка зомліла,
пашить тіло.
Забриніли ноги,
руки знахабніли.
Тисну рученьку,
долоню-подушечку.
У жмені довірливі
очі попадали.
Їх осліпила радість,
їх повиймало ще щось.
Ми не відчули обоє,
що в полі нас двоє.
Нам щось казав вітер,
шептала трава.
Ми не прислухались,
нас оглушили
зовсім інші сили.
Голови кволі,
серця розпечені,
долі приречені.
Стигле просо,
шмагає вітами,
до землі прибитими.
Над нами висіла
пташка-щебетушка,
підклало просо
зелену подушку.
Нас сонце врятувало,
ми повставали.
Ішли схилені,
чимсь розчаровані,
кимось ограблені,
кволі, ослаблені,
втомлені, розчулені,
серця наші замулені.
Шлях розійшовся
на два шляхи.
Із нами поруч
наші гріхи.
Ми молоденькі,
здорові й дужі,
ще будуть зливи,
будуть калюжі.
1950 Г. Сагайдак
руку дівочу.
Усміхнулись очі,
кров потеплішала,
серця насторожились,
тріпочуть на вітрі.
Думка зомліла,
пашить тіло.
Забриніли ноги,
руки знахабніли.
Тисну рученьку,
долоню-подушечку.
У жмені довірливі
очі попадали.
Їх осліпила радість,
їх повиймало ще щось.
Ми не відчули обоє,
що в полі нас двоє.
Нам щось казав вітер,
шептала трава.
Ми не прислухались,
нас оглушили
зовсім інші сили.
Голови кволі,
серця розпечені,
долі приречені.
Стигле просо,
шмагає вітами,
до землі прибитими.
Над нами висіла
пташка-щебетушка,
підклало просо
зелену подушку.
Нас сонце врятувало,
ми повставали.
Ішли схилені,
чимсь розчаровані,
кимось ограблені,
кволі, ослаблені,
втомлені, розчулені,
серця наші замулені.
Шлях розійшовся
на два шляхи.
Із нами поруч
наші гріхи.
Ми молоденькі,
здорові й дужі,
ще будуть зливи,
будуть калюжі.
1950 Г. Сагайдак
Піймав я пташку -
руку дівочу.
Усміхнулись очі,
кров потеплішала,
серця насторожились,
тріпочуть на вітрі.
Думка зомліла,
пашить тіло.
Забриніли ноги,
руки знахабніли.
Тисну рученьку,
долоню-подушечку.
У жмені довірливі
очі попадали.
Їх осліпила радість,
їх повиймало ще щось.
Ми не відчули обоє,
що в полі нас двоє.
Нам щось казав вітер,
шептала трава.
Ми не прислухались,
нас оглушили
зовсім інші сили.
Голови кволі,
серця розпечені,
долі приречені.
Стигле просо,
шмагає вітами,
до землі прибитими.
Над нами висіла
пташка-щебетушка,
підклало просо
зелену подушку.
Нас сонце врятувало,
ми повставали.
Ішли схилені,
чимсь розчаровані,
кимось ограблені,
кволі, ослаблені,
втомлені, розчулені,
серця наші замулені.
Шлях розійшовся
на два шляхи.
Із нами поруч
наші гріхи.
Ми молоденькі,
здорові й дужі,
ще будуть зливи,
будуть калюжі.
1950 Г. Сагайдак
1коментарів
439переглядів
