#поезія
Сон
Ні, це не сон, нетривка помережана дійсність
здійснить бажання і мрії усі заповнить
у лабіринтах чудовисько грає в лови
русалчину постать піймає й ніжно-ніжно
цілує, знімає луску, бо хоче доткнутись шкіри
чи душу шукає. Хіба ти не знаєш?
душі в них немає, лиш як настає світанок
волосся срібниться на сонці, не йми йому віри
не йми йому правди, бо що таке правда?
Вода відзеркалює слово, що розлилося
божився, що це востаннє, лиш суголосся
співає в мені перед справжністю листопада
Химерність часом полонить, здіймаєш руки
у час свій та простір, несила відмовити —
стій же
тут все позбавлене сенсу проте западає найбільше
вкладаєшся в сон, щоб знову скоріш забутись
Іра Спірідонова
#поезія
Сон
Ні, це не сон, нетривка помережана дійсність
здійснить бажання і мрії усі заповнить
у лабіринтах чудовисько грає в лови
русалчину постать піймає й ніжно-ніжно
цілує, знімає луску, бо хоче доткнутись шкіри
чи душу шукає. Хіба ти не знаєш?
душі в них немає, лиш як настає світанок
волосся срібниться на сонці, не йми йому віри
не йми йому правди, бо що таке правда?
Вода відзеркалює слово, що розлилося
божився, що це востаннє, лиш суголосся
співає в мені перед справжністю листопада
Химерність часом полонить, здіймаєш руки
у час свій та простір, несила відмовити —
стій же
тут все позбавлене сенсу проте западає найбільше
вкладаєшся в сон, щоб знову скоріш забутись
Іра Спірідонова
Українська
English
